Ілюзії конкурсу
07.03.2017
Схоже, більшість українців вже не тішить себе ілюзіями щодо «доброчесності» конкурсів на ключові державні посади. Скандали супроводжують чи не кожен із них. Від виграшу у перегонах за крісло губернатора Миколаївщини екс-убозівця-банкіра та філолога за покликом душі – Олексія Савченка. І до прогнозованої перемоги у конкурсі на посаду держсекретаря Міноборони заступника міністра – керівника апарату міністерства Олександра Дубляна, а також директора Департаменту кадрової політики МОУ Олега Ясино.
Підпис останнього засвітився у скандальних наказах Степана Полторака про нагородження українських політиків раритетною зброєю. Зокрема, Арсенію Яценюку на день народження презентували гангстерський автомат Томпсона (а саме «за високий професіоналізм, честь і доблесть»), Олександру Турчинову – маузер К-96, Павлу Петренку та Арсенію Авакову – американські кольти М1911, а власне керманичу оборонного відомства – пістолет Glock. Утім, ці факти жодним чином не завадили упевненій перемозі армійського чиновника. Скоріше навпаки – могли й посприяти …
Сенсацією не став і виграш у змаганнях на голову Нацполіції – керівника Департаменту карного розшуку МВС Сергія Князєва. До речі, хтось чув про результати перевірки НАЗК декларації цього поліцейського високопосадовця? Чи і далі насолоджуємось поясненнями від Соні Кошкіної?! Тим часом коридорами МВС циркулюють плітки про дивну «довідку від ФСБ», начебто отриману Князєвим 2015 року. Йдеться про підтвердження участі у бойових діях під час війни у Карабасі. Напевно, то злі язики поширюють «зраду». І не було ніякого звернення українського поліцейського до Москви, а тим більше – такої опертивної реакції від спецслужби країни-агресора ….
Загадкою лишається і питання: чи сприяли довідки (чи може фотографії) від іноземних спецслужб карколомній кар’єрі юної заступниці Авакова – Анастасії Дєєвої?! Складно пояснити чимось іншим, ніж рукою Мосаду чи ЦРУ, чарівне перетворення, наче у казці про попелюшку, фахівця із зелених технологій – на головну реформаторку МВС. І без жодного конкурсу!
«Без політичного піару» вона нещодавно прозвітувала за свої 100 днів на посаді. «Веселі картинки» породили купу запитань:
У «100 днів результатів» Дєєва чомусь включила досягнення «з командою сервісних центрів за 2016 рік». А її плідна взаємодія із громадою здивувала навіть голову Громадської ради при МВС Володимира Мартиненка. Як з’ясувалось вже у Facebook, українська громадськість для молодої чиновниці – це насамперед міжнародні донорські організації.
Але бутафорія завершується там, де починаються протоколькі заходи. Про справжню роль та місце Анастасії у вітчизняній правоохоронній системі свідчить цей скрін із наради у Генпрокурора.
Молоду панянку з МВС красномовно розмістили не біля Луценка- Сторожука-Бедриківського та поруч із очільником Нацполіції, а десь на гальорці. Біля дорогих її серцю неурядових організацій.
Варто додати, що нового заступника міністра – куратора Нацполіції також призначили без жодних конкурсних процедур. Логічно. Для чого зайві театральні дійства – якщо Арсен Борисович сам визначив фаворита – Вадима Трояна.
Продовжуючи піліційну (від неологізму «піліція») лінію, варто згадати за люстрованого екс-начальник ГУ МВС України в Києві Олександра Терещука. Свого часу його по-царському помилували через «важливість для обороноздатності країни». Яку оборону і кого саме мав забезпечувати начальник столичного главку органів внутрішніх справ Терещук?! Наразі генерала перекинули на інший фронт. Першим заступником голови Одеської облдержадміністрації. За конкурсом! «Чим Терещук такий корисний для Президента, незрозуміло», – наголошує проект «Ні корупції!». І нагадує, що два роки тому журналісти з’ясували, що пан Терещук мешкає у будинку, котрий збудував на арештованій у кримінальній справі землі.
Ну і щоб ні в кого не залишалось ілюзій щодо сучасних політичних тенденцій, додам про ще одне повернення на держслужбу люстрованого правоохоронця. За даними журналіста Сергія Іванова, звільненого екс-прокурора Павла Ванзуряка нещодавно призначили директором Департаменту безпеки «Укрзалізниці». Інформація про конкурс на посаду – відсутня.
Але все це квіточки. Кульмінацією ілюзій конкурсів серед правоохоронців (перегони до Верховного суду заслуговують на окремий роман) вочевидь є обрання директорату Державного бюро розслідувань. Або ДеБеРе. Провідної слідчо-оперативної структури, яка має відібрати слідство у органів прокуратури. Як тверять експерти, до ДеБеРе планують злити і поки аморфне НАБУ. «Для цього зараз складається сприятлива ситуація, оскільки із втратою (з відомих причин) серйозної зовнішньої підтримки політичні позиції НАБУ всередині країни істотно ослабли», – відмітив екс-перший заступник голови СБУ Віктор Трепак у авторській статті для ZN.UA.
На сайті Кабміну можна знайти список щасливих фіналістів – «кандидатів на зайняття посад Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника і заступника Директора Державного бюро розслідувань, які пройшли тестування на благонадійність (психологічне тестування)».
Ми ще повернемось до його фаворитів. А поки зосередимось на восьмому номері – це Клименко Віктор Анатолійович. Кандидатування цього прокурора – апофеоз правового маразму в країні. Та фактично вирок системі. Родзинка полягає у тому, що Віктор Анатолійович був головним звинувачем у судовому процесі (чи судилищі) проти Юрія Луценка. Того самого, що зараз Генпрокурор…
І все прекрасно! Пан Клименко не потрапляє під дію закону про очищення влади. Це підтвердила екс-головна люстраторка Мінюсту:
І керівного досвіду у Клименка вистачає. На відміну від улюбленця громадських організацій та єврооптимістичних політиків – керівника Департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергія Горбатюка.
І під час тестування його не завалила система. Як правника із колосальним міжнародним досвідом, зокрема, різноманітних місій ООН – Ірину Ніжинську.
Участь у політичних репресіях прокурора Клименка навряд чи вплине на результати спецперевірки, яку зараз проходять усі кандидати до ДБР. А також на майбутню «діагностику» детектором брехні.
Отже, як казав класик українських реформ, «маємо те, що маємо». Хоча ще влітку минулого року екс-заступник Генпрокурора Олексій Баганець у авторському блозі для Резонансу попереджав: “Формування відомства проходить досить скандальним шляхом: конкурсна комісія не була вчасно сформована, набір документів від кандидатів, які претендують на керівні посади пройшов з натяжкою, сам закон про ДБР не відповідає діючому КПК, функції ДБР, які прописані в законі не відповідають тим задачам, які потрібно було б поставити перед цим відомством та інше».
Наразі проблеми наростають, наче сніжний ком. Разом із судовими процесами щодо ще ненародженого ДеБеРе.
Одним з перших стежку до суду протоптав згаданий вище Сергій Горбатюк. Торік у грудні суд розпочав розгляд його позову до комісії із проведення конкурсу до ДБР. Представник відповідача тоді до суду не з’явився, і заслухавши пояснення Горбатюка та його авдоката, судове засідання було переведено у стадію письмового провадження. Це було зроблено, щоб не було обмежень у термінах. Рішення немає і досі. За інформацією УП, справу розглядає скандальний суддя Качур.
Другий фронт проти комісії з ДеБеРе відкрив Печерський райсуд столиці. За заявою нардепа Мустафи Наєма суддя зобов’язав ГПУ розслідувати порушення, допущені при формуванні конкурсної комісії з обрання керівництва Державного бюро розслідувань (ДБР). Їхня суть у тому, що до складу зазначеної комісії включили представника парламенту без юридичної освіти, усупереч ч. 3 ст. 11 Закону “Про Державне бюро розслідувань”.
«Безумовно, прагнення забезпечити дотримання закону при формуванні комісії з визначення кандидатів на посади керівників такого надважливого правоохоронного органу, як ДБР, варто усіляко вітати. І вказане судове рішення створює певне підґрунтя для позитивних зрушень у цьому напрямі. Але треба розуміти, що це правопорушення можна розслідувати по-різному — залежно від мотивації (не)зацікавлених в існуванні ДБР політичних суб’єктів та інтересів інших осіб, які можуть впливати на перебіг розслідування. По-різному можна буде використати й результати такого розслідування, – роз’яснив у своїй статті Віктор Трепак. – Разом з тим у будь-якому разі розслідування ГПУ наведеного факту істотно не вплине на роль конкурсної комісії у визначенні керівництва ДБР, оскільки вона вочевидь є бутафорною. На це вказують як політизований склад комісії (більшість у ній становлять представники БПП (президента) і “Народного фронту”), так і заздалегідь прогнозовані результати її діяльності. При проведенні конкурсу жодних несподіванок стосовно потенційних переможців не відбулося – на фінішну пряму вийшли цілком очікувані кандидати. Головна відмінність між ними – лише у ступені лояльності до керівництва держави. Тож можна говорити про те, що конкурс є лише прикриттям політичних домовленостей. Що, власне, підтвердив один із фаворитів цих “змагань” – А.Матіос, який публічно висловив переконання у тому, що він буде (чи не буде) директором ДБР, “якщо дві фракції знайдуть порозуміння між собою”.
Відверта бутафорія та маніпуляції – найсумніше у цьому «марлезонському балеті». Коли заздалегідь всім відомо, хто ж очолить державну структуру. І це рішення ухвалює далеко не конкурсна комісія, а представники двох владних фракцій ВРУ – у закритому режимі. Згадайте заяву Порошенка під час представлення у ГПУ Луценка: «Жодних зобов’язань перед жодною політичною силою Юрій Віталійович не має і не може мати». Але попри публічні заклики президента не використовувати політичні квоти під час кадрових призначень, Генпрокурор таки обрав своїм першим заступником нардепа Дмитра Сторожука – креатуру «Народного фронту». А чим ще крім політичних домовленостей можна пояснити такий кар’єрний стрибок партійного юриста «Фронту змін», який півроку встиг покерувати Державною виконовчою службою?!
Правда, незабаром може розпочатися політичний дерибан на трьох, враховуючи Ляшка. Вельми сумнівно, щоб політичний балаган додав натхнення й упевненості майже зруйнованій правоохоронній системі, яка апріорі має бути поза політикою.
Замість епілогу ще раз зацитую заслуженого юриста України Олексія Баганеця: «Треба сказати об’єктивно: усі названі вище ключові органи по боротьбі зі злочинністю: деякі з них новостворені, інші реформовані, були фактично сформовані людьми, компетенція яких у сфері правоохоронної діяльності відсутня або ж носила сумнівний характер. До складу таких конкурсних комісій, які повинні були відібрати саме висококваліфікованих правоохоронців, на яких покладені обов’язки держави по забезпеченню дотримання законності, входили, вибачте, депутати, громадські та політичні діячі, журналісти, антикорупційні активісти, редактори інформаційних видань і навіть актори. Вимоги до відбору таких членів конкурсних комісій у деяких відомствах (наприклад, при відборі тих же місцевих прокурорів чи детективів Національного антикорупційного бюро) зовсім не висувались, що неминуче призвело до некомпетентності таких комісій, або навіть і при встановленні суто формальних вимог (не судимість, дієздатність, відсутність вироку суду, що набрав законної сили, щодо позбавлення права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або обіймати певні посади) позитивного результату це не дало та і не могло дати… Складається враження, що усе це спланована діяльність по дискредитації професійних правоохоронців та відсторонення їх від боротьби зі злочинністю. Боротьба з корупцією перетворилась в масову пропаганду, в самопіар, в спосіб досягнення якихось інших цілей, а невдалі результати реформування правоохоронних органів вирішили приховати від суспільства незліченою кількістю новостворених органів по боротьбі зі злочинністю, в першу чергу – з корупцією, а не якістю їх роботи. «Модна тенденція» створення все нових і нових органів (на формування яких виділяються кожного разу чималі кошти) набирає все більших обертів, що відображається і на бюджеті країни, і не приносить жодних результатів».
Олена Мельник
