“16 січня” Петра Порошенка
30.03.2017
Коли команда Віктора Януковича протягувала “закони 16 січня”, це відбувалось нахабно, брутально, в порушення всіх процедур і здорового глузду – але відкрито. Янукович у своїй війні з громадянським суспільством ні за кого не ховався.
Нова ж українська влада працює “по-новому”. Найяскравіше останнім часом це проявилось у прагненні взяти під ніготь антикорупційний рух.
Після великого шуму навколо призначення аудиторів НАБУ, де команда Петра Порошенка діяла відносно відкрито, у ситуації з Е-деклараціями для антикорупціонерів вирішено було зіграти “тихіше”.
Але розрахунок не спрацював. Своє обурення висловили уже не тільки ті, кого зміни безпосередньо стосуються, а й усі західні партнери. При тому у ЄС відійшли від формул “глибокого занепокоєння” і прямим текстом вимагають скасувати скандальні правки.
Проте найбільше обурення викликає навіть не так об’єкт атаки влади, як її підлість. Середовище антикорупціонерів давно чекало подібного повороту подій, але ніхто не сподівався, що головнокомандувач буде діяти з-за спин солдатів на передовій.
Добрий цар
27 березня громадські активісти, які зазвичай приходять під АП з акціями і мітингами, отримали змогу нарешті побачитись із тим, для кого вони постійно там лишають якісь “послання” і “подарунки”.
Петро Порошенко запросив лідерів провідних громадських організацій, які займаються реформами і антикорупцією, порадитись.
Правда, ситуація була зрозуміла ще до початку зустрічі: президент скандальні правки до закону про електронне декларування підпише. От тільки треба було зберегти обличчя, і заодно подивитись, чи вдалось справити відповідне враження на активістів.
З одного боку, він, начебто, проти надмірностей у законі, а з іншого – він як головнокомандувач не може допустити, щоб понад 160 тисяч солдатів стали порушниками закону.
І можна було б президента зрозуміти. Однак заважає цьому одне просте і логічне запитання: а хто його поставив на цю розтяжку?
Чи могли для Порошенка бути несподіванкою ідеї про декларування антикорупціонерів? Ні! Адже правки Тетяни Чорновол, які вона відстоювала спершу на комітеті, а потім у сесійній залі, ніякі не “правки Чорновол”. Вони уже виникали майже в ідентичному вигляді у листопаді 2016 року. Тоді їхнім “автором” був депутат Юрій Дерев’янко, а представництво ЄС прямим текстом виступало проти них.
Тепер “правки Дерев’янка” знову з’явились у комітеті уже як “правки Чорновол”, і їх підтримали депутати БПП.
Чи могла провладна більшість в антикорупційному комітеті “спонтанно” проголосувати норми, через які у їхнього керівництва уже був скандал із західними партнерами? Навряд.
Проти цього найяскравіше свідчить тотальна мобілізація депутатів від більшості, які прийшли на комітет самі і “вмовили” прийти таких рідкісних там гостей, як, скажімо, депутат від “Опоблоку” Дунаєв. Синхронність їхнього голосування так само показова ілюстрація попередньої домовленості.
І нарешті, чи могла сесійна зала, де уже точно мало що відбувається без згоди чи вказівки від перших осіб, самостійно проголосувати скандальні правки і підставити Порошенка?
Для голосування за зміни в Е-декларування знадобились голоси не лише БПП і всього “Народного фронту”, а й Радикальної партії, “Волі народу”, “Відродження” та “Опоблоку”, який голосував навіть попри оголошений бойкот.
Така єдність у “ситуативних партнерів” коаліції зазвичай з’являється лише у випадках, коли голосуються принципові для влади питання, про які головнокомандувач не може не знати.
Повну залученість усього президентського оточення в прийняття саме таких змін до закону про декларування, показують і внутрішні партійні інструкції для спікерів БПП, частина з яких писана на комп’ютері самого Костянтина Єлісєєва. Людина із таким прізвищем та ім’ям працює заступником глави АП із міжнародних питань.
Головний їхній посил зводиться до того, що нічого страшного не сталося, якщо до початку 2018 року усі огріхи усунуть, а президентська команда насправді допомагає “покращити прозорість” та “зміцнити суспільну довіру” до неурядових організацій.
На запитання, чому ж почали з громадських організацій, у “темниках БПП” відверто зізнались – через їхній вплив:
“В Україні за впливом на суспільне життя вони (представники ГО – УП) фактично порівнянні з органами державної влади. Зараз вони здійснюють цілу низку державних функцій: ухвалюють посадовців, впливають на розподіл та перерозподіл бюджетних коштів … схиляють “класичну владу” до тих чи інших рішень”.
Або і ще точніше:
“Вчорашні лідери ГО вже зараз присутні у владі – народні депутати, працівники міністерств. Якби вони подали свої сумнівні е-декларації ще перед обранням чи призначенням, їх би не обрали та не призначили“.
Тож історії про “доброго Порошенка”, якого у незручну позу поставили “погані депутати” виглядає відвертою маніпуляцією і лицемірством.
Президент просто вдався до старої доброї тактики “щоб отримати менше – забери більше”.
Саме в такому ключі виглядає обіцянка переглянути найбільш одіозні норми, які прийняли депутати. Хоча жодного слова про скасування декларування для активістів уже не звучить. Мова іде лише про усунення надмірностей.
А їх у законі досить, щоб фактично поховати увесь антикорупційний рух. І консенсус у залі, який був під час ухвалення скандальних правок, показує, що це не така уже і нереальна перспектива.
Небезпечні ігри
Прийняті скандальні правки до закону “Про запобігання корупції” варто розділити на три “групи ризику”.
Перша – власне військові, заради яких початково цей закон писався і якими прикрився президент, щоб підписати остаточну його версію.
Прийняті зміни дозволили не подавати електронні декларації призовникам під час мобілізації та особливого періоду і контрактникам (рядовим, сержантам, старшинам і молодшим офіцерам) крім тих, які служать у комісаріатах, а не в АТО.
У варіанті комітету була правка, яка мала вивести із цього переліку тих, хто виконує адміністративно-господарські функції, тобто займається грошима і майном. Однак у залі, за наполяганням представника президента, цю правку виключили, хоча так створюються корупційні ризики.
Як пояснив УП сам Артур Герасимов, зняття цієї позиції було узгоджене на комітеті і з робочою групою, бо під її дію мали потрапити всі командири рот, які стоять на передовій, адже вони, за законом, так само виконують адміністративно-господарські функції.
“У нас була ситуації така: з одного боку ми виводимо з-під декларування завскладів, але з іншого – не можуть командири бойових рот з передової бігти заповнювати декларації. Тому на комітеті вирішили пійти на такий крок, але пошукати якусь юридичну формулу, щоб завсклади таки декларували. І з цим погодились і Соболєв, і Чумак, і всі у робочій групі”, – пояснив представник президента.
Друга – активісти антикорупційних організацій.
Депутати і президент вирішили, що відтепер під дію антикорупційного закону мають підпадати фактично всі представники громадськості, які прийшли боротись з корупцією чиновників через громадські ради.
До цього подавати електронну звітність мусили лише ті представники громадськості, які входили до конкурсних комісій при відборі найвищих державних службовців.
Тепер же дію закону поширили і на тих, хто зголосився по країні відбирати службовців на місцях, допомагав перевіряти чесність суддів у Громадській раді доброчесності і був членом громадських рад при державних органах.
Як сумно узагальнила одна із авторок нового закону про державну службу, який з боями приймали після Майдану, депутатка Альона Шкрум, тепер громадськості у цих комісія просто не буде.
“Конкурси рік проводилися не лише у Києві, але й на районних рівнях, в маленьких СМТ… Тепер декларуйте, шановні!.. І що, що в житті ви не отримали ні одного гранту і не були на жодній державній посаді! У комісії відбирали молодшого спеціаліста в районі? Все! Громадскість і так не дуже включали в такі комісії. Тепер її зовсім там не буде”, – резюмувала Шкрум.
Крім того подавати електронні декларації змусять фактично всіх активістів антикорупційних організацій.
Дослівно – тих, хто:
отримував кошти чи майно в рамках міжнародної допомоги по боротьбі з корупцією;
“систематично, протягом року, виконують роботи, надають послуги щодо імплементації стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингу антикорупційної політики в Україні, підготовки пропозицій з питань формування, реалізації такої політики”;
керівників громадських об’єднань, “що здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням, протидією корупції, імплементацією стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингом антикорупційної політики в Україні, підготовкою пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, та/або беруть участь, залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції”.
Фактично, під ці норми підпадають усі люди і організації, з якими співпрацюють антикорупційні ГО: від аналітиків і юристів, які пишуть закони, до звичайних організаторів заходів, які надають зали чи організовують харчування.
Варто ще пригадати, що багато редакцій, які спеціалізуються на антикорупційних журналістських розслідуваннях і викритті чиновників, зареєстровані як ГО. Вони існують і можуть бути незалежними від влади завдяки фінансуванню від міжнародних донорів.
І хоч представників ЗМІ Рада “великодушно” виключила із списку декларантів, але ж не даремно ж у “темниках БПП” згаданий один із провідних розслідувачів і керівник “Слідства.Інфо” Дмитро Гнап. У президентському штабі просто так людей не згадують.
І третя група – надважлива – члени наглядових рад державних банків та підприємств.
Ще з часів останнього Кабміну Арсенія Яценюка в Україні запустили реформу державного управління. Одним із головних її положень, яке мало б перетворити державні підприємства на незалежні та ефективні бізнеси, було розширення повноважень наглядових рад.
Яскравий приклад ефективності цієї реформи – “Нафтогаз”.
У цієї державної компанії наглядову раду складає п’ятеро людей, троє із яких іноземці.
Як поведуть себе іноземці, які або уже є членами наглядових рад держкомпаній, або могли б ними стати, коли їх попросять подавати електронні декларації за українськими законами українському НАЗК – питання відкрите. Хоча, швидше, риторичне.
Підла гра команди президента, яка, затьмарена бажанням дрібної помсти, ставить під удар антикорупційний рух.
Так, наприклад, відтепер існує велика загроза, що відбір усіх чиновників по країні може знову опинитись в руках самих чиновників, навіть без мінімального громадського контролю, оскільки бажаючих працювати у конкурсних комісіях значно поменшає.
Також кожного антикорупціонера через підконтрольне НАЗК, СБУ чи ГПУ можна буде спокійно “затягати по судах”. І не обов’язково засуджувати, просто “відволікти”. Як це чудово продемонструвала “справа 8 березня”, яку НАЗК вела проти Юлі Марушевської за 500 гривень премії.
А хто ж буде після них?
Роман Романюк
