Матриця Шокіна

Минулого тижня із суспільно-політичного небуття несподівано «виринув» один з чільних представників порошенківської команди – колишній генпрокурор Шокін. І не просто «виринув» – його розлоге інтерв’ю (з якого перед читачем постає мужній борець із корупцією, правдолюб і великий розслідувач) почали активно розкручувати у ЗМІ.

У свій час я доволі багато писав про Шокіна, оскільки знав його «зсередини» – його методи, стиль та цілі діяльності. Думав вже, що не доведеться повертатися до об’єктивно вичерпаної теми…

І навіть почитавши нові «одкровення» цього діяча, вагався чи варто реагувати на цей його публічний вияв красномовності – по суті «роздмухувати» те, що вже ніколи не загориться. Зрештою вирішив не змовчати. Тим більше, що певна адекватна реакція на інтерв’ю Шокіна вже прозвучала.

«Для мене очевидним є факт політиканства і бажання повернутись у крісло генпрокурора» – так однозначно оцінив висловлювання Шокіна екс-перший заступник генпрокурора Микола Голомша, категорично поставивши своєму візаві лише одне питання: «Де совість»?

А журналіст Олена Мельник запропонувала слідчим ДБР за мотивами публічних заяв Шокіна зареєструвати кримінальне провадження і допитати його. «І хай ту ахінею він повторює під протокол та письмове попередження про відповідальність за неправдиві свідчення» – написала вона у соцмережі.

У принципі погоджуюсь з такою постановкою питання, але вважаю, що Шокіна потрібно допитувати не лише по тому, що він наразі наговорив, але й по багатьом іншим фактам, які він воліє не згадувати у своєму інтерв’ю.

З того, що лежить на поверхні, – це справа «про замах на життя генпрокурора Шокіна».

Восени виповниться чотири роки, як увесь світ облетіла резонансна новина про те, що на тодішнього генпрокурора було вчинено замах. Принаймні саме так ту подію відразу кваліфікувала ГПУ, яку очолював сам «потерпілий». Чільні представники ГПУ в один голос заявили, що постріли по кабінету генпрокурора Шокіна здійснив снайпер, який використовував тепловізор і «його метою було вбивство генпрокурора». Тоді вони безапеляційно завили, що «замах на генпрокурора – це реакція на дії ГПУ у боротьбі з корупцією».

Тільки наявність броньованого щита, повідомляли очільники ГПУ, дала можливість уникнути смертельних наслідків. Було відкрито кримінальне провадження за ст. 112 КК (посягання на життя державного діяча) і правоохоронні органи активно взялися за розкриття цього резонансного злочину.

Натомість суспільству до сьогодні не повідомили, хто так «цинічно і сплановано» посягнув на життя українського Катані – справа якось потихеньку затихла і про неї забули. А дарма! Бо справа неординарна і надзвичайно цікава з точки зору як «об’єкту посягання», так і «механізму посягання».

Особисто я з самого початку радив оперативникам і слідчим серйозно зосередитись на версії інсценування замаху – з огляду на низку обставин саме ця версія видавалась і видається вельми перспективною. У березні минуло року генпрокурор Луценко констатував, що розвиток подій у справі про замах на Шокіна цілком прогнозований і це для більшості було зрозумілим і очевидним у день «замаху». Він заявив, що розслідування справи «не має юридичних перспектив». І доволі прозоро натякнув на те, що ця справа взагалі не належить до категорії «реальних». До речі, сам потерпілий тоді чомусь ніяк не зреагував на слова свого наступника про безперспективність розслідування «замаху» на нього. Чи не тому, що добре знає, що то був за «замах»?

Але «не реальність», про яку сказав Луценко, стосується справи про замах на вбивство Шокіна. Водночас цілком реальною може виявитися справа про інсценування такого замаху. На моє глибоке переконання (і я про це вже неодноразово публічно говорив), справа про замах на Шокіна є суперперспективною, якщо її розслідування розвернути на 180 градусів. Тоді розслідування покаже, хто і для чого спланував цей «замах», хто ним керував і хто його безпосередньо реалізував, як організовувалось первинне його «розкриття» і як здійснювалося піар-супроводження цього процесу на первинному етапі, коли генпрокурорам був Шокін. За такого спрямування розслідування цієї справи показання потерпілого були б надзвичайно цінними. Тому, як на мене, новий ретельний допит Шокіна у цій справі є конче необхідним – бажано із застосуванням поліграфа.

Справжнє розслідування цієї справи може «засвітити» не лише цікаві відомі персоналії, які причетні до вказаного дійства, але й наочно показати механізми здійснення політичної влади, головну спрямованість діяльності правоохоронних органів та спецслужб, їх прислужницьку роль і рівень морального падіння верхівки влади при президентові Порошенку. Та й самого Порошенка варто допитати, адже за усталеною практикою він мав бути у курсі «розкручування» цієї справи.

Не виключено, що у разі реального розслідування цієї справи виникне необхідність перекваліфікації скоєного – з посягання на життя державного діяча (ст. 112 КК) на завідомо неправдиве повідомлення про злочин, поєднане з штучним створенням доказів обвинувачення (ст. 383 КК) чи інший подібний злочин. Безперечно, це потягне за собою зміну процесуального статусу учасників вказаного дійства.

Є ще одна цікава справа – про пістолет, який у липні 2015 р. виявили у приймальні громадян ГПУ. Цей факт відразу почали нав’язливо подавати у контексті загрози життю генпрокурора Шокіна. Коли Шокіна запитали, чому знайдений у приймальні громадян пістолет він пов’язує із загрозою саме його життю, а не життю когось інших працівників ГПУ, то він сказав, що про це йому повідомили співробітники СБУ. Але у своєму офіційному поясненні він чомусь відмовився називати прізвища цих співробітників. Погодьтесь, що якось дивно і нелогічно повів себе тоді генпрокурор. Тому й за цим епізодом Шокіна доцільно предметно допитати.

У своєму інтерв’ю Шокін називає сфальсифікованою на 100% «справу про діамантових прокурорів», згадуючи у негативному контексті тодішніх заступників генпрокурора Сакварелідзе, Каська і мене. У такому разі я хотів би нагадати «мужньому борцю з корупцією», як він (будучи генпрокурором) у кабінеті Голови СБУ та у присутності чільних представників команди президента Порошенка просив мене змінити показання у цій справі. Але навіщо змінювати показання, якщо справа, як він стверджує, сфальсифікована «на 100%» – якось не логічно «фальсифікувати сфальсифіковане»? З цього приводу я готовий до перехресного допиту з Шокіним.

Як на мене, у нинішньому публічному «спливанні» Шокіна чітко простежується політичний підтекст. Не можна виключати, що колишній генпрокурор входить чи його «вводять» у масштабну геополітичну гру.

Звертає на себе увагу той факт, що вперше Шокін «ожив» (подав позов про своє поновлення на посаді генпрокурора) після зміни президента США. Як стверджують, адміністрація Обами в особі віце-президента Байдена докладала максимум зусиль, щоб Шокін «пішов з своєї посади».

І лише після перемоги Трампа на президентських виборах Шокін подав свій перший позов до Вищого адміністративного суду про поновлення на посаді. Але спочатку ВАСУ, а потім і ВСУ відмовили Шокіну навіть у розгляді його позову.

Наразі ж схоже на те, що Шокін вирішив «ожити» вдруге. Тепер уже після зміни президента в Україні та (і це головне!) напередодні початку нової президентської кампанії в США. Політичні оглядачі багато говорять про те, що у майбутній президентській гонці в США важливим фактором буде Україна, а саме певні обставини, що пов’язують нашу країну з Байденом як одним з можливих головних претендентів на президентський пост. Однією з таких обставин може бути роль Байдена у звільненні Шокіна з посади генпрокурора, на чому останній будує свій судовий позов і про що багато говорить в останньому інтерв’ю.

І хоча Шокін наразі показово відмежовується від свого патрона Порошенка, за сценою у цій грі може стояти саме Петро Олексійович. Виходячи з витонченої хитрості Порошенка, не можна виключати того, що він спробує підіграти Тармпу, «насоливши» колись «своєму» Байдену. А «насолити» є чим, зокрема, за версією Шокіна, фактом втручання Байдена у внутрішні справи України шляхом домагання звільнення Шокіна з посади генпрокурора. Як на мене, публічна активізація Шокіна через відповідні інформаційні ресурси чітко «лягає» у конву такої гри. Тим більше, що, як писали вітчизняні ЗМІ, у Шокіна в США є свій великий приватний інтерес. Отже, у цьому випадку інтереси Порошенка і Шокіна як давніх, вірних і перевірених партнерів можуть знову збігтися.

Однак вітчизняні сценаристи і учасники такої гри (якщо вона насправді має місце) мали б думати не лише про політичні та інші вигоди для себе, але й прорахувати можливі негативні правові наслідки для себе. А вони є очевидними – і Шокін, нехай уже як колишній генпрокурор, і Порошенко як кандидат юридичних наук і спеціаліст з міжнародного права, мали б це враховувати.

Якщо взяти позов та інтерв’ю Шокіна і «розкласти» їх з точки зору Кримінального кодексу, то можна вийти на надзвичайно цікавий кримінальний процес – з яскраво вираженими політичним і міжнародним аспектами.

У своєму судовому позові щодо поновлення на посаді генпрокурора та останньому інтерв’ю Шокін багато говорить про те, що віце-президент Байден домагався його звільнення з посади, ставив регулярно ультиматуми президенту Порошенку, шантажував невиділенням Україні валютного кредиту…

Так, у своєму позові до ВАСУ Шокін вказує на незаконність свого звільнення з посади генпрокурора, стверджуючи, що подав заяву про звільнення за власним бажанням не з власної волі, а під «тривалим потужним психологічним тиском». З шокінського позову випливає, що цей тиск на нього чинив президент Порошенко, на якого, у свою чергу, тиснули США в особі віце-президента Байдена. По суті, Байден вимагав від Порошенка звільнення Шокіна в обмін на виділення Україні кредиту 2 млрд доларів США. Відтак, як зазначає Шокін у позові, «такі дії віце-президента США Дж.Байдена є неправомірними та порушують принцип невтручання у внутрішні справи держави як одного з основних принципів сучасного міжнародного права». Але тут Шокін виявляє чергову непослідовність – бо якщо він вважає неправомірними дії Байдена, то такими ж (якщо не більшою мірою) є й дії його давного соратника – президента Порошенка.

Після констатації таких фактів Шокін, як законослухняний громадянин, мав би подати заяву про вчинення щонайменше Порошенком (саме ж він безпосередньо тиснув на Шокіна?) відповідних злочинів, а саме втручання у діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК) та погрозу працівнику правоохоронного органу (ст. 345 КК). Якщо з якихось причин Шокін цього не зробив, то це зараз мають зробити відповідні правоохоронні органи, адже за КПК опублікована у ЗМІ інформація про вчинення злочину є самостійною підставою для початку кримінального провадження. А самого Шокіна мали б допитати (і не раз!) у цьому провадженні, адже, як це випливає з його слів, він у ньому є не лише потерпілим, але й основним свідком. Якщо він підтвердить написане ним у позові і сказане в інтерв’ю, то його патрону Порошенку реально «світитиме» стаття КК. То ж треба побажати Шокіну успіху на цьому шляху.

В інтерв’ю Шокін проанонсував можливість свого повернення на посаду генпрокурора за рішенням ЄСПЛ – «я готов работать… у меня еще два года и четыре месяца полномочий». На мій погляд, до такої «готовності» Шокіна потрібно поставитися з розумінням (як то кажуть, чим би дитя не тішилося).

По-перше, як серйозно сприймати позов нехай і колишнього генпрокурора про те, що заяву за власним бажанням він писав без власного бажання? Так який Ви після такого написання генпрокурор?

По-друге, ЄСПЛ навряд чи може взагалі прийняти рішення по позову Шокіна, оскільки, як відомо, жодним українським судом він не був розглянутий по суті. По-третє, повернення Шокіна на посаду генпрокурора виключається хоча б з огляду на поважний вік позивача: граничний вік перебування на прокурорській посаді – 65 (стаття 51 Закону «Про прокуратуру»), а нашому герою, дякуючи Богу, скоро буде уже 67.

Тому шансів повернутися на посаду генпрокурора у Шокіна, як на мене, рівно нуль.

А ось походити до ГПУ та інших правоохоронних органів на допити – то перспектива доволі чітка і реальна.

Там йому буде про що сказати – під протокол і з попередженням про кримінальну відповідальність.

Головне, щоб за нової влади правоохоронні органи зреалізували підстави для постановки йому чітких і правильних питань.