Глухий кут військової прокуратури
03.05.2018
Останнім часом побільшало інформації у ЗМІ про події, пов’язані з військовою прокуратурою або її очільником. Щоправда, зміст цих повідомлень – все більше не на користь підлеглих Анатолія Матіоса.
Генштаб обмежив допуск військових прокурорів у військові частини – подібного за усю історію існування військової прокуратури ніколи не було.
Головний військовий прокурор А. Матіос спробував попіаритись на тому, що вказівка ГШ оскаржена ним в суді.
Військові на це відповіли просто – злили в ЗМІ тексти оскарженого документа і позовної заяви.
З їх змісту склалось враження, що керівникам військової прокуратури краще було би намагатись мірятись з керівниками Збройних Сил, в кого булава більша, без винесення цього на широкий загал.
Те саме можна сказати і про лютневу заяву А. Матіоса щодо кількості самогубств в зоні АТО, яку спростувало керівництво Міноборони. Тема дуже непроста і болюча для суспільства. Та й ще і досить слизька для самої військової прокуратури, так як частина «самогубців» є звичайними жертвами злочинних дій, які приховали під самогубство. Чиїх саме – мала би встановити військова прокуратура, але не зробила цього.
Минуло два місяці і А. Матіос знову спробував поексплуатувати цю болючу і делікатну тему, додавши ще про відсутність реальної роботи державних органів з реабілітації ветеранів. Потім він ще більше приголомшив громадськість страшними цифрами – про понад 10 тис загиблих. У такий спосіб головний військовий прокурор кинув ще один камень в бік керівників МОУ та Генштабу, які оголошували значно менші цифри…
На мій погляд, це виглядає як дрібна помста керманичам оборонного відомства – за вказівку обмежити доступ військових прокурорів у в/ч. Навіть якщо ці цифри пізніше будуть спростовані, слово вже вилетіло… І час для заяви “правдоруба” обраний вдало – напередодні свят, відтак офіційне спростування може з‘явитися не раніше, ніж за 4-5 діб.
Наразі можна побачити першу, поки неофіційну і вкрай негативну реакцію представників військової спільноти. А. Матіосу зневажливо було заявлено, що він дискредитує своїми заявами армію і працює на кремлівську пропаганду.
Або візьмемо повідомлення про черговий виправдувальний вирок у зв’язку з порушенням військовою прокуратурою правил підслідності. І стосується це сфери боротьби з корупцією, в якій головний військовий прокурор неодноразово називав свою структуру найефективнішою.
Кримінальне провадження про затримання слідчого СБУ з хабарем у 30 тис дол, схоже, може бути «вбито» безповоротно. І усе внаслідок, як на думку прокуратури, дрібнички – це була виключна підслідність НАБУ. А тому зібрані військовими прокурорами, здавалось би, незаперечні докази визнані судом недопустимими внаслідок порушення процедури..
Усім відомо, що основні зусилля підлеглих А. Матіоса спрямовані саме на “вилов” дрібних корупціонерів та гучний піар на цьому. Так як у військовій сфері хабарників не так багато, уся міць військової прокуратури нині кинута на цивільних зловмисників. Представники воєнної юстиції не гребують ні керівниками сільрад, ні лісниками, ні навіть громадськими помічниками рибінспекторів. Знайшли корупцію навіть у діях директора психоневрологічної установи.
Це остання сфера, де військова прокуратура продовжує свої спроби переконати суспільство у власній ефективності. Натомість у воєнній сфері про якісь гучні успіхі правоохоронців не йдеться. Особливо у сфері протидії службовим злочинам. Їх розслідувати військова прокуратура виявилась професійно не готова.
Те, що військових прокурорів перестали пускати навіть до в/ч, заборонивши їм надавати документи, крім як за рішенням суду, на мою думку, є індикатором презирливого ставлення у Збройних силах України до цього – колись поважного і авторитетного органу. Наразі від нього залишилася лише назва. А також картинки із неодмінною розкладкою купюр та обов’язкової спини з надписом на куртці “військова прокуратура”.
Захопившись цим процесом, військові прокурори, схоже, навіть не помітили, що з 21.11.2017 року органи прокуратури позбавлені права проводити досудове розслідування, а відтак за законом самі вже не можуть проводити процесуальні дії. Вони можуть бути лише присутніми при цьому, а решту, в тому числі і затримання, можуть проводити виключно слідчі поліції або СБУ. Інакше такі докази можуть бути визнані судом недопустимими, як у вищезгаданій справі щодо слідчого СБУ.
Як же вирішила військова прокуратура відстоювати свої позиції у цій категорії злочинів? Наприклад, щодо своїх “улюбленців” – митників. Не секрет, що ця сфера вважається чи не найкорумпованішою, а тому привертає пильну увагу військових прокурорів, хоча митниця їй ніколи не була підслідна.
У кримінальному провадженні відносно заступника начальника Київської митниці вони просто і без хитрощів витискають захисника від участі в процесуальних діях. Усе, на що вони спроміглись – організувати, а точніше, дезорганізувати процесуальні дії так, щоб унеможливити участь в них неугодного захисника.
В іншій справі пішли ще далі. Адвокат Андрій Федур зіткнувся з якимись незрозумілими діями працівників військової прокуратури, що, на його думку, спрямовані на провокацію вчинення одним з основних свідків по кримінальному провадженні злочину з метою його дискредитації.
Уявляється, що цей випадок має стати предметом для ретельного службового розслідування з боку керівника Генеральної прокуратури. Проте, з нинішнім очільником цього можна і не дочекатись…
Схоже, військова прокуратура обрала для себе хибний шлях, ігноруючи справжні армійські проблеми та зосередившись на виконанні хоча й потрібної, але чужої для військової прокуратури роботи – боротьбою з дрібною корупцією цивільних осіб.
Тим самим військова прокуратура загнала себе у глухий кут. У військовому середовищу вона так і не змогла гармонійно вписатись до існуючої системи органів військового управління. Залишається вона “чужою” і для цивільного середовища, де і так вистачає правоохоронних органів – поліція, цивільна прокуратура, НАБУ, САП, ДБР.
Крім цього зміщення акцентів із проблем невеличкого відомства на загальнодержавні і суспільно важливі питання наштовхує на думку, що А. Матіос вже розпочав свою передвиборчу агітаційну кампанію.
Незабаром виповнюється чотири роки, відколи у ГПУ було відновлено Головну військову прокуратуру та введено посаду заступника генпрокурора – головного військового прокурора, на яку був призначений Анатолій Матіос. Настає час відповідати за усі провали та недоліки.
Натомість 3/4 останніх інтерв’ю А. Матіосом присвячує галузям, далеким від його посади – політиці, економіці. Вітіюваті, інколи малозрозумілі міркування на політичні, економічні та суспільні проблеми подаються головним військовим прокурором із таким пафосом – наче це проголошення революційних думок! За ці думки, за словами ж А. Матіоса, він ще буде підданий критиці. Хоча, насправді, він озвучує банальні речі, про які кажуть ледь не на кожній кухні. Щоправда, не такою зарозумілою мовою… і без постійних посилань на Бога і Святе Писання.
Це має своє пояснення. А. Матіос давно намагається перескочити на якусь іншу впливову посаду. 2015 року він брав участь в конкурсі на директора НАБУ – не вдалось. Потім у 2016-2017 роках змагався за посаду директора ДБР – знову невдача. Протягом 2015-2017 років від усіх претензій щодо його роботи в нього була відмовка – трохи почекайте, закінчиться конкурс і я піду. Піти так, як би йому хотілось, не вдалось, а інших цікавих для нього посад не пропонують.
Створення в державі ще одного спеціального органу персонально під нього – Державного бюро військової юстиції – це скоріш фантастика, ніж реальність. Цього року держава вже намагається створити один орган – ДБР. І не факт, що він цього року запрацює.
Щоб уникнути відповідальності і залишитись в політикумі, А. Матіосу треба отримати депутатський мандат разом із недоторканістю. Уявляється, що усі його дії нині підпорядковані саме цій меті.
Але до виборів треба дотягнути. Тому, за будь-яку ціну, головний військовий прокурор мусить підтримувати інтерес до своєї персони, залишаючись на посаді у ГПУ. Це варіант агітації за рахунок держави.
Якщо до виборів звільнення не уникнути, тоді А. Матіос спробує створити, як він полюбляє говорити, “оперативну комбінацію”, котра додасть відставці ореолу “постраждалого за правду”. Найліпший варіант – самостійно грюкнути дверими, мовляв, іду через тиск за оприлюднену “правду”…
Можливо, саме тому А. Матіос дедалі активніше виступає з голосними, але порожніми за змістом заявами. А що буде далі – побачимо.
Анатолій Маркевич
