Вікторія Кицюк. Суддя Солом’янського районного суду м. Києва
23.12.2017
Про перевантаженість роботою суддів відомо навіть пересічним громадянам, які останні два роки зверталися до суду з тих чи інших підстав. Тож і ми не особливо дивувались, коли заплановане інтерв’ю з суддею Солом’янського районного суду міста Києва Вікторією Кицюк переносилося 3 чи 4 рази. Бо то гучні провадження на розгляді, то початок кваліфікаційного оцінювання, то особисті справи, для вирішення яких час є лише під час відпустки, не залишали часу для спілкування. І лише після того, як у Вікторії Сергіївни завершився 5-тирічний термін призначення, у неї з’явилося трохи вільного часу. Але це не означає, що вона тепер відпочиває, бо зустрілися ми з нею на роботі.
– Доброго дня! Ми так розуміємо, що правосуддя Ви сьогодні не відправляєте, але ж Ви і досі суддя, чи не так?
– Так, за своїм статусом, судді, які були призначені вперше на п’ять років, в разі, коли такий строк призначення закінчився, залишаються суддями до тих пір, поки їх професійне майбутнє не буде вирішено під час кваліфікаційного оцінювання, процедура якого на сьогоднішній день вже розпочата.
– Відомо, що зараз близько 1000 суддів проходять каліф оцінювання, й Ви серед них. Його проходження означає нове призначення?
– В рамках даної процедури перевіряється здатність здійснювати правосуддя в тому суді, в якому власне і були призначені такі судді, перевірка останніх по критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Я б краще охарактеризувала це не новим призначенням, а можливістю продовження суддівської кар’єри.
Сама процедура включає психологічне тестування, під час якого перевіряються морально-психологічні якості судді; співбесіду із психологом, який власне і складає «портрет судді» на підставі результатів такого тестування; «тест по праву», під час якого перевіряються професійні здібності; написання судового рішення; співбесіду із членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККСУ) із обговоренням суддівського досьє; в разі наявності негативного висновку Громадської ради доброчесності (далі – ГРД), також процедура включає етап можливого подолання такого висновку на засіданні ВККСУ. В разі ж отримання рекомендації ВККСУ про призначення, наступним етапом буде співбесіда з членами Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) на її засіданні, після чого, знов-таки, в разі позитивного рішення щодо можливості продовження суддівської кар’єри, останнім етапом буде внесення подання Президенту України і підписання відповідного указу.
Близько 1000 суддів на сьогоднішній день пройшли вже перший етап, тестування морально-психологічних якостей і співбесіду із психологом.
– Щодо тестування, то в мережі інколи з’являлися посилання на правильні відповіді для тестів. А чи можна якось підготуватися до психологічного тестування? Й наскільки воно потрібно?
– Дане тестування включало перевірку/оцінку рівня вербального та абстрактно-логічного інтелекту, а також перевірку так званих психологічних особливостей кожного.
По першому етапу не було нічого складного, питання доволі прості і зрозумілі, тим більше, у всіх була можливість «потренуватися» перед тестуванням шляхом проходження різноманітних тестів на перевірку рівня «IQ» в Інтернеті.
Щодо другого етапу тестування морально-психологічних якостей, який включав психологічні тести, серед яких MMPI-2-UA, HCS-UA, BFQ-2-UA-new, так звані тести «великої п’ятірки» та тест на доброчесність, то весь процес нашої підготовки до них полягав в тому, що ми знов-таки за допомогою Інтернету і пошуковика «Гугл» спочатку ознайомилися із тим, що з себе такі тести представляють, тобто чи складаються вони із питань, чи із ситуативних завдань, і взагалі для чого їх використовують і де. Правильних відповідей на такі тести апріорі бути не може, тому що вони застосовуються фактично для «написання» конкретно твого особистого портрету, тому і відповідати дві людини однаково на всі питання не можуть і це не ставилося, я вважаю, за мету.
– А чи не здивувало Вас проходження психологічного тесту? Адже у юридичних вишах викладають юридичну деонтологію, психологію, і людина вже знає з ким і як їй доведеться працювати, як себе вести? Такий тест ще більш-менш придатний для осіб, які проходять конкурс на призначення суддею вперше, але чи доцільно це для особи, яка вже має 5-тирічний суддівський стаж роботи?
– Те, чому людина навчиться у ВНЗ, може на практиці «заграти новими барвами». Тому не здивувало. Сьогодні процедура призначення судді на посаду вперше включає процедуру оцінки морально-психологічних якостей. Коли я призначалася, такого не було, тому для мене це був і новий цікавий досвід. Єдине, що здивувало, це деякі питання та деякі ситуативні завдання в тестах, які мені здається не дуже за змістом адаптовані до суддівської професії.
– Приклад можете навести?
– Одним із питань було, яка загальна вартість тих речей, які ви взяли без дозволу на роботі? У дужках зазначено про предмети канцелярії. Не секрет, що судді в нинішніх умовах змушені самі себе забезпечувати технікою в кількості, яка необхідна для роботи, і навіть інколи меблями, навіть стільцями для громадян в залі судових засідань. Проте, не виключаються випадки, коли олівець з роботи ти таки можеш помилково забрати. Так само не виключається можливість друку на декількох аркушах паперу, яким нас забезпечують, особистих документів тільки тому, що на роботі ти перебуваєш 24/7 і не завжди вистачає часу вийти і зробити таку роздруківку поза межами робочого кабінету чи придбати особисто для себе пачку паперу.
Практично все, що Ви бачите зараз в моєму кабінеті – принесено, навпаки, з дому. Єдине, чим мене як суддю забезпечили, це комп’ютер для секретаря та один принтер на всіх. І щоб Ви зрозуміли, в яких умовах працюють судді, то цей кабінет – він же і зала судових засідань.
Також були дивні ситуативні питання щодо моєї поведінки як власника фірми по відношенню до підлеглих в разі спричинення ними матеріальних збитків компанії; про мою поведінку як працівника фірми на предмет того, що я зроблю, якщо справи у такої фірми пойдуть не дуже добре і до моєї зарплати не будуть у зв’язку з цим додаватися бонуси та інші. Доводилося фактично уявляти себе на тому місці, на якому ти ніколи не перебував і в такому колективі, в якому не працював.
– А уточніть ще такий момент, – процедура кваліфоцінювання у ВККСУ подібна до тієї, що була застосована до кандидатів на посаду Верховного Суду? Ось наприклад, чи будете Ви спілкуватися із ГРД?
– Загалом процедури схожі. «Спілкування» з ГРД передбачено в контексті подолання негативного висновку ГРД, якщо такий буде, на засіданні ВККСУ.
– Чи побоюєтесь Ви такої зустрічі? Чи очікуєте на негативний висновок щодо себе?
– Страху точно немає. Якщо питання до мене виникнуть, готова на всі дати ґрунтовні відповіді.
– Але ж інколи члени ГРД дуже прискіпливо вивчають життєдіяльність судді. От щодо Вас точно може виникнути питання, чого Ви свої дві квартири записали на близьких людей, а не на себе?
– Надмірною увагою до своєї персони, напевно, жодного представника суддівського корпусу сьогодні не злякаєш. Питання в іншому: де межа такого «вивчення» і хто її може встановлювати? Чи може взагалі бути у судді «особиста територія», до якої доступ громадськості заборонений? Вважаю, що такі межі повинен встановити для себе кожний суддя. І в наш час занадто великої відкритості пам’ятати, що чим ширші наші обійми, тим легше нас розіп’яти. Якщо ти допускаєш висвітлення свого особистого життя, побуту, дітей, то будь готовий до того, що все це може піддаватися обговоренню чи навіть критиці з боку громадськості. Чим більше ти відкритий, тим більше ти вразливіший. Потрібно до цього бути готовим.
Питання ж, які стосуються майна, навпаки, закритими ніколи бути не можуть. Щодо «моїх» двох квартир, то насправді ці дві квартири ніколи моїми не були. Одну квартиру в Харкові після припинення стосунків з колишнім чоловіком ми вирішили подарувати дитині. Мені здається це розумне рішення двох дорослих людей. А квартира в Києві оформлена на матір тому, що була нею придбана за кошти від продажу квартири її матері, в якій вони до того тривалий час разом і проживали.
– Зрозуміло, але це пояснення виглядає логічним, коли ти його вислухав, тобто хотів почути відповідь. Але ж у юридичному співтоваристві дуже поширеною є думка, що члени ГРД живуть і працюють за подвійними стандартами. І скажімо, негативний висновок щодо Вас можуть надати навіть не вислухавши, а просто написати – «не доброчесна». Ваше суб’єктивне ставлення – такий орган як ГРД потрібен судовій владі в цілому? Чи може він так активно впливати на кар’єру судді?
– Негативний висновок ГРД – це не найстрашніше, що може в житті зі мною трапитися (посміхається). А якщо серйозно, то не думаю, що висновок ГРД може складатися виключно із двох слів – «не доброчесний». Безумовно, обґрунтування такого рішення будуть зазначені. Інше питання, що ти можеш з ними не погодитися і навести свої заперечення. І чи зможеш ти переконати комісію в зворотному, залежить виключно від тебе.
Моє суб’єктивне ставлення до взагалі існування такої інституції як ГРД, на жаль або на щастя, не вплине на її, тобто ГРД, знаходження в системі оцінювання чи призначення суддів на посади, виходячи з норм діючого законодавства.
Чи може ГРД активно впливати на кар’єру судді, вважаю, що в майбутньому так. Але багато чого буде, на мою думку, залежати від самої ради, зокрема, від її репутації. Наприклад, якщо зарекомендувати себе як орган, який ті чи інші питання висвітлює не професійно, то потім зважати на такі висновки, напевно, і сама громадськість не буде.
– Що Ви маєте на увазі?
– Наприклад, коли робиться висновок, що особа має автомобіль (але вона його не задекларувала) лише на тій підставі, що під будинком є сліди – протектори від шин. Я такі висновки як юрист сприймаю критично. Або коли по гугл-картам визначається ступінь незавершеного будівництва помешкання, що може належати судді, в порівнянні з минулими роками. Мені також не зрозуміло, коли ГРД намагається перебрати на себе функції апеляційної інстанції і оцінити рішення конкретного судді з точки зору законності та обґрунтованості. Але можливо, перший млинець у ГРД вийшов грудкою, і під час наступних процедур ці помилки будуть радою враховані.
На сьогоднішній день переконана, що всі судді усвідомлюють, що громадськість має повноцінне право брати участь в кар’єрному зростанні судді, але хотілося, щоб і громадськість в особі ГРД зрозуміла своє призначення і місце в системі оцінювання суддів.
Згідно із положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» метою діяльності ГРД є виключно сприяння ВККСУ у встановленні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Сприяння – це допомога. Крім того, змістовний аналіз положень даного закону дає можливість зробити висновок і про місце ГРД, яке раді відводить ніхто інший, а законодавець, в системі оцінювання суддів під час призначення на посади, – виключно до моменту надання ВККСУ рекомендації про призначення на посаду по конкретному судді.
Це дає підстави стверджувати, що в разі, якщо негативний висновок щодо судді (кандидата на посаду) буде подоланий членами ВККСУ на своєму засіданні, то і активність ГРД щодо такого судді (кандидата на посаду) по обставинам такого висновку повинна бути припинена.
Участь ГРД на наступних етапах, наприклад, під час співбесіди у ВРП чи на етапі підписання указу Президентом України законом вже не передбачена. Більше того, будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді, направлені Президенту України, після рішення ВРП і направлення відповідного подання, не можуть перешкоджати призначенню такої особи на посаду. Для перевірки таких обставин є інша, передбачена законом процедура.
– Продовжуючи тему відкритості і вразливості. Взагалі, яке Ваше ставлення до громадських активістів і різного роду борців з корупцією? Йдеться про ставлення як представника судової системи, перш за все. Як приклад, прокоментуйте те, що сталося під час розгляду так званої «справи Коханівського». Тим більше, що подібні, хоча і менш скандальні випадки вже стали досить системними – в Одесі, Харкові тощо… Питання тиску, воно актуальне сьогодні для представників Вашої професії? Наприклад, один із корифеїв судової системи, відповідаючи на запитання щодо тиску на нього, зауважив: тиснуть на тих, хто прогинається. Ви погоджуєтесь з цим?
– Грубо, але вірно. Проте, хочу пригадати ще один вислів: те, що не вбиває, робить нас сильнішими (Ф. Ніцше). На сьогоднішній день є доволі звичним та поширеним явищем намагання здійснити тиск на суд. Чому «намагання», ну, тому що ми навчилися не тільки не піддаватися новим формам тиску, але й навіть протистояти ним.
На жаль, не все залежить від самих суддів. Наприклад, ситуації, пов’язані з погромами та пожежами в судах, з облиттям суддів зеленкою, із киданням в обличчя пляшок із речовиною, із «виловлюванням» жінки-судді в темну пору доби в парку та завдання їй ударів по голові – все це починає «хитати» почуття власної фізичної безпеки. Це є ненормальним.
На фоні всього цього неправдиві публікації напередодні розгляду гучних справ будуть видаватися легким неподобством, і навряд чи виб’ють грунт з-під ніг.
Чому це відбувається?
Відсутність довіри до суду? Ні, здебільшого це слабкість власної позиції при розгляді тих чи інших питань та власна неспроможність процесуальними способами довести свою позицію у справі і саме задля цього залучення «потойбічних» сил в процес. При всій моїй повазі до суспільства в цілому та кожного його члена окремо, суд під час ухвалення рішення в першу чергу НЕ повинен думати про те, чи сподобається його рішення громадськості або спільноті у Фейсбук.
Серед причин неправдивих публікацій напередодні чи після розгляду гучних справ можна виділити і банальні, – «просто бізнес» та/чи бажання «заявити» про себе або привернути до себе увагу через так званий «об’єкт», про який йде мова в публікації, такий собі «піар за рахунок інших». Останнім часом стало дуже «модним» демонізувати всіх без винятку суддів і дехто намагається, так би мовити, плисти на гребені цієї хвилі, бо так легше. Ще одна тенденція нашого часу: читати новини по діагоналі, іноді «для успіху» достатньо і заголовку, далі ніхто не читає, або читає, але не розмірковує, де правда, а де неправда, на жаль.
Так, на одному заході, присвяченому взаємодії суддів зі СМІ на питання до журналіста, чому іноді Ваші публікації перед тим, як публікуватися, не перевіряються на предмет достовірності вихідних даних, навіть, видається, умисно викривлено подаються, отримала відповідь: «Поверьте, ничего личного. Просто бизнес»)) Це рейтинг того чи іншого порталу чи видання. Чим гарячіше подадуть новину, тим вище рейтинги. І на жаль, для деяких представників ЗМІ – для досягнення цієї мети «всі засоби гарні». На щастя, не для всіх.
Набагато гіршою виглядає ситуація, коли до так званих прийомів «нижче пояса» стосовно суддів вдаються прокурори чи адвокати, публічно надаючи коментарі, наприклад, судовим рішенням у тій же мережі Фейсбук. І такі коментарі виходять за межі допустимої критики судових рішень в контексті того, що станеться як із судом, так і з суддею (цим чи іншим) в разі прийняття аналогічного рішення тощо. При цьому широкому загалу представляється виключно своя позиція у справі без приведення всіх обставин такої справи, не кажучи вже про аналіз наявних у справі всіх доказів.
Звісно, є питання і до суддів, і до прокурорів, і до адвокатів. Але я думаю, що заявляти про такі питання і шукати шлях вирішення тих чи інших проблем потрібно іншим чином, на спільних заходах представників цих трьох професій, в жодному випадку не переносити такі обговорення, чи ще гірше звинувачення, у публічну площину, «не виносити з хати сміття», тому що це завдає удару по авторитету всіх трьох професій і системи правосуддя загалом. Наразі потреба «не слушать, а слышать друг друга».
– І в продовження теми. Мені чомусь здається, що зараз ви відчуваєте себе на 100% суддею, і дуже зрідка згадуєте про адвокатське минуле. Більше того, припускаю, що діючі судді взагалі дуже зрідка опиняються «по той бік» системи. Тим не менш у Вас є подібний досвід. Як воно – судді бути стороною у справі у іншого судді? І пересічні громадяни будуть дуже здивовані, коли дізнаються, що суддя для захисту своїх прав винаймає адвокатів – адже існує думка, що суддя має знати все. Ваші враження та позиція з цього приводу.
– Дійсно, відчуваю себе на 100% суддею. Як то кажуть, доля. «Пропозиція» прийняти участь у доборі на посаду судді була, до речі, від мого колеги адвоката під час спільної участі при розгляді однієї кримінальної справи і звучала вона таким чином: «Чи їдеш ти до міста Києва подавати документи?» Я запитала, які документи? «Як які? На суддю», – відповів він. Слід зауважити, що залишалося два дні на подачу таких документів. Швидко зібрала весь перелік і в останній день поїхала в Київ і подала. Від самого початку, чесно кажучи, не вірила в те, що обійму коли-небудь посаду судді, зовсім не готувалася до першого тестування. Проте, коли набрала бал, який і став мінімально прохідним, зрозуміла, що це дійсно доля і все в моїх руках.
Це був довгий та важкий шлях як для мене, так і для тисячі моїх колег, так званих суддів-п’ятирічок. Я пам’ятаю місто Одесу, де ми проходили другий етап тестування, наші хвилювання, наші приємні знайомства один із одним і розуміння того, що перший раз нам, людям не з системи, була надана можливість спробувати свої сили і змінити своє життя, обійнявши суддівські посади. Потім було розчарування, коли не «виграла» перший конкурс за малою кількістю балів, але знов-таки, оскільки мета вже була чітко окреслена, потрібно було йти до кінця. І ми пішли. Потім були ще конкурси, співбесіди та омріяне призначення.
Життя дійсно змінилося і в плані розуміння великої відповідальності, яку ти тепер несеш, оскільки тобі фактично надано право вирішувати людські долі, і в плані способу свого життя та певних обмежень, які тепер на тебе розповсюджуються.
Проте, не слід забувати, що судді – це звичайні люди і «ничто человеческое им не чуждо». Тому цілком логічно, що в разі звернення до суду ти скористаєшся професійною допомогою компетентного адвоката. І не завжди ти розраховуєш саме на юридичну допомогу чи консультацію, іноді це може бути обґрунтовано необхідністю психологічної підтримки. Мої враження з цього приводу? Це більше розуміння психології людей, які приходять до суду з метою вирішення своїх проблем, їх хвилювань та побоювань. Кожний розраховує бути почутим не тільки в процесі, але і в судовому рішенні.
– Після того, як Вас призначили суддею, важко було розглядати свою найпершу справу?
– Ні. Звісно, техніка та майстерність і ведення процесу, і написання судового рішення приходить з досвідом. Але ніколи не було страху ні виходити в зал, ні вирішувати ту чи іншу справу.
– Попервах не плутали, що Ви вже суддя, а не адвокат?
– Ні, як таке можна переплутати. А згодом навіть відчула, що знайшла своє покликання. Дуже подобається вести процес, а коли є нагода спостерігати за дійсною змагальністю сторін, коли сторони активно та ґрунтовно відстоюють свої позиції у справі, то відчуваєш щось подібне до насолоди від своєї роботи. Або коли після оголошення рішення ти бачиш розуміння в очах сторін, навіть якщо відмовлено в задоволенні вимог, але твої аргументи їм зрозумілі, тобто вони були почуті, це теж надихає. Були і слова вдячності. Це надзвичайно приємно. З одного боку ти робиш свою роботу, а з іншого – таке відношення до тебе – напевно свідчить про те, що ти її виконуєш принаймні непогано.
До речі, це хибна думка, що судді ображаються, коли їм заявляють відводи, подають апеляційні чи дисциплінарні скарги. Я ж сама була адвокатом, розумію, коли і навіщо це робиться. Крім того, таке право передбачено діючим законодавством. Є підстави, будь ласка, звертайтеся. Але, за моїм переконанням, неможна казати про професіоналізм тих, хто при користуванні таким своїм правом в своїх заявах чи скаргах переходить на особистість, коли використання цих механізмів перетворює у такий собі спосіб розправи із суддею.
– То як висновок: досвід адвоката допомагає чи заважає в роботі судді?
– Будь-який досвід роботи за спеціальністю, вважаю, приносить користь. Щодо «ступеню» розуміння сторін, кого більше, кого менше, то приймаючи участь у круглих столах та форумах, спільних навчаннях студентів, де відбувається професійне спілкування з представниками всіх юридичних професій, здається, що добре розумію обидві сторони, звісно, якщо ми кажемо про кримінальний процес. На сьогоднішній день особисто я пишаюся тим, що серед людей кола мого спілкування є і адвокати, і прокурори, і слідчі/детективи. Нам всім є чому ще один у одного навчатися і що обговорювати на спільних майданчиках, враховуючи «сталість» нашого законодавства.
– А от до речі, принагідно згадалося ще про одну поведінку адвоката. Досить суперечливу й обговорювану серед адвокатів, і от цікаво було б почути думку судді. Мова йде про випадок, коли адвокат на знак протесту проти того, як суддя веде процес, покинув свого клієнта і взагалі пішов з зали суду. Як Ви прокоментуєте?
– Важко коментувати ситуацію, всі обставини якої тобі невідомі. Взагалі в моєму розумінні «кинути» свого клієнта для адвоката є неприпустимою поведінкою. Він повинен бути поруч з клієнтом, не бути запальним, контролювати свої емоції і емоції свого клієнта. Інша ситуація, коли така поведінка, наприклад, була частиною певного плану і клієнта, і адвоката по зриву судового засідання. Питання і в тому, цивільний це був процес, чи кримінальний?! Якщо взагалі абстрагуватися від коментування конкретної ситуації, змоделювавши її таким чином, чи взагалі прийнятно для адвоката використовувати не процесуальні методи доведення своєї точки зору в процесі під час захисту чи представництва свого клієнта, то скоріш за все відповідь буде залежати від дотримання при цьому таким адвокатом декількох умов, серед яких, повага до інших учасників та дотримання меж розумності та етичності.
– Маючи адвокатський та суддівський досвід, Ви самі не хотіли спробувати свої сили на конкурсі до Верховного Суду?
– Проблема була в тому, що на час оголошення про початок конкурсу до Верховного Суду, у мене банально не вистачало на день подання документів десь 9 місяців сумісного стажу «адвокат+суддя». Крім того, коли до призначення на посаду судді працювала адвокатом, то не думала про те, що слід на майбутнє колекціонувати вироки судів, які приймалися за моєю участю як адвоката. Тим більше, якісь документи були втрачені під час переїзду. Тож я не переймалась цим питанням. Але в цілому – поганий той солдат, який не бажає стати генералом.
– Я правильно розумію, що й під час адвокатської практики, Ви більше всього часу приділяли уваги саме практиці в сфері кримінального права?
– Так, в плані набуття досвіду мені свого часу дуже пощастило працювати в проекті «Безоплатна правова допомога» в складі Харківської правозахисної групи. Вони вперше запровадили цей по суті пілотний проект участі адвоката в кримінальних справах ще за редакцією КПК 1960 року.
В 2007 році, отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, питання пошуку клієнтів, а з ними і роботи, а головне досвіду було вирішено таким чином. Це був великий досвід. Роботи було дуже багато, а нас було здається 10-12 осіб на багатомільйонне місто. Укладалась цивільно-правова угода на надання адвокатських послуг на декілька місяців. Ми отримували фіксовану плату, натомість наші контактні дані були роздані по всім райвідділам внутрішніх справ та судам міста Харкова, і як тільки відбувалось затримання – викликали адвоката з цієї групи, в подальшому наше «супроводження» гарантувалося до кінцевого рішення у справі, звісно позитивного для клієнта. Тобто наша зарплатня не залежала від кількості виїздів чи від кількості справ у провадженні, була фіксована, але ми всі були завзяті, буквально божеволіли роботою, тож виїжджали на кожний виклик і вдень, і в ночі.
– До речі, щодо змін до законодавства. Ви вже напевне ознайомилися з новим КПК? Юристи зараз скаржаться, що можна віднайти різні тексти Кодексів і змін. Ви який саме КПК вивчали?
– Той, що розміщений в електронному вигляді на сайті Верховної Ради.
– Чи здивувало Вас щось?
– Зміни в кримінальний процес вводяться двома законами від 16.11.2017, які набули чинності з 07.12.2017, та від 03.10.2017, які в частині досудового розслідування вступають в силу – з 18.03.2018.
Текст цих змін безумовно всі криміналісти вже давно прочитали.
Що особисто мене здивувало, це те, що остаточна редакція змін до КПК відрізняється від тих текстів законопроектів, які обговорювалися експертами під час різних заходів, а також того тексту, який був оприлюднений на сайті «rada.gov.ua» як проект змін до процесуальних кодексів. При чому, ця різниця в тексті деяких змін абсолютно нівелює саме нововведення.
Наприклад, проектом була передбачена можливість на стадії досудового провадження оскарження до слідчого судді повідомлення про підозру, крапка. Проте, та редакція ч.1 ст.303 КПК України, яка буде діяти з 15.03.2018, містить таку можливість вже лише після спливу двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Така конструкція норми абсолютно невиправдано, на мою думку, зазнала змін саме в частині часу, з якого можна буде скористатися таким правом на оскарження, оскільки до спливу 2-місячного строку у сторони захисту вже буде багато процесуальних можливостей порушити питання «скасування підозри» чи її необґрунтованості перед слідчим суддею. Наприклад, після повідомлення особи про підозру у 90% випадках сторона обвинувачення ініціює питання про застосування одного із запобіжних заходів перед слідчим суддею. І перше питання, яке в такому разі слідчий суддя зобов’язаний встановити, – це чи обґрунтована підозра. Якщо ні, безумовна відмова в задоволенні клопотання. Відсутня раніше була лише можливість процесуального рішення про скасування повідомлення про підозру.
Також доволі поширена сьогодні практика оскарження в порядку п.1 ч.1 ст.303 КПК України бездіяльності слідчого чи прокурора, яка полягає у не вчиненні інших дій, які він зобов’язаний вчинити у визначений КПК України строк. Так, повідомлення про підозру має бути вручено в день його складання. Вручення не в день складання – підпадає під можливість оскарження по ст.303 КПК України.
Крім того, заслуговує на увагу і практика оспорювання процедури повідомлення про підозру, у зв’язку з чим стверджує сторона захисту, що особа статусу підозрюваного не набула. Так, останні користуються процедурою оскарження рішення слідчого чи прокурора про зупинення досудового розслідування. Серед підстав скасування такої постанови адвокати звертають увагу на те, що особа не набула статусу підозрюваного через порушення порядку повідомлення її про підозру, відтак необґрунтовано була оголошена в розшук і незаконно винесена постанова про зупинення досудового розслідування, тому просять її скасувати.
Що я хочу сказати? Така редакція п.9 ч.1 ст.303 КПК України за наявності вищезазначених процесуальних можливостей, на мій погляд, не буде широко використовуватися.
Також доволі цікава законотворча техніка, яка двома законами вводить один пункт 10 в одну статтю 284 КПК України, відмінності полягають у часі, з якого вони (ці зміни) вводяться і саме цікаве – у змісті таких пунктів 10. Звісно, вони не взаємовиключні, доповнювати один другий вони також не можуть, оскільки різні по змісту.
Стаття 236 КПК України в одній частині надає право слідчому/прокурору здійснювати відео фіксацію обшуку, в іншій частині цієї ж статті покладає на слідчого/прокурора аналогічний даному праву прямий обов’язок такої фіксації.
Мені вбачається доволі невиправданим і закріплення підсудності розгляду клопотань стосовно заходів забезпечення кримінального провадження, ініціювання обшуків, відповідно і розгляду скарг в порядку ст.303 КПК України слідчими суддями за зареєстрованим місцем знаходження органу досудового розслідування як юридичної особи. Таким чином, автоматично з 15.03.2018 зростає в рази навантаження, наприклад, в місті Києві на Шевченківський районний суд. Але питання не стільки в тому, що будуть черги із слідчих та прокурорів на розгляд чи навіть на подачу таких клопотань або навантаження на слідчих суддів через клопотання саме сторони обвинувачення, проблема буде в першу чергу в тому, що за таких обставин слідчі судді фізично не зможуть виконувати свої основні функції, передбачені законом – це здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод і інтересів осіб у кримінальному провадженні, і це «вдарить» і по стороні захисту.
Продовжуючи тему основних функцій слідчого судді незрозуміла і позиція законодавця, який перекладає прямий обов’язок прокурора – контролю за досудовим розслідуванням – на слідчого суддю, коли саме останньому передає повноваження продовжувати строки досудового розслідування. При цьому в КПК України законодавець для потреб кримінального процесу вводить оціночні поняття, такі як складність провадження, особлива складність провадження та виняткова складність провадження, які потрібно буде визначати саме слідчому судді.
Експертизи – це взагалі окреме питання. Законом України «Про судову експертизу» всі експертизи в кримінальному провадженні можуть проводити виключно державні спеціалізовані установі. Все б нічого, але знов-таки хочу нагадати про навантаження вже на експертів та розумні строки кримінального досудового та судового провадження. Абсолютно всі експертизи призначаються ухвалою слідчого судді чи суду, тобто охоплюються і ті випадки, в яких було раніше передбачено обов’язкове призначення експертизи, наприклад, визначення причин смерті.
Ч.4 ст.107 КПК України і обов’язкова фіксація слідчим суддею розгляду клопотань на стадії досудового провадження. Необхідність такого нововведення? Щоб слідчі судді «хоча б читали ті клопотання, які потрапляють к ним на розгляд», чула таку думку на обґрунтування такого нововведення. А Ви впевнені, що таким чином можна «підняти» якість судових рішень? Ні. Більше того, запевняю Вас, більшість слідчих суддів не просто читає такі клопотання, а й кожний раз заслуховує слідчого чи прокурора, і в разі, якщо доводи не обґрунтовані – відмовляє в задоволенні клопотання.
На одному заході, присвяченому обговоренню змін до КПК України, звертаю Вашу увагу, саме від адвоката почула думку, що у разі, якщо до 18.03.2018 не будуть прийняті зміни до змін КПК України, які ще не набули чинності, це може призвести до колапсу всієї системи кримінальної юстиції.
Все ж таки, залишаючись оптимістом по життю, вважаю, що спільні обговорення і бажання працювати в цій системі допоможе нарешті в найближчому майбутньому віднайти хоч і не ідеальну, але таку модель кримінального процесу, в якому буде комфортно знаходитися всім, і перш за все, в якому особа, яка перебуває під переслідуванням чи особа, права, якої обмежуються, при збереженні можливості ефективного розслідування зможе знайти відповіді на більшість із своїх питань, використовуючи зрозумілі процедури.
– І наостанок, декілька коротких запитань. Як Ви ставитесь до журналістського кліше – що НАБУ не потрібен антикорупційний суд, бо в них вже є Солом’янський райсуд в місті Києві, який виконує усі їх забаганки?
– По-перше, я не погоджуюсь з тим, що в Солом’янському суді задовольняють всі клопотання НАБУ. Власне, ніхто статистику не веде. І хоч дійсно задовольнялась більшість з отриманих клопотань, принаймні у моїй практиці, але це не тому, що я є «суддею НАБУ», а тому що зміст таких клопотань відповідав закону та доводи детективів були обґрунтовані. Але слідчі судді і відмовляють детективам, коли, наприклад, обшук ініціюється поза межами тієї інформації, тих відомостей, в рамках яких проводиться досудове розслідування, чи зачіпає права особи, яка до цієї справи взагалі не має відношення, при недоведеності, що в конкретному місті можуть перебувати речі та документи, про відшукання яких порушується питання і багато інших випадків.
По-друге, дивно чути про «суддів НАБУ, які виконують всі забаганки слідства», коли ми маємо не один десяток скарг до ВРП від НАБУ та САП щодо суддів Солом’янського районного суду м. Києва. Адже ж в цих випадках ніхто не каже, що Солом’янський суд – це «суд сторони захисту».
– Чи доводилось вам надавати дозволи на обшуки у адвокатів?
– Гарантії адвокатської діяльності не є абсолютними і не убезпечують адвоката від можливості проведення обшуку в його приміщенні.
У мене було, здається два випадки, один раз клопотання задовольнила, другий -відмовила в його задоволенні. І я б не відносилася до таких клопотань із таким, так би мовити, спец суб’єктом, якось по-іншому, аніж до всіх інших клопотань. Правила для розгляду всіх однакові. Єдине, це перевірка по тому, хто ініціює таке клопотання, перевірка визначення слідчим приміщення адвоката, де планується провести обшук, на предмет того, щоб воно не «зачіпало» приміщення інших адвокатів, ну і заслуховання сторони обвинувачення з приводу того, що саме вони там хочуть відшукати в контексті розслідуваного кримінального провадження і як будуть діяти в разі зазначення адвокатом на місті, що ті чи інші речі та документи, містять адвокатську таємницю.
І тут мені дуже імпонує думка серед адвокатського середовища про необхідність внесення змін до КПК України про те, що якщо під час такого обшуку представник Ради адвокатів регіону, присутній на цій слідчий дії, попередньо ознайомившись з документами, які слідчий виявляє бажання вилучити на підставі ухвали слідчого судді, вважає, що вони містять адвокатську таємницю, то він може відмовити слідчому у вилученні таких документів на місті. В такому випадку далі ці документи опечатуються і негайно передаються слідчому судді для вирішення їх подальшої долі (по аналогії вилучення тимчасово вилученого майна)
– І традиційне наше запитання – Ваші найбільші зрада чи перемога за останні декілька років?
– Безумовна перемога в тому, що я навчилася вибачати все і всім, незважаючи на зраду. Сьогодні я абсолютно щаслива жінка, як в професійному, так і в сімейному та особистому житті. І в цьому моя перемога.
Розмовляв Сергій Козлов
