На порозі війни. ГПУ проти НАБУ

26.11.2016

1

Генеральна прокуратура ніяк не може знайти себе. Ні одне силове відомство після Революції Гідності не знало такої кількості змін керівництва і пертурбацій.

До прикладу, МВС після Майдану знало всього одного керівника. Делегований “Народним фронтом” Арсен Аваков міцно і надовго взяв міністерство у свої руки. І якщо подивитись на ситуацію в цьому відомстві, то, за великим рахунком, перетворення міліції у справжню поліцію так само зависло.

Проте Авакову вистачило мудрості не входити у відкриті конфлікти зі своїми “реформаторами”. Принаймні, у публічну площину ці конфлікти не потрапляли фактично жодного разу.

У ГПУ ситуація кардинально протилежна.

Після втечі Януковича країна має уже четвертого генерального прокурора. ГПУ, яка в системі політичного балансу України є вотчиною президента, при кожному зі своїх нових очільників залишалась центром суспільного невдоволення.

Усі внутрішні конфлікти у цій структурі одразу ставали надбанням громадськості. Апогею такий стан справ сягнув за Віктора Шокіна, який зайшов у відкритий конфлікт з власними ж заступниками Віталієм Каськом та Давидом Сакварелідзе.

Після справи близьких до Шокіна “діамантових прокурорів”, конфлікт у ГПУ остаточно став виглядати як розправа “старої системи” з “реформаторами”. У підсумку з прокуратури були звільнені і “старі”, і “нові”, а гасити пожежу у відомстві президент відрядив політичного важковаговика Юрія Луценка.

Мотивація, чому аполітичну за визначенням Генпрокуратуру має очолити політик без юридичної освіти була проста і зрозуміла – за рахунок своєї політичної ваги Луценко зможе опиратись будь-якому тиску і зможе знайти спільну мову з усіма здоровими силами в ГПУ.

Але на долю нового генпрокурора, схоже, припаде ще один гучний конфлікт всередині прокурорського світу. І якщо навіть ініціатором наростаючою війни ГПУ та НАБУ був не Луценко, то шукати виходу з неї доведеться саме йому. Якщо, звичайно, він і далі має сподівання повернутися у велику політику.

Зародження конфлікту

Довкола роботи над законом про створення Національного антикорупційного бюро було дуже багато скептичних думок.

У герметичному прокурорському світі на цей процес дивились досить спокійно, адже прилаштовані по своїх посадах прокурорські начальники пересиділи кількох президентів і десяток генпрокурорів. Вони бачили багато заяв і “реформ”, тож до певного часу турбуватись через кілька десятків своїх же, прокурорських, людей в новому органі не вважали за потрібне. Інколи в ГПУ до однієї справи може бути залучено стільки людей, скільки працювало на початку в НАБУ.

Як розповідають співрозмовники у ГПУ, там досі вважають слідчих Ситника за своїх.

“Весь склад НАБУ і САП – вчорашні прокурори. І земельні рішали часів Гайсинського, які очолили дві модних структури, насправді – кров від крові гепеушники. Але суперопіка США дала їм почуття вседозволенності”, – заявив УП один із високопосадовців ГПУ.

У цьому ключі слід дивитись і на перший, доволі незначний, конфлікт ГПУ і НАБУ.

Мова про передачу справ від Генпрокуратури відомству Артема Ситника. Тоді за волею очільника ГПУ Віктора Шокіна у НАБУ скопом передали величезну кількість справ, які підпадали під їхню підслідність. Туди ж затесали і масу корупційних “висяків”, які за довгі роки назбиралися у ГПУ.

Фактично, якби ситуація такою і лишилась, то відомство Ситника загрузло б одразу на старті роботи, так нічого і не зробивши. Але очільникам НАБУ та Антикорупційної прокуратури вдалося добитись, щоб їхні слідчі займалися новими справами, а весь старий “скарб” повернули у ГПУ.

Після того Шокін між поїздками на лікування зосередився на внутрішньому фронті, ув’язавшись у війну з Каськом-Сакварелідзе, яка у підсумку коштувала йому посади, а для його заступників дала старт політичної кар’єри.

Цю перерву НАБУ використало з користю, відкривши низку резонансних і навіть сенсаційних справ. При тому, стосувалися вони фактично недоторканних людей української політики, проти яких навіть ГПУ Януковича справ не відкривало.

Мова в першу чергу про одного зі спонсорів “Народного фронту” і близького соратника тодішнього прем’єра Яценюка Миколу Мартиненка. Провадження НАБУ і тиск західних партнерів коштували Мартиненку депутатського мандата і багато нервів.

Не менш сенсаційною була і справа, відкрита після заяв екс-міністра Айвараса Абромавичуса, який звинуватив депутата БПП Ігоря Кононенка у тиску і нав’язуванні кадрових рішень. У підсумку НАБУ не знайшло нічого на Кононенка, але уже сам факт того, що прізвище найближчого партнера президента фігурує у кримінальній справі, у поняттях українських силовиків є чимось нечуваним і зухвалим.

Не меншим “нахабством” НАБУ було і відкриття справи проти прокурора сил АТО Костянтина Кулика.

Перед самим Новим роком, 25 грудня, на підставі звернення депутата Віталія Купрія із так званої “групи Коломойського”, Антикорупційне бюро порушило справу проти військового прокурора сил АТО.

Суть її доволі проста і банальна – НАБУ стверджує, що у власності Кулика та його співмешканки невідомо звідки з’явились квартири і машини вартістю у кілька мільйонів. При тому, що декларовані заробітки і прокурора, і його дами серця ніяк ці покупки пояснити не могли.

 23 травня цього року Ситник відправив на погодження главі Антикорупційної прокуратури Назару Холодницькому готову підозру Кулику.

А уже за тиждень прокурор АТО несподівано переводиться у групу в ГПУ, яка займається справами Курченка та інших друзів Януковича. Увів Кулика у цю групу новопризначений генпрокурор Юрій Луценко за протекцією головного військового прокурора Анатолія Матіоса.

Кулик взявся за справу доволі активно – протягом перших тижнів червня він затримав кілька важливих фігурантів справи Курченка – колишнього заступника міністра економіки Олександра Сухомлина, топ-менеджера СЄПЕК Андрія Кошеля, екс-заступника голови “Нафтогазу” Олександра Кацубу.

“З Матіосом у Кулика хороші стосунки. Коли Матіос з нуля створював Військову прокуратуру, то зібрав там реально найкращих, у тому числі Кулика. Він справами Курченка і Клименка займався ще з 2014 року. Більше того, сам Кулик допомагав НАБУ і зробив їм кілька справ по корупції”, – пояснив УП таке рішення Луценка співрозмовник у ГПУ.

Однак у Ситника не стали дивитись на “старі заслуги” і тричі викликали Кулика на допит. І тричі – безрезультатно. Врешті, вирішили прийти до нього з обшуком і попутно вручити підозру. Коли вранці 30 червня слідчі НАБУ прийшли додому до Кулика, то той спробував пересидіти їхній прихід.

“Він там зараз закрився в квартирі і не впускає слідчих. Ця справа не стосується його зоряного злету у справах Курченка. А він там зараз розказує, що Курченко купив НАБУ, щоб завалити свої справи. Це ж повна маячня”, – коментував тоді УП ситуацію роздратований Холодницький.

Врешті Кулик свою підозру отримав і навіть був на деякий час відсторонений від роботи, поки суд не повернув його на посаду.

 

Cуд повернув Кулика на посаду

Справа Кулика, де дві прокурорських структури не змогли вирішити все “по-тихому”, як це у них заведено, до останнього часу була найгострішим конфліктом між ГПУ та НАБУ. Було зрозуміло, що слідчі Ситника поступатись не планують, але й Генпрокуратура навряд чи залишиться в боргу.

Casus belli

5 серпня слідчі НАБУ, які уже звикли ходити з резонансними обшуками до корупціонерів, самі стали учасниками одного з таких.

Несподівано для всіх слідча група з Генпрокуратури прийшла вилучати документив офіс відомства Ситника на Солом’янці в Києві.

Очолював посланців з ГПУ Дмитро Сус із департаменту особливо важливих економічних справ, який частина депутатів і активістів охрестили “департаментом Кононенка-Грановського”.

На руках у Суса була ухвала Печерського суду без вказаних підозрюваних, що, фактично, давало змогу обшукувати всю будівлю НАБУ цілий місяць.

Однак ходаків з ГПУ очікувала несподіванка. Виявилось, у НАБУ їх ніхто не чекає і власне обшуку провести не дадуть. Для більшої переконливості задіяли навіть спецназ НАБУ, як пояснили у Ситника, “для забезпечення порядку”.

У підсумку групі Суса добровільно дали копії документів, “які вважали необхідними”, хоч і заявили, що обшук незаконний. НАБУ нагадало, що воно нікого не прослуховує, бо чисто фізично не може цього робити. Монополію СБУ на прослуховування ще ніхто не скасовував.

Луценко у коментарях пресі переконував, що за потреби обшуки проведуть і в Службі безпеки.

Однак не під запис співрозмовники УП у Генпрокуратурі переконують, що причини для обшуку начебто реально були.

“Колишній прокурор з Полтавщини став детективом НАБУ. І вирішив послухати телефон хорватського бізнесмена, який працює на Полтавщині”, – запевнив високопоставлений співрозмовник у ГПУ.

За його словами, Луценко просив НАБУ “тихо дати документи”.

“Але Ситник усіх звечора зібрав і наказав все підчистити. В результаті вони дали нам порожній диск. Наївні. Весь трафік же фіксувала СБУ”, – розповів співрозмовник.

 

Голова НАБУ Артем Ситник
“ФОКУС”

Як переконують в ГПУ, вся ця історія почалась ще у травні, коли СБУ заявила офісу Луценка, що слідчий НАБУ слухає не ту людину.

У цій ситуації прикметним виглядає те, що голова Антикорупційної прокуратури Холодницький у своїх заявах щодо обшуку був досить стриманим і навіть пообіцяв “не вигороджувати” слідчих, якщо вони справді порушили закон.

Примирливий тон тоді узяв і Луценко, запевняючи, що НАБУ і САП і його “партнери у боротьбі з корупцією” і про жодну війну відомств мова не йде.

“Всі мають корупціонерів, всі допускають помилки. Але вони зайняли позицію скунса – не підходьте і нікого не чіпайте. Це ж дурня – вважати когось автоматично святим тільки тому, що його відібрали на конкурсі”, – пояснив позицію свого відомства співрозмовник УП в ГПУ.

Однак багато хто не повірив миролюбивій риториці ГПУ. Наприклад, голова Центру протидії корупції Віталій Шабунін переконаний, що обшук був потрібний як інформпривід.

На його думку, “Порошенко і Ко генерують для МВФ виправдання, чому вони не дають НАБу право на автономну прослушку”.

Мова йде про законопроект, який передбачає надання права НАБУ самим, без допомоги СБУ, проводити прослуховування. Цей законопроект уже пройшов комітет, і Ситник з Холодницьким його усіма силами лобіюють.

Разом зі створенням окремого антикорупційного суду, яке передбачене уже прийнятими змінами до Конституції, це може зробити з НАБУ справді незалежного і дуже впливового гравця в Україні. І це багато кого серйозно насторожує.

Drôle de guerre, або Тактика і стратегія

Як показала практика, навіть будучи частиною чинної системи, НАБУ має сміливість відкривати справи навіть проти дуже впливових людей. А перетворення хай неідеального Антикорупційного бюро у реально незалежну структуру може мати дуже далекосяжні наслідки.

За словами депутата Мустафи Найєма, політична система дуже опирається такому розвитку подій.

“У ситуації, коли Антикорупційному бюро не дають власних можливостей для оперативної роботи, а вся політична система чинить опір створенню антикорупційного суду, обшук у НАБУ – це запрошення до компромісу і конформізму”, – вважає Найєм.

Проте НАБУ, схоже, від цього запрошення відмовилось. Принаймні 10 серпня слідчі Ситника “на гарячому” взяли одіозного суддю-“огородника” із Дніпровського суду Миколу Чауса. Той саме закопував на городі свій хабар у 150 тисяч доларів, який навіть в одну банку не помістився.

За останній час цей суддя вирішував багато чутливих справ для Банкової, і його вважають “ручним” суддею усе того ж Грановського.

Фактично, зараз силова і політична система опинились у ситуації “дивної війни”, коли перші бої відгриміли, але ніхто не знає, хто і де зробить наступну атаку.

Скандальний суддя Микола Чаус

Скандальний суддя Микола Чаус
ТСН

У самому ж НАБУ побоюються, що дискредитаційної кампанії. За даними різних співрозмовників УП, вона може початися в повну силу уже восени

Перші кроки у цій війні уже навіть зроблені. Принаймні одразу кілька співрозмовників УП у Генпрокуратурі розповіли історію про символічний подарунок військового прокурора Матіоса Холодницькому.

Начебто, після відсторонення Кулика від посади Матіос надіслав главі САП пляшку шампанського, круасани і шоколад. На перший погляд, нічого особливого. Але цей подарунок мав бути сприйнятий як натяк на певний аудіозапис, що містить якусь компрометуючу інформацію на Холодницького і може бути оприлюднений.

Глава Антикорупційного агентства Ситник запевнив УП, що вони готуються до ймовірних атак.

“Готуємось, на скільки можемо. Але без допомоги громадськості не справимось”, – сказав Ситник.

Якщо врахувати, яких серйозних ворогів за останній час надбало собі НАБУ, то масштаби ймовірної наступальної операції в медіаполі можуть бути справді вражаючими. Та з іншого боку, Антикорупційне бюро має ресурс, якого ще не мало жодне силове відомство в Україні – довіру.

Роман Романюк, УП

 Джерело