Люди не хочуть терпіти поліцейське насилля

05.07.2019

Людина вискочила на капот авто під час руху і почала бити у ньому шибки.

Спецназівці почали перепалку з натовпом, вчинили спробу затримання і були побиті.

Палає перекинута поліцейська автівка.

Переповідання тривожних відео, які миттю розлітаються мережею, можна продовжувати довго, але немає сенсу — завтра будуть нові. Як і немає сенсу поточнювати, де саме це відбувається — час від часу це стається всюди.

Уже кілька днів лихоманить Ізраїль — представники ефіопської общини перекривають дороги, це створює масу незручностей і спричиняє конфлікти й сутички. Люди вимагають справедливого розслідування у справі вбивства молодого чоловіка поліцейськими.

Очевидно, що справа не стільки у конкретному випадку, як у підході загалом — точно такі ж події відбувалися у Ферґюсоні, Сент-Луїсі, Парижі, Лондоні, Лос-Анджелесі, Детройті, Ліоні — перелік можна продовжувати дуже довго.

Заради справедливості варто додати й Київ — адже саме поліцейське насилля зробило протест у 2014 році масовим і незворотнім.

Усі ці випадки об’єднані одним — люди не хочуть терпіти невиправдане насилля з боку поліції та вимагають змін.

І зовсім неважливо, що стане спусковим гачком — постріл у підлітка; задушений продавець цигарок; побиття водія чи розгін мирної демонстрації — з’явилася активна частина населення, яка не сприймає насилля з боку поліції, як апріорі легітимний захід, за старою формулою «били (або вбили) — значить було за що».

Ці люди спроможні організуватися і вийти на вулицю, що часто тягне за собою чимало подій, які погіршують безпеку в цілому і збільшують навантаження на поліцію в рази.

Немає сенсу всоте писати про те, що поліцейське насилля — це погано або про те, що саме потрібно зробити, аби його зупинити. Все це написано-переписано, всі рецепти і стратегічні плани роками припадають пилом на потрібних столах, усі в курсі.

Проблема в тому, що керівництво Національної поліції все ще не бачить у цьому сенсу. Вони переконані, що проблема в «низькому статусі поліцейського», «відсутності поваги» і в тому, що «треба зробити, як у США або Ізраїлі», де поліцейський не соромиться застосовувати силу і «тому його поважають».

Ці небезпечні міфи є продовженням застарілої моделі, де поліцейський фактично є десантником, спущеним в общину, який змушує визнати свій авторитет і повноваження силою — якщо не фізичною, то адміністративною.

Однак, реальне життя показує, що ні поліція США, ні поліція Ізраїлю, ані будь-якої іншої країни не можуть бути безумовним прикладом для наслідування. Передусім, тому що вони часто також працюють в межах застарілої моделі, яка в сучасних умовах (відеокамери в кожному телефоні і всі охоплені соціальними мережами) призводить до тих самих результатів — бунту, підпалів, сутичок.

І хоча, згідно з дослідженнями, сьогодні майже кожен третій в Україні готовий у тому чи іншому вигляді підтримати катування і незаконне насилля в поліції, серед решти 70% завжди знайдеться активна частина, готова вийти на вулицю.

Як і в США, як і в Ізраїлі. Тому рано чи пізно нам доведеться міняти роботу поліції по суті. Або продовжити перелік країн, де горять перекинуті поліцейські автівки.