Люди не хочуть терпіти поліцейське насилля

05.07.2019

Людина вискочила на капот авто під час руху і почала бити у ньому шибки.

Спецназівці почали перепалку з натовпом, вчинили спробу затримання і були побиті.

Палає перекинута поліцейська автівка.

Переповідання тривожних відео, які миттю розлітаються мережею, можна продовжувати довго, але немає сенсу — завтра будуть нові. Як і немає сенсу поточнювати, де саме це відбувається — час від часу це стається всюди.

Уже кілька днів лихоманить Ізраїль — представники ефіопської общини перекривають дороги, це створює масу незручностей і спричиняє конфлікти й сутички. Люди вимагають справедливого розслідування у справі вбивства молодого чоловіка поліцейськими.

Очевидно, що справа не стільки у конкретному випадку, як у підході загалом — точно такі ж події відбувалися у Ферґюсоні, Сент-Луїсі, Парижі, Лондоні, Лос-Анджелесі, Детройті, Ліоні — перелік можна продовжувати дуже довго.

Заради справедливості варто додати й Київ — адже саме поліцейське насилля зробило протест у 2014 році масовим і незворотнім.

Усі ці випадки об’єднані одним — люди не хочуть терпіти невиправдане насилля з боку поліції та вимагають змін.

І зовсім неважливо, що стане спусковим гачком — постріл у підлітка; задушений продавець цигарокпобиття водія чи розгін мирної демонстрації — з’явилася активна частина населення, яка не сприймає насилля з боку поліції, як апріорі легітимний захід, за старою формулою «били (або вбили) — значить було за що».

Ці люди спроможні організуватися і вийти на вулицю, що часто тягне за собою чимало подій, які погіршують безпеку в цілому і збільшують навантаження на поліцію в рази.

Немає сенсу всоте писати про те, що поліцейське насилля — це погано або про те, що саме потрібно зробити, аби його зупинити. Все це написано-переписано, всі рецепти і стратегічні плани роками припадають пилом на потрібних столах, усі в курсі.

Проблема в тому, що керівництво Національної поліції все ще не бачить у цьому сенсу. Вони переконані, що проблема в «низькому статусі поліцейського», «відсутності поваги» і в тому, що «треба зробити, як у США або Ізраїлі», де поліцейський не соромиться застосовувати силу і «тому його поважають».

Ці небезпечні міфи є продовженням застарілої моделі, де поліцейський фактично є десантником, спущеним в общину, який змушує визнати свій авторитет і повноваження силою — якщо не фізичною, то адміністративною.

Однак, реальне життя показує, що ні поліція США, ні поліція Ізраїлю, ані будь-якої іншої країни не можуть бути безумовним прикладом для наслідування. Передусім, тому що вони часто також працюють в межах застарілої моделі, яка в сучасних умовах (відеокамери в кожному телефоні і всі охоплені соціальними мережами) призводить до тих самих результатів — бунту, підпалів, сутичок.

І хоча, згідно з дослідженнями, сьогодні майже кожен третій в Україні готовий у тому чи іншому вигляді підтримати катування і незаконне насилля в поліції, серед решти 70% завжди знайдеться активна частина, готова вийти на вулицю.

Як і в США, як і в Ізраїлі. Тому рано чи пізно нам доведеться міняти роботу поліції по суті. Або продовжити перелік країн, де горять перекинуті поліцейські автівки.

Денис Кобзін

Голова НГО «Харківський інститут соціальних досліджень», кандидат соціологічних наук. Займається дослідженнями в сфері прав людини, вивчає причини та масштаби поліцейської жорстокості.

Джерело