Конвеєр знущань: непокаране зло обростає злочинами
20.02.2019
Катування в Бердянській виправній колонії в минулому
Бердянська виправна колонія № 77 (БВК-77) мінімального рівня безпеки для тримання чоловіків, які вперше скоїли кримінальні злочини невеликої та середньої тяжкості з санкцією покарання у вигляді позбавлення волі. Переважну більшість засуджених цього закладу складають молоді хлопці віком від 18 до 35 років.
Хто ці юнаки і за що вони покарані?
Вони вперше опинилися в місцях позбавлення волі, скоївши злочини як от: крадіжки, пограбування, дії, пов’язані із незаконним обігом наркотиків чи незаконним зберіганням зброї, шахрайство або незаконне збагачення. Іншими словами, злочини, які не завдають потерпілому значної фізичної чи моральної шкоди. Вірогідно, певна кількість засуджених має умовні терміни покарання і скоїли повторний злочин під час випробувального терміну, але цей злочин не є тяжкий. Отже, це ті громадяни, які оступилися, можливо, в силу життєвих обставин або прикрих негараздів чи непорозумінь і, перейшовши межу дозволеного, вчинили злочин. Але є всі підстави сподіватися, що в разі пильних і гуманних дій з боку держави – соціальних програм і комплексних заходів ресоціалізації та соціальної адаптації, – після звільнення ставлення цих молодих людей до скоєння злочину може змінитися.
Ми чуємо декларації керівників пенітенціарного відомства про реформування системи виконання покарань, приведення її до європейських стандартів, і найголовніше – про зміну моделі тюремного відомства з каральної та репресивної на гуманну і цивілізовану, – «в’язницю з людським обличчям», як полюбляє казати заступник міністра юстиції Денис Чернишов. А що ж ми бачимо на практиці?
Спробуємо розібратися, яких заходів вживає керівництво БВК-77, щоби втілити в життя декларації Дениса Чернишова, і чи має БВК-77 «людське обличчя».
В поле зору правозахисників ця установа потрапила ще у 2008 році. Тоді в колонії утримувалося 1500 засуджених, тепер перебуває 381, тобто протягом десяти років кількість засуджених зменшилася майже в п’ять разів. Проте ситуація з дотриманням прав людини в цьому закладі не змінилася, можливо, навіть погіршилася, доповнилася новими брутальними й зухвалими деталями.
У 2008 році був забитий на смерть засуджений Андрій Кривоніс, старший днювальний карантину. Замість того, щоб сприяти проведенню якісного та компетентного розслідування факту смерті, адміністрація БВК-77 влаштувала «маски шоу».
«Вдень до колонії були введені 15 спецназівців в масках і з повним бойовим спорядженням. Вони по черзі забирали по 2–3 засуджених з 6 загонів, били їх і ввечері всіх вивезли в невідомому напрямку, речі засуджених лишилися в колонії. Загалом вивезли 15 засуджених», – писав тоді голова ХПГ Євген Захаров
Зло залишилося непокараним: справа Молокова
Можна також згадати жахливі події 27 лютого 2015 року. «У ВК-77 дванадцятьох новоприбулих засуджених побили, постраждалим не надали медичну допомогу, а з боку співробітників колонії на засуджених чинився тиск», – заявив тоді заступник директора ХПГ Олександр Павліченко.
Чотири роки тому відбулося жорстоке побиття 13 осіб, що прибули етапом у БВК-77. Хлопці, залякані чутками про тортури в БВК-77, відмовилися виходити з автозаку і на знак протесту перерізали собі вени. За версією керівництва колонії заколотником непокори засуджених був Микола Молоков. Адміністрація БВК-77 вирішила врегулювати цю ситуацію наступним чином: до автозаку вкинули гранату зі сльозогінним газом, а потім всіх засуджених, не дивлячись на їхні скривавлені руки, почали виштовхувати і жбурляти просто на землю, про медичну допомогу навіть ніхто не згадував. Після цього весь етап був жорстоко побитий, а над Молоковим знущалися ще довго. Його били в різних приміщеннях різні люди – щоби іншим не кортіло.
Що ж сталося з Молоковим після звірячого побиття?
Адвокат ХПГ Анна Литвин звернулася в компетентні органи із заявою про злочин, справа дійшла до суду. Прокуратура стверджувала, що в діях персоналу БВК-77 не має складу злочину, що побиття Молокова відбувалося в межах чинного законодавства. І Дзержинський районний суд міста Запоріжжя відмовив у клопотанні адвоката зобов’язати правоохоронні органи провести компетентне розслідування і виявити причетних до скоєння злочину осіб. Виходить, що службові особи, які виступають від імені Держави, по-звірячому відлупцювали Молокова, так що на тому живого місця не було, не надали йому медичної допомоги, а потім суд своїм рішення затвердив, що все відбулося в рамках законну. Знову зло залишилося непокараним.
Мало того, сам Молоков був притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 392 КК України через «дії, що дезорганізують роботу виправних установ», і засуджений до п’яти років позбавлення волі. Отже, Молоков, який дезорганізував роботу БВК-77 відмовою вийти з автозаку й перерізавши собі вени, можливо, навіть підбурюючи до таких дій і інших дванадцятьох засуджених, отримав п’ять років позбавлення волі, працівники ж БВК-77, які по-звірячому його побили, жодним чином не були покарані, можливо навіть нагороджені за сумлінну службу. На сьогодні справа з обвинуваченя Молокова за статтею 392 КК перебуває в стадії апеляції.
Зазначимо, що під час моніторингових візитів до БВК-77 засуджені всі як один відмовляються спілкуватися з моніторами, навіть на умовах анонімності. Атмосфера напружена, відчувається агресивність з боку персоналу до засуджених, а також рабська покора, пригнічення останніх, в їхніх очах – переляк.
Біг по колу голяка на морозі, голки під нігті, трубою по п’ятах, а на ніч – прив’язування до нар
Непокаране зло перетворилося на справжній конвеєр катувань і знущань з метою знищення людини як особистості та отримання збагачення. І починається він з дільниці карантину та діагностики одразу після прибуття засуджених.
Розповіді засуджених і демонстрації слідів від тортур у БВК-77 просто приголомшують! Правозахисники знають безліч історій про звірячі знущання над людьми – витонченні, винахідливі та страхітливі катування. Останнім часом такі історії походять з тимчасово окупованих територій – про знущання з українських полонених. Але розташована на підконтрольній урядові України державна установа БВК-77 є справжньою фабрикою тортур.
Насправді таких закладів, у яких систематично й цілеспрямовано катують і знущаються з засуджених, не так уже й багато в Україні – їх можна перелічити на пальцях.
Ви можете запитати, навіщо катувати людину в колонії, де вона відбуває покарання? Інша річ під час слідства, коли оперуповноважені та слідчі розкривають злочини і їм вкрай необхідно отримати певну інформацію від фігуранта кримінального провадження. Як вони це зроблять? Звичайно, через переконання, а якщо не допомагають переконання, тоді через погрози, а це не допомагає, тоді через побиття й катування, особливо коли існують докази причетності особи до скоєння злочину, а він (вона) не зізнається. А от у колонії?
Правозахисникам відома практика, коли людину з перших хвилин, одразу після прибуття до пенітенціарного закладу, починають бити і знущатись з неї, щоби зламати її волю. Це стародавня всесвітня практика тюремників. Таке відбувається у країнах, де права людини залишаються лише декларацією.
9 січня 2019 року до БВК-77 прибув черговий етап. Усі, хто входив до цього етапу, були жорстоко побиті.
По гарячих слідах, користуючись повноваженнями помічника народного депутата України, адвокат Віктор Колбанцев разом з керівником ГО «Альянс Української Єдності» Олегом Цвілим, відповідно до статті 24 КВК України здійснили візит без попередження до БВК-77 і зафіксували ряд порушень, а саме: кілька засуджених мали на тілі ознаки тілесних ушкоджень, синці та гематоми, сліди від забоїв на ногах, що може свідчити про те, що людей били по п’ятах важким предметом. Проте опитані засуджені БВК-77 у категоричній формі відмовилися спілкуватися з моніторами, а на питання про походження тілесних ушкоджень стверджували, що вдарилися самі. Це при тому, що характер тілесних ушкоджень свідчить, що самому так вдаритися неможливо: скажімо, чи може людина сама собі відбити п’яти, якщо не буде це робити навмисно?
Засуджені були настільки залякані, що жоден не погодився на спілкування. Але з’ясувалося, що двох в’язнів етапували на судові слухання до Дніпровського СІЗО, де вдалося їх наздогнати.
На відміну від засуджених, опитаних у БВК-77, ці двоє погодилися на спілкування та відеоінтерв’ю. Більш того, вони намагаються шукати юридичного захисту, і є небезпека, що після судового розгляду вони мають повернутися до БВК-77 і будуть покарані за свою відвертість.
Сергій Подложнюк: «Тобі фактично дають зрозуміти – роби, як тобі говорять, аби не втратити здоров’я».
Денис Кметь, вісімнадцятирічний хлопець, який був переведений для відбування покарань з колонії для неповнолітніх: «Влітають у „воронок“, починають матюкатись, беруть за шкабарки, викидають e сніг (сніг лежав тоді), виламують руки і починають бити».
– Хто це робив?
«Адміністрація. Побили всіх, мені розбили носа, розділи, обиск робили, потім заставили 20 кругів по вулиці голим пробігти, зовсім голим, без трусів».
Потім підключилися засуджені (помічники адміністрації).
«Вони нас по черзі били, потім повели їсти – кип’яток, дають хвилину, щоб поїсти, не встигаєш з’їдати, назад прибігаєш в отделеніє – б’ють по п’ятках 30 раз. Потім уборка, не в таком бистром темпі убираєш – побили!
Потім в мене почав Саміло требувати гроші, старший днювальний. Вимагав, щоб я йому скидував гроші. Каже: „Давай дзвони до мами, нехай вона скидає гроші, а якщо не скине – тобі все!“ Мене так побили, що положили на санчасть на три дні. А як був прокурор, то він до нас не заходив. Говорять, що прокурор кум начальника, що їм все одно.
І що я дзвоню до мами. Спочатку вимагали 120 тисяч. Також визивають в оперчасть і там б’ють. Мене визивали і ще визивали трьох людей, і всіх там били. Казали, що якщо ми щось робитимемо, буде ще хуже. Хлопці по шість раз під себе ходили. Б’ють бітами, виламують руки і починають бити бітами. По лицю не б’ють, а б’ють тільки по тілу, різінові дубінки, але б’ють так, що не має слідів».
«Коли вимагали гроші, голки в пальці під ногті, пласкогубці, і пальці після цього гниють. Гнійні рани – це від голки грязної, це від пласкогубців. А ця рана після того, як брали голку, всували в пісок і штрикали.
Також вимагали працювати і бити камінь по три часа.
Також в мене відбувалося слухання моєї справи в суді шляхом відео конференції і я попросив суд бути присутнім під час судового розгляду. Після цього я виходжу, мене викликають в оперчасть і там починають бити за те, що я попросився присутствувати на суді. Вибивають мені бокового зуба і казали: „Ти з’їдеш, почнеш розказувати, але ти все одне вернешся і тобі буде пагано“. Хто пише на ознакомленіє на суди, тих сразу б’ють. Не дають ходу, щоб хлопці з’їзжали. Вони узнали, що я з’їзжаю і почали наді мной іздіватися».
Закатований на смерть
Денис розповів, як з нього та інших засуджених, які перебували у відділенні карантину та діагностики, знущалися інші засуджені (помічники адміністрації), наділені необмеженими повноваженнями. Нагадаємо, що Європейський Комітет з запобігання катуванням у своїх рекомендаціях Урядові України після візитів до пенітенціарних закладів неодноразово закликав припинити практику наділення засуджених (помічників адміністрації) не властивими їм повноваженнями.
За свідченнями Кметя, один з засуджених не витримав катувань і перерізав на нозі собі вени. За це були покарані всі засуджені, що перебували у відділенні карантину.
«Руки зв’язали, ноги і так лежиш, зв’язували останні дві ночі. Адміністрація прийшла, подивилась, що ми зв’язані, і пішла», – розповідає Денис. Прив’язані засуджені, каже він, вночі не витримували і мочилися просто під себе.
Засуджені переконані в тому, що це відбувалося з відома начальника колонії.
Кметь розповів також, як був свідком смерті засудженого на прізвище Стрельніков. «Я не витримую стояти, присідати, мені важко», – скаржився Стрельніков.
– Як помер Стрельніков? Його побили?
«Він на отделенії жалувався, що його так побили, а йому: „Що ти сімуліруєш, ти сімулянт, хочеш з’їхати на санчасть відлежатися і віддохнути“. В результаті він помер».
«Мене змушували мити підлогу, прибирати, каміння бити по три години, Стрельніков також приймав участь у цих роботах, у нього тиск був 30 на 90, завели на санчасть, дали таблетки – всьо, йди. І от человек є, і человека не має. І в таких случаях спишуть на сердцеву недостатньость», – розповідає Кметь.
«Там не те, що б’ють, там вбивають», – однією фразою описує ситуацію в БВК-77 Сергій Подложнюк.
Як адміністрація підтримує злочинну субкультуру
Про злочинну субкультуру та її елементи багато написано і знято – від шансону, відесюжетів і кримінальних серіалів, до документальних фільмів, в яких детально розповідається про життя за ґратами. В результаті будь-якому пересічному громадянинові, який навіть ніколи не мав проблем з законом і не стикався на практиці з правоохоронними органами, відомий такий елемент тюремної субкультури, як «опущені». Ще їх називають «пітухами», або «підорами».
Це найзанедбаніша категорія в’язнів, які піддаються дискримінації як з боку персоналу, так і з боку інших засуджених. Вони мешкають у самих незручних місцях окремо від основної маси засуджених і виконують найбруднішу роботу: від прибирання туалетів і приміської території від снігу до збирання сміття і перенесення важких предметів.
Денис Кметь розповідає, як адміністрація БВК-77 принижує засуджених через використання цієї субкультури: «Там є такий стіл для опущених. Якщо вскрився на 77 –й – одразу туди їдеш».
– Як це відбувається?
«Таких випадків багато, хтось там „накосячив“ чи то норму постійно не виконував, чи вскрився, чи жалобу написав, ведуть до оперів, опера б’ють, кормлять тою кашею, заставляють їсти».
– Якою кашею?
«Кашею зі стола опущених. Откривають рота і пальцями запихують в рота, а можуть в туалет головою макнути, або напісяти на тебе. А потім перед всім отрядом заявляють, що тепер в нього отдельно все і він опущений. Це все йде від оперчасті. Часто обсикають, при мені одного обісцяли, бо в нього постійно косяки на роботі були. То норму не встигає, то бірка не там пришита, то ще щось, і так кожен день, кожен день, кожен день в нього це всьо, і завхоза це дістало і його взяли обісцяли».
Перевиховання чи скоєння злочинів?
Факт зменшення в рази кількості засуджених до позбавлення волі свідчить на користь гуманізації з боку держави в сфері системи виконання покарань і запровадження служби пробації, що взяла на себе відповідальність за долі засуджених, які відбувають покарання, не пов’язані з позбавленням волі.
А от чи може змінити своє ставлення до скоєння злочину людина, яка, можливо, оступилася, а потім пройшла ці жахливі випробування в БВК-77? Чи стане така людина законослухняною? Не впевнений. Цілком імовірно, що у свідомості людей, які пережили це непокаране зло, залишається злоба й ненависть до держави, яка на такий спосіб виконує покарання.
Адвокат Віктор Колбанцев спрямував усі необхідні докази порушень прав людини до компетентних органів.
Ми все ж таки сподіваємось, що цього разу в БВК-77 зло буде покаране, щоби не породити ще більше зло!
Андрій Діденко
