Не спровокуєш — не посадиш?
28.04.2021
У прагненні швидко отримати результат правоохоронні органи часто-густо вдаються до дій, що порушують права людей, інколи дійсно причетних до хабарництва. Проте метою не виправдати засобів, якщо у Страсбурзі їх почнуть аналізувати з погляду конвенційних гарантій.
Позитивні тенденції
«Сьогоднішня конференція — це спроба обговорити та осмислити системні проблеми у сфері запобігання корупції, обмінятися думками й напрацювати загальні підходи до вирішення проблем». Із цих слів ректор Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого Анатолій Гетьман розпочав всеукраїнську науково-практичну конференцію «Актуальні проблеми запобігання корупції». Науковці, юристи, адвокати представники антикорупційних органів зібралися для того, щоб знову поговорити про проблеми, викликані корупцією, та судову практику в цій сфері.
А.Гетьман зазначив: результати багатьох соціологічних досліджень демонструють, що досягнутий за останні роки прогрес у реалізації антикорупційної реформи не повністю задовольняє міжнародних партнерів України.
Утім, хоча корупційні злочини мають підвищену латентність, деякі успіхи в боротьбі із цим явищем наша країна все ж робить. Принаймні про це свідчать дані Transparency International.
За даними цієї організації, у 2020 р. за індексом сприйняття корупції Україна отримала 33 бали зі 100 можливих і перемістилася на 9 сходинок вище в списку 180 країн світу — зі 126-го на 117-те місце. Ректор наголосив, що це дає підстави для обережного оптимізму, хоча всім зрозуміла серйозність викликів і перешкод, з якими стикаються антикорупційні органи та громадські антикорупційні організації в нинішніх реаліях.
Керівник комплаєнс-клубу Американської торговельної палати Юрій Войціцький розповів про роль антикорупційного комплаєнсу. За його словами, ефективна протидія корупції вимагає в першу чергу молодих спеціалістів. Утім, парадокс навчальних програм у тому, що нові кадри готуються та навчаються за старими методологіями. Отже, аби наповнити новими кадрами антикорупційні та інші органи, потрібно змінювати підхід до викладання. Інакше українське суспільство ніколи не відмовиться від зручного виправдання на кшталт: «Менталітет такий, наші люди по-іншому не вміють».
Критерії підбурювання
Доцент кафедри кримінального процесу НЮУ ім. Ярослава Мудрого, член науково-консультативної ради при ВС, д.ю.н. Олександр Дроздов свою доповідь присвятив провокації злочину та погляду Європейського суду з прав людини на цей інструмент.
Здебільшого провокацію злочином використовують для виявлення корупційних діянь. Але нерідко провокація злочином перетворюється в підбурювання, бо ж правоохоронці переходять межі. А тому через низку процесуальних порушень та нехтування слідчими підрозділами основоположними засадами кримінального процесу такі справи часто-густо опиняються в ЄСПЛ.
Як зауважив О.Дроздов, у Страсбурзі вже розробили таку собі методологію щодо розгляду справ, пов’язаних з провокацією злочину. Зразкові справи беруть на озброєння адвокати з усього світу. Так найчастіше вживаними доповідач назвав рішення від 4.02.2011 у справі «Bannikova v. Russia» та від 4.07.2017 у справі «Matanović v. Croatia».
Зокрема, у Страсбурзі не раз наголошували, що допустимість доказів насамперед є предметом регулювання національного законодавства, а тому їх оцінка залишається насамперед за національними судами. Зі свого боку Євросуд повинен встановити, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим.
О.Дроздов розповів, що Суд уже зазначав: використання таємних агентів та інформаторів є можливим з огляду на руйнівні наслідки деяких злочинів. Одначе такий інструмент має бути обмеженим та супроводжуватися певними запобіжниками. Більше того, ЄСПЛ указував на те, що попри зростання організованої злочинності все одно необхідно утримуватися від найменших порушень. Адже право на справедливе правосуддя посідає настільки чільне місце, що ним не можна пожертвувати заради доцільності, навіть в таких випадках.
Отож, мова йде про те, що якщо докази отримані з порушенням процесуальних норм, то вони обов’язково мають бути визнані судом недопустимими. Адже цього вимагає в першу чергову доктрина «плодів отруйного дерева».
Як зауважив О.Дроздов, для оцінки дій правоохоронних органів як підбурювання до злочину в Євросуді використовують змістовний та процесуальний критерії.
Суть першого полягає в тому, що, зіткнувшись зі справою про підбурювання до корупційного правопорушення, ЄСПЛ спочатку намагається встановити, чи мало місце таке підбурювання або провокація до злочину. Якщо такі негласні слідчі дії відбулись, то потрібно встановити можливість подальшого використання отриманих доказів у кримінальному провадженні проти такої особи, а також визначити, чи не було порушення права на справедливий суд.
Підбурювання поліцією відбувається тоді, коли залучені співробітники правоохоронних органів чи особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням злочинної діяльності, а чинять на суб’єкта такий вплив, що спонукає його до вчинення злочину. Тобто йдеться про порушення конвенційних гарантій.
Процесуальний критерій необхідний для того, щоб визначити, наскільки справедливим був судовий розгляд, та вказує на необхідність проведення процесуальної перевірки на підбурювання.
Тест від ЄСПЛ
Для того щоб відрізнити підбурювання від провокації злочину, Суд розробив кілька критеріїв оцінки. По-перше, ЄСПЛ вивчає причини, які лежать в основі таємної операції та поведінки органів, що її проводять. Наступний крок — установлення того чи існували об’єктивні підозри в тому, що заявник причетний до злочинної діяльності або був схильний до вчинення кримінального правопорушення. Саме тому в численних висновках Євросуд наголошував, що національні органи влади завжди повинні мати вагомі підстави, аби підозрювати особу в причетності до корупційного злочину.
Проводячи межу між законним розслідуванням та підбурюванням до вчинення кримінального правопорушення, ЄСПЛ додатково вивчає чи чинився на заявника додатковий тиск для скоєння злочину. Дуже часто у Страсбурзі використовують тест, який складається з кількох питань: як проявляв ініціативу заявник у контексті схиляння його до злочину, чи була повторна спроба провокації, який був рівень наполегливості спонукання, чи підвищували ціну, чи апелювали правоохоронці до співчуття заявника.
До того ж, застосовуючи згадані критерії, ЄСПЛ покладає тягар доказування на органи влади. У цьому контексті Євросуд наголосив на необхідності чіткої та передбачуваної процедури санкціонування слідчих заходів, а також належного нагляду за ними.
Тож правоохоронним органам слід забезпечити бездоганну чистоту негласної слідчої дії. Інакше вся копітка робота та спроби покарати корупціонера будуть зведені нанівець.
Каріна ПЕТРАШ
