Ласкаво просимо за лаштунки створення ДБР!

30.11.2016

Державне бюро розслідувань ще не почало функціонувати, та в нього вже з’явились лаштунки. Принаймні так схильна думати частина політиків і громадськості, яка вважає себе не втаємниченою в подробиці “езотеричного” процесу формування нового правоохоронного органу.

Так чи інакше, а тема ДБР поступово стає цікавою для широкої публіки і ЗМІ. І це загалом добре, хоча згаданий інтерес далеко не завжди конструктивний і часто не стільки допомагає зарадити проблемам – скільки сам їх створює.

Загалом ситуація навколо ДБР поки що є надто типовим явищем українського суспільного-політичного життя останніх років: коли проблеми лише виникають і часу на їх обговорення та вирішення більше ніж вдосталь – вони нікого не хвилюють.

Однак тільки-но наближається дедлайн і вже мало що можна зробити по суті – гучно заграють фанфари, сплескують бурхливі емоції і починаються видовищні політичні спектаклі.

По факту – це театр спекуляцій, популізму і маніпулятивних псевдоаргументів.

З часу створення комісії по відбору керівництва ДБР я і мої колеги “по цеху”, як могли, намагалися звернути увагу професійної спільноти і суспільства на важливі проблеми, що загрожують формуванню і повноцінному запуску надважливого органу.

Ми стверджували, що в законі про ДБР чимало недоліків і пасток; що поправками з голосу народні депутати суттєво понівечили цей документ, невиправдано урізавши підслідність Держбюро; що вкрай непродуманою є вся концепція реформування правоохоронних органів, і це неодмінно вплине на їх якість і системність у роботі.

Ми наполягали, що без внесення змін до чинного закону в частині повноважень конкурсної комісії, робота останньої буде штучно заблокована – і Бюро не розпочне діяти вчасно.

Однак намагання розпалити конструктивну дискусію не знайшли належної підтримки.

Бо це дуже непросто – долучатися до професійного обговорення, вносити конкретні пропозиції, фахово розбиратися у тонкощах проблеми – словом, діяти предметно, а не словесно, професійно, а не емоційно. Для цього необхідні знання і досвід, а якраз ці “товари” у нас майже не користуються попитом.

Натомість втомленому і змученому політичною нестабільністю, війною і погіршенням умов життя суспільству значно простіше продати видовище: унітаз, залізну кружку, розвішені труси як неодмінні атрибути громадської активності; образливу риторику, спекулятивний тон і популістський раж – як атрибути експертної і політичної діяльності.

Що необхідно для впливу на конкурс у такий спосіб, щоб вибране керівництво ДБР не було настільки компетентним, аби дозволити собі працювати професійно і відстоювати Бюро як дійсно самостійний орган? Добре знайомий тріумвірат технік:

1) дискредитувати конкурсну комісію;

2) висвітлити конкурс як непрозорий і наповнений маніпуляціями в чиїхось інтересах;

3) дискредитувати кандидатів.

І, судячи з усього, цей маховик вже запущений.

Я майже не зустрічала в медійному просторі новин чи плідного обміну думками з приводу тих же проблем закону про ДБР. Натомість ЗМІ починають рясніти заголовками про те, начебто конкурсна комісія “не виражає інтересів суспільства”, готує “махінації” для “обрання потрібного Порошенку кандидата”, складається з “надійних і довірених владі людей”, а тому надія на “незаангажований вибір” марна і таке інше.

Мало хто спромігся проаналізувати питання підслідності ДБР – зате багато хто без вагань наважується заявити, що Держбюро розслідувань “з’їсть” НАБУ, забравши в нього ледь не всі повноваження.

Звідки взагалі беруться такі побоювання?! Адже законодавство не дає для цього жодних підстав.

Хоча зрозуміти нескладно: підстав мало, а піаритися треба всім.

Попри те, що кандидати на посади керівників ДБР ще не склали жодного тесту, не кажучи вже про співбесіду, у ЗМІ встигла потрапити інформація про узгодження в вищих ешелонах влади кандидатури Матіоса на посаду директора Бюро. То, може, давайте розпустимо конкурсну комісію, раз усе й без того всім відомо?

А, може, просто припинимо грати в конспірологію і докладемо максимум зусиль, аби конкурс був якомога прозорішим, а його переможці – якомога більш професійними.

Не менше дивує і позиція окремих кандидатів, які не пройшли формальний відбір через невідповідність чітко встановленим у законодавстві вимогам, але вперто судяться з комісією з цього приводу. Можливо, із відчаю, адже, як писав Кафка: “Буква закону незмінна, і думки – часто всього лиш вираження пов’язаного з цим відчаю”.

Усе це – деталі, які в своїй сукупності свідчать про те, що конкурс з відбору кандидатів на посади в ДБР незабаром може стати предметом спекуляцій і популістських заяв, а конкурсна комісія буде піддаватися тиску з боку політиків і громадських активістів, які мають дуже різні цілі.

Залишається сподіватися, що хоча б у частини з них мета співпаде із завданням конкурсної комісії – відібрати професійний і гідний за своїми моральними і особистісними характеристиками склад керівної трійки ДБР: директора і його заступників.

І наостанок, для заспокоєння активістів. Члени конкурсної комісії не з Марсу. І доступна інформація про кандидатів, включаючи навіть неперевірені публікації, ними моніториться.

Час формального відбору закінчився. Час тестів настає через тиждень.

Та й лаштунки-то від самого початку підняті.

Тетяна Сліпачук, член конкурсної комісії з відбору керівництва Державного бюро розслідувань