Антикорупційна стратегія ухвалена: як підправили текст?
21.06.2022
Верховна Рада ухвалила антикорупційну стратегію України до 2025 року. За це рішення проголосували 310 нардепів.
Яке значення має цей документ? Завдяки чому ВРУ спромоглася прийняти стратегію майже після 3 років паузи? Що з неї зникло під час прийняття?
Під час війни корупція – це не лише питання економіки чи міжнародної репутації, а й досить часто – ціна життя наших громадян.
Що таке антикорупційна стратегія і для чого вона потрібна?
Антикорупційна стратегія – це план антикорупційних заходів на рівні країни. Документ розробляли довго і детально. В результаті вийшла реальна дорожня карта: конкретні проблеми і, очікувані результати для зменшення корупції в різних сферах – від судової і до оборонної.
Чому антикорупційна стратегія так довго припадала пилом у парламенті?
Як повідомляє Національне агентство України з питань запобігання корупції, антикорупційна стратегія – це документ, який допомагає забезпечити командну роботу всіх органів влади для подолання корупції. Впроваджувати її повинне НАЗК.
“Проблема” полягала в тому, що стратегія занадто детально описує проблеми і кроки, необхідні для зменшення корупції. Відтак, відчуваючи на виході не черговий декларативний папірець, а ризик реального втручання в свою діяльність, представники різних державних органів почали нервувати.
Яскравим прикладом стала судова влада, яка розгорнула цілу інформаційну кампанію проти прийняття документа. Вища рада правосуддя вказала, що Антикорупційна стратегія не відповідає вимогам нормотворчої техніки, має декларативний характер, містить суперечливі твердження та непідтверджені положення. Такий меседж підхопили та поширювали місцеві суди. І все це після того, як в стратегії з’явилася ідея провести незалежну перевірку доброчесності кандидатів до органів судової влади.
Асоціація розвитку суддівського самоврядування наполягала, що доброчесність судді взагалі не може бути предметом Антикорупційної стратегії. Судді були переконані, що документ “безпідставно дискредитує кожного суддю та працівника суду” та “спрямований на руйнацію судової системи” і тому подібне. Зрозуміло, що судді були не єдиними.
Оскільки прийняття Антикорупційної стратегії вимагали і державні антикорупційні органи, і громадськість, і міжнародні партнери – закон таки прийняли в першому читанні у листопаді 2020 року. Але при опрацюванні більше 500 пропозицій депутатів та підготовці документа до прийняття пріоритети змінилися і фінальне рішення було відкладене в довгу шухляду.
Формально, через відсутність єдиної позиції серед політичних сил – хтось захищав від антикорупційної стратегії суддів, хтось силовиків, хтось ще когось. Не працювали навіть неодноразові заклики Президента України.
Чому антикорупційна стратегія таки була прийнята?
Під час війни усі ресурси були сконцентровані на боротьбі із зовнішнім ворогом. А внутрішні протистояння були відкладені до перемоги. Навіть антикорупційні органи, такі як НАЗК, більше сконцентрували свою увагу на пошуку російських активів, ніж корупції в деклараціях посадовців.
Але основні стимули для повернення антикорупції в порядок денний прийшли ззовні:
1. Рекомендація ЄС щодо статусу кандида поставила на перші щаблі питання антикорупційної реформи в Україні.
2. Відновлення України після війни, мільярдні грошові вливання невід’ємно пов’язані з корупцією. Тому міжнародна практика запобігання розкраданню цих коштів ставить на перше місце прийняття антикорупційної стратегії.
Що передбачає прийнята антикорупційна стратегія?
Документ містить 4 розділи: перший описує концепцію формування антикорупційної політики на наступні 5 років, а інші три присвячені опису проблем та очікуваних результатів в різних сферах. Зокрема, стратегія направлена на викорінення корупції в таких сферах:
-митна справа та оподаткування;
-суди та органи правопорядку;
-державне регулювання економіки;
-будівництво і земельні відносини;
-сектор оборони;
-охорона здоров’я;
-соціальний захист.
Детальніше зі стратегією можна ознайомитись тут. А особливо допитливі можуть ознайомитися з детальним висновком на стратегію до 1 і 2 читання.
Що втратила Антикорупційна стратегія, аби бути прийнятою?
Депутати таки знайшли компроміс і прийняли стратегію, але серед іншого послабити антикорупційний вплив на правоохоронний блок:
– Забрали згадки про запровадження конкурсного добору на посаду Генерального прокурора. Тобто відмовилися послабити політичний вплив, аби на посаду претендували професіонали, а не “свої люди”, зокрема, без юридичної освіти.
Особливо проти виступав профільний правоохоронний комітет ВРУ через суперечність цього пункту Конституції, яка встановлює процедуру призначення Генерального прокурора за участі Президента і ВРУ. Хоча, як це заважає провести перед призначенням незалежний конкурс,- поки не ясно.
– Не погодилися депутати і з необхідністю проведення конкурсів на керівні посади Національної поліції та мінімізації можливості політичного впливу на організацію її діяльності.
Ця пропозиція базувалася на тому, що в країні війна, і конкурси в цілому не проводяться. Тому немає підстав ставити в нерівне становище Нацпол.
На нашу думку, справжні причини мають більше спільного із попереднім пунктом, який стосується збереження впливу на призначення, аніж з конкурсами на посади звичайних держслужбовців.
– Не вистачило голосів за підтримку поправки № 511 (поставили на голосування в залі Парламенту і не підтвердили), якою пропонувалося встановити, що за відсутності керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури всі його повноваження здійснює перший заступник керівника САП, а не Генпрокурор.
Це поганий сигнал, адже епопея пов’язана з непризначенням керівника САП навіть стала однією з рекомендацій ЄС для кандидатства. Таке рішення може негативно вплинути на укріплення незалежності САП та можливості стороннього впливу на її діяльність.
Разом з цим, Рада перенесла виконання заходів з боротьби з корупцією у секторі оборони на кінець війни – не раніше, аніж як через 30 днів з дня припинення воєнного стану.
Такі зміни є логічними з огляду на об’єктивну неможливість здійснення реформування оборонного сектору під час війни. Але саме від їх ефективного впровадження великою мірою залежить майбутня спроможність нашої армії.
Чи спрацює ця стратегія?
Антикорупційна стратегія – це безумовно важливий фундамент якісного та ефективного підходу до боротьби з корупцією. І навіть недоліки документа не применшують його значущість.
На базі стратегії буде розроблена Державна програма, яка деталізуватиме, який державний орган за що відповідає. На її розробку також піде час. Тому на реалізацію антикорупційної стратегії залишиться максимум 3 роки замість запланованих 5.
Стратегія містить чимало корисних ініціатив, які необхідно впроваджувати в Україні. Але будь-який закон без імплементації – це лише папір. Справжнім законом його робить якісна реалізація, яка можлива завдяки злагодженій роботі усіх державних органів та постійній увазі з боку суспільства. Адже саме суспільство є “бенефіціаром” і “замовником” усіх державних рішень.
Громадський аналітичний центр “Інститут законодавчих ідей”
