Інтернет-свобода в Україні під загрозою
19.09.2017
У новому політичному сезоні Верховна Рада має намір, серед іншого, зайнятися питаннями кібербезпеки. Влітку народні депутати зареєстрували два законопроекти, майже ідентичні, щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері. Історія ще одного, про основні засади забезпечення кібербезпеки України, триває вже два роки. Втім громадські організації виступили проти їх ухвалення, оскільки це може становити загрозу вільному інтернету.
Що це за законопроекти і в чому їх ризики
У липні 2017-го низка медійних громадських організацій висловила протест проти законопроектів 6676 і 6688, вимагаючи їх відкликати як такі, що ставлять під загрозу вільний розвиток інтернету.
Ініціаторами законопроекту 6676 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері” є народні депутати Андрій Тетерук («Народний фронт») та Іван Вінник («Блок Петра Порошенка»), 6688 (із такою самою назвою) – Іван Вінник, а також Дмитро Тимчук і Тетяна Чорновол з «Народного фронту».
Депутати ініціювали впровадження принципу тимчасового блокування сайтів терміном до двох діб (за ініціативою прокурора чи слідчого) або ж на два місяці (за рішенням суду). Законопроект № 6688 передбачає тимчасове блокування без обмежувального строку в два місяці.
Відтак 6676 був відкликаний, а 6688 поки що не внесений у порядок денний.
Законопроект 2126а “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” передали на повторне друге читання, і активісти побоюються, що його можуть ухвалити. Проти цього законопроекту також виступилигромадські організації, зокрема, через поправку Руслана Лук’янчука від “Народного фронту”, яка пропонує запровадити нове поняття “технологічна інформація” – інформація про всі технологічні процеси в будь-яких галузях господарства. Після ухвалення закону до “технологічної інформації” можна буде віднести будь-які дані, і, відповідно, їх засекретити, що фактично можна вважати цензурою.
“Існують ризики використання владою сфери кібербезпеки як прикриття для втілення недемократичних прагнень,” – йдеться у зверненні громадських організацій.
У Києві 15 вересня відбулася дискусія навколо вищезгаданих законопроектів, у якій взяли участь представники громадських організацій, проте не змогли бути присутніми народні депутати. Фахівці обговорили ризики, які несе ухвалення цих законопроектів.
Як наголосив Віталій Мороз, керівник програм нових медіа ГО “Інтерньюз-Україна”, рішення у сфері регулювання інтернету держава схвалює доволі швидко і без громадських обговорень. Крім того, їх приймають люди, які насамперед пропонують дискурс захисту країни. Саме тому не завжди враховуються цінності громадянського суспільства і свободи слова, а також інтереси інтернет-галузі.
Олександр Федієнко, керівник Інтернет Асоціації України, повідомив, що отримав листа від голови фракції Блоку Петра Порошенка із запевненням, що законопроект 6688 не будуть вносити у сесійну залу. Втім він не виключив, що внести таки можуть. “Якщо його внесуть, ми будемо робити відповідні кроки щодо нівелювання впливу цього законопроекту на свободу слова та вільного інтернету”, – сказав Федієнко.
Також він розповів, що законопроект 2126а про кібербезпеку – один із перших документів, до розробки якого залучили фахівців, аби зробити його демократичним. Каменем спотикання поки що залишається поправка Лук’янчука. Проте є ймовірність, що її вилучать, повідомила експерт ГО “Інформаційна безпека” Тетяна Попова.
“Є неофіційна інформація, що з 2126а відкличуть поправку Лук’янчука, проти якої ми виступаємо“, – сказала вона.
Ігор Розкладай, юрист Центру демократії та верховенства права, закликає не втрачати пильності й стежити за законопроектом.
“2126а зараз перебуває на повторному другому читанні. Це серйозний сигнал того, що його можуть ухвалити. Тому громадські організації мають дуже уважно стежити за тим, що відбувається, адже практика діяльності парламенту показує, що дуже часто, навіть з голосу можуть з’явитися правки, які потім врегулювати досить довго і складно”, – каже він. Так, наприклад, сталося під час голосування за законопроект про Конституційний суд, коли номер озвученої правки не збігся з її змістом, і нардепи випадково змінили процедуру обрання з таємної на публічну, що потім викликало шквал обурення.
Крім того, Федієнко розкритикував підписаний напередодні указ президента №254, який вводить у дію рішення РНБО щодо посилення заходів із кібербезпеки держави. Згідно з указом, уряд отримав три місяці на врегулювання питання щодо заборони держорганам закуповувати послуги в провайдерів без відповідних систем захисту. Федієнко наголошує, що за три місяці неможливо привести у відповідність до указу все законодавство. За його словами, в Україні часто виникає правова колізія, коли фахівці не розуміють, чим їм користуватися – указом президента чи законодавством.
“Я впевнений, що коли нарешті вийде закон про кібербезпеку, він поглине та нівелює всі ті нормативи і документи, які не працюють, не відповідають термінам, і буде ефективно працювати”, – розповів він.
Процесуальна недолугість державних ініціатив
Найбільшою проблемою всіх ініціатив щодо блокування сайтів є їхня недолугість у процесуальному сенсі, вважають фахівці. Так, напередодні слідчий Служби безпеки звернувся до видання “Українська правда” з вимогою видалити статтю про зрив державної програми реформування оборонно-промислового комплексу, оскільки служба вбачає в матеріалі розголошення держтаємниці. При цьому сам матеріал був опублікований ще в січні, майже вісім місяців тому.
“Наша претензія до всіх свіжих законопроектів полягає в тому, що слідчі на свій розсуд в разі термінової необхідності можуть видати припис про блокування на 48 годин. Ми бачимо вчорашній приклад Української правди. Слідчий СБУ звертається з вимогою заблокувати матеріал, який висить із 24 січня. Для мене це дуже яскрава ознака непрофесійності, нерозуміння інтернету і того, що коли інформація висить із січня, то її видалення не вирішить проблему”, – каже Розкладай.
За його словами, державі хочеться закрити якісь чутливі для себе теми під виглядом захисту національної безпеки, а ці законопроекти лише допомагатимуть їй.
Юрист при цьому зазначає, що українське і міжнародне законодавство передбачає такі заборони. Наприклад, про це йдеться у ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, в законах України є підстави для обмеження свободи слова, в тому числі, заради інтересів національної безпеки.
“Але це має відбуватися дуже обережно, з хорошими і вагомими аргументами. Просто заборонити, бо комусь щось здалося чи не подобається – це цензура. Будь-які законопроекти, які стосуються свободи інтернету, мають бути ретельно пропрацьовані з фахівцями”, – каже Ігор Розкладай.
Олександр Федієнко наголошує, що ухвалення законопроектів 6686 і 6676 призвело б до позасудового блокування сайтів, впровадження за рахунок операторів систем блокування інформації в інтернеті, й це стало б великим тягарем як для бізнесу так і для інформації.
“Потім ми б отримали темники, що такий і такий url чи ip треба заблокувати”, – стверджує він.
Персональна відповідальність чиновників як запобіжник від цензури
Фахівці наполягають, що в питанні свободи в інтернеті має дотримуватися баланс між національною безпекою та демократією. Для цього необхідний хоча б етап розгляду в суді. Інакше, за словами Тетяни Попової, з’явиться широке поле для маніпуляцій з боку представників влади, яким не сподобалися певні антикорупційні розслідування, й вони зможуть вимагати блокування відповідних сайтів. Проте ситуацію з “Українською правдою” вона вважає помилкою і невмінням конкретного слідчого працювати в інформаційному просторі.
“У Берліні нас запитували про блокування російських сайтів. Це швидше не блокування, а економічні санкції, але якби ці процедури відбувалися через суд, то взагалі ніяких питань не виникало б”, – каже вона.
Кібербезпека, за словами Федієнка, має відстоювати інтереси суспільства, а не держави. Тому він пропонує ввести персональну відповідальність для чиновників, які ініціюють блокування сайтів
“У Європі прокурор, який схвалює певне рішення, знає, що його чекатиме кримінальна відповідальність, якщо він припуститься помилки. Поки в нас не введуть персональну відповідальність, усі ці закони будуть писатися в інтересах чиновників, держави, а не суспільства”, – каже він.
Ігор Розкладай також наполягає, що для блокування сайтів має бути судове рішення або законодавче поле, яке чітко дозволить встановити процедуру такого блокування. І вона має бути достатньо прозорою.
“Найбільша претензія – як саме це буде відбуватися. Тому що при прозорій процедурі набагато складніше назвати це актом цензури”, – переконаний юрист.
Державні органи мають навчитися комунікації, особливо під час ухвалення жорстких рішень, вже на етапі їх підготовки, вважає він.
“І вони мають дуже чітко пояснювати, чому: з наведенням конкретних фактів, прикладів. І бути готовими активно комунікувати із західними партнерами. Тоді буде менше питань і спекуляцій, у тому числі про те, чи дотримано баланс між свободою слова і національною безпекою,” – зазначив Розкладай.
Віталій Мороз розповів, що впродовж останніх місяців проводилися закриті робочі зустрічі з представниками Міністерства оборони, Служби безпеки, щоб випрацювати механізми більш ефективної комунікації в часи конфлікту.
“Ми усвідомлюємо, що країна справді має ризики безпеки, і громадські організації теж несуть відповідальність”, – каже він.
Разом із тим, за словами Мороза, активісти хотіли б, щоб цей діалог продовжився, і законодавці, які насамперед мислять категоріями безпеки, не забували про громадські організації, інтернет-провайдерів і журналістів, які теж працюють у зоні ризику.
Ганна Чабарай
