Катуванням не можна отримати достовірну інформацію
27.06.2017
Українські правоохоронці досі використовують психологічне та фізичне насильство під час допиту підозрюваних. Вся наша система кримінального переслідування – поліція, прокуратура, суди – побудована на необхідності отримання зізнання від підозрюваної особи, тож катування є невід’ємною її складовою.
Зараз головне завдання слідчого – встановити підозрювану особу. Якщо така людина є, то фактично поліція вже не шукає доказів її причетності до злочину – все це вона “дізнається” у підозрюваного, як правило шляхом тиску та маніпуляцій. “Зізнатися” в таких умовах може як справжній злочинець, так і абсолютно непричетна до справи людина, яка згодна підписати все, аби тортури припинилися.
Часто катування використовуються навіть коли у поліції є всі докази вини людини. Показовим є випадок чоловіка, якого звинувачували у зґвалтуванні та вбивстві. У поліції були фото з банкомату, де чоловік намагався зняти гроші з картки вбитої, аналіз ДНК показав, що кров та інші виділення чоловіка була на тілі жертви. Втім, підозрюваного все одно били в кабінеті слідчого та вимагали зізнання, адже без цього, на думку правоохоронців, справа не мала судових перспектив.
Наші правоохоронці припускають, що підозрюваний буде або брехати, або мовчати, тому треба одразу тиснути на нього задля отримання свідчень. Однак, досвід західних країн показує, що це неправда. Якщо підозрювані відчувають до себе нормальне ставлення – більшість з них готові говорити.
9 липня у Нью-Йорку під головуванням помічника Генерального секретаря ООН пройшов круглий стіл, присвячений розробці Керівних настанов з впровадження методу розслідувального інтерв’ю (investigative interviewing) в діяльність правоохоронних органів, яке має замінити існуючі практики допиту, побудовані на необхідності отримання зізнання.
Понад 30 років тому у Великобританії прийшли до висновку, що допит не приносить необхідних результатів. Його замінили на інтерв’ю, мета якого – отримати об’єктивну інформацію про всі обставини події, перевірити альтернативні гіпотези щодо непричетності підозрюваного до вчиненого злочину.
В той час, як в Україні розслідування зазвичай починається з допиту підозрюваного, у багатьох країнах допит проводиться на більш пізніх етапах. Спочатку поліція збирає якомога більше інформації про злочин. Коли поліцейський озброєний доказами, йому не треба застосовувати додатковий тиск. Якщо підозрюваний винен і зрозуміє, що поліції все відомо, цілком ймовірно, що він захоче співпрацювати і зменшити покарання, тож сам усе розповість.
Сьогодні для українських правоохоронців насильство є основним інструментом збору доказів. Більшість з них вважає, що вони все роблять правильно, адже їхнє завдання – захистити суспільство від злочинних проявів, знайти винних, притягти до відповідальності. Вони роблять, як вміють, як заведено в системі. Втім, окрім негуманності та протизаконності катувань, вони також не є достовірним джерелом інформації.
Ірландський нейропсихолог Шейн О’Мара описав це у своїй книжці “Чому катування не працюють”. О’Мара спеціалізується на дослідженнях впливу катувань на мозок людини, зокрема, він проводив ряд експериментів. В ході одного з них групі студентів давалася інформація про злочин: опис осіб, яких бачили на місці, номер та опис машини, в якій вони сиділи.
Після цього групу розділили: одна половина лишилась в залі, інших по одному відвели до кабінетів. Там їх підвішували за ноги та раптово плескали в обличчя холодну воду. Після цього людину опускали і питали про злочин. Люди говорили не те, що давалося в описі – вони перекручували факти, забували колір на номер машини, опис чоловіків.
Такі експерименти довели, що катування не працюють, бо вони блокують пам’ять. Коли людина перебуває в стресовому стані, всі її зусилля спрямовані на те, щоб уникнути травмуючої події і вона може сказати що завгодно, аби припинити страждання.
Відповідно до міжнародних стандартів, а також до КПК України, якщо буде встановлено, що докази були зібрані шляхом катувань, вони втрачають будь-яку силу. Якщо встановлений факт катування – кримінальне провадження повністю розсипається і людину мають негайно звільнити.
Втім, аби українські правоохоронці припинили застосовувати насильство проти підозрюваних, одних заборон буде недостатньо – необхідно дати їм дієвий альтернативний інструмент. Їх слід навчити збору доказів та взаємодії з підозрюваними та свідками: встановлення контакту, спілкуванню “на рівних”. Також слід зменшити навантаження на слідчих. Зараз вони займаються розслідуванням в тому числі й дрібних порушень – хуліганством, дрібними крадіжками. Потрібно, щоб поліція розслідувала лише тяжкі кримінальні злочини, тоді у неї буде більше часу на якісну роботу по кожному випадку.
Однією з головних причин існування катувань є й безкарність правоохоронців за такі дії. Відтак, має бути запроваджений ефективний механізм розслідування злочинів, що вчиняються поліцейськими. І головне – суспільство має нарешті зрозуміти, що катування є неприпустимими у сучасному демократичному суспільстві, адже жодна людина не є застрахованою від того, щоб не стати його жертвою.
Юрій Бєлоусов
