100 днів генпрокурора Луценка в обличчях
28.11.2016
Процес призначення Юрія Луценка генеральним прокурором України тривав кілька місяців.
Здавалося, цей час можна було витратити на розробку детальної стратегії дій та підбір команди для ефективного початку роботи уже з дня такого багатостраждального призначення.
Натомість виглядав генпрокурор непідготовленим і розгубленим.
Нові обличчя
Перші тижні на посаді фактично про будь-яку активність нового генпрокурора чутно не було. Лише через 20 днів Юрій Луценко публічно представив свою команду: людей не з системи прокуратури, яких він збирався призначити на високі посади у ГПУ.
Якщо Дмитро Сторожук і Євгеній Єнін вже через тиждень були призначені першим заступником та заступником генерального прокурора України відповідно, то з іншою частиною команди нових облич одразу все пішло не так.
Названий “чистильщиком прокуратури” Петро Шкутяк сам виявився суб’єктом заборон, передбачених Законом України “Про очищення влади”, а тому був призначений лише на посаду інспектора Департаменту внутрішньої безпеки (нижче в ієрархії посад ГПУ стоять лише прибиральниці).
Детальніше про очолюваний ним процес очищення прокуратури читайте тут.
Призначення ще одного анонсованого заступника генпрокурора (до того ж відповідального за процес реформування) – Валентини Теличенко з незрозумілих причин затягувалось.
Хоча пані Теличенко у цей час (в якості авансу?) вже займала кабінет колишнього заступника генпрокурора Романа Говди, розповідала про плани своїх дій і навіть примірялась до розміру зарплати на відповідній посаді.
Інтрига розв’язалась лише через місяць, коли відповідальним за реформи заступником генерального прокурора України було призначено колишню суддю Анжелу Стрижевську, яка до цього місяць обіймала посаду керівника управління реформ ГПУ, що якраз повинно було підпорядковуватись Теличенко.
При цьому ані генпрокурор, ані сама Валентина Теличенко такий кар’єрний зиґзаґ раціональними аргументами так і не пояснили. Це лише підтверджує чутки про негативний висновок спеціальної перевірки чи то через проблеми з підтвердженням автентичності диплому про освіту, чи то з правдивістю наданої інформації про виїзди закордон.
Втішним призом для пані Теличенко залишилось лише головування у робочій групі ГПУ з питань реформування.
Фактично першим кадровим рішенням Юрія Луценка на новій посаді (уже на п’ятий день) було призначення його давнього помічника Олега Садикіна начальником Департаменту забезпечення діяльності керівництва.
До речі, заступником керівника цього департаменту досі працює Владислав Куценко – основний спікер прокуратури часів Шокіна. Його вустами озвучувались деталі кримінальних проваджень проти реформаторів в прокуратурі, звинувачення на адресу громадянського суспільства тощо.
Останнім з анонсованих Юрієм Луценком нових обличь став рівненський правозахисник В’ячеслав Свірець, призначення якого керівником департаменту нагляду за органами і установами виконання покарань тривало понад два місяці.
Хто перший?
Але шедевр кадрової політики генерального прокурора в іншому. Виявляється, у Юрія Луценка зараз два перших заступники.
Юрій Севрук (права рука Віктора Шокіна) із займаної посади не звільнений. Він і надалі є першим заступником генпрокурора, лише відряджений на один рік до Національної академії прокуратури на посаду проректора.
До того ж опікується у академії перший заступник/проректор Юрій Севрук спеціальною підготовкою прокурорів, призначених на посади вперше (треба ж комусь пояснювати людям не з системи правила гри), та підвищенням кваліфікації інших працівників.
А Дмитро Сторожук призначений на ще одну (бо ж попередня зайнята) посаду першого заступника генпрокурора.
Тобто виходить, що уже через дев’ять місяців Юрій Севрук легально повернеться до виконання своїх прямих обов’язків на посаді першого заступника генпрокурора. Що у такому випадку буде з посадою Дмитра Сторожука не зовсім зрозуміло. Можливо, тоді настане його черга посилювати кадровий потенціал прокурорської академії.
Чи Юрій Віталійович розраховує через рік або позбутись цього “нового обличчя”, або й собі планує залишити будівлю на Різницькій?
Можливо, саме через цей невизначений статус Дмитро Сторожук три місяці працював у ГПУ безкоштовно, продовжуючи отримувати зарплату у Верховній Раді та породжуючи ще більше запитань стосовно кадрової політики нинішнього генпрокурора.
Усі свої
На цьому “нові обличчя” в прокуратурі закінчуються.
Колишній заступник Шокіна Роман Говда, який широкому загалу став відомий після того, як підписав повідомлення про підозру Віталію Каську, призначений прокурором столиці.
Продовжує керувати усім слідством органів прокуратури Юрій Столярчук, котрий спочатку збирався допитувати посла США, а потім звернувся з клопотанням до суду про проведення обшуку у приміщенні НАБУ.
Таким чином, з приходом Юрія Луценка на Різницьку з органів прокуратури звільнився лише один заступник Шокіна – Олег Заліско, подав заяву за власним бажанням.
Натомість органи прокуратури почали поповнюватись кадрами з багаторічним міліцейським минулим і, на жаль, далеко не бездоганною репутацією.
Доволі цікаво виглядало об’єднання в один департамент структурних підрозділів, відповідальних за комп’ютерне, документальне (секретаріат) і матеріально-технічне (завгосподарством) забезпечення.
Керівником цього дивного (однак з точки зору фінансових потоків – дуже цікавого) симбіозу Юрій Луценко призначив колишнього міліціонера та пожежника Костянтина Моргуна – давнього протеже і компаньйона Віталія Яреми та Анатолія Даниленка. Цей добродій також призначений головою комітету конкурсних торгів ГПУ – тобто тепер контролює усі державні закупівлі відомства.
Не пройшло і декількох місяців на посаді, а до статків Костянтина Моргуна почали виникати небезпідставні запитання.
До речі, це вже друге пришестя пана Моргуна на Різницьку.
За часів Віталія Яреми він був переведений з Державної служби України з надзвичайних ситуацій на посаду заступника начальника Департаменту кадрового забезпечення ГПУ (підпорядкованого якраз Анатолію Даниленку).
Керівником Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності (процесуальне керівництво за усім слідством, окрім прокурорського, та нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю) призначили Володимира Бедриківського – колишнього першого заступника міністра МВС Луценка, який до того встиг покерувати міліцією Житомирщини на усією вертикаллю міліцейського УБОЗу.
Широкого розголосу набуло призначення ще одного колишнього міліціонера, що провалив атестацію та стосовно якого були підозри у можливій причетності до утисків учасників Революції Гідності – Ігоря Цюприка на посаду заступника Сергія Горбатюка – начальника управління спеціальних розслідувань (яке й розслідує злочини проти учасників Євромайдану). Врешті-решт генпрокурору довелось звільнити вказаного професіонала після шести днів перебування на посаді.
Однак, неатестований міліціонер Цюприк виявився настільки незамінним кадром для прокуратури, що в день свого звільнення з посади в ГПУ він тут же був призначений заступником начальника управління у прокуратурі Луганської області.
Першим заступником прокурора столиці призначено Павла Кононенка – одіозного міліцейського генерала, який свого часу був заступником керівників обласних управлінь міліції в Дніпропетровській в Запорізькій областях, очолював Дніпропетровську та Закарпатську міліцію.
Медіа приписують пану Кононенку повний “джентльменський набір”: кришування контрабанди, наркоторгівлі і проституції, розкрадання на металобрухт промислових комплексів, організація поборів з бізнесу і водіїв, володіння елітно нерухомістю та багато чого іншого.
Першим заступником прокурора Волинської області призначено Віктора Швидкого, який за часів Луценка очолював обласне управління міліції, а у 2014 році активні протести громадськості змусили його відмовитись від спроби втретє зайняти цю посаду. У коментарях після призначення Швидкий неодноразово підкреслював особисту відданість генпрокурору.
Не краща ситуація і з добором власне прокурорських кадрів.
Прокурором Чернігівської області призначений Володимир Комашко – колишній помічник заступника Пшонки та колишній прокурор Миколаївської області.
Прокурором Миколаївської області став рідний брат депутата від фракції БПП, а син депутата з групи “Відродження” – начальником слідчого відділу ГПУ. Заступниками обласних прокурорів уже стали: у Львові – Галина Борейко,племінниця одіозного генерала СБУ Василя Пісного, в Одесі – Юрій Кічук, учасник скандалу з розподіленням посад у місцевих прокуратурах до проведення конкурсу.
Що ховається в деталях?
В світлі таких призначень як мінімум дивно виглядають заклики генпрокурора до керівників місцевих прокуратур писати заяви на звільнення – бо вони зайняли свої посади після проходження конкурсного відбору (першого і поки, на жаль, останнього в органах прокуратури) і їм законодавчо гарантованого п’ятирічне перебування на посадах.
Нарешті розпочато підготовку до давно анонсованого конкурсу на посади у Генеральній інспекції ГПУ.
До складу конкурсної комісії увійшли два діючих представники прокуратури і Валентина Теличенко (яку скромно ідентифікували як правника), колишній американський прокурор діаспорянин Богдан Витвицький та двоє представників громадських організацій.
Тобто, поки, очевидно, голоси розподіляються 3 на 3, але ГПУ може отримати перевагу після обіцяного генпрокурором делегування до складу комісії представника СБУ. Головою комісії призначено заступника генпрокурора Анжелу Стрижевську.
До того ж, положення про діяльність самої комісії та проведення конкурсу загалом так і не прийняте – а тому туманними залишаються як повноваження членів комісії, вимоги щодо кворуму та порядку прийняття рішень, так і умови проведення конкурсу загалом.
Про анонсований додатковий конкурс на вакантні посади у місцевих прокуратурах, до якого збирались допустити кандидатів не з системи прокуратури, з початку червня не було жодної звістки, а відповідний розділ на сайті ГПУ – порожній.
І лише в останні дні на Різницькій почалась хоч якась робота в цьому напрямі, однак навіть після оголошення про прийом документів від кандидатів, список вакансій, на які вони можуть претендувати, поки тримається в таємниці.
Безліч питань викликає призначення керівництва так званого департаменту Кононенка-Грановського, який став основним ньюз-мейкером останніх тижнів.
Хоча, уже на той момент в мережі було повно інформації і про горезвісну Audi Q7 Дмитра Суса, записану на його бабусю, і про земельні ділянки та автомобілі Володимира Гуцуляка, і про їх роль у кримінальних провадженнях стосовно слідчих Генеральної інспекції та причетність до інших потенційно замовних справ.
Та Юрій Віталійович пішов далі і до Дня незалежності поклопотав про присвоєння Володимиру Гуцуляку прокурорського аналогу звання генерала, а також про нагородження начальника управління цього ж департаменту Ольги Варченко медаллю “За працю і звитягу”.
До речі, це та сама Ольга Варченко, яка за інформацією в медіа особисто закрила кримінальне провадження проти банди “чорних ріелторів”, на причетність до якої небезпідставно перевірявся її чоловік.
Окрім цього, ще до призначення на посаду Юрій Луценко обіцяв довести до логічного закінчення люстраційний процес в органах прокуратури. Однак, до сьогоднішнього дня залишаються на своїх посадах, як мінімум, головний бухгалтер ГПУ Людмила Єрхова і діючий начальник Генеральної інспекції Максим Мельніченко, які підпадають під критерії, визначені Законом України “Про очищення влади”, і працюють в одній будівлі з генпрокурором.
Першим заступником прокурора АРК нещодавно був призначений Олег Валендюк.
Той самий Валендюк, котрий майже півтора роки виконував обов’язки прокурора столиці, прикриваючись рішенням суду, яке забороняло ГПУ його звільняти за результатами люстраційної перевірки. І навіть, якщо звільняти Валендюка Юрію Луценку забороняло рішення суду, то призначати його на нову посаду точно ніщо не зобов’язувало.
Чи є така кадрова політика ознакою обіцяного стрімкого руху в сторону оновлення органів прокуратури і привнесення в це середовище нових стандартів прийняття рішень, кожен може вирішити для себе сам.
Андрій Слюсар
