Чому за смерті поліцейських ніхто не відповість?
30.01.2018
Спочатку трохи дивних цифр і логіки Нацполіції. У липні 2017-го її очільники повідомили: за 2 роки загинуло 18 поліцейських, близько 700 отримали поранення. На поточному тижні (тобто тільки через пів року від першої заяви) з’явилась оновлена статистика від Департаменту комунікації НПУ: за 2,5 роки в Україні загинули 24 поліцейських і понад 1,1 тисячі отримали поранення.
Отже, схоже, заяви керівництва Нацполіції про зменшення смертності та травмування поліцейських – суперечать статистиці , яку видає це відомство? Така собі викривлена реальність за Оруелом.
Трагедія, яка сталася нещодавно в Одесі, коли при затриманні неадекватного сталініста Дорошенко, вчергове загинув поліцейський – не остання. Тому що після кожного такого трагічного випадку, ніхто із поліцейських чинів не несе жодної відповідальності, службове розслідування обставин фактично не проводиться (про них тільки заявляють у пресі, щоб не збурювати громадськість). Відповідно, висновків ніхто не зробив ані після Княжичів, ані після Одеси, на наступний день після якої трагедія сталася у Бердянську (поранення отримали троє оперів). Отже й маємо таку формулу: непрофесіоналізм помножений на безвідповідальність дорівнюється збільшенню смертності серед поліцейських .
Щодо трагічного інциденту у Одесі. Як нам доповідають поліцейські чини: Дорошенко був у розшуку, але спокійно мешкав за своїм постійним місцем проживання. Його бачили сусіди . У «дореформаторський період», всі раніше засуджені, маргінали, а також розшукувані були на обліку у дільничного та зонального оперуповноваженого. Вони мали періодично перевіряти адресу їх проживання, опитувати їх сусідів та пов’язаних із ними осіб. Якщо б ця система працювала – Дорошенко затримали б ще кілька років тому.
Виходячи із візиту дільничного до Дорошенко : вочевидь превентивна та оперативна робота фактично не існує. Дільничний навіть не розумів з чим він потенційно може зіштовхнутися, хоча мав бути обізнаний хоча б про базу розшукуваних осіб. Він мав знати і про бурхливе минуле Дорошенко і про його психічні розлади. Ніхто із керівництва не проконтролював чим був оснащений дільничний. Чому на ньому не було елементарно бронежилету, чому не посилили його бійцями із групи спеціального призначення. Все що відбулося – це трагічні наслідки дій профанів. І за цю профанацію мають відповідати керівники МВС та НПУ всіх ланок. Від районних до центральних. Але так було б у цивільній країні, а не в країні, де правоохоронну систему ґвалтують вже понад 2,5 років.
Смертність серед поліцейських – це не новина для будь-якої країни. Це небезпечна професія. Але що роблять в країнах, де присутній розум в головах очільників відомства. Перш за все, звертають увагу на спеціальні розслідування обставин трагедії. Розбирають «по кісточкам» де була слабка ланка: у підготовці поліцейських, у недотриманні інструкцій, у неправомірному наказі керівництва? Далі робляться висновки: яка допомога потрібна перш за все напарникам поліцейського, який загинув. Яка соціальна підтримка має бути застосована до родини загиблого. Якщо виявлені неправомірні дії чи порушення Інструкцій – винних до суду позбавляють повноважень. Далі включається судова ланка.
Архіважливим , безперечно, фактором, є соціальний захист поліцейських та їх родин. Людина має розуміти для чого вона ризикує власним життям: у них жорстко унормований по годинам робочий день, висока зарплата, пільгові кредити, гарні пенсії та часто пільгова медична допомога. Поліцейський має бути впевненим, що у разі трагедії, держава не кине його родину: допоможе виплатити кредит на житло, його пенсію буде отримувати родина навіть після його загибелі, надасть серйозні пільги для навчання дітей тощо. Це стала американська та європейська практика.
Що маємо в наших реаліях? Жодного ПРОЗОРОГО та ДОВЕДЕНОГО ДО КІНЦЯ службового розслідування із наслідками та відповідальністю винних. Пост у Фейсбуці від чергового поліцейського чиновника? Чи такі ж самі прес-релізи від поліції? Це вся реакція від держави на загибель українського поліцейського. Які там пільги, який там соцзахист чи пенсії? У країнах ЄС чи у США, профсоюзи поліцейських – є дієвими запобіжниками, щоб держава не схибила та віддала належне поліцейському. У нас навіть це доведено до абсурду.
Інший аспект – спецпідготовка поліцейських. Три місяці лекцій – є наслідками того, що безліч українських патрульних навіть не розуміє що таке інструкції і як за ними діяти у позаштатних ситуаціях, їм навіть важко безаварійно управляти автівкою чи застосовувати спецзасоби.
Я дуже сильно хочу помилятися, але страшна статистика смертності та травмування поліцейських – буде збільшуватися. Причини на поверхні і вони очевидні. Або повністю змінити підхід до роботи поліції – або суспільство й далі буде жити із слабкою та напівпрофесійною поліцією.
І наостанок. Немає нічого найстрашнішого, чим непрофесійна людина, яка це й наділена надповноваженнями. А до цього дуже ведуть у МВС. Пам’ятаєте, як вище керівництво МВС заявляло про необхідність запровадження «презумпції правоти поліцейського»? Нещодавно функціонери НПУ почали писати у соцмережах, що вони хочуть виступати за безпрецедентне збільшення повноважень поліцейських, при чому якимось дивним Указом Президента, як начебто у 90-х роках.
Більшого абсурду годі й уявити. Вбивати поліцейського чи навіть сперечатися з ним під час виконання службових обов’язків не можна за законом і зараз. Але тільки спецпідготовка самих поліцейських, їх чіткі та професійні дії у разі правопорушень, жорстке і безкомпромісне слідування ними закону – ось що змусить їм підкорятися безумовно, ось що підніме авторитет професії та статус Поліцейського. Інакше – це шлях у глухий кут.
Григорій Мамка, екс-заступник нач. Головного слідчого управління МВС України (2016), заслужений юрист України
