Ейджизм для Феміди
02.11.2023
Питання припинення суддівських повноважень внаслідок досягнення граничного віку перебування на посаді — одне з ключових для ефективного функціонування судової системи, особливо в надзвичайних умовах. Адже від правосуддя відлучаються досвідчені кадри.
Передчасний відтік професіоналів
Сьогодні в Україні, як ніколи, відчувається дефіцит суддівських кадрів. Так, згідно з п.7 звіту Вищої кваліфікаційної комісії суддів за 2022 рік кількість вакантних посад суддів у судах, які не припинили роботу (підсудність яких не визначено іншому суду), станом на 31.12.2022 — 1840, що становить 28% від граничної кількості посад суддів.
Відповідно до оприлюдненої ДСАУ статистики про стан здійснення правосуддя у 2022 році в умовах воєнного стану чисельність суддів, визначена наказом ДСАУ, становить 6278 суддів, а кількість суддів, які в 2022 році здійснювали правосуддя — 4434. Отже, станом на 31.12.2022 кадровий дефіцит у місцевих та апеляційних судах, які здійснювали правосуддя, становить 1844 судді. Кількість суддів у судах, які здійснювали правосуддя, становить 70% від кількості, встановленої наказами ДСАУ.
Відтак, не підлягає сумніву, що від раціонального законодавчого вирішення питання про граничний вік перебування на посаді судді залежить формування кадрового корпусу суддів.
Як зазначено у п.2 пояснювальної записки до проекту закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, метою і завданням законопроекту, серед іншого, є запровадження нових засад формування та належних механізмів кадрового оновлення суддівського корпусу, трансформація системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань і європейських стандартів. А згідно з п.3 цієї записки «Загальна характеристика та основні положення законопроекту» останній спрямований, в тому числі, й на підвищення вимог та професійних стандартів до суддівського корпусу.
Зокрема, у п.3.1 було визначено, що зайняття посад суддями безстроково розглядається як один зі способів деполітизації та забезпечення незалежності судової влади. А у пп.3.2 та 3.8 пояснювальної записки вказано, що у проекті запропоновані зміни щодо статусу судді, зокрема: підвищено вікові та професійні цензи до кандидатів на посаду судді. При цьому вимога щодо компетентності охоплюватиме не лише професійний аспект, а також інші аспекти — зокрема особистий, соціальний тощо.
У попередньому законі «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI ч.1 ст.65 передбачала, що на посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як 3 роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою. Натомість ч.1 ст.69 нині чинного закону №1402-VIII встановлює, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший 30 та не старший 65 років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше 5 років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Тобто фактично встановлено підвищені вимоги та професійні стандарти для суддівського корпусу. Водночас звертає увагу той факт, що, незважаючи на підвищення мінімального віку, з настанням якого можна бути призначеним на посаду судді, порівняно із ч.1 ст. 53 («Незмінюваність судді») та ч.1 ст.113 («Звільнення судді з посади за віком») закону №2453-VI, ч.1 ст.53 («Незмінюваність судді») та ч.1 ст.120 («Припинення повноважень судді») закону №1402-VIII не підвищено граничний вік перебування судді на посаді. Він так і залишився на рівні 65 років. Тобто загальний можливий термін перебування особи на цій посаді зменшився на 5 років, що спричиняє передчасний відтік найбільш досвідчених професіоналів зі складу суддівського корпусу.
Отже, слід дійти висновку, що чим вища нижча межа віку припинення повноважень судді, тим більшим повинен бути подальший трудовий стаж призначеного на посаду судді.
При цьому, всупереч закріпленому п.2 ч.4 ст.17 закону №2453-VI єдиного статусу суддів як засобу забезпечення єдності системи судоустрою, до якої при певній автономії відноситься Конституційний Суд, який здійснює конституційне судочинство як один із різновидів судочинства, п.2 ч.1 ст.20 закону «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII дає можливість судді КС працювати на займаній ним посаді до досягнення 70 років, тобто на 5 років довше, ніж судді загальної юрисдикції. Хоча останні безпосередньо забезпечують розгляд і вирішення більшості судових справ, тим самим забезпечуючи ефективне функціонування судової влади та задовольняючи суспільний запит на справедливий суд.
Для порівняння вкажемо, що існує низка країн світу, де вік припинення суддівських повноважень перевищує встановлений українським законодавством (Англія: для вищих судів — 75 років, для інших — 72, для окружних судів можливо продовження до 75 років; Франція, Кіпр, Швейцарія — 68 років, Естонія — 67 років, Ізраїль, Норвегія, Нідерланди, Данія, Фінляндія, Хорватія, Австралія, Швеція Польща, Латвія, Ірландія, Іспанія (можливість пролонгації на два роки), Японія — 70 років, Аргентина, Бразилія, Канада, Нова Зеландія. — 75 років). Або законодавство про судоустрій взагалі не містить визначення максимального віку для перебування на посаді (США), а однією із підстав для припинення суддівських повноважень визначено психічну чи фізичну недієздатність особи.
Останній підхід вбачається як найбільш правильний, оскільки він сприятиме підтримці та утриманню висококваліфікованих кадрів у судовій системі та надасть можливість зберегти їх безцінний досвід без обривання їх кар’єри без очевидної потреби.
Вік — не ознака здоров’я
Цікавим є той факт, що якихось ґрунтовних наукових досліджень з приводу того, що саме досягнення віку 65 років перешкоджає належному виконанню особою суддівських обов’язків, не проводилися. Відсутні й будь-які вагомі підстави стверджувати, що якість та швидкість розгляду старшими за віком суддями справ будуть нижчими порівняно з показниками молодших за них колег.
З високим ступенем вірогідності можна стверджувати, що суть питання, яке розглядається, лежить у площині наявності в такої категорії осіб необхідного стану здоров’я для належного відправлення правосуддя. Адже визнання особи судом обмежено дієздатною або недієздатною, наявність хронічних психічних чи інших захворювань, що перешкоджають виконанню функцій зі здійснення правосуддя, унеможливлюють призначення такої особи на посаду судді.
Однак, при цьому слід оговорити, що не всі особи молодого віку мають стовідсоткове здоров’я, як і не всі захворювання перешкоджають виконанню професійних обов’язків судді.
Крім того, ч.1 ст.113 закону №1402-VIII передбачено звільнення судді з посади у разі неспроможності здійснювати повноваження за станом здоров’я за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я, за зверненням Вищої ради правосуддя. При цьому, ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади у випадку, якщо його стан здоров’я не дає змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати свої повноваження. Тобто в разі тривалого погіршення стану здоров’я суддя не позбавлений права звільнитися із займаної посади за станом здоров’я.
Також слід прийняти до уваги той факт, що в осіб віком понад 65 років зазвичай вже є стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, який необхідний для звільнення у відставку (ч.1 ст.116 закону №1402-VIII). Отже, такі особи у випадку відсутності верхньої межі перебування на посаді судді мають і матимуть право звільнитися у відставку або за власним бажанням (ч.2 ст.116 закону №1402-VIII).
Утім, далеко не всі судді, яким виповнилося 65 і більше років, висловлюють бажання і далі працювати за умови наявності у них достатнього стажу для подання заяви про відставку. Тому найбільш талановита молодь і далі матиме змогу призначатися на вакантні суддівські посади. Так, від початку 2023 року ВРП звільнила 168 суддів, заяви про відставку яких накопичувались впродовж 2022 року, поки цей державний орган не працював через недостатню кількість членів для прийняття рішень.
Водночас, робота судді потребує психічної врівноваженості, рівень якої із плином часу може змінюватися (і не завжди у старшому віці), а також стійкості до виникаючих стресових ситуацій під час розгляду справ та спілкування у судових засідань із учасниками процесу, а також те, що на посаді судді не можуть перебувати особи зі шкідливими звичками та різними залежностями, оскільки у багатьох випадках від їх адекватності залежить доля інших людей та захист їх прав та законних інтересів. Тому вбачається за доцільне закріпити у профільному законі положення, яким передбачити обов’язок суддів (незалежно від їх віку) долучати до матеріалів свого суддівського досьє раз на 5 років документи з медичних установ установленої форми про проходження психіатричних та наркологічних оглядів та перебування на обліку у психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я та медичну довідку про стан здоров’я.
Виконання вказаного обов’язку та отримання суддею відповідних медичних документів буде доказом його професійної придатності та психологічного здоров’я, що є першочерговим для здійснення правосуддя поряд із наявністю достатнього стажу професійної діяльності у сфері права, компетентністю та доброчесністю.
Відтак, можливі побоювання, що у старшому віці судді менш ефективно будуть реалізовувати надані їм повноваження через можливі погіршення їх стану здоров’я, не знаходять свого підтвердження. Адже більшість людей у зрілому віці ще достатньо здорові та цілком здатні плідно працювати та приносити користь державі та суспільству.
Переваги над молодістю
Про доцільність скасування граничного віку перебування судді на посаді свідчить той факт, що на суддів покладається надзвичайно висока відповідальність. Тож особа, яка працює суддею, повинна бути зрілою та мати довгий життєвий досвід, і чим вища судова інстанція, в якій особа працює, тим більшими мають бути їх досвід та зрілість. Адже вища інстанція повинна виправляти помилки нижчих інстанцій, тобто бути найбільш підготовленою у професійному плані. А для цього потрібен вагомий практичний досвід, а не лише знання норм законодавства.
Так, на користь переваги старшого віку над молодістю свідчать, наприклад, положення ч.7 ст.21 закону №1402-VIII, згідно з якими до обрання слідчого судді відповідного суду його повноваження здійснює найстарший за віком суддя; ч.2 ст.132 цього ж закону, яка встановлює, що з’їзд суддів відкриває голова Ради суддів України, а в разі його відсутності — найстарший за віком член РСУ.
На користь того, що більший стаж на посаді судді, а значить і старший вік підтверджує здатність більш кваліфіковано виконувати свої професійні обов’язки, свідчить і ч.6 ст.18 Закону №1402-VIII, де вказано, що суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю зі стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.
Згідно з п.1, ч.1 ст.28, п.1 ч.1 ст.33 та п.1 ч.1 ст.38 закону №1402-VIII вимоги щодо стажу на посаді судді, а відповідно і щодо віку кандидатів на посаду судді апеляційного, вищого спеціалізованого та Верховного судів послідовно збільшуються залежно від судової інстанції, на посаду в якій вони претендують. Зокрема, для зайняття посади судді апеляційного суду вони повинні мати не менше 5 років стажу на посаді судді, а отже їх вік не може бути молодше 35 років, для зайняття посади судді вищого спеціалізованого суду — не менше 3 років стажу на посаді судді та відповідно вік не молодше 33 років, для зайняття посади судді Верховного Суду – не менше 10 років на посаді судді та вік не молодше 40 років відповідно.
Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку, що чим довше особа працює суддею у відповідній інстанції, тим краще. Адже вона має не тільки глибші знання з матеріального та процесуального права порівняно з іншими особами, які претендують на посади суддів чи займають посади суддів у молодшому віці, а й вміє вже так проводити судовий процес, щоб пом’якшувати суперечки представників сторін, а також свідомо коригувати власний психологічний стан у непередбачуваних професійних ситуаціях.
Здійснення наукової діяльності
Окремо необхідно зупинитися на тому, що до повноважень апеляційного суду віднесено не лише здійснення правосуддя, а й аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики, інформування про результати узагальнення судової практики відповідних місцевих судів; надання місцевим судам методичної допомоги в застосуванні законодавства (п.2, п.3 ч.1 ст.27 закону №1402-VIII), а до повноважень Верховного Суду, крім здійснення правосуддя, віднесено аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою; забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; забезпечення апеляційних та місцевих судів методичною інформацією з питань правозастосування (п.2, п.3, п.6 та п.7 ч.2 ст.36 цього ж закону).
При цьому, згідно з п.4, п.8, п.10-1, п. 10-2 ч.2 ст. 46 закону №1402-VIII Пленум ВС як колегіальний орган, до складу якого входять усі судді Верховного Суду, надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України, з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні окремих категорій справ, узагальнює практику застосування матеріального і процесуального законів, систематизує та забезпечує оприлюднення правових позицій ВС з посиланням на судові рішення, в яких вони були сформульовані; за результатами аналізу судової статистики та узагальнення судової практики надає роз’яснення рекомендаційного характеру з питань застосування законодавства при вирішенні судових справ.
Також, при ВС утворюється Науково-консультативна рада з числа висококваліфікованих фахівців у сфері права для підготовки наукових висновків з питань діяльності Верховного Суду, що потребують наукового забезпечення, та Верховний Суд має офіційний друкований орган, в якому публікуються матеріали судової практики ВС та інші матеріали (ч.1, ч.3 ст.47 Закону №1402-VIII).
З аналізу змісту перелічених повноважень вбачається, що вони носять певні ознаки наукової діяльності, оскільки їх здійснення потребує значних інтелектуальних та творчих зусиль, спрямованих на одержання узагальнених правових знань та пошук шляхів застосування матеріального і процесуального законів, основними видами якої є практичні наукові дослідження та вироблення рекомендацій, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України, а також на оприлюднення таких наукових результатів у формі звітів, опублікованих наукових статей, наукових доповідей, монографічних досліджень, висновків до проектів нормативно-правових актів. Водночас, законодавством, яке регулює наукову діяльність, не встановлено вимог щодо граничного віку роботи науковців.
Натомість, у п.11 ст.1 закону «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 №848-VIII (у редакції закону від 03.09.2020 №870-IX, введений у дію з 01.01.2021, див. п.1 розд.II) дано визначення «молодий вчений» як вченого, віком до 35 років включно, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня, або вчений віком до 40 років включно, який має науковий ступінь доктора наук.
За даними сайту НАН України станом на 1.01.2023 середній вік наукових працівників становив 55,7 року, докторів наук — 65,8 року, кандидатів наук — 52,2 року. Разом із цим, середній вік судді ВС наразі становить 51 рік.
Тобто як для відправлення правосуддя, так і для проведення певних видів наукових досліджень, якими активно займаються судді ВС, про що красномовно свідчать підрозділ «Судова практика та статистика», підрозділ «Матеріали конференцій, презентації, інфографіки, конкурси» та підрозділ «Науково-практичні коментарі, статті, монографії», де розміщені відповідні матеріали, розділу «Діяльність» сайту ВС, старший вік та довший стаж мають бути перевагою, а не перепоною на шляху до улюбленої професії, який обривається внаслідок досягнення визначеного законом віку. Це не гарантує залишення у судах саме кращих із кращих суддів, оскільки молодий вік не є безумовною ознакою доброчесності, високої професійності та невгасаючої любові до обраної професії.
У зв’язку з викладеним, нагадаємо, що законом «Про внесення змін до Закону України «Про державну службу» щодо зняття вікових обмежень для роботи на державній службі» від 16.12.2020 №1086-IX внесено зміни до ст.18 закону «Про службу в органах місцевого самоврядування». Ними з 15.01.2021 знято обмеження граничного віку перебування на службі для посадових осіб місцевого самоврядування.
Тривожна ознака дискримінації
Більш того, існування граничного віку перебування на посаді судді можна розцінити як дискримінацію особи в трудовій сфері за віком — ейджизм. Це суперечить ст.43 Конституції, яка встановлює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також те, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Про те, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах, та те, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а також, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, говорить зміст стст.21, 24 Основного Закону.
Згідно зі ст.1 закону «Про зайнятість населення» від 5.11.2012 №5067-VI працездатні особи — це особи віком від 16 років, які проживають на території України і за станом здоров’я здатні до активної трудової діяльності. Пунктом 8 ч.1 ст.5 цього ж закону до державних гарантій у сфері зайнятості, серед іншого, віднесено захист від дискримінації у сфері зайнятості, а ч.1 ст.11 визначає, що держава гарантує особі право на захист від будь-яких проявів дискримінації у сфері зайнятості населення.
З усього сказаного випливає висновок, що поставлення права особи працювати на посаді судді в залежність від досягнення нею 65-річного чи будь-якого іншого граничного віку, якщо стан її здоров’я дозволяє належним чином здійснювати свої обов’язки по відправленню правосуддя, є тривожною ознакою дискримінації за віком людей, які ще здатні вести активний спосіб життя, працювати, сплачувати необхідні податки, висувати нові наукові ідеї та формувати вагомі практичні рекомендації, залишаючи їх у суспільній та професійній ізоляції, породжуючи у них стан депресії та розвиток різноманітних хвороб на ґрунті непотрібності та несправедливості, незважаючи на їхній величезний досвід, безцінну кваліфікацію, готовність приділяти професійним обов’язкам не менше часу ніж молодші колеги, процес призначення яких потребує тривалого часу та чималих бюджетних коштів.
У запровадженому законодавством підході щодо встановлення максимального віку, до якого дозволяється працювати суддею, простежується й ознаки дискримінації не тільки по відношенню старших кадрів до молодих, але й по відношенню до представників тих професій, де граничних обмежень за віком не існує.
Враховуючи викладене, з метою утвердження України як демократичної та правової держави вдається виправданим виключити із ч.7 ст. 126 Конституції п.1 та із ч.1 ст.53, ч.1 ст.69 закону №1402-VIII посилання на досягнення суддею 65-річного віку як на підставу для припинення його повноважень, а також внести зміни до цього закону, якими з його змісту виключити ст.120, що регулює порядок припинення повноважень судді у зв’язку з досягненням суддею 65 років.
Такий підхід дозволить у повній мірі врахувати сучасні українські реалії, коли судова система в умовах військового стану відчуває кадровий голод через відсутність повноважень у суддів, нездійснення правосуддя судами на окупованих територіях та зазнає надмірних навантажень, що ускладнює своєчасний доступ громадян до правосуддя.
Тому з метою подальшого якісного функціонування судової влади в Україні наступним прогресивним кроком судової реформи має бути скасування граничного віку перебування суддів на посаді з метою збереження найбільш досвідчених кадрів та запровадження гнучкого та дистанційного режиму роботи в судовій владі для забезпечення безпечних умов праці.
Олена Осіпова, суддя Сумського окружного адміністративного суду, доктор філософії з права
