Карфаген домовленостей і списків повинен бути зруйнований
06.12.2018
З часу попереднього з’їзду суддів минуло дев’ять місяців, і для мене новий – 19-20 грудня – як продовження попереднього. На ньому обиратимуть членів Вищої ради правосуддя.
Знову подав документи, бо усвідомлюю і поділяю незадоволення більшості суддів діяльністю цього органу, бажаю впровадити суттєві зміни на краще.
Переконаний, другий склад ВРП має стати кардинально іншим, аніж перший, за всіма критеріями. Особливо в тому, що стосується незалежності цього органу.
І ось що має відбутися:
1. Вищу раду правосуддя повинен очолити суддя, обраний на з’їзді суддів. У цьому питанні не може бути жодних компромісів. Представники президента, Верховної Ради України, прокуратури та адвокатури не можуть очолювати орган, де більшість – судді, обрані суддями.
2. Останні зміни у законодавстві перетворили Вищу раду правосуддя на “монстра” з надмірними повноваженнями, порушивши баланс між органами суддівського врядування (Вищою радою правосуддя) та самоврядування (Радою суддів України).
За норовистість і непоступливість у питаннях захисту незалежності суддів новим Законом України “Про судоустрій і статус суддів” Раду суддів України позбавили практично всіх значущих повноважень.
Влада залишила органу суддівського самоврядування лише можливість висловлювати стурбованість і занепокоєння.
Настав час це змінити.
І саме Вища рада правосуддя повинна взяти на себе сміливість й ініціювати відмову від багатьох невластивих їй повноважень, повернувши їх до Ради суддів України (РСУ).
Зокрема, голову Державної судової адміністрації і його заступників повинна обирати саме РСУ як орган, що складається винятково з суддів, а не представників президента, Верховної Ради, прокурорів чи адвокатів, що є членами ВРП.
Впевнений, після повернення цих повноважень до Ради суддів України голова Державної судової адміністрації пригадає, якій владі він мусить служити.
3. Вища рада правосуддя має активніше намагатися усунути дискримінацію в оплаті праці суддів та наполегливо заявляти про прискорення завершення кваліфікаційного оцінювання.
Зокрема вважаю, що голова ВРП разом з кількома іншими членами повинен відвідувати засідання відповідних парламентських комітетів при обговоренні законодавчих змін, які стосуються суддів та суддів у відставці. І доступною мовою доводити народним обранцям необхідність таких змін чи навпаки їх недоречність.
4. Голова Вищої ради правосуддя на з’їзді повинен доповідати не тільки і не стільки про досягнення, яких, на жаль, небагато. А разом з іншими членами, обраними з’їздом, мусить порушувати проблеми та говорити про виклики, які стоять перед судовою владою та шляхи їх подолання. Часи окозамилювання та рапортів про уявні досягнення повинні залишитися у минулому.
Добре, коли члени ВРП присутні на з’їздах, аби бути поруч із простими суддями. Це дає змогу останнім спілкуватись з ними відкрито, висловлювати свої пропозиції і зауваження.
5. Передбачуваною і послідовною повинна бути дисциплінарна діяльність Вищої ради правосуддя. ВРП – не каральний і залякувальний орган. Судді не можуть боятись Вищої ради правосуддя – остання має бути неупередженою, об’єктивною і незалежною у прийнятті рішень.
Проте усі ці та багато інших правильних тез, про які говорять певні кандидати у члени Вищої ради правосуддя, так і залишаться нездійсненими, якщо судді – делегати з’їзду не зрозуміють головного: більшість проблем, які існують у діяльності ВРП, пов’язані з відсутністю у цього органу дійсної, а не лише проголошеної у законі, незалежності.
До такої ситуації здебільшого призвела пасивність делегатів попередніх з’їздів при обранні членів ВРП та їхня байдужість у цьому питанні.
Головною проблемою з’їздів суддів є голосування за так званих “узгоджених кандидатів”.
Влада добивається позитивних для себе рішень різними шляхами – когось залякують майбутніми проблемами, комусь пропонують захист і допомогу у вирішенні вже існуючих, комусь просто дають накази, як і за кого голосувати, чиюсь байдужість просто використовують. І судді йдуть і голосують – за узгоджених владою кандидатів.
Знову хочу повторити свої слова з виступу на з’їзді у березні:
“Так звані “узгоджені кандидати” – це кандидати, які узгоджені не простими суддями, а великими начальниками, і захищати у ВРП вони будуть не наші з вами інтереси, а інтереси тих, хто їх узгодив”.
Сьогодні нам потрібно обрати сміливих, рішучих, стійких членів ВРП, які не прогинатимуться, а зможуть сказати “НІ” як президенту, кабміну і нардепам, так і керівникам різних правоохоронних органів.
Другий склад ВРП має бути сформований з суддів, які витримають будь-який тиск або навпаки будь-які спокуси.
Переконаний, що обрання членів до Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів – єдине, що турбує владу на з’їздах суддів.
Неодноразово був делегатом і можу чітко сказати: ніякі наші резолюції чи звернення владу не цікавлять і виконувати їх вона не збирається.
Для неї важливо те, кого ми, судді, обираємо до вказаних органів суддівського врядування. І тільки цим ми можемо впливати на ставлення влади до себе.
Пригадайте минулий рік і звернення з’їзду суддів до вищих посадових осіб держави спочатку щодо дискримінації у заробітній платі, а потім щодо поспішної тотальної ліквідації судів.
Чи прислухались до нас? Ні. А не прислухались тому, що влада нас не поважає, влада знає, що ми все одно оберемо таких членів, які їй потрібні, і з якими вона зможе домовитись.
До з’їзду залишається ще два тижні, але суддям вже знову починають доводити прізвища тих, кого необхідно обрати, кого “узгодили” нагорі, хто є бажаним для керівництва, з ким комфортно буде працювати керівникам судової і виконавчої влади.
Вони знову вважають, що адмінресурс усе вирішить, і вони знову сформують ВРП зі слухняних і договороздатних членів, які загальним “одобрямсом” будуть освячувати будь-які забаганки влади стосовно суддів.
Якщо судді почнуть формувати новий склад Вищої ради правосуддя з таких же слухняних і байдужих до проблем судової влади членів, впевнений, ми втратимо залишки нашої незалежності. Відновлювати останню нам доведеться вже не роками, а десятиліттями.
Цей з’їзд є переломним – або ми почнемо підйом вгору до справжньої незалежності та сильної судової влади, рівноправної з іншими гілками, або вниз до повної покірності.
Я вірю у мудрість, стійкість і небайдужість делегатів з’їзду цього скликання. Відступати нам більше немає куди – Карфаген домовленостей і списків повинен бути зруйнований. Назавжди.
Сергій Чумак
