Куди поїдуть маніяки та вбивці
26.09.2018
МОЗ вирішив закрити єдину в Україні психіатричну лікарню із суворим режимом спостереження, яка знаходиться в Дніпрі. Усіх пацієнтів лікарні вирішили перевести в медустанови “ближче до місця їх проживання”, але справа в тому, що пацієнти цієї лікарні – не просто душевно хворі люди, а небезпечні злочинці, в основному вбивці, яких за рішенням суду з усієї України направляли на примусове лікування в Дніпро. Навіщо МОЗ так ризикує, розбирався “Апостроф”.
Суворі правила
Державна установа “Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України” з’явилася у Дніпрі в кінці 60-х. Тоді в цю лікарню відправляли українських дисидентів, але після того як СРСР закінчився, там стали закривати злочинців, яких за станом психічного здоров’я неможливо засудити, але ізолювати від суспільства необхідно. Наприклад, у лікарні з суворим наглядом утримується Олександр Сергов, більш відомий в ЗМІ як “Чернігівський маніяк”, який у квітні 2010 року на день народження Гітлера, зарубав лопатою трьох людей.
Ідея закриття установи, або, як називають цей процес у МОЗ, реорганізації, з’явилася на початку минулого року у в. о. міністра Уляни Супрун після інспекції лікарні. Побачене там жахнуло Супрун.
“Люди закриті в тісних задушливих палатах і навіть в туалет ходять за вказівкою персоналу. Немає ніякої реабілітації або альтернативних методів лікування. На питання з приводу їжі всі опитані відповідали, що вже давно забули смак м’яса. У жодній із установ, де ми встигли побувати, не було таких жахливих умов. Ми побачили пенітенціарну установу замість установи охорони здоров’я, ми побачили систему покарання пацієнтів замість їх лікування та реабілітації”, – писала Супрун у себе на сторінці в соціальних мережах.
Мешканка Дніпра Вікторія Колосовська не з чуток знає, в яких умовах містяться пацієнти лікарні в Дніпрі. 7 років у цій установі перебував її брат.
“Я не думаю, що умови там гірші або кращі, ніж у будь-якій іншій психіатричній лікарні, – каже “Апострофу” Колосовська. – Наприклад, їм не давали таких простих речей, як радіо. Брат постійно просив принести йому радіо. Тобто зв’язки із зовнішнім світом були дуже обмежені. Звичайно, коли з пацієнтами траплялися загострення, як з моїм братом, його прив’язували. Але не варто забувати, що у людини загострення і він стає неадекватною. Побоїв не було, але те ж зв’язування… жорстоко це чи ні? Були моменти, які напружували. Брат – астматик, і йому потрібно, щоб весь час із собою у нього був інгалятор, а йому не давали, аргументуючи тим, що інгалятор повинен зберігатися на посту. А у людини напад, і вона закрита сидить в кімнаті”.
Умови утримання в тих же СІЗО або колоніях теж не санаторні, проте закривати їх держава не поспішає. Додатково МОЗ мотивує своє рішення про закриття лікарні оновленою законодавчою базою, але робить це, м’яко кажучи, дивно. Наприклад, у відомстві підкреслюють, що, згідно з новим законодавством, пацієнти отримали право самостійно звертатися до суду, щоб отримати альтернативний висновок про стан свого здоров’я. Тобто оскаржити доцільність лікування. Чудово. А лікарню-то навіщо закривати?
Накопичуючи критичну масу аргументів, в МОЗ підкреслюють, що в лікарні із суворим режимом спостереження регулярно порушуються права пацієнтів: наприклад, там утримували шістьох іноземців і тільки в одному випадку повідомили про це консулу відповідної країни.
“Також у лікарні досі перебуває чотири пацієнти, за якими суд ухвалив рішення про переведення ще в червні, липні, серпні”, – додають у МОЗ.
Єдина людина, яка була пацієнтом лікарні в Дніпрі, але змогла довести свою невинність в судовому порядку і вийти на свободу – Геннадій Співак. За його словами, медустанова є розсадником системи знищення людей і корупції в державних масштабах.
“Мова йде про головного лікаря і його підлеглих, руки яких в крові пацієнтів, на мою думку. З реформою адвокати і самі пацієнти отримали можливість відстоювати свої права в судах. Зруйнована дана монополія, зроблений крок до цивілізованого і більш прозорого підходу і контролю лікування пацієнтів. Раніше ця система була абсолютно закрита. Це величезна перемога над беззаконням і корупцією, а не над медициною”, – говорить “Апострофу” Співак.
Куди підуть пацієнти
Якщо справи у дніпровській лікарні справді такі погані, що визнають і експерти, опитані “Апострофом”, то чому просто не змінити підходи до лікування пацієнтів, наприклад, звільнивши персонал, який себе скомпрометував, а після набрати нових людей?
“Але ж проблема не тільки в цьому, – пояснює “Апострофу” директор “Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків і алкоголю МОЗ” Сергій Шум. До речі, саме Шум разом з Супрун навідувався з інспекцій в лікарню в Дніпрі. – 10 червня почали діяти зміни до закону про психіатричну допомогу. Пацієнти за бажанням можуть отримувати лікування ближче до місця проживання”.
З одного боку, ця норма закону вітається родичами пацієнтів дніпровської лікарні з суворим наглядом.
“Так, основна маса пацієнтів там – це люди, які вчинили страшні злочини, але були і такі, як мій брат: музикант із вищою освітою. Так, у нього був діагноз, але його злочин абсолютно не такої тяжкості, як інші. І там були такі люди, як він, а родичам дуже важко було їх провідувати. Всі пацієнти сконцентровані в одній лікарні, і якась нещасна мати або сестра через всю Україну змушена була їхати в Дніпро, – зазначає Колосовська. – Мені взагалі здається, що там є негласне правило: коли людина потрапляє туди, треба її тримати не менше 7-8 років. Мій брат там був 7 років, і він розповідав про інших людей, які там перебували по 7 років. Після закінчення терміну пацієнтів відправляли в лікарні з менш суворими умовами утримання, але в закрите відділення. У всіх великих психіатричних лікарнях є такі відділення. Мого брата перевели в лікарню у Вінниці, і я взагалі не побачила різниці: що в Дніпрі, що у Вінниці – пост, стояв міліціонер, зайти можна тільки здавши всі свої речі. Так якщо різниці немає, навіщо концентрувати людей в одній лікарні?”
“З розформуванням цього закладу українське суспільство отримало тільки позитивні результати, – додає Геннадій Співак. – Наприклад, пацієнти будуть знаходитися ближче до дому й родичів. Це має позитивний вплив на повернення пацієнтів в соціум після загострення в їхньому захворюванні”.
З іншого боку, саме прив’язка лікування до місця проживання викликає найбільші побоювання експертів. Наразі в психіатричній лікарні зі суворим режимом спостереження знаходиться 655 пацієнтів. Кожен з них має право написати заяву і перевестися в лікарню ближче до місця проживання. Станом на 20 вересня, 267 пацієнтів вже написали такі заяви і незабаром опиняться в обласних психіатричних лікарнях.
“Я вважав, що це неможливо. 650, прямо скажемо, вбивць і ґвалтівників, психічно хворих – це дуже небезпечні люди. Просто так розміщувати їх в інших лікарнях, не підготувавши персонал, не підготувавши стіни, вікна – злочин, – каже “Апострофу” глава Асоціації психіатрів України Семен Глузман. – Практично в звичайних психіатричних лікарнях доведеться створювати тюремні умови. А грошей на ці ремонти, до речі, ніхто не дає. Наприклад, звичайні віконні стекла в таких лікарнях вставляти не можна. Це скінчиться дуже погано, в першу чергу для персоналу тих лікарень, де будуть розміщувати пацієнтів”.
Втім, Сергій Шум іншої думки.
“Зараз лікарня [в Дніпрі] охороняється пенітенціарною службою. Міністерство юстиції неодноразово писало, що це незаконно. У той же час в інших лікарнях охорону здійснює поліція охорони, що повністю відповідає законодавству. Чи є охорона поліцією неналежною? А незаконна охорона співробітниками пенітенціарної служби є належною?”– підкреслює Шум.
У будь-якому разі процес реорганізації вже запущений. І, як запевняють у МОЗ, його не зупинити. Перших пацієнтів з Дніпропетровської області переведуть в обласну психіатричну лікарню. Всього 12 медустанов по всій країні, за даними МОЗ, погодилися прийняти у себе “клієнтів” Дніпровської лікарні.
“Це брехня, що вони погодилися. Був страшний тиск на обласну владу. У якійсь напівзруйнованій провінційній психіатричній лікарні, наприклад, Криворізького району, однієї з тих, куди хочуть перевести цих людей, якщо це станеться, там весь персонал розбіжиться”, – резюмував Семен Глузман.
Артур Гор
