Найслабша сторона судової реформи – її повільність

Київ – Перебіг реформи правосуддя в Україні викликає багато запитань громадських активістів та міжнародних експертів. Вища рада правосуддя рекомендувала 111 кандидатів на посади до Верховного суду, а Верховна Рада продовжує розгляд законопроекту, який має нарешті зробити можливою судову реформу в Україні. Водночас, в українському активістському та експертному середовищі є думка, що ця нібито перемога – несправжня, а деякі кандидати у судді та окремі законодавчі положення можуть заперечити теперішні здобутки судової реформи і знищити її в зародку. Литовські експерти, з якими вдалося поспілкуватись Радіо Свобода, висловили натомість переконання, що основна проблема реформи судочинства в Україні – у повільності її впровадження.

Президент Петро Порошенко під час свого виступу на Івано-Франківщині 29 вересня привітав рішення про відбір 111 суддів Верховного суду і висловив сподівання, що наступного пленарного тижня Верховна Рада ухвалить законопроект 6232, до якого, як відомо, депутати пропонують понад 4 тисячі правок.

«Сьогодні ми започаткували ще й нову судову систему. Перша група кандидатів у судді Верховного суду вийшла із Вищої ради правосуддя. І я чекаю, коли ці кандидатури надійдуть мені на підпис. Наступного тижня Верховна Рада проголосує кодекси», – сказав він.

Однак у громадських активістів є багато питань і до того, і до іншого. Учасник громадської ради доброчесності Роман Маселко вважає, що рішення Вищої ради правосуддя ставить під сумнів усю судову реформу. За його словами, серед переможців конкурсу майже кожен четвертий має так зване вето громадськості, однак ніхто так і пояснив, чому думку ради доброчесності не врахували.

Роман Маселко

«Наприклад, суддя, який забороняв Майдан в Одесі під час Революції гідності, став переможцем (конкурсу – ред.). Незважаючи на те, що він це зробив і неправильно заповнив декларацію доброчесності, його обрали переможцем, – розповідає Маселко. – З іншого боку, суддя, яка під час Революції гідності мало того, що була проти заборони мирних зібрань, та ще й це висловила в окремій думці, тобто проявила незалежність – вона не призначена поки що, там до неї є питання. Другий приклад: судді, які засуджували чинного егнерального прокурора Юрія Луценка. Всім відомо, що це було політично вмотивоване рішення, і це було переслідування опозиції, і про це заявили всі міжнародні експерти, і була спеціальна резолюція Ради Європи – тим не менш, ці люди перемогли у конкурсі, і Вища рада правосуддя не знайшла підстав, щоб їх не призначити».

Фільтри для «третьої влади»

У Литві є кілька «фільтрів», які дозволяють відсіяти людей, що не можуть бути суддями, розповідає декан юридичного факультету Вільнюського університету Томас Давуліс.

«Первинний фільтр – це, звісно, кваліфікація. Але також важливим фільтром є комісія, куди входять не тільки судді. Судді повинні туди включатись, але більша частина комісії – це представники академічної громади, журналісти, політологи, діячі, яким можна довіряти. І ця комісія дивиться не тільки на кваліфікацію, а також і на людські якості претендента, і тоді вже пропонує главі держави перелік. У цій системі працюють і судді. Судді не мають бути відсторонені від процесу. Тому що ми говоримо про створення третьої влади, і якщо на неї тисне четверта влада, друга і перша, ми не можемо говорити про незалежність судочинства. Тоді втрачається розуміння верховенства права», – зазначає експерт.

Декан юридичного факультету Вільнюського університету Томас Давуліс

«Мабуть, вже років 15 у Литві діє система суддівського самоврядування – починаючи від комісій, які екзаменують суддів перед призначенням, до атестаційних комісій, які кожні п’ять років перевіряють уже призначених суддів на профпридатність», – зауважує Радіо Свобода голова Вищого адміністративного суду Литви Гінтарас Крижявічус.

«Мало не половина у цих комісіях – це люди з інших галузей, які не мають нічого спільного із системою судочинства, і громадські активісти. Таким чином побудована вся система суддівського самоврядування, окрім Ради суддів. Конституційна рада сказала, що Раду суддів повинні складати тільки судді. Але Рада суддів має тільки повноваження на менеджмент у судовій системі. І плюс він дає президенту республіки, який призначає суддів, відповідь на те, чи можна призначати суддів. Якщо Рада суддів скаже «ні» з об’єктивних причин, то президент не може призначити цих людей», – каже він.

Голова Вищого адміністративного суду Литви Гінтарас Крижявічус

Судова реформа в Україні особлива тим, що вона почалася з найвищої палати, провадить далі Крижявічус.

«Найслабша сторона реформи – це те, що вона дуже затягнулась, – вважає він. – В Україні в багатьох судах не можуть працювати і розглядати справи багато суддів. А для громадянина потрібно що – щоб його справу розглянули справедливо, якісно і швидко. Я не знаю, коли ваші судді досягнуть хорошого результату щодо термінів розгляду. А це дуже впливає на довіру до суддів. Я думаю, це найслабша сторона – непродуманий механізм, як здійснити дуже швидко реформу, щоб це не відчули люди на собі».

Конкурс до нового Верховного суду почався 7 листопада 2016 року. 28 липня цього року Вища кваліфікаційна комісія суддів оприлюднила переможців конкурсу на посаду суддів нового Верховного суду. Відповідно до законодавства, після цього Вища рада правосуддя розглядає рекомендації комісії і вносить президентові України подання про призначення судді на посаду.

За результатами розгляду рекомендацій ради президент може вирішити внести подання про призначення на посаду судді або відмовити у внесенні подання. Втім, щоб обрані судді почали працювати, їх має бути не менше ніж 65 – це кількість, за якої Верховний суд стає повноважним. Далі вони мусять зібратися на пленум, і з того моменту почнеться робота.

Анастасія Москвичова

Джерело