Державне бюро розслідувань проти традиції безкарності чиновників

Державне бюро розслідувань є останнім елементом у системі нових органів досудового розслідування. Перша згадка про ДБР з’явилася у новому Кримінальному процесуальному кодексі України від 2012 року. Там вказувалося, що ДБР має запрацювати не пізніше листопада 2017 року.

Закон «Про ДБР» був ухвалений у 2015 році, після чого розпочалася процедура конкурсного відбору керівного складу цього органу. Вона була ознаменована численними скандалами та кулуарною боротьбою представників владних та правоохоронних еліт між собою за контроль над цим органом. Всі ці не дуже гарні з точки зору демократії події істотно затягнули процес, що і призвело до того, що оголошення про початок роботи ДБР було зроблено на цілий рік пізніше.

ДБР не є просто ще одним органом досудового розслідування. Його створення – це передусім складова частина реформи прокуратури. ДБР створювалося для виконання зобов’язання України перед Радою Європи, взяте ще у 1995 році. А саме: позбавити органи прокуратури функції досудового розслідування, бо поєднання функції з розслідування із функцією підтримання державного обвинувачення в суді не відповідає світовим стандартам та рекомендаціям міжнародних організацій. Зрозуміло, що всі ці роки прокуратура не горіла бажанням розставатися із слідством, проте тиск наших міжнародних партнерів примусили таки народних депутатів та Президента зробити необхідні законодавчі та організаційні кроки для завершення цього довгого шляху до побудови в Україні прокуратури європейської моделі.

Отже, простіше кажучи, всі злочини, які нещодавно розслідувалися органами прокуратури, перейшли до компетенції ДБР. Відповідно ДБР став надзвичайно важливим суб’єктом боротьби із злочинністю в країні. Адже впливовість органу визначається його компетенцією. Давайте поглянемо, які злочини уповноважені розслідувати слідчі ДБР:

– всі злочини (крім так званої «великої корупції», яку розслідує НАБУ), вчинених високопосадовцями: Прем’єр-міністром України, членом КМ України, першим заступником та заступником міністра, членами колегіальних органів виконавчої влади (зокрема, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України тощо), Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, народним депутатом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Директором НАБУ, Генеральним прокурором, його першим заступником та заступником, Головою НБУ, його першим заступником та заступником, Секретарем РНБО, його першим заступником та заступником, суддею, працівником правоохоронного органу тощо.

– злочини, вчинені службовими особами НАБУ, заступником Генерального прокурора – керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю НАБУ;

– проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини).

Як випливає з наведеного, ДБР уповноважене розслідувати майже всі злочини, які вчиняються вищими посадовими особами країни, а також суддями і правоохоронцями.

Всім відома сумна традиція вітчизняної правової системи, що полягає у тотальній безкарності чиновників за скоєння злочинів: від смертельних ДТП та корупції до побиття громадян та махінацій з майном або грошовими коштами. Те ж саме стосується і злочинів, скоєних правоохоронцями та суддями: від відповідальності їх регулярно «рятує» кругова порука, яка особливо поширена у середовищі вітчизняних «служителів права та справедливості».

Тому на слідчих ДБР покладена висока місія поламати вказану традицію та зруйнувати замкнене коло. Виконати її вони можуть лише у тому випадку, якщо будуть об’єктивно, професійно, керуючись законом, а також оперативно розслідувати відповідні злочини.

Зрозуміло, що розслідування в Україні злочинів, вчинених посадовцями вищого рангу, є доволі ризикованим зайняттям, передусім через те, що на слідчих ДБР та їх керівників будуть численні спроби чинити політичний тиск як шляхом погроз, так і шляхом пропозицій неправомірної вигоди за «злиття» справи.

В Законі про ДБР закладено гарантії з метою певною мірою мінімізувати вказані ризики.

По-перше, працівники ДБР набираються на конкурсних засадах. З метою відбору до складу ДБР слідчих з новою якістю мислення та новими цінностями, Законом встановлено, що під час початкового формування слідчих підрозділів ДБР особи, які протягом останнього року обіймали посади слідчих прокурорів, можуть складати не більше 30%, а особи, які протягом останнього року обіймали посади слідчих в інших органах державної влади, – не більш як на 19%. Отже, до посад слідчих відкрито шлях будь-якому належно підготовленому юристу, який має відповідний досвід у галузі права і переможе у конкурсі, а не лише тим, хто до цього працював у тих правоохоронних органах, які і будуть одним із об’єктів особливої уваги з боку слідчих ДБР.

По-друге, з метою запобігання і виявлення правопорушень у діяльності працівників ДБР в його складі діють підрозділи внутрішнього контролю, що підпорядковуються безпосередньо Директору ДБР.

По-третє, дисциплінарні стягнення на працівників ДБР накладає не керівництво, а незалежна Дисциплінарна комісія ДБР, у складі якої три особи із п’яти визначені Радою громадського контролю при ДБР.

По-четверте, слідчим ДБР встановлена досить конкурентоспроможна заробітна плата. Так, базовий посадовий оклад слідчого ДБР складатиме більше 35 тисяч гривень, крім того передбачені щомісячні виплати за вислугу років (від 10% до 45%), а також доплата за спеціальне звання та ранг державного службовця.

По-п’яте, передбачена система публічного звітування ДБР за результатами діяльності відомства.

Звісно ж, до функції слідчих ДБР та їх керівників входить лише запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів. У той час як ухвалення рішення про передачу справи до суду та відстоювання правової позиції у змагальному процесі – це компетенція прокуратури. Оцінює докази та призначає покарання (якщо є на це підстави) вже суд.

Тим не менш, без активності та принциповості з боку слідчих ДБР, які стоять на першій лінії боротьби зі злочинністю серед державних чиновників, у нашій країні ситуація із невідворотністю відповідальності службовців за вчинений злочин не зрушить з місця.