Насильство в поліції в 2020 році. Скільки ще?

23.10.2020

Дані моніторингу за 2020 рік, які отримав Харківський інститут соціальних досліджень разом Харківською правозахисною групою, показують, що ми заходимо на чергове коло незаконного насильства в поліції.

Проводячи моніторинг з 2004 року, ми майже звикли до того, що зменшення насильства в поліції відбувається нелінійно та має свої піки та провали, але після подій Революції гідності сприймати чергове зростання його масштабів все важче.

Ці тенденції по-особливому “підсвітлено” випадком у Кагарлику, який, здається, ми стали поступово забувати, але який, разом з даними соціології, вказує на дві проблеми.

Основна проблема – системна.

Всупереч заявам, деклараціям, тренінгам, закупівлі нової техніки і потискань рук донорам, серед тих, хто дійсно визначає політику Національної поліції, немає людей які хочуть змін.

Ті, хто приймають рішення в МВС та Національної поліції, вже не приховують, що хочуть зберегти все, як було в міліції, – показники, процедури призначень, планування роботи, розслідування випадків насильства. Це зручно з багатьох мотивів – від можливості концентрувати владу до можливості залишатися безкарним.

Звичайно ж, все це не безкоштовно. Просто витрати лягають на суспільство, і воно за них платить, причому кілька разів.

Перший раз – коли бюджет фінансує цю систему (це десятки мільярдів гривень щорічно).

Вдруге – коли люди стикаються з неефективною роботою поліції та не отримують від неї допомоги.

Так, згідно із даними соціології, більшість українців оцінюють поліцію як неефективну – на це вказали 56,2 % опитаних. Слід відзначити, що порівняно з національним дослідженням 2018 року, кількість людей, що незадоволені поліцією, ще додатково зросла на 3,5 %.

Втретє це оплачується здоров’ям та життям українців, коли поліцейські б’ють, калічать, ґвалтують, незаконно затримують та порушують права людини в інший спосіб.

Звичайно, це роблять не всі поліцейські та не завжди. Але чому суспільство повинне розбиратись, хто є “добрим копом”, а хто “поганим”, коли система працює так, що можна бити, знущатись з людей та залишитись непокараним, продовжити службу?

Коли самі поліцейські не вбачають в цьому злочинів? Коли засуджується тільки те, що отримало розголос, а кількість тих, хто потрапив до в’язниці за катування, не перевищує двох людей за рік?

Значна частина суспільства (59,7 %) вважає, що потенційний ризик стати жертвою тортур або жорстокого поводження в поліції зберігається практично для будь-якої людини на території України, незалежно від її минулого й особистих характеристик.

Оцінюючи загальні тенденції незаконного насильства (побиття, катувань, залякувань) у поліції, більшість респондентів (51,8 %) вказала, що вважає такі випадки поширеними.

Й це підтверджують отримані дані мониторингу. Так, після незначного зниження кількості таких випадків у минулому році масштаби незаконного насильства в поліції в 2020 році повернулись до показників гірших років та склали понад 698 000 випадків насильства на рік.

Зросла оціночна кількість випадків побиття, завдання тілесних ушкоджень під час затримання (до 559 140 випадків), а використання незаконного насильства під час розслідувань взагалі зросло вдвічі та склало 419 355 випадків на рік.

Навіть серед працівників поліції, яких ми опитували, десятки вказали, що протягом 12 місяців їм траплялися випадки побиття, завдання страждань та катування неодноразово, а 78 працівників – що траплялись один раз.

Денис Кобзін, директор Харківського інституту соціальних досліджень

Джерело

Остання Публіцистика

І хто зараз чорт?

Ось і “беззмінний” міністр пішов. Що тепер? Можна впевнено сказати – краще не стане

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"