Перо під прицілом
13.07.2019
Спеціальні статті Кримінального кодексу захищають журналістів лише під час виконання редакційного завдання. А от поза ним, вважають в окремих судах, журналісти потерпають як приватні особи, тож і розраховувати на захист держави можуть саме в такому статусі. Та чи не позбавить така позиція захисту самих володарів мантій?
Останні лицарі
Свобода слова — одне з основоположних прав людини, закріплених у Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також майже у всіх національних конституціях, в тому числі і України. Це право тісно пов’язане з питаннями встановлення істини, самоуправління, забезпечення гнучкості політичної системи і, як правило, асоціюється із вільною пресою. Адже основним завданням журналістів є оперативне та неупереджене інформування громадськості про те, що відбувається у державі.
Та чи є свобода слова та вільна преса синонімами в України? Саме про це подискутували правники та медійники під час круглого столу «Безкарність чи відповідальність: як в Україні розслідують кримінальні злочини проти журналістів?», організованого ГО «Платформа прав людини».
Готуючись до заходу, його натхненники опрацювали статистичні дані, які надали правоохоронці та було отримано з Єдиного реєстру судових рішень. Результати виявилися невтішними: будь-який медійник, що розпочав журналістське розслідування резонансної справи, залишається абсолютно беззахисним перед тими, хто посягатиме на його здоров’я чи життя.
Один з останніх прикрих випадків побиття журналіста Вадима Комарова у центрі м.Черкас змусив його колег замислитися про відмову від пошуку істини в разі погроз з боку заінтересованих осіб. Принаймні саме про таке сказала більшість черкаських представників ЗМІ, відповідаючи на запитання незалежних експертів. Вони не чекають захисту від держави, незважаючи на те що такий захист гарантований чинним законодавством.
Захист під питанням
Кримінальний кодекс містить одразу кілька спеціальних статей, покликаних убезпечити працівників ЗМІ. Це ст.171 («Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів»), ст.3451 («Погроза або насильство щодо журналіста»), ст.3471 («Умисне знищення або пошкодження майна журналіста»), ст.3481(«Посягання на життя журналіста»), ст.3491(«Захоплення журналіста як заручника»). Хоча журналісти потерпають від різноманітних посягань доволі часто, до суду доходять одиничні справи.
Більшість проваджень не відкривається взагалі або припадає пилом в органі досудового розслідування. Серед найпоширеніших проблем, з якими стикаються медійники на цій стадії, доповідачі назвали такі:
-невнесення заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
-розгляд заяви про злочини за «журналістськими статтями» відповідно до закону «Про звернення громадян», а не за процедурою, визначеною Кримінальним процесуальним кодексом;
-бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування;
-відмова у визнанні журналіста потерпілим;
-безпідставне закриття кримінальних проваджень;
-надмірна тривалість слідства тощо.
Тобто ситуація дуже нагадує ту, в якій опинились адвокати. Однак якщо останні перебувають під захистом єдиної самоврядної організації — Національної асоціації адвокатів України, яка має певну вагу в державі, то журналістам доводиться розраховувати на відокремлені асоціації, занепокоєння яких не надто хвилює правоохоронців. Тож не дивно, що, попри регулярні порушення прав журналістів, справ до суду надходить мало. Так, за даними, зібраними організаторами заходу за період 2006—2019 рр., загальна кількість судових проваджень у кримінальних справах, які стосувалися порушень професійних прав журналістів, — 103.
Системна безкарність
Недалеко від людей при погонах відійшли і суди. Якщо справа все ж таки потрапляє до храму Феміди, володарі мантій воліють призначати міру покарання, не пов’язану із позбавленням волі. Наприклад, на обвинувачених за діяння, передбачені найпопулярнішою «журналістською» ст.171 КК, як правило, накладається штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто близько 750 грн.
Лише в одній справі (№332/890/18), кваліфікованій за ст.171 КК, Заводський районний суд м.Запоріжжя застосував до засудженого арешт строком на 3 місяці. Обґрунтовуючи необхідність запроторення халамидника за ґрати, суд застосував визначення «системна безкарність», запозичене з європейської практики.
Цікавим є підхід володарів мантій і до такого поняття, як «редакційне завдання». Незважаючи на те що сьогодні жоден з нормативно-правових актів не містить ні визначення цього поняття, ні вимог до нього, деякі судді вважають за можливе штучно обмежувати право на свободу слова, позбавляючи журналістів змоги виконувати свою роль у суспільстві.
Так, у Чигирині суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи матеріали справи №708/338/17, дійшли висновку, що журналістка вийшла за межі редакційного завдання. Вона прибула до будівлі суду, аби висвітлити конкретний процес. Та випадково стала свідком бійки, фільмуючи яку «заробила на горіхи». Зокрема, у вердикті суду першої інстанції було зазначено: «Завдання на відеозйомку того, що відбувалося поза судовим процесом, у неї не було».
І організатори заходу, і експерти, з якими згодом поспілкувався «ЗіБ», вважають таку позицію вкрай хибною. Адже якщо дотримуватися такої логіки, то і суддя може бути захищений від тиску, лише коли перебуває у залі засідання.
***
Аби хоч якось захистити колег та озброїти їх знанням законодавчих приписів та практичними навичками, ГО «Платформа прав людини» разом з посольством Королівства
Нідерландів в Україні підготувало «Рекомендації щодо захисту прав журналістів, які стали жертвою агресії у зв’язку із виконанням професійних обов’язків». У посольстві впевнені, що цей посібник, а також професійна етика та сміливість стануть у пригоді багатьом українським медійникам. Адже, як зазначив перший секретар посольства Лодевейк Смоор під час вступного слова, мужність — одна з базових характеристик журналістської професії.
Тамара Воліна
