Чи виконає патрульний незаконний наказ?

18.05.2017

Після публікації моєї колонки про хабарі і грошове забезпечення я стикнувся з кількома цікавими категоріями людей.

“Лівими” дурниками у яких є універсальна відповідь на озвучення будь-якої проблеми, – затаскане фото присипаного снігом російського солдата з Чечні (вони думають, що це атошник) плюс заява “як вам не соромно, в АТО ще гірше”.

При цьому такі коментатори там звичайно ж не були й близько.

Чому взагалі поліцейського порівнюють з військовим? Чому не з пожежним, чи програмістом? Як на мене, найближчий колега – то все ж асенізатор.

Друга категорія – патрульні, що мислять категоріями “як би чого не вийшло”.

“Взагалі ти звичайно правий, хочу, але не можу репостнути, це тільки зробить гірше. Нас і так “затягують”, а раптом начальство побачить, ой шо буде. Краще потерплю. Всім же відомо, “… а ми крєпчаєм“. А поскільки до горла ще не дістає, значить жити можна.

Ну це теж вибір, з яким вони погоджуються і на який відповідно заслуговують, що тут коментувати.

І третя категорія – патрульні, якими я пишаюсь. На жаль, їх стає все менше. Ці люди жваво обговорюють проблеми. Не бояться “гніву начальствєнного”, – раптом на вокзал відправлять чи на КПП. Не ховаються за ніками. Просять озвучувати проблеми далі.

А головне – вони не відчувають себе рабами системи, яку, на жаль, не здатні змінити.

Випадково так сталося на хвилі ентузіазму реформи, що в патруль набрали людей з інтелектом в середньому вищим, ніж завжди були в міліції. Здатних думати і критично оцінювати вказівки. Overqualified, одним словом.

Однак деякі традиції непохитні. “Умнее прапорщика может быть только старший прапорщик“. Тим більше все керівництво патрульки у нас військове.

Але патрульна поліція “здорової людини” – це зовсім не про армію.

У США немає навіть поняття “командир роти”, там це називається supervisor. Людина, що має підказати, допомогти (слава Богу, в нас був саме такий, хоча й “бувший”).

Щоб писати протоколи і вирішувати сімейні скандали, стрій держати не потрібно. Потрібні мізки, щоб приймати правильні рішення.

Патрульний на вулиці – автономна одиниця, йому ніхто не має права казати, що зробити з конкретним порушником, інакше сенс реформи?

Наказати затримати, якщо немає підстав?

Наказати відпустити затриманого?

В общєм, немає в патрульці наказів і не може бути. Ролики з рекламою “бійців в строю” тільки створюють хибне уявлення у кандидатів.

Але ж серед керівників ні-ні та й трапляться любителі порядку. Навіть серед тих, хто не служив! Стрімкий кар’єрний ріст не кожна психіка витримає.

(Принцип призначення на посади у нас… розказав би, та насправді цей принцип невідомий. Я про нього за півтора року служби так і не дізнався)

А багатьох патрульних армія оминула, і вік їх різниться від 22 до 36 років.

Деяким же командирам хочеться, щоб красиво було, щоб вітались по військовому, “вот это всьо”.

Один навіть сам намагається виглядати як коммандос, начіплює на себе всі можливі тактичні обладунки. Глянеш – і гордість розпирає за поліцію, і сон відразу спокійніший.

А патрульні, сволочі, ходять з руками у кишенях. Кепку не одягають!

Як же їх “вилікувати”?

Можна заслужити авторитет. І тебе будуть слухатись просто через те, що соромно підвести такого командира.

Та це довгий шлях, не всім підходить.

Натомість з’являються цікаві ідеї колективної відповідальності.

Наприклад, нещодавно у столиці відбулася показова історія. Патрульний автомобіль 10 роти, повертаючись на базу, з увімкненими проблисковими, начебто “підрізав” авто заступника начальника департаменту. Спірний момент, ну той може був не в гуморі, доручив своєму підлеглому провести з екіпажем роз’яснювальну роботу.

Після другої поспіль нічної зміни ледве волочиш ноги, щоб добратися до ліжка. Особисто я, бувало, засинав на світлофорах по дорозі додому. Один раз забув, що приїхав на власному авто, і сів у маршрутку. Колега з Броварів мусив зупинятися по дорозі, щоб хоч 10 хв поспати, і не розбитися.

Так ось, по геніальній задумці шефа, ніщо так не підвищить знання особовим складом ПДР і мотивацію служити і захищати, як невеличка ранкова зарядка – пробіжка на свіжому повітрі три кілометри в бронежилетах і з пістолетом.

Повторюсь, відразу після двох нічних змін. Звичайно ж, гендерна рівність, в Європу йдемо. Ніяких поблажок для дівчат.

Можливо, за логікою, після кросу бійці повинні були як годиться “провчити” винуватців спортивного свята.

До честі патрульних, більша частина роти відмовилась виконувати таку вказівку.

І я впевнений, що ці хлопці й дівчата мають почуття гідності і справедливості. В критичній ситуації такі люди будуть керуватися совістю, а не наказом.

Чому бігла решта вісім чоловік – я не знаю.

Чи очолив пробіжку керівник?

Мабуть, він не відчував власної відповідальності за “помилки” підлеглих. Тому просто спостерігав.

На мою думку, грати з нинішніми патрульними в колективну відповідальність – не краща ідея.

Це не нацгвардійці. Це не КОРД. Це не “посилені тактичні групи” типу riot police, яким зараз приділяється вся увага. Це просто патрульні. Яких у нас все менше.

Хочеться красивих картинок?

Розганяйте патруль і приймайте курсантів академії МВС. Їх роками “дрючать”. Поверніть вимогу при наборі – тільки після “срочки”.

Заставляти бігати дядьків за 30, більшість з яких в армії не служили, за чужі помилки? Вас просто не зрозуміють.

Вважаєте, що “кращі з кращих”, які пройшли мегаконкурс (за словами пана Авакова), “уже нє тє”, що гайки таки потрібно підкрутити, підлікувати трошки ФІЗО-терапією? Що біг після виснажливих ночей тільки на користь здоров’ю?

Рекомендую чудову книгу класика. Антон Макаренко “Педагогическая поэма”. Молодий керівник, війна, розруха, “спецконтингент”, вкрай недостатнє фінансування – а у нього все вийшло. І у вас вийде, принаймні хочеться на це сподіватися.

А питання, озвучене в заголовку, залишається відкритим. Потрібно володіти не “відбитими” мізками, щоб розрізнити законну вказівку, злочинний наказ, і просто самодурство.

Служити і захищати – це не про виконання безглуздих забаганок. Перепрацювання, ОГП, суди у вихідний – це все не оплачується, та такі речі хоча б можна підвести під категорію служіння народу.

Бігати, добиваючи здоров’я, бо хтось хоче відчути себе крутим керівником? Підходить лише для ментальних рабів.

Люди з іншою психологією поступово покидають ряди – причин достатньо, про них я писав. Чужорідні організми, що лише гартують імунітет системи.

Хто прийде на їх місце? Ті, хто буде керуватися і виправдовуватися наказом, чи ті, хто має власні переконання?  Життя покаже.

Андрій Кобилінський, колишній патрульний поліцейський м. Києва