Конституційний Цугцванг
06.01.2021
Як показала практика, Конституцій суд України наділив себе найбільшою фактичною владою в державі.
Річ у тім, що за повноваженням КСУ щодо “вирішення питання про конституційність законів України та інших правових актів” стоїть можливість зупинити дію будь-якого рішення законодавчої, виконавчої влад та президента. Більше того, без висновку Конституційного суду неможливо внести зміни до Конституції, винести питання на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, реалізувати процедуру імпічменту президента.
Якби Конституційний суд діяв у рамках закону, то зона його впливу обмежувалась би тлумаченням Основного закону та визнанням неконституційними правових актів, які або порушують Конституцію, або прийняті з її порушенням.
Натомість, Конституційний суд дозволяє собі визнавати неконституційними навіть ті закони, які жодним чином не порушують Конституцію, чим по суті робить свою владу необмеженою. Бо у такий спосіб можна визнати неконституційним будь який нормативний акт та заблокувати роботу будь якої гілки влади чи президента.
Втім, це лише перша погана новина. Друга полягає в тому, що законодавство України не містить механізмів запобігання перевищенню повноважень Конституційним судом, судовій помилці, упередженості у прийнятті рішень і не дає відповіді на питання – що робити, якщо це вже сталось.
Тобто, громадяни України та держава не захищені від незаконних та помилкових рішень Конституційного суду.
Якщо КСУ помилився або вийшов за межі своїх повноважень
Згідно з Конституцією, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. Їх не можна змінити, зупинити чи не виконати.
Таким чином, Конституційний суд може без жодних наслідків для себе приймати будь-які рішення, навіть на шкоду інтересів держави або правам людини та виходити за межі власних повноважень, що час від часу і відбувається.
Скажімо, у нещодавньому резонансному рішенні, в якому КСУ декриміналізував статтю КК щодо декларування недостовірної інформації, позиція суду базувалась на тому, що покарання за цей злочин надто жорстке.
Нагадаю, що йшлося лише про два роки позбавлення волі за приховування чиновниками свого майна від декларування.
Втім, справа не в розмірі покарання, а в тому, що Конституційний суд не наділений повноваженнями визначати – відповідає чи не відповідає санкція статті Кримінального кодексу тяжкості злочину. Це повноваження Верховної Ради. Стаття 366-1 Кримінального кодексу, яка була визнана неконституційною, насправді жодною літерою не суперечила Конституції і не порушувала її.
Проте, на виконання рішення Конституційного суду довелось закрити всі кримінальні провадження за даною статтею, позаяк Основний закон не передбачає іншого варіанту ніж виконати рішення Конституційного суду.
Хто виграв від рішень Конституційного суду щодо корупційних злочинів?
Протягом останніх півтора роки Конституційний суд двічі визнавав неконституційними статті Кримінального кодексу, які передбачали відповідальність за корупційні злочини – стаття 366-1 декларування недостовірної інформації, 368-2 незаконне збагачення.
Виграли від цих рішень чиновники, щодо яких довелось закрити кримінальні провадження. Також виграли й ті чиновники, які вчинили зазначені злочини до винесення рішення Конституційного суду, які з різних причин не були виявлені правоохоронцями.
Тепер, навіть, якщо про ці злочини стане відомо, чиновники не підлягатимуть кримінальній відповідальності.
Тож, по формі це – рішення Конституційного суду, а по суті – амністія корупціонерів у верхах.
Героїчне повернення Верховною Радою цих злочинів у Кримінальний кодекс жодним чином не змінює ситуацію і не зменшує шкоду, завдану рішеннями Конституційного суду – нові статті поширюються лише на злочини, вчиненні після набуття чинності цими статтями.
Виникає логічне питання – яким чином ці рішення стоять на сторожі Конституції, дотримання права громадян та збереження національних інтересів?
Конституційний суд не помічає обмеження прав людини та конфлікту інтересів
У 2016 році відбулась чергова судова реформа та були внесені зміни до Конституції щодо правосуддя. Тоді Конституційний суд не помітив у законопроекті про внесення змін до Конституції обмеження прав людини, хоча саме це і повинен був перевірити згідно закону.
Відтоді право звертатись до КСУ з приводу офіційного тлумачення Конституції мають лише представники влади, а саме: президент; щонайменше сорок п’ять народних депутатів; Верховний Суд; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Натомість до судової реформи це право мав кожен громадянин.
Тоді ж, КСУ не помітив і конфлікту інтересів у тому, що ініціатором законопроекту, який розширює повноваження президента у сфері правосуддя є сам президент. Тож, Верховна Рада внаслідок судової реформи втратила повноваження обирати суддів безстроково, а президент його здобув.
Таким чином, зараз призначення на посаду судді здійснюється президентом України за поданням Вищої ради правосуддя.
Подарунок для Конституційного суду безпосередньо у тексті Конституції
За дивним збігом законопроект про зміни до Конституції щодо правосуддя, на який Конституційний суд дав позитивний висновок, містив норми про фінансування Конституційного суду.
Конфлікту інтересів Конституційний суд у цьому теж не помітив і погодився з тим, що у тексті Конституції потрібно закарбувати його фінансові гарантії.
Так у Конституції з’явилась норма про те, що “у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на діяльність Конституційного суду з урахуванням пропозицій його Голови”.
Раніше це питання врегульовував закон про Конституційний суд, але, звісно, для суду надійніше вписати цю норму в Конституцію. Бо закон дуже просто змінити, а Конституцію без висновку Конституційного суду – ніяк.
Але це ще не всі фінансові гарантії для КСУ.
Обсяг видатків на фінансування діяльності Конституційного суду в наступному році, згідно із законом, не може бути меншим за обсяг видатків у попередньому фінансовому році. Тому, у бюджеті на 2021 фінансування Конституційного суду збільшилось на 4 мільйони порівняно з минулим роком і становить 318 млн. грн.
Зарплати суддів КСУ та щомісячне довічне грошове утримання як гарантія незалежності
Посадовий оклад судді Конституційного суду повинен бути пристойним і з цим складно сперечатись. Але розрив між мінімальною зарплатою по країні і посадовим окладом судді Конституційного суду – у 20 разів.
Це підхід до бюджетних зарплат найбідніших африканських держав.
Закон гарантує судді Конституційного суду посадовий оклад у розмірі 55 прожиткових мінімумів, що становить на сьогодні 120 395 грн. Але вже до кінця цього року оклад збільшиться на 11 тисяч. Крім того, закон передбачає до окладу суддів Конституційного суду ще регіональний коефіцієнт і різні доплати. В той час, як мінімальна зарплата в країні – 6 тисяч грн.
Крім того, аби суддя Конституційного суду міг приймати незаангажовані рішення, закон гарантує ще й довічне грошове утримання після завершення 9-річної каденції судді КСУ, яке становить 50% від посадового окладу.
До прикладу, у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку розрив між мінімальним і максимальним окладом на державній службі корелюється в межах 8 – 12 разів.
Безпрецедентні гарантії за системою “все включено”?
Які б рішення не приймали судді Конституційного суду, як би низько не падала довіра до суду і яких би масштабів не сягнула конституційна криза, звільнити суддів Конституційного суду можуть лише самі судді КС.
Змінити цей порядок в Конституції можна лише за наявності висновку Конституційного суду. Тобто сам Конституційний суд вирішує – бути чи не бути змінам у Конституції щодо нього.
Рішення КС неможливо відмінити, змінити, оскаржити, зупинити, навіть якщо воно порушує Конституцію або знищує державу. Таке рішення, попри весь абсурд ситуації, треба виконати. Що, власне і відбулось нещодавно.
На додаток до цього, суддів Конституційного суду вкрай складно притягти до кримінальної відповідальності – їх не можна затримати, взяти під варту без згоди КС, не можна піддавати приводу чи примусовому допровадженню.
Конституційна криза була неминуча
З колосальною владою та безпрецедентними гарантіями незалежності, якими наділений Конституційний суд в Україні, конституційна криза була неминучою.
Навіть, якщо припустити, що можна на 100 відсотків оновити персональний склад Конституційного суду, зрештою, це лише 18 осіб, і відібрати за конкурсом святих і безгрішних, то з такими повноваженнями і абсолютною відсутністю відповідальності, вони швидко спокусяться та почнуть грати у свою політичну гру. Бо закон їх наділив посадовим безсмертям і владою над усіма гілками влади та президентом.
Тож, не дивно, що Конституційний суд давно став політичним гравцем.
Чи є вихід?
У ситуації, коли Конституційний суд виходить за межі власних повноважень, не виконує вимоги Конституції, вихід потрібно шукати у декількох напрямах.
Напрям невиконання такого рішення – закритий. Рішення Конституційного суду остаточне і оскарженню не підлягає. Відмінити чи зупинити його також неможна.
Напрям кадрових змін – закритий. Звільнити суддю Конституційного суду можуть лише судді Конституційного суду. Тобто замкнене коло.
Напрям реформування Конституційного суду – закритий. Для цього треба вносити зміни до Конституції, а їх неможна внести без висновку КС.
Так, це конфлікт інтересів, коли Конституційний суд повинен давати висновок на законопроект про зміни до Конституції щодо себе самого. Але з цим нічого не можна вдіяти.
В розвинених демократіях для вирішення політичної кризи та зняття соціальної напруги використовують інститут добровільної відставки. Законодавство передбачає таку можливість для наших суддів Конституційного суду, але цей шлях також можна віднести до закритих, бо відмовитись від усіх вище перелічених благ і гарантій навряд чи хтось наважиться.
Таким чином, з юридично можливих рішень залишається хіба що заблокувати роботу Конституційного суду шляхом підвищення так би мовити кворуму. Наприклад зараз засідання Великої палати є повноважним, якщо на ньому присутні щонайменше 12 суддів Конституційного Суду. Якщо цю межу збільшити, то шансів зібратись у Великої палати буде небагато.
Можна ще змінити необхідну кількість голосів для прийняття рішень. Але це не вирішення кризи, а “замороження”.
Втім, якщо слідувати букві закону, залишається ще один варіант – чекати, коли в суддів буде завершуватись 9-річний термін призначення і заповнювати вакансії. Перші дві вакансії з’являться у 2022 році, а повністю оновиться нинішній склад Конституційного суду у 2028 році.
Тож, виключно правовим шляхом, без політичних рішень вирішити конституційну кризу на сьогодні неможливо. Тому доведеться шукати підтримки в суспільстві та приймати політико-правові рішення. Бо Конституційний суд, який перевищує власні повноваження, не помічає у законопроектах обмеження прав людини, конфлікту інтересів і при цьому недоторканний – становить загрозу національній безпеці.
Анна Маляр, кандидат юридичних наук, експерт-кримінолог
