ІР-суд: як він діятиме і що дасть країні?

24.10.2018

Відома художниця Євгенія Гапчинська цього року стягнула через суд 78 тисяч гривень з підприємства “Українська вишиванка”, яке без її згоди “позичило” для свого журналу картину Гапчинської “Хлібчик з салом”. Нещодавно письменниця Наталя Гузєєва відсудила в елітного ресторану в Рівному 36 тисяч гривень за те, що іменем вигаданого нею Капітошки було названо салат.

Сьогодні справи щодо порушень авторського права та загалом інтелектуальної власності розпорошені по всіх “звичайних” судах по всій країні. З початку наступного року в Україні почне працювати спеціальна інстанція для розгляду таких справ – Вищий суд з питань інтелектуальної власності (для лаконічності спеціалісти називають його ІР-суд, від англ. іntellectual property).

Суд як інвестиція в розвиток

В компетенції ІР-суду буде не тільки вирішення спорів щодо авторського права на зразок згаданих вище випадків з Гапчинською та Гузєєвою, а й усіх, що стосуються інтелектуальної власності, – це і право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку/знак, комерційне найменування; реєстрація та облік дії патентів і свідоцтв; розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; захист від недобросовісної конкуренції. Оскаржити рішення Антимонопольного комітету можна буде також саме у цьому суді.

Судячи з динаміки кількості спорів навколо інтелектуальної власності, роботи в ІР-суду ставатиме дедалі більше. У НДІ інтелектуальної власності Національної академії правничих наук підрахували: якщо у 2006 р. в українських судах слухали 206 справ про порушення прав на ІР-об’єкти, то в 2015 р. – вдесятеро більше, 2137 справ. “У розвинутих країнах інтелектуальна власність сприймається як складова економіки та вектор національної політики. Адже ефективні механізми її захисту гарантують країні розвиток через заохочення інновацій”, – пояснює одна з найавторитетніших фахівців галузі, директор НДІ інтелектуальної власності Олена Орлюк.

Тому спеціалізовані ІР-суди є в 20 країнах світу, насамперед тих, що тримають світове лідерство у розвитку науки і технологій, – зокрема у США, Великій Британії, Німеччині, Австрії, Японії, Швеції, Швейцарії тощо. До речі, десятиліття тому їх було вдвічі менше.

“Створення такого суду є непрямим, але важливим чинником для приваблення інвестицій, – переконує Сергій Козьяков, голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) – органу, вповноваженого державою на проведення відбору суддів до ІР-суду. – Україна продемонструє потенційним інвесторам, що поважає інтелектуальну власність”. Не зайве нагадати, що Україна і досі має репутацію “країни піратів”.

………….

Вищий суд з питань інтелектуальної власності стане першим спеціалізованим судом в Україні, створеним за час судової реформи, тобто за два роки (наступним буде Антикорупційний). Він функціонуватиме як суд першої інстанції і водночас матиме окрему апеляційну палату. Загалом в ІР-суді працюватиме 21 суддя, в його апеляційній палаті – 9.

Нагадаємо, що згідно з Законом “Про право на справедливий суд”, який, власне, і дав старт судовій реформі, суддів не призначає Президент, як це було раніше, – вони приходять на посади через конкурсний відбір.

Конкурс до ІР-суду було оголошено рік тому, і 3 жовтня вже відбувся кваліфікаційний іспит. Із 210 претендентів, допущених ВККС до цього етапу конкурсу, на іспит прийшли 148.

Під наглядом камер відеоспостереження кандидати складали спершу анонімний письмовий тест на знання теорії (слід було дати відповіді на 120 запитань). Позаяк результати перевіряли за допомогою комп’ютерної програми, через кілька годин вже були відомі імена тих, хто успішно впорався з тестом і, отже, здобув право на участь у другій частині іспиту (складати судове рішення за заданою модульною справою). Таких виявилося лише 86 кандидатів, решта зійшли з дистанції.

Конкурсанти, з якими довелося поспілкуватися, пояснюють: запитання були складними. А на думку Оксани Марченко, судді господарського суду міста Києва, яка понад 15 років розглядає справи з питань інтелектуальної власності, – подеколи ще й некоректно складеними: “Окремі питання були сформульовані так, що можна було дати не одну з чотирьох запропонованих у тесті, а десять правильних відповідей”.

Результати ж практичного завдання іспиту будуть відомі приблизно за два тижні. Такий час бере Вища кваліфкомісія, щоб прочитати і перевірити всі роботи, адже вони написані… від руки. Вимога складати цю частину іспиту вручну тоді, як в реальному житті судові рішення давно фіксуються в комп’ютері, дивує і самих учасників конкурсу, і спостерігачів.

Утім щодо перебігу конкурсу, то і міжнародні, і вітчизняні спостерігачі визнали, що кваліфікаційне оцінювання пройшло бездоганно. Адвокат і патентний повірений Ярослав Огнев’юк, залучений як спостерігач, запевнив: “Жодних відхилень від процедури чи надзвичайних подій не відбулось, не було жодного звернення від кандидатів з приводу неналежної організації іспиту. Спостерігачі мали змогу на власні очі переконатись у цілісності сейф-пакетів із завданнями для кандидатів”.

Наступний етап конкурсного відбору – співбесіда у ВККС, своєрідний тест на доброчесність. Далі – відбір за рейтинговим принципом, залежно від кількості набраних балів і, нарешті, затвердження кандидатур Вищою радою правосуддя.

Хто вдягне мантії?

Професійна спільнота зазначила, що серед охочих податися на конкурс мало людей з-поза системи. Так, із 148 кандидатів, які складали іспит, лише восьмеро адвокатів та троє патентних повірених, решта – судді. Адже в реформу закладалася ідея влити “свіжу кров” у систему, залучити більше правників, які досі не вдягали мантії.

До того ж, ІР-суд займатиметься спеціальною, вузькою темою, тож потребує технічно обізнаних фахівців. Візьмімо за приклад Німеччину: у Федеральному патентному суді працюють 79 суддів-неюристів і 62 “звичайних” суддів. “Така практика усталена у більшості кран, – зауважує Олена Орлюк. – Особливою ознакою технічних суддів є те, що у них є вища професійна освіта за однією зі спеціальностей технічного або природничо-наукового напряму і не тільки досвід роботи за своєю спеціальністю, але й знання у галузі юриспруденції, зокрема в патентному праві. Відповідно, при винесенні рішень суд, як правило, не має необхідності залучати експертів зі сторони. Це, з одного боку, дозволяє скоротити витрати на провадження по справі, з іншого – взаємодія суддів-юристів і суддів-патентознавців забезпечує винесення особливо якісних рішень”.

Проте в Україні таких пропорцій неможливо дотриматися, позаяк наявність юридичної освіти є обв’язковою, закріпленою в Конституції вимогою до кандидата на посаду судді. А не всі патентні повірені мають вищу юридичну освіту, підкреслює Ярослав Огнев’юк.

За його словами, очікування щодо мегаактивності кандидатів, які не є суддями, не справдилися з низки об’єктивних причин: “Не кожен адвокат може віднайти необхідні документи 5-річної давнини на підтвердження досвіду здійснення представництва в суді у справах щодо захисту прав інтелектуальної власності (А такою була вимога до подачі документів на конкурс, – Авт.). По-друге, не так багато правників спеціалізуються на розгляді справ саме у сфері інтелектуальної власності, оскільки вона є досить вузькою та має свою специфіку. І по-третє, з цієї невеликої кількості фахівців не кожен має бажання змінити професію та стати суддею, що обумовлено професійними обмеженнями, особистою мотивацію та низьким (порівняно, наприклад, з адвокатами) рівнем оплати праці”.

“Судді заповнюють декларації, постійно перебувають у полі зору преси та громадськості, а це не завжди приємно. Мало хто з патентних повірених чи адвокатів готовий ось так відкрити своє життя”, – вважає суддя Оксана Марченко.

Чи достатньо повне законодавство для захисту інтелекутальних прав

Створення ІР-суду в Україні супроводжувалося також дискусіями щодо законодавчої бази. Експерти вказували на низку законопроектів, зокрема Закон про авторські та суміжні права, які треба оновити відповідно до вимог Угоди про асоціацію з ЄС і які досі чекають на розгляд у Верховній Раді. “Це принципові моменти, але не такою мірою, щоб стати на заваді початку роботи ІР-суду, – запевняє Олена Орлюк. – Сьогодні судочинство у галузі інтелектуальної власності здійснюється в рамках нового Господарсько-процесуального кодексу України”.

Перед ІР-судом та в цілому перед галуззю інтелектуальної власності постають нові виклики. Насамперед це проблема захисту прав інтелектуальної власності у віртуальному середовищі, межі якого постійно розширюються. Вочевидь, судові спори щодо недоброчесної конкуренції у “всесвітній павутині”, зокрема, в е-комерції, все частіше входитимуть у практику українського судочинства.

Олена Зварич

Джерело

Остання Публіцистика

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"