І знову про колонію № 85

Монітори ХПГ здійснили черговий позаплановий візит до Бучанської виправної колонії № 85, оскільки під час попередніх візитів до цього виправного закладу поставало дуже багато питань, які вимагали перевірки на місці.

Напружувало те, що засуджені не йшли на контакт з моніторами, відверто боялись спілкуватись та висловлювати будь-яку інформацію, при цьому показували знаками, що ситуація неблагополучна, але говорити про це не наважувались.

Після гучної події, коли керівництву колонії було висунуто підозру в отриманні хабара за звільнення засудженого, вивчивши стан здоров’я цього засудженого та обставини його справи, Харківська правозахисна група взялась за захист в суді, який розглядав питання про можливість його звільнення.

Не будемо зупинятись на перебігу судового засідання – суддя Кафтанов визначив, що засуджений, попри те, що лікарі БВК-85, адміністрація колонії висловились за звільнення цього засудженого Ж., маючи достатню для того аргументацію, – залишив засудженого відбувати і далі покарання в цьому виправному закладі. На заваді стало те, що у засудженого була погана характеристика – багато стягнень і немає заохочень. За останні місяці, лежачи на ліжку в лікарні, займатись художньою самодіяльністю, суспільно корисною працею, або іншими культурно-масовими заходами хворому, особливо після операції – не вдалось. Дуже дивним видався в процесі також аргумент прокурора, який вважав, що оскільки цього засудженого за знайдений у нього мобільний телефон помістили на три доби в ДІЗО з 26 по 29 квітня цього року, то це є оцінкою його здорового стану – витримав таке, може відбувати покарання на ліжку й далі. Однак приблизно після цього поміщення в ДІЗО у хворого Ж. почалось різке погіршення стану здоров’я, йому зроблено операцію, стан його здоров’я на час суду залишався критично поганим з тенденцією негативного розвитку – лікарі прогнозували швидкий розвиток ниркової недостатності, що потребуватиме використання апарату штучної нирки – цього колонія вже забезпечити не зможе.

Отож, для вивчення можливості колонії здійснювати лікування цього та інших засуджених моніторами ХПГ було здійснено візит з відвідуванням багатопрофільної міжобласної лікарні (надалі – МОБ), яка розташована на території БВК-85 і розрахована 120 ліжок. На час відвідування її моніторами там перебувало близько 70 осіб (станом на 21 липня за наданими адміністрацією відомостями в МОБ перебувала 71 особа).

Після спілкування з засудженими і представниками адміністрації, ознайомлення з медичною документацією та відвідування камер-палат, в яких перебували засуджені, монітори відзначили наступне.

Надання медичної допомоги, відвідування хворих медперсоналом(лікарі, допоміжний медперсонал). Як свідчили засуджені, що розмовляли з моніторами, вони тижнями чекають на огляд лікарем, при цьому їм пропонують придбати за власні кошти ліки для операції чи неоперативного лікування, список ліків дають написаним на аркуші.

Засуджений, який прибув до БВК-85 для підтвердження групи інвалідності, чекав на огляд лікарів, однак вони його не оглядали впродовж кількох тижнів перебування в колонії. Через це він вже не встиг до часу спливу призначеної йому групи інвалідності пройти МСЕК і втратив право на пенсію за інвалідністю. За два тижні, як він відзначив, не було жодного обходу лікарем в їхній камері.

Суддя Кафтанов вказав у судовому рішенні, що засудженому Ж. надається адекватна медична допомога. Монітори вирішили перевірити це, побачили й зняли на відео ось що. У палату, де перебував хворий засуджений Ж., принесли й поставили за 2 метри від його ліжка повну розчину крапельницю. Інший засуджений, який жодного відношення до медицини та надання медичної допомоги не має, поставив самостійно йому цю крапельницю, пояснивши, що робить так завжди. Так само засудженому Ж. принесли шприц з рідиною, зміст якої він не знав. Ж. повідомили, що це був якийсь розчин анальгіну, але він не ризикнув собі колоти, бо не знав, що це, напевне. Пропонувалось, що і підключення крапельниці, і ін’єкцію уколу засуджений зробить собі самостійно або за допомогою свого співкамерника. В іншій камері інший засуджений так само ставив крапельницю своєму співкамернику. Отака адекватна медична допомога, пане суддя Кафтанов.

Проблемою є і можливість викликати медичного працівника до хворого. Двері в палатах-камерах – залізні, точно такі, як на дільниці ДІЗО-ПКТ (суцільнометалеві двері з «кормушкою»), які відкриваються лише ззовні, і весь час хворі перебувають в карцерному утриманні. Засуджені відзначали, що можна годинами чекати, стукаючи в двері, щоб підійшов медичний працівник. Якихось сигнальних кнопок виклику в камерах не існує.

Як свідчили практично всі засуджені, з якими довелось спілкуватись, прогулянки на відкритому повітрі (влітку, при гарній погоді) практично не здійснюються. Тобто, хворі засуджені місяцями перебувають лише в межах камери, переміщаються тільки для аналізів або на процедури. Це тим більш дивно, оскільки на відкритій зоні колонії засуджені таку можливість мають, відтак, всі хворі перебувають фактично в режимі ПКТ, навіть в гірших умовах, оскільки не мають можливості здійснювати навіть годинної прогулянки на свіжому повітрі.

Харчування. Монітори побачили вчорашній борщ та сьогоднішню вранішню кашу, яку хворі засуджені майже не їли. Майже всі скаржились на незадовільне харчування, наголошуючи на тому, що це лікарня, і тут мало б бути нормальне харчування, однак його немає. На ранок була зварена груба перлова каша на воді, дуже неапетитна. Різні засуджені говорили нам про тухлі варені яйця, які є чорними всередині, і з поганим запахом.

Ще однією проблемою є те, що ніхто із засуджених не бачив в очі своєї медичної картки, вони не знають, які їм виставлені діагнози, які результати їхніх аналізів, і що їм прописано. Натомість до палати приносять і пропонують приймати ліки, інколи навіть назви яких не знають медсестри, що розносять медикаменти. Ін’єкції так само приносять у приготовленому вигляді, що суперечить правилам, оскільки пацієнт має бути переконаним в тому, який медичний препарат йому пропонують приймати чи вводити.

Засуджені підняли й питання про підміну медичних препаратів, які їхні рідні передавали для їхнього лікування з волі. Натомість їм вводять на заміну інші розчини, які спричинюють погіршення їхнього стану через непереносимість певних ліків.

Окремо було відзначено, що співробітники «оперативники» втручаються в процес лікування – без їхнього дозволу лікарі не можуть практично нічого робити, в разі конфлікту з оперативниками ці останні можуть відправити особу без лікування або без завершення лікування з БВК-85 до іншого закладу.

Можливість контактів із зовнішнім світом. Монітори запитували у представника адміністрації, скільки засуджених на день користаються офіційно встановленим для зв’язку телефоном. Відповідь була: 5–7 осіб на день. При наповненні колонії 743 засуджених це означає, що особа телефонує приблизно три рази на рік. Відповідно, це спричинює появу нелегальних мобільних телефонів, про що не може не знати адміністрація. Під час відвідування нами в попередній візит БВК-85 з 10 осіб, які перебували в ДІЗО, 7 осіб знаходились там саме через знайдені в них мобільні телефони.

Ніхто із засуджених, з ким ми спілкувались, жодного разу не користувався «офіційним» телефоном, про який говорив представник адміністрації. Одна особа зазначила, що вона не знає, чи є така можливість взагалі – телефонувати офіційно, і чи взагалі в колонії є такий телефон.

Це лише частина із відзначених недоліків в організації роботи БВК-85. Непрофесійним і непідготовленим є адміністративний персонал, зокрема супроводжував моніторів цього разу офіцер, який підходив до моніторів і заявляв, що не дозволяє себе знімати на відео, повторив це декілька разів під час зйомки в палаті-камері, де перебував засуджений Ж., зрозумівши, що шилом із мішка вилазять місцеві секрети, намагався втрутитись в процес установки крапельниці, коли напарник по камері встановлював її для хворого. На прохання представитись вже наприкінці візиту, практично відмовився себе назвати, пішов до виходу, вимовляючи нерозбірливо своє прізвище на відстані 5–6 метрів, відвернувшись в протилежний від моніторів бік, при цьому довелось його повернути й перепитати його прізвище. На запитання, чому він так себе поводить, прозвучала відповідь дослівно «Я поводжусь так, як счітаю нужним».

Цей перший аналіз моніторингу МОБ в БВК-85 свідчить про серйозні проблеми із забезпеченням лікування та утримання хворих засуджених осіб. Варто провести ретельну фахову незалежну перевірку ситуації в цій колонії і виправити негатив, який, на жаль, на сьогодні переважає.