Феміда не захищає журналістів
08.12.2021
Один журналіст “зовсім не виглядав переляканим”, інший – навряд чи відчував біль, коли його схопили за шию та почали душити. Третього чекали під під’їздом чоловіки у чорному спецодязі з арматурою, але це не дуже страшний злочин – адже обвинувачені, які також напали на колегу потерпілого, гадки не мали, що б’ють журналістів. Просто збіг.
Ми переглянули нещодавні судові вироки за ст. 171 КК України (перешкоджання професійній діяльності журналіста) та ст. 345-1 (погроза або насильство щодо журналіста). Згідно з законом, максимальне покарання за перешкоджання законній професійній діяльності журналіста – обмеження волі на строк до чотирьох років (а у випадку, якщо злочин був вчинений службовою особою з використанням службового становища або ж групою осіб за попередньою змовою – до п’яти). Відповідальність за “погрози або насильство” передбачає до 14 років.
Звучить серйозно – достатньо серйозно, щоб під нічним домашнім арештом погано спалося, скажімо, Євгену Мецгеру. Але ми впевнені, що спиться йому добре. Тому що у реальному світі за будь-які погрози, удари в обличчя, спроби задушити журналіста, блокування машини і проколювання шин, відповідати доводиться у найгіршому випадку штрафом.
“ТВЕРДЖЕННЯ ПРО ВІДЧУТТЯ БОЛЮ ВНАСЛІДОК ТОГО, ЩО ОБВИНУВАЧЕНИЙ СХОПИВ ЇХ ЗА ШИЮ І НІБИТО ЗДАВЛЮВАВ, НЕ МОЖЕ СВІДЧИТИ ПРО ТЕ, ЩО ВОНИ ДІЙСНО ВІД ЦИХ ДІЙ ВІДЧУВАЛИ БІЛЬ”
Якщо вірити реєстру судових рішень, останній вирок, винесений за ст. 171 у поточному році – це вирок Бориспільського міськрайонного суду від 8 липня. Йдеться про випадок, коли ще у квітні 2018 року на території котеджного містечка “Золоче” журналістам програми “Гроші” не давали відзняти будинок колишнього міністра фінансів Олександра Данилюка.
Спочатку зйомку “забороняли” охоронці, згодом на машині під’їхав Василь Шурупов, який представився “головою правління містечка”. “Телефоны в карман и пошли себе гулять дальше”, – порадив він. Коли його не послухалися – Шурупов намагався вибити телефони, душив журналістів та, за словами потерпілих (тому що саме цей момент на відео не зафіксовано, а от усі інші можна переглянути), вчинив спробу переїхати оператора.
Вже у суді Шурупов запевнив громадськість, що нікого не душив. До появи журналістів біля будинку тодішнього міністра не залишився байдужим лише тому, що вирішив: це злодії, які посеред вулиці фотографують домоволодіння для того, щоб згодом їх пограбувати.
“Об`єктивних даних про те, що потерпілі відчували фізичний біль, судом не встановлено. Саме твердження потерпілих про відчуття ними фізичного болю внаслідок того, що обвинувачений схопив їх за шию і нібито здавлював, не може беззаперечно свідчити про те, що вони дійсно від цих дій відчували фізичний біль”, – замислився суддя. Підкреслив, що з відеозаписів може “вловити” лише сам факт перебування усіх учасників процесу в один час на одній вулиці, додав, що журналісти взагалі не були забезпечені “знаковими, сигнальними та іншими засобами позначення особи представника преси”. І ухвалив: Шурупова визнати невинуватим “у зв`язку з недоведеністю, що в діянні останнього є склад даних кримінальних правопорушень”.
У березні поточного року Золочівський районний суд Харківської області виніс вирок групі осіб (шестеро чоловіків та одна жінка), які під час зйомки на лісопереробному підприємстві у 2018 році закривали руками об’єктив камери, заблокували авто журналістів, спустили їм шини, повалили одного з журналістів на землю, били. Було зафіксовано “тілесні ушкодження у вигляді забою правого поперекового відділу спини, забою правої нирки, синців на лобній частині голови та обличчі”. Двом з семи учасників дійства зрештою дали умовні терміни, інших зобов’язали сплатити штрафи. Оскільки семеро – це група осіб, то у разі кваліфікації за ст. 171, йшлося про частину 3, що передбачає обмеження волі до п’яти років.
За ст. 171 у лютому 2021 також засудили чоловіка, який, “використовуючи брутальну лайку (…) вимагав зупинити відеозйомку та покинути територію”. Так з одеського ринку “Північний” він виганяв знімальну групу “7 каналу”. Певна річ, умовний термін – адже обійшлося навіть без побиття.
“НЕВІДОМІ ЧОЛОВІКИ, ОДЯГНУТІ У ЧОРНИЙ СПЕЦОДЯГ”
Популярний спосіб захисту – казати, що про те, що ти б’єш саме журналіста, тобі відомо не було. Тоді суттєвих проблем не виникне. Але ще краще, звичайно, казати, що ти і не чіпав нікого.
Добре доводить це, наприклад, датований 2020 роком вирок Шевченківського районного суду Чернівців за ч.2 ст.345-1 КК України. У справі йдеться про побиття з різницею у два дні двох активістів, кореспондентів “Стоп корупції ТВ” , під час розслідування щодо роботи митниці. Першого потерпілого обвинувачені (їх у справі двоє) били сталевою арматурою біля його під’їзду: “у дворі біля його будинку з автомобіля вибігли невідомі чоловіки, одягнуті у чорний спецодяг”. Другого потерпілого журналіста один з обвинувачених у компанії невстановленої особи били “твердими предметами, схожими на молотки” біля продуктового магазину: “…свідок зайшов у магазин та почув, що на вулиці кричить людина. Він вийшов та побачив, що (журналіст) присів, а його били двоє чоловік в балаклавах”.
У суді обвинувачені сказали, що не били нікого, а також зазначили, що про те, що потерпілі, (яких вони не били) є журналістами, їм відомо не було.
Причетність обох обвинувачених до побиття, тим не менш, знайшла підтвердження у суді. Щоправда судді вирішили, що йдеться лише про ч. 1 ст. 125 – нанесення легких тілесних ушкоджень, що карається штрафом або громадськими роботами. Обвинувачених визнали винними – і одразу звільнили від будь-якого покарання у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
“КАК ВЫ, СУКА, ХОХЛЫ, ОХ+++ЕЛИ”
Один з небагатьох вироків останніх років, що передбачав хоч якусь відповідальність, виніс у 2019 році Саксаганський суд Кривого Рогу. Журналіст інтернет видання “Перший криворізький” влітку 2018 року знімав сюжет на території депо швидкісного трамваю – з приводу жорстокого поводження з тваринами. Чоловік, який представився заступником начальника охоронця підприємства, вдарив кореспондента по обличчю зі словами “”Ты смотри, б****, как вы, сука, хохлы, ох***ли. Да, я русский, бл****”.
За ст. 171 (перешкоджання журналістській діяльності) суд вирішив покарати “русского” штрафом у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. За ч.1 ст. 125 КК України (нанесення легких тілесних ушкоджень), водночас, обвинуваченому призначили 200 годин громадських робіт. Однак більш суворе покарання поглинуло менш суворе покарання – і охоронець відбувся лише громадськими роботами, також окремо його зобов’язали виплатити журналісту 5000 грн моральної шкоди.
Інший цікавий вирок 2019 року – про те, як урвався терпець у закарпатських журналістів, що подали до суду на голову сільради. Останній не бився, однак проігнорував як мінімум шість інформаційних запитів видання. А згодом взагалі повідомив, що для отримання хоч якоїсь відповіді на запити наполегливим журналістам “необхідно відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк, для чого запитувач інформації може отримати в бухгалтерії Полянської сільської ради відповідний рахунок, для виписки якого, та з метою дотримання фінансово-платіжної дисципліни запитувачу інформації, в тому числі, необхідно надати документи, що підтверджують статус юридичної особи засобу масової інформації, статус платника податку газети, а також документи, що підтверджують повноваження головного редактора газети”. Голову сільради визнали ні в чому не винуватим.
Цікавий також вирок депутатові Яворівської районної ради VI скликання, який ще у 2015 році виштовхав журналіста з засідання постійної комісії з питань економіки, бюджету та фінансів. Робилося це “з метою припинення відеозйомки” та, певна річ, із застосуванням фізичної сили. При цьому депутат “повідомив про наявність у нього зброї (пістолета) та двічі пригрозив (журналісту) вбивством”.
Депутат висунув контраргумент – постраждалий “сміявся, ображав його, зовсім не виглядав переляканим”.
Тим не менш, народного обранця визнали винним у вчиненні правопорушення. Навіть призначили йому обмеження волі на рік та шість місяців… Та все одно дещо пішло не так – імовірно, розгляд виявився надзвичайно складним і тривалим, та “у зв’язку з закінченням термінів давності” власника пістолета довелося від будь-якого покарання звільнити.
Як спливають роки зрозуміти не важко – достатньо поглянути на ухвали, які цьогоріч бадьоро виносить, наприклад, Генічеський суд Херсонської області у ще одній справі за ч. 3 ст. 171 (отже, до злочину причетна службова особа або група осіб). Якого саме випадку стосується справа з вже оприлюднених ухвал зрозуміти важко, зате можна чітко побачити хід її розгляду. Кримінальне провадження відкривається 22 березня 2018 року. Більше, ніж за два роки, 1 грудня 2020 року суддя розглядає обвинувальний акт та вирішує “кримінальне провадження прийняти до провадження”. Вже за якихось три місяці, 3 березня 2021 року, суд урочисто виносить ухвалу: треба повернути обвинувальний акт прокурору для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
І на тому – поки що все.
Валерія Бурлакова
