Нові громадяни. Кому потрібен український паспорт

Статистика Державної міграційної служби свідчить, що після початку війни іноземців, які стають громадянами України, поменшало. У 2014-му громадянство за територіальним походженням та на підставі указу президента (два можливі способи) набули 7777 осіб. У 2015-му таких було вже майже вдвічі менше — 4723 особи. У 2016-му та 2017-му кількість була практично та сама — відповідно 4803 і 4581. Чисельність іммігрантів, які перебувають на обліку ДМСУ, також майже незмінна: 252 тис. у 2014-му й 262 тис. у 2017-му.

У публічному полі питання набуття громадянства, навпаки, стали порушувати куди частіше. Найвідомішим прикладом іноземця, який став громадянином України за попередньої влади, є Вадим Новинський. Росіянин отримав український паспорт у 2012-му з формулюванням «як особа, яка має визначні заслуги перед Україною». Про які конкретно заслуги йшлося, в указі президента Віктора Януковича не уточнили. Уже наступного року Новинський став народним депутатом й залишається ним досі у складі фракції Опозиційного блоку. Також він відомий своєю активною участю в просуванні інтересів Української православної церкви Московського патріархату.

Після революції прецедентів побільшало. Пояснення в указах президента змінилося. Тепер українцями за документами стали «особи, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес». Саме з таким формулюванням отримали паспорти вже підзабуті екс-міністри Айварас Абромавичус та Наталія Яресько, екс-голова Нацполіції Хатія Деканоїдзе та екс-заступник голови МВС Ека Згуладзе, колишній голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі та близький до нього екс-кандидат у мери Одеси Олександр Боровик. Для повного переліку «легіонерів» у владі не вистачило б місця на шпальті. Багато хто з цієї плеяди вже встиг вийти з громадянства України. В активній політиці залишається хіба що в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун.

ПОДВІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО В УКРАЇНІ НЕ ДОЗВОЛЕНЕ, АЛЕ ФАКТИЧНО Й НЕ ЗАБОРОНЕНЕ. НЕМАЄ ЮРИДИЧНОГО МЕХАНІЗМУ ВИЯВЛЕННЯ ТАКИХ ВИПАДКІВ. ІНАКШЕ КАЖУЧИ, НАЯВНІСТЬ ПАСПОРТА ІНШОЇ КРАЇНИ ОДНОЧАСНО З УКРАЇНСЬКИМ ІЗ ПОГЛЯДУ ЗАКОНУ НЕ ОЗНАЧАЄ ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТУ ПОДВІЙНОГО ГРОМАДЯНСТВА

Фактичним наслідком історії з масовим залученням іноземців до влади стало утвердження в Україні подвійних стандартів у питанні набуття громадянства. За словами адвоката й керівника громадської приймальні УГСПЛ Олега Левицького, коли не йдеться про «політичних легіонерів», люди стикаються з непрозорою бюрократичною системою Державної міграційної служби. Саме вона є головним посередником між претендентом на отримання українського паспорта та указом президента, який завершує процедуру.

За словами Левицького, перед початком процедури набуття громадянства ДМСУ перевіряє законність отримання попередніх документів. У більшості випадків знаходять формальні недоліки. «Переважно відшуковують недоліки, пов’язані не з теперішнім керівництвом служби, а з попередниками — 7, 10, 15 років тому. У результаті замість того, щоб набути громадянство, людина втрачає взагалі всі документи», — каже адвокат.

Прикладом такої ситуації стала історія уродженця Грузії, який проживає в Україні з 1994-го. Його судова тяганина з ДМСУ тривала понад два роки, а крапку Верховний Суд поставив зовсім недавно — у червні 2018-го.

Згідно з матеріалами справи ще 10 років тому мешканець України отримав дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання безстроково. А в травні 2015-го звернувся до ДМСУ із заявою про набуття громадянства України. Натомість виявився взагалі без документів, оскільки міграційна служба скасувала рішення про видачу посвідки на постійне проживання. Її анулювали, оскільки позивач не надав оригіналу паспорта громадянина СРСР під час процедури її отримання. Абсурдність ситуації в тому, що згаданий уродженець Грузії в принципі не міг надати паспорт, оскільки його загубили в київському ВВІР (попередник нинішньої ДМСУ за деякими функціями. — Ред.) ще в 2000‑му. Туди радянський паспорт позивача потрапив після того, як його вилучили міліціонери, які й направили документ на перевірку. Судді Верховного Суду стали на бік позивача й у вердикті зазначили, що рішення ДМСУ незаконне, тому що «особа без громадянства залишилася на території України без відповідних документів та не може бути видворена до будь-якої іншої держави у зв’язку з відсутністю країни громадянської належності». Інакше кажучи, людина опинилася взагалі поза державною системою, а відповідно без гарантій дотримання бодай базових прав.

За словами Левицького, основна проблема для іноземців в Україні полягає саме в тому, що вони залишаються взагалі без будь-яких паперів. «З громадянством особисто я не бачу проблеми. Людина може жити без нього. Однак часто визнають недійсними інші документи з формальних причин. Наприклад, це може бути неправильний переклад з екзотичних мов, із чим якось зіткнулася одна моя клієнтка з Ефіопії. Переплутали графи з ім’ям і прізвищем. Людина пішла з цими документами отримувати громадянство, і це стало перешкодою. Їй відмовляють і в громадянстві, і в продовженні перебування в Україні», — розповідає адвокат. Наявну в Україні систему він називає вкрай непрозорою.

Органи влади іншої думки. У МВС, яке координує роботу міграційної служби, систему назвали аж занадто прозорою. «Ми зараз проводимо величезну перевірку рішень судів, знаходимо абсолютно кричущі прецеденти, приймаємо рішення і скасовуємо громадянство, видане на підставі таких фіктивних рішень. Але це питання реакції, тоді як треба закрити дірку в законодавстві системно, на корені зарубавши корупційні можливості», — заявив в інтерв’ю виданню ЛІГА.net міністр внутрішніх справ Арсен Аваков у квітні цього року. За його словами, достатньо було привести до суду свідка, який підтвердить проживання особи на території України до розпаду СРСР (нині це одна з підстав набуття громадянства України. — Ред.). Судді ухвалювали рішення без належної перевірки, чим користалися шахраї. Тиждень звернувся до МВС із проханням надати кількісні результати оголошених Аваковим перевірок. Там відповіли, що моніторили тільки рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до міжнародних угод про спрощений порядок із Білоруссю, Таджикистаном і Киргизстаном за останні п’ять років (до 2017-го включно). Із загалом майже 30 тис. таких рішень перевірили 2975 випадків і в 1781 виявили «окремі факти порушень». Також у МВС додали, що всі ті факти потребують додаткового дослідження, тому казати про завершення процесу зарано.
Щодо «дірок у законодавстві», які призвели до порушень, у відомстві зазначили, що вони умовні, оскільки проблеми створили передусім недобросовісні судді. Наприклад, рішення ухвалювали не лише щодо громадян колишнього СРСР, а й навіть щодо вихідців з інших країн.

Міністерство пропонує обмежити перелік підстав для набуття громадянства України. Це питання пов’язують із протидією загрозам національній безпеці. Заява Авакова майже збіглася в часі з активним обговоренням змін до закону про громадянство. Через два тижні по тому Петро Порошенко вніс відповідний законопроект на розгляд Ради. Чинний закон ухвалили ще в 2001-му. Кілька разів до нього вносили зміни, але несуттєві. Законопроект президента передбачав скасування можливості набуття громадянства на підставі проживання в Україні до 1991 року, заборону надавати громадянство України за територіальним походженням злочинцям тощо. Серед іншого документ мав на меті врегулювати питання подвійного громадянства. Як відомо, воно в Україні не дозволене, але фактично й не заборонене. Немає юридичного механізму виявлення таких випадків. Інакше кажучи, наявність паспорта іншої країни одночасно з українським із погляду закону не означає встановлення факту подвійного громадянства.

Законопроект Порошенка аж ніяк не перша спроба вирішити це питання. За даними Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради, одночасно з президентським на розгляді перебувало сім тематичних проектів. Однак ця спроба також не увінчалася успіхом. Уже в травні Порошенко відкликав свій проект, але пообіцяв доопрацювати його. Підставою для критики стала запропонована норма, що кримчани, які беруть участь у виборах на окупованому півострові, вважатимуться такими, що втратили громадянство. Механізми виявлення цієї участі в проекті не прописані. Україна не може визнати будь-які органи, а відповідно й статистику окупаційної адміністрації. Так само деякі норми законопроекту, зокрема й щодо перешкоджання випадкам подвійного громадянства, розкритикували в ГНЕУ.

Ще одна проблема — корупція чиновників. Широковідомих доведених прикладів немає, однак великого розголосу набула історія екс-заступника голови Державної міграційної служби Діни Пімахової. Наприкінці 2017-го вона опинилася в епіцентрі конфлікту різних правоохоронних органів. Усе почалося із затримання Службою безпеки України агента Антикорупційного бюро під прикриттям, коли той намагався передати Пімаховій хабар. Пізніше СБУ провела обшуки за низкою адрес, які використовують працівники НАБУ. В Антикорупційному бюро заявили про зрив масштабної операції з викриття корупції в органах, що відповідають за міграційну політику. У Службі безпеки від детальних коментарів утрималися, а генеральний прокурор Юрій Луценко звинуватив НАБУ в порушеннях під час слідства. Преса зосередилася передусім на взаєминах між правоохоронцями, тому обставини справи Пімахової виявилися в тіні. За версією НАБУ, чиновниця вимагала $30 тис. за фальсифікацію документів на отримання іноземцем паспорта громадянина України.

У березні уряд звільнив її, однак історія на цьому не закінчилася. Нині в Єдиному реєстрі судових рішень (ЄРСР) є чимало документів, що стосуються згаданої справи. Там описано й інший епізод. Наприклад, Пімахова нібито обіцяла сприяти в отриманні громадянином В’єтнаму посвідки на тимчасове проживання. Ціна питання менша — $1,8 тис.

У квітні, коли про справу Пімахової вже встигли призабути, НАБУ повідомило про затримання на хабарі $47,5 тис. працівника СБУ. Затриманий — начальник сектору контррозвідки Лівобережного міжрайонного відділу СБУ в Києві та області майор Олександр Карамушка. Історія Карамушки прикметна тим, що виявляє корупцію на всіх рівнях. Ще в травні 2017-го контррозвідка СБУ повідомила місцевих поліцейських про розкриття схеми з видачею фіктивних довідок про вагітність у Консультативно-діагностичному центрі Дніпровського району міста Києва. Виявили 58 фіктивних довідок лише за 10 місяців 2016-го. Їх нібито візували майже два десятки лікарів установи. Ці довідки потрібні для швидкого укладання фіктивних шлюбів між українками та іноземцями. Після оформлення шлюбів іноземці поверталися на батьківщину й отримували в’їзні візи до України типу «Д» (возз’єднання з родиною). За версією слідства, українки отримували за такі послуги від $100 до $1000.

Паралельно з цією історією розвивалася й спец­операція НАБУ з викриття корупції в міграційних органах. Деякі іноземці, які стали об’єктом уваги правоохоронців, вирішили залагодити справи зі слідством за допомогою хабара. Серед них були громадяни Узбекистану, Таджикистану, Ірану, Туреччини, Сирії, Грузії та Росії. Однак посередниками обрали агентів НАБУ під прикриттям, які в той час працювали в одному із сервісів, що пропонує послуги з пришвидшення видачі документів іноземцям. Вони й вийшли на головного контррозвідника лівобережної частини Києва Карамушку, який нібито запропонував залагодити справи за майже $50 тис.
Питання корупції навряд чи можна вирішити навіть найжорсткішим законом. Потрібні єдині та зрозумілі більшості правила, а також покарання за неї. І з тим, і з тим у цій сфері великий дефіцит. Нікого з фігурантів описаних історій поки що не покарано, якщо не брати до уваги відсторонення від посад. Іноземці, які бажають отримати український паспорт, одразу орієнтуються на головне негласне правило місцевого суспільства: без зв’язків і грошей від держави складно чогось домогтися.

Джерело