Бабки в хату: як міністр Малюська “облаштовує” СІЗО

Усім відомий вислів “Від суми та від тюрми не зарікайся”. У нашій країні він особливо актуальний, оскільки, як показує практика, жоден українець не застрахований від того, щоб потрапити в “місця не настільки віддалені”. А в реаліях української судової системи відправитися за ґрати можна, взагалі не зробивши жодного злочину. В якості запобіжного заходу суди найчастіше обирають утримання в СІЗО. І тільки-но переступивши поріг слідчого ізолятора, людина починає відчувати всю “красу” вітчизняної пенітенціарної системи. Але тут важливо розуміти, що в ізоляторі знаходяться люди, щодо яких тільки ведеться слідство – до вироку суду вони вважаються невинними. І якщо прокурорам не вдасться довести зворотне, то суд зобов’язаний відпустити колишнього підслідного на свободу. При цьому, якщо вже держава на період слідства позбавляє людину свободи, то вона бере на себе зобов’язання забезпечити їй нормальні умови утримання. У тому, що відбувається в українських СІЗО насправді, розбирався “Апостроф”.

ГУЛАГ живий?

Більшість українських тюрем, які зараз використовують в якості слідчих ізоляторів, були побудовані сто і більше років тому. Втім, і сама пенітенціарна система дісталася Україні у спадок від НКВС і ГУЛАГу. І хоча Радянського Союзу немає вже 30 років, ніяких істотних змін в пенітенціарній системі за цей час не відбулося. Грошей на реальний ремонт слідчих ізоляторів держава вирішила не витрачати. Саму пенітенціарну систему теж реформувати не поспішали.

Як кажуть правозахисники, такий стан речей влаштовує, перш за все, слідчі органи і керівництво СІЗО. Для перших тортурні, по суті, умови утримання служили (а часом служать і зараз) методом тиску на підслідного. Для других – способом заробітку.

Не влаштовує подібне тільки самих заарештованих і їх родичів. Українські арештанти не раз скаржилися на неналежне утримання в СІЗО. Основні претензії: холод, цвіль, погане освітлення, відсутність приватності в туалеті, перенаселення камер.

Європейський суд з прав людини також звертав увагу на те, що Україна не може забезпечити нормальні умови утримання в ізоляторах. Більш того, численні виграні в ЄСПЛ позови українських арештантів і, як наслідок, грошова компенсація, змусили нинішнього міністра юстиції Дениса Малюську звернути увагу на вирішення цієї наболілої проблеми.

Правда, реформувати систему слідчих ізоляторів Малюська взявся досить оригінальним способом.

Готуйте ваші грошики

Міністр юстиції України Денис Малюська, виявляється, цілком обізнаний, що стан вітчизняних слідчих ізоляторів просто гнітючий. Однак він нарікає на державу, яка не дає грошей. “Фінансування не вистачає навіть на постільну білизну, не кажучи вже про ремонти і нормальне харчування”, – скаржиться міністр.

Покращувати утримання арештантів в СІЗО Малюська вирішив досить оригінальним способом – за рахунок самих же арештантів. В голову міністра прийшла ідея відкрити в кожному українському СІЗО камери “підвищеної комфортності”. Звичайно ж, за “комфорт” постоялець камери повинен буде заплатити. Відзначимо, що така новела введена поки в якості експерименту до кінця 2021 року.

Перша платна камера відкрилася в Лук’янівському СІЗО рівно рік тому 8 травня 2020 року. Про цю подію урочисто оголосив сам міністр. Слідом за Києвом платні камери поступово стали з’являтися і в інших українських ізоляторах.

Малюськин сертифікат

У липні 2020 року міністр юстиції в рекламних цілях розмістив на своїй сторінці в Facebook пост в стилі гумору “Кварталу 95”.

Малюська написав: “Цей день настав!! Вас запросили на день народження чиновника або політика? Може навпаки, забули запросити? Все ще роздумуєте над подарунком? Ми знаємо вихід! Відтепер Мін’юст пропонує нову послугу – ми пропонуємо подарункові сертифікати на користування послугами платних камер в українських слідчих ізоляторах! Подаруйте знайомому подарунковий сертифікат, і, якщо його візьмуть під варту, він зможе потрапити в камеру з поліпшеними умовами утримання !!”.

Хоча пост був написаний в гумористичному стилі, але сертифікати на відсидку в камерах “підвищеного комфорту” стали продавати цілком серйозно. Їх можна придбати на сервісі “ОН-Лайн Будинок юстиції”.

Чим же відрізняються поліпшені камери від звичайних? У них, як стверджує міністр Малюська, збільшена норма житлової площі на одного арештанта. У них також обгороджена зона санвузла і є мінімальний набір необхідних побутових умов: телевізор, холодильник і столове обладнання. До речі, перелік необхідного в платних камерах устаткування затверджений наказом того ж Малюськи.

На сайті “Он-лайн Будинок юстиції” оприлюднені і ціни на послуги платних камер. Найдорожче обійдеться покупка місця в Київському ізоляторі. За добу перебування в поліпшеній камері потрібно заплатити 2 тис грн. Тиждень коштує 8 тис грн, а місяць – 12 тис.

Найдешевше обійдуться послуги Івано-Франківського установи виконання покарань №12. За добу відсидки в камері “підвищеної комфортності” потрібно викласти 290 грн. Тиждень перебування тут коштує 991 грн. А за місяць “комфорту” родичам арештанта необхідно заплатити 1699 грн.

Враховуючи, що слідство може тягнутися більше року, а потім ще тривалий час йде суд, неважко порахувати в яку суму обійдеться арештанта перебування в “комфортних” умовах СІЗО. Дозволити собі таку розкіш можуть далеко не всі.

Ще одна мета відкриття платних камер, кажуть у Малюськи, це, з одного боку, знайти заміну корупційних схем в самих СІЗО. У Мін’юсті стверджують, що їм відомо: в СІЗО і так обладнані камери “підвищеного комфорту”, які як пишуть ЗМІ, “продаються за хабарі”.

“При цьому, як з боку адміністрації штучно створюються умови для того, щоб ув’язнені та їхні сім’ї доплачували за певні “послуги”, так і останні завжди вишукують способи поліпшити умови свого перебування в слідчому ізоляторі”, – повідомляє Мін’юст. Тому, для виключення такої корупційної складової, нібито, і запроваджений цей експеримент.

Читати такі пасажі від відомства, в чиєму веденні знаходяться питання законності і справедливості, як мінімум, дивно. Адже, по суті, міністерство розписується в тому, що знає про існування корупційних схем, але не в змозі покарати винних.

А замість цього придумує схему, до якої, по-перше, є величезне питання про її законність, а, по-друге, ефективність.

Міністру закони не писані?

Якщо говорити про законність введення “платних камер”, то тут варто звернути увагу на статтю 6 частина 3 Закону України “Про попереднєув’язнення”. А там чітко написано: “Не допускається надання будь-яких пільг або переваг особам, які перебувають у місцях попереднього ув’язнення, в залежності від їх расової, національної приналежності, ставлення до релігії, майнового стану, політичних поглядів і минулих заслуг”.

Тобто чорним по білому зазначено: ніяких преференцій.

Але, міністр юстиції порушенням закону наявність платних камер не вважає. При цьому логіка у Малюськи досить дивна. “Якщо особа з точки зору закону невинна – ми не повинні обмежувати її в можливості оплатити кращі умови проживання”, – запевняє міністр.

А ось у Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової думка протилежна. Омбудсмен вважає, що закон, який дозволяє платні камери в СІЗО, є дискримінацією за майновим станом і суперечить чинному національному та міжнародному законодавству.

Офіс омбудсмена в лютому 2021 року навіть звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду Києва. Позивач просить суд визнати протиправним наказ Мінюсту, яким був введений експериментальний проект з надання платних послуг в слідчих ізоляторах.

Але 13 квітня президент України вніс до Верховної Ради проект Закону про ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва. Так що доля позову омбудсмена поки не зрозуміла.

Висловив свою думку з приводу платних камер Малюськи і Комітет міністрів Ради Європи. У відповідь на зауваження правозахисників ще 12 грудня 2020 року Комітет повідомив, що проект Мінюсту “викликає питання щодо його сумісності з принципами Конвенції (з прав людини)” і закликав владу “вжити заходів для поліпшення матеріальних умов і харчування, не спираючись на фінансові внески укладених “.

Але, мабуть, для міністра Малюськи Європейська Конвенція про права людини та закони України – порожній звук. Продаж камер “підвищеної комфортності” триває.

Не та хата…

До речі, ставлення до камер “підвищеної комфортності” серед арештантів теж не однозначне. І справа тут не тільки в грошах.

Не секрет, що вечорами в СІЗО йде так звана “двіжуха”. За допомогою спеціальних пристосувань камери спілкуються між собою. Арештанти обмінюються новинами, продукти і так далі. У камерах є нелегальні телефони, за допомогою яких в’язні спілкуються із зовнішнім світом.

Все це скрашує нудні одноманітні будні перебування в СІЗО. Про це добре поінформоване керівництво ізоляторів. Більш того, як кажуть правозахисники, такий “рух” працівники СІЗО і кришують, оскільки мають з нього певний заробіток.

У платних же, відремонтованих камерах такого руху, природно, немає, оскільки вони обладнані відеоспостереженням і сидячим в них доводиться задовольнятися одним телевізором. Таке не всім до душі.

… і персональні пенати

У той же час правозахисниками зафіксовано дуже показовий випадок. Під час моніторингового візиту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Запорізький СІЗО з’ясувалося, що всі три місця в платній камері викупив один арештант. В результаті ніхто інший з бажаючих цією послугою скористатися просто не міг.

Тобто, виходить, що якщо ви, наприклад, великий корупціонер, накрали державних грошей, ви спокійно зможете собі влаштувати за ці самі гроші “персональну дачу” на базі платних камер. Ось така “справедливість”.

Темрява, грибок і відсутність ліжкомісць

А що ж залишається на частку тих, у кого немає грошей на “особистий пентхауз”? Чи допомогла їм за рік “реформа” Малюськи? Давайте подивимося.

Апарат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини спільно з представниками правозахисних організацій регулярно моніторять ситуацію в слідчих ізоляторах країни.

Так, під час моніторингу Київського слідчого ізолятора в січні 2020 року виявлено низку суттєвих порушень. Наприклад, більшість камер установи не забезпечені належним штучним освітленням, мають надлишкову заґратованість вікон, стіни в деяких камерах вологі і покриті грибком.

Зазначені приміщення не обладнані навіть бачками з питною кип’яченою водою, а також припливно-витяжною вентиляцією. Через відсутність вентиляції арештанти не мають змоги дихати свіжим повітрям. Більшість камер вимагає серйозного ремонту.

Правозахисники встановили, що в окремих камерах СІЗО відсутні скла і не працює система опалення.

Також з’ясувалося, що не всі заарештовані забезпечені спальним місцем, через що вони змушені спати по черзі, або на підлозі камери. При цьому були виявлені камери в новому корпусі СІЗО, які знаходяться в зразково-показовому стані і не використовуються.

Встановлено, що родичі передають узятим під варту з дому подушки, ковдри і простирадла. Тим часом, на складі установи зберігається достатня кількість постільних речей. Але вони чомусь не видаються.

А що ж через рік після реформи? У березні 2021 року цей слідчий ізолятор правозахисники відвідали повторно. Як випливає з їх звіту, ситуація за рік практично не змінилася, хоча вже повним ходом діяла реформа Малюськи.

Сам міністр, очікувано, з висновками правозахисників не згоден. В інтерв’ю “Українським новинам” Малюська заявив: “Ми перевіряли, місць вистачає спальних, сплять не по черзі – відповідно до режиму. Сон по черзі дійсно існував раніше, але це стара практика, більше року такі випадки не повторюються”.

І в свою чергу опублікував в Facebook світлини камери столичного СІЗО, нібито, до і після ремонту.

 

Тут вже залишаємо на розсуд читачів – вірити правозахисникам, або “міністру-реформатору”.

Камера “імені Малюськи” і рокіровка корупційних схем

В одному з коментарів Малюська написав, що подумує про те, щоб продавати право назвати камеру своїм ім’ям з табличкою на вході і запитує, яку стартову ціну призначати.

Це в повній мірі відображає, для чого насправді вся ідея з реформою могла бути затіяна – виключно для піару прізвища міністра. Тому що ні про яку серйозну перебудову вітчизняної пенітенціарної системи не йдеться, вважають правозахисники.

“Малюська дивиться на пенітенціарну систему, як на комерцію. Він відкриває платні камери і на цьому піариться. Таке не допустимо. Вважаю, що проводити ремонт в камерах СІЗО потрібно тільки за рахунок держави. Всі заарештовані при цьому повинні знаходитися в рівних умовах “, – підкреслив в коментарі «Апострофу» експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

На думку Андрія Діденка, Денис Малюська не професіонал в цій сфері. Більш того, він не прислухається до думки правозахисників. Як зазначив експерт, ремонт в камерах роблять за рахунок ув’язнених, а потім відремонтовані камери… здають за плату заарештованим.

Втім, є і ті, хто вважає, що певне здорове зерно в “комерційному” підході можна відшукати. Хоча б з тієї точки зору, що, поки пенітенціарна система не реформована, це може допомогти дещо поліпшити умови для інших арештантів.

“Рівних умов утримання в СІЗО по факту не було ніколи, – розповів в коментарі “Апострофу” виконавчий директор Української Гельсінської Спілки з прав людини Олександр Павліченко, – Кожен арештант за гроші влаштовував свій побут. Але ці гроші йшли на хабарі. Тепер же, по крайній мірі, ці кошти будуть цілком офіційно йти на створення умов для інших арештантів, які не можуть собі дозволити платити. Це непопулярний спосіб, але зупиняти реформу не можна”.

При цьому, підкреслює Павличенко, сьогодні перш за все необхідно зменшувати кількість людей, які утримуються в СІЗО. Для цього можна і потрібно використовувати інші запобіжні заходи, викладені в Кримінально-процесуальному кодексі, особливо по нетяжким статтями: домашній арешт, заставу, особисту поруку.

Зі свого боку керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров вважає, що теза Малюськи “нехай хоч комусь буде краще” неприйнятний. На думку правозахисника, така практика породжує ненависть одних ув’язненихпо відношенню до інших, причому, з непередбачуваними наслідками.

“Держава, взагалі кажучи, не має права використовувати кошти ув’язнених для поліпшення умов їх утримання, – сказав Захаров в коментарі “Апострофу”. – Між іншим, це ще і спосіб легального поліпшення умов утримання криміналітету і відкриває можливість внесення коштів з “общака” для підтримки “своїх” кримінальників”.

Далі буде…

Напевно, якби ефект від впровадження системи “платних камер” дійсно був би значним, можна було б говорити про якусь його ефективність (звичайно, якщо залишити за дужками його етичність і відповідність закону) .

Але через майже рік після початку експерименту Мін’юст відзвітував про те, скільки грошей вдалося заробити на платних камерах і куди вони пішли. І, відверто кажучи, в розрізі держави, на тлі потреб всієї пенітенціарної системи 2,8 млн грн “зароблених” від оренди камери виглядають просто смішно.

І нехай, за запевненнями Мін’юсту, всі гроші від проекту були спрямовані на ремонт безкоштовних камер в СІЗО (всього на цю суму, кажуть у відомстві, в різних СІЗО за станом на 9 березня 2021 року відремонтовано 39 камер, розрахованих на 280 місць) – будь-який розуміє, що це крапля в морі. Враховуючі, що всього в Україні 29 СІЗО та установ виконання покарань з функцією СІЗО. Які продовжують знаходяться в жахливому стані. Ні, ну правда – невже цих нещасних три мільйони гривень ніяк не можна було знайти в бюджеті, замість того, щоб вводити неприкриту кастовість серед ув’язнених СІЗО?

Експеримент з платними камерами завершиться до кінця нинішнього року, а потім по його підсумками Кабмін прийме рішення, чи вводити ініціативу Малюськи на постійній основі.

Сам Денис Малюська випромінює оптимізм і на платних камерах зупинятися не збирається. Він анонсує… створення приватних СІЗО. Хто буде сидіти в платних ізоляторах поки не ясно, адже простим українцям платні ізолятори будуть не по кишені.

Але, може, для того, щоб розвантажити державні СІЗО і не витрачати кошти платників податків досить просто не брати під варту до суду людей, обвинувачених в дрібних злочинах? Для цього, звичайно ж, потрібна реальна судова реформа. А поки її немає, українці за вкрадений мішок картоплі будуть відправлятися в СІЗО і відчувати на собі всі принади “реформи Малюськи”. Дивлячись жадібними очима, як корупціонери, що накрали мільйони організовують собі за гратами звичне “солодке життя”.

Андрій Коваленко