Тетяна Морозова. Керівник групи поліграфологів, що проводили конкурс у ДБР

Це був дуже важливий етап для становлення нашої антикорупційної інфраструктури – поліграфні дослідження («детектор брехні» – по-народному) для майбутніх слідчих Державного бюро розслідувань, які завершили днями українські поліграфологи. Майже тисяча людей, які планували займатися розслідуваннями злочинів серед правоохоронців, серед раніше недоторканих ВІП-персон, погодилися (що само по собі показово, бо, по суті, дослідження – м’який допит, при якому ти даєш право відстежувати свої фізіологічні реакції) пройти поліграфне дослідження. Протягом 6 тижнів  двадцять три поліграфологи із СБУ, СЗР, ГУР МО, ГПУ, УДО, ДФС, МВС, Нацполіції, Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, тестували кандидатів. 

Керівником цієї групи була засновниця української школи поліграфологів, доктор психологічних наук, автор першої в Україні дисертації з питань впровадження та використання поліграфних перевірок в інтересах забезпечення державної безпеки, фахівець із більш як 15-річним досвідом роботи та тисячами проведених досліджень у доробку – Тетяна Морозова.

По завершенні тестування ми поспілкувалися з Тетяною Романівною. Нас цікавило, що саме було предметом дослідження, що виявив «детектор брехні», які люди йшли, і кого відібрали у відомство, що покликане стати найпотужнішою розслідувальною структурою України.

«БУДЬ ЛАСКА, НЕ ДИКТУЙТЕ ПРАВООХОРОННИМ ОРГАНАМ ЯК ВОНИ ПОВИННІ ЛОВИТИ ШПИГУНІВ»

– Тетяно Романівно, вітаю вас із завершенням тестування.

– Дякую. Проведене тестування – наймасштабніше в Європі. Без зайвої скромності можемо сказати, що справилися з поставленим завданням. За 6 тижнів на 16 поліграфах ми протестували 943 людини. І наш результат – можливість для запуску доброї, нової структури з великою кількістю професійно порядних та правильно мотивованих працівників.

– З якого запитання почати: гострого чи ні?

– Представники української поліграфної школи завжди працюють прозоро, тому давайте з гострого.

– Окремі медіа пишуть, що українські поліграфологи, які створили вітчизняний поліграф, стали одноосібними постачальниками свого приладу. І що, мовляв, саме для цього офіційна професійна Асоціація створила надсуворий державний стандарт для цього приладу.

– Це неправда. І я зараз вам це легко доведу. Ми вже раніше спілкувалися з вами і ви розумієте, що в поліграфному дослідженні нема дрібниць.

Важливо, хто перевіряє, як тестують і що питають (методика). На чому тестують (якість та багатоканальність приладу) – це також засаднича річ, коли йдеться про національну безпеку. Пояснюючи професійні, але важливі в нашій розмові тонкощі, підкреслю: кожен давач, кожен канал виявлення реакцій – вкрай важливий елемент. Кількість каналів у випадку, коли йдеться про поліграфи для спеціальних служб, СБУ, ГПУ, ДБР – критично важливі.

Всеукраїнська асоціація поліграфологів, дійсно, в державному стандарті технічних умов (далі – ДСТУ) заклала високі  вимоги до поліграфа. Але він не є обов’язковим, будь-який стандарт в Україні є добровільним для прийняття та виконання. Не хочете – не дотримуйтеся. Зараз цей стандарт прийняли  Генпрокуратура, Державне бюро розслідувань, Служба безпеки України. Військова прокуратура – підрозділ ГПУ, займається роботою в зоні проведення ООС, вона завжди виставлятиме максимальні вимоги до поліграфа, які жодним чином не дозволяють фальсифікувати результати поліграфної перевірки. СБУ працює з людьми (шпигунами – ред.), які підготовлені на «тому боці», наша контррозвідка не працює з ягнятами. І цих «клієнтів» готують не американці, протидіяти поліграфу їх вчать росіяни, які дуже добре обізнані в тому, що і як потрібно робити, і вони дурять й американців на поліграфі – є факти.

То які повинні бути в СБУ вимоги до поліграфа?

А якщо ми тестуємо верхівку правоохоронної структури, яка буде контролювати діяльність СБУ, ГПУ  і багатьох інших правоохоронних структур, які повинні бути вимоги до поліграфа? Максимальні.  Відповідно до ДСТУ, такі поліграфи повинні мати не менше шести каналів і дозволяти виявляти та об’єктивно реєструвати фізіологічні прояви  фармакологічної протидії.

Тобто, окрім давача (у нас прийнято називати «датчик», – автор) виявлення механічної протидії (елементарна протидія шляхом рухів, стискання сфінктера, натисканням пальців ніг, які викривляють реакцію – автор) має бути ще фотоплезмограф та цифрові показники тонічної складової шкіряної реакції. Остання фіксується в американському приладі «Лафайєт» (на якому ми також працювали) і в українському приладі «Рубікон». Якщо в приладі немає цього, то спеціаліст не виявляє цілий пласт фармакологічної протидії (протидія шляхом навмисного вживання ліків, яке робить людину або байдужою, або перезбудженою – автор).

Ніхто не примушує вас використовувати ДСТУ в приватних структурах, але, будь ласка, не диктуйте правоохоронним органам – як вони повинні ловити шпигунів. І не треба посилатися на ефемерний «світовий досвід». Його не існує. Далеко не у всьому світі використовують поліграф.

А наші умови диктують свої правила. Так, наприклад, канал виявлення механічної протидії – так званий давач тремора (один з елементів протидії виявляє механічну протидію на кшталт ритмічних м’язових скорочень – автор), став обов’язковим у США відповідно до їх стандарту ASTM лише у 2012 році, та й то – у випадках проведення судових експертиз. Із того часу американські суди не беруть до розгляду результати поліграфних досліджень, проведених на поліграфі без каналу тремора. Чому? Та тому що елементарний спосіб протидії на кшталт натискання ногою на гострий предмет, покладений у взуття, вже став світовим бестселером, десятиріччями «оспіваним» у фільмах і художній літературі. Невже ми, українські спеціалісти, повинні були чекати, поки наші американські колеги змінять свій стандарт? Ні, давач тремора в Україні, на відміну від США, за замовчуванням, починаючи з кінця 90-х практично завжди був обов’язковим. Винятки складали хіба безкоштовні, подаровані благодійниками прилади.

Ще донедавна український поліграфний ринок був «прохідним двором», на якому панували російські виробники. В Україні 90% поліграфів були контрабандними. Хто що хотів – ввозив, хто що хотів – продавав. Коли ринок сірий, то ніхто не несе відповідальності перед покупцем. А покупець, між іншим, використовуючи поліграф, нерідко вирішує людські долі.

У нас на ринку є навіть відверті підробки «американських» приладів – і всі спеціалісти про це знають. Чому, наприклад, західні виробники приладів не відкривають у нас своїх офіційних дилерських центрів? (Вона при мені відкриває сайти продавців відомих західних брендів поліграфів, показуючи їхню офіційну інформацію, відповідно до якої дилерських центрів поза США не існує – автор.) Я працюю з 2003 року, і хочу нарешті побачити офіційні дилерські центри. Навіть лічильники води провіряють раз на два роки. А хто провіряє поліграфи? До речі, наші опоненти не люблять згадувати, що вимога періодичної повірки поліграфа є в американському стандарті ASTM.  Якби в Україні дотримувалися світової практики щодо повірки поліграфів, хіба ми мали б підробки?

Чому іноземні виробники не роблять програмного забезпечення українською мовою? Адже це не складно – це переклад якихось 400 слів. Чому в флагманів американської поліграфної індустрії  є програмне забезпечення російською мовою, хоча РФ під санкціями і вони не мають права продавати туди поліграфи, а українською мовою його немає? Це при тому, що ми понад 10 років чуємо рекламу продавця, що Україна перша в Європі за кількістю куплених поліграфів. Купує Україна, а мова програмного забезпечення – російська. ДСТУ – це захист українців. Захист ринку, від сірих та підробних приладів. Захист бюджету від постачальників, які не платять податки.

Підозрюю, що далі почнуть критикувати школу. В кожній країні є своя школа, ніколи росіяни не будуть надавати перевагу американській школі й ніколи американці не будуть надавати перевагу російській школі. І не тільки через менталітет. Бо знаючи, за якою методикою працює ворог/опонент, ти вже є озброєний, обізнаність у методиці рівнозначна володінню методики протидії.

Будь-яка держава, яка дійсно виводить поліграф на серйозний рівень, запроваджує свою школу та свою методику. А ми змушені вивести поліграф на високий рівень, тому що наш противник – професійний, досвідчений, він багато років приділяв увагу розвитку поліграфології на державному рівні.

До слова, у США виробляють три поліграфи, у РФ – біля 10. Американські  професійні поліграфні журнали є цензурованими, ніхто в них не викидає на загал все. Їхні поліграфологи, які звільняються з правоохоронних структур, дають підписку про нерозголошення на певну кількість років. Російські поліграфологи також тримають язик за зубами, ще й нерідко вміло дезінформують…

– Давайте про дослідження в ДБР. Які напрямки дослідження для кандидата ви вважали пріоритетними?

– Питання-топ – це перебування на агентурному зв’язку в спецслужбі іншої держави, і навіть заради цього одного питання потрібно було проводити ці перевірки обов’язково.

– А ви знайшли серед кандидатів когось, хто перебував?

– Звісно, причому не одну людину.

Поліграф є величезною перепоною для потрапляння антидержавних елементів у правоохоронні структури. Цікаво, що такі люди нерідко були правильно підібрані – зовні вони відповідали критеріям громадських активістів: ніяких скандалів, ніяких куплених авто на гроші бабусі, що поралася все життя в огороді…

Реальний приклад: людина в 2014 році звільнилася з правоохоронних органів і виїхала на окуповану територію, де була півтора року, через півтора роки повернулася в Україну, займалася приватною юридичною практикою – і раптом вирішила присвятити себе службі в новоствореному правоохоронному органі. За допомогою поліграфа ми з’ясували – чим він займався на цій окупованій території, як виявилося – зовсім не сільським господарством. Формально він потрапляє в пільговий відсоток для вступу на службу, тому що останні роки не працював у правоохоронних структурах, у нього є досвід, у нього є юридична освіта. Але в той час, коли його колишні колеги зі зброєю в руках відстоювали незалежність України, він звільнився з органів, отримав вихідні виплати, пенсію – і пішов на ту територію й працював там у так званих держорганах самопроголошеної республіки. Людина йшла в ДБР з конкретним завданням. У тих же самих МГБ «ЛНР», «ДНР» таку людину стовідсотково «кинуть» на поліграф і ніхто їм не розказуватиме – на якому поліграфі вони повинні тестувати. Не треба правоохоронцям в Україні розказувати як ловити шпигунів, ми знаємо як це робиться і маємо достатньо великий успішний досвід.

Йдемо далі. Оскільки в ДБР одним із напрямків буде контроль за правоохоронними органами, ми задаємо питання і про наявність у кандидатів особистого досвіду катування людей. Ми знаємо, як потрібно ставити запитання, ми знаємо як ці питання розкриваються, нам не треба нав’язувати методику роботи. Ми спитаємо – чи катував людину, чи отримував задоволення від того, що когось бив, чи з метою виконання службових обов’язків катував людину, чи задля досягнення службових показників катував людину тощо. Якщо ми одержуємо реакцію, ми цю реакцію розкриваємо додатковими запитаннями.

От іще гарне питання – наявність громадянства іншої держави або документа, виданого уповноваженим органом іншої держави про те, що суб’єкт дослідження набуде громадянства, якщо вийде з громадянства України. Однозначно таким людям не місце в ДБР. Знову ж таки, здавалося б отака безневинна Карта поляка – це ж не посвідка, не документ, який дає право на громадянство. Але завжди потрібно розглядати цю інформацію в ракурсі її подачі. Кандидат розповідає, що як почалася війна, він «одразу одержав Карту поляка, щоб мати можливість швидко покинути неблагополучну територію…».

Коли держава в небезпеці, правоохоронці повинні бути першими в строю і боронити державу, а не дерти з тієї держави сім шкур, а потім, коли стається війна, покидати все на добровольців, а самому оформляти Карту поляка й втікати, на всяк випадок, у благополучну Польщу…

Є ще питання щодо досвіду розголошення відомостей, які є конфіденційною, таємною або службовою інформацією. Ми, правда, його трошки вдосконалили – питаємо і про досвід продажу інформації. Бо менталітет наших людей такий, що розголошують часто саме за гроші… Питаємо і про протизаконне надання доступу до баз даних держустанов тощо.

– І щось ви виявили по цьому питанню?

– У нас немає пункту, по якому ми щось би не виявили, у нас по всіх пунктах є улов.

– Але поліграф має лише рекомендаційний голос для остаточного вердикту комісії. До вас дослухаються?

– Ми не даємо висновку – брати чи не брати конкретно цю людину на службу. Наше завдання – надати комісії вичерпну інформацію щодо поставлених у Порядку про використання поліграфа в ДБР питаннях. Але наголошую – у нас не було жодного факту, коли б комісія не дослухалася до нас, коли ми давали висновки по таких моментах, як, наприклад, негласне співробітництво з іноземними спецслужбами, продаж державної таємниці.

Є ще одне питання, яке ми вважаємо питанням-топ. Працевлаштовуючись, людина чітко знає, навіщо вона це робить. Методично неправильно – ставити запитання: «Що ви будете робити на посаді?», тому що людина ще сама може не знати, що вона буде робити, і фантазія у всіх різна, але можемо чітко поставити запитання: «Навіщо ви туди йдете?». Тому що на нього людина уже собі внутрішньо дала відповідь. Я працюю в приватній практиці з 2006 року, і ви знаєте, що у мене є таке запитання: «Чи давали ви хабарі?». Так от, 90 відсотків обстежуваних давали хабарі.

– Так. Хоча б за довідку.

– Давали хабарі й, оскільки вони дають, значить хтось бере – і це суспільство сприймає. Інша справа, що ми нетерпляче ставимося, коли хтось бере, але доволі терпляче ставимося до того, що самі беремо «відкати», самі одержуємо зарплату в конверті – і завжди цьому знайдемо пояснення, так?

Підкреслюю: навіть донори, по-суті, визнали, що в Україні неможливо відібрати оцих бездоганних спартанців-антикорупціонерів. Саме донори міжнародної допомоги вимагали виключити із Закону про Антикорупційний суд норму про обов’язковість проходження суддями поліграфних перевірок. Вони  назвали цей пункт «надмірною вимогою». Суспільство повинно дорослішати і розуміти, що якщо навіть донори проголошують, що вони не знайдуть суддів, які бездоганно пройдуть поліграф, а суддів не півтори тисячі, то як ми знайдемо півтори тисячі правоохоронців? Але ж судді йдуть із числа привілейованого юридичного корпусу, у якого зарплата завжди була вища, ніж у слідчих районних управлінь, що самі «забезпечували» себе  папером, картриджами, бензином тощо.

Тому величезне значення має: як корелює минулий досвід із мотивацією – що в людини було і навіщо вона йде в ДБР. Якщо вона йде сюди за корупцією, то вона створить для неї всі умови. Завдання спеціаліста – розкрити досвід, встановити мотивацію.

Це безпрецедентне тестування ще й тим, що ніхто на нас жодного тиску не чинив і ніхто ніяких домовленостей не мав.

– Так уже й ніяких?

– Прозора організація тестування – відповідь на ваше запитання. Поліграфологи всі з різних структур. Жоден із них наперед не знав, кого тестуватиме завтра. Працюють всі тут, на Петлюри,15. Жоден зі спеціалістів не є моїм підлеглим. Ми хотіли і виключили навіть мінімальні можливості тиску на спеціаліста. Була у нас і вимога виключення конфлікту інтересів – спеціалісти не тестували представників своїх відомств. 44 кандидати, здавши немалий пакет документів, пройшовши два етапи тестувань на знання права – не з’явилися на поліграф. Але ж вони знали, що поліграф буде обов’язково, бо це прописано у Законі «Про ДБР»! Мабуть сподівалися, що поліграф буде лагідніший… Частина із досліджуваних після поліграфа вирішили вже не йти на комісію…Також показово? Так що зради зрадної не вийшло.

– Ви вірите, що людина колись брала навіть мішок яблук, а тепер може пройти і знати, що вона не піддасться спокусі?

– Я вірю в те, що ми повинні наводити лад у своїй державі. Я вірю в те, що кожен повинен працювати на своєму місці і я вірю, що використання поліграфа – не єдиний, але великий бар’єр для недоброчесних, антидержавних осіб. Я вірю, що фаховий патріотичний поліграфолог може принести багато користі державі – й це доведено на цьому тестуванні. Дуже багато негативних людей не пропущено.

– Тестування проходило виключно українською?

– Так. Цікаві були моменти. Бо часом приходять люди, які посідали великі посади і які не звикли говорити українською. І коли спеціаліст йому пояснює, що робота не буде вестися російською мовою, що якщо він проти, то може  встати і піти, це є величезний удар по самолюбству. Вперше майже тисячу тестувань були проведені виключно українською мовою, хоча нам постійно розповідали наші опоненти, що українська мова в цих дослідженнях ледь не зайва.

Повертаючись до запитань.  Було про зловживання алкоголем. Ви скажете – п’ють усі, а в правоохоронних структурах вживання алкоголю з радянських часів є мало не субкультурою.  Але ми задаємо запитання – чи виконувала людина службові обов’язки в стані алкогольного сп’яніння, чи мала досвід нападів неконтрольованої агресії в стані алкогольного сп’яніння, чи здійснювала дорожньо-транспортні пригоди в стані алкогольного сп’яніння.

Важливо, що кандидат, який проходить тестування, розуміє, що це те, про що його будуть питати і через рік. Бо поліграф працівники ДБР мають проходити щороку. Усвідомлення того, що через рік під час тестування на поліграфі знову будуть питати – чи водив автомобіль у стані алкогольного/наркотичного сп’яніння – стане для частини людей стримуючим фактором. Може, ми цим запитанням не лише не пропустимо негарну людину, а й врятуємо чиєсь життя, репутацію. Далі, вживання наркотичних речовин. Ми виявили осіб, які вживають.

– Та ви що?

– Скажімо так, досвід вживання наркотичних речовин, як і в цілому по суспільству, є в багатьох кандидатів. В основному це марихуана у юнацькому віці, її часто, ще в передтестовій бесіді, визнають самі досліджувані. Але ми з’ясовуємо це питання глибше – яким чином людина вживала, коли це було востаннє і що саме вона вживала. Розумієте? Чи купувала, чи продавала, чи справді лише брала участь у контрольній закупці й зберігала вилучене у службовому сейфі? І ми можемо сказати, що комісія за нашими висновками – ні зовнішня, ні перша внутрішня не пропустила жодної людини, яка відповідно до результатів дослідження вживає наркотики, водила транспортний засіб в стані наркотичного сп’яніння, продавала наркотичні речовини. А ми виявляли кандидатів, які вживають амфетамін, наприклад.

Повертаючись до питання поліграфа, хочу сказати ще дещо. Відносно частини кандидатів ми зупиняли дослідження завчасно через виявлену фармакологічну протидію. З поведінковою протидією все значно простіше – виявивши та пред’явивши її кандидату, зазвичай досягаєш того, що людина починає дотримуватися інструкції. Якщо ж викривлення фізіологічних реакцій є наслідком вживання фармакологічних препаратів, то їх дія розгортається  незалежно від бажання людини. А коли ступінь впливу фармакології заважає отримати результат, вихід один – припинити тест. Людина, може, вже й зрозуміла, що нічого страшного в питаннях нема, кається, що прислухавшись до немудрих порадників, вжила таблетки, але нічого ж не повернути.

Завдяки зізнанням кандидатів ми виявили кілька недоброчесних поліграфологів – працівників приватних і, навіть, державних структур, які вчили кандидатів протидіяти дослідженню (випити ліки, навмисно не спати вночі перед дослідженням тощо). Ми навіть укладали свого роду «угоди» – взамін на видачу імені «вчителя» давали можливість пройти тест ще раз. Це також наші українські реалії… У США людей, які протидіють при прийомі на роботу, більше не тестують. Але при такому підході ми б не розуміли, що ж ховав кандидат і хто його навчив це робити. Так що навіть склали свою «чорну базу» нечесних спеціалістів.

І я вам скажу, що це, насправді, є велике зло. Тому що в цій поліграфній перевірці встановлювався досвід негласної співпраці з іноземними спецслужбами. І у мене запитання до цих поліграфологів, які вчили обманювати поліграфолога – чи знали ви, кого готували, чи були ви певні, що це люди, які не співпрацюють з іноземними спецслужбами, коли давали такі рекомендації?

Цього травня ми провели семінар, присвячений 20-річчю використання поліграфа в Україні з метою розкриття та розслідування злочинів. На ньому були присутні 120 спеціалістів. Але в мене було відчуття, що цей рік стане роком ще більших звершень для української державної поліграфології. Я передчувала, що ми працюватимемо по ДБР, що це буде наша робота, тому що безкоштовно таке тестування приватні структури не проведуть, вони заправлять мінімум 2 тисячі гривень за людину. Так от, наше тестування коштувало б державі зараз 2 мільйони гривень.

– Яка драматургія. Скажіть, от за три роки поліграф став частиною нашої культури правоохоронних структур, «перевіряльної» культури?

– Поліграф відіграє величезну роль у зборі доказів щодо зовнішньої агресії. З 2015-го року поліграф у результаті наполегливої роботи керівництва  Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, його відділу психологічних експертиз став методикою, яка використовується в судових експертизах. Як наслідок маємо нормативний документ, яким Міністерство юстиції регламентує використання поліграфа при проведенні судових психологічних експертиз. Маємо сучасні нормативні документи, які регламентують використання поліграфа у органах прокуратури і ДБР. І це ще одна відповідь на питання, чому поліграфи повинні проходити періодичні повірки – згідно з чинним законодавством, всі прилади, які використовуються в судових експертизах або в інтересах органів прокуратури, вони повинні піддаватися метрологічним провіркам.

За допомогою поліграфа проводяться судові експертизи. І ці судові експертизи поповнюють доказову базу. Наприклад, бійці упізнали людину, яка їх катувала в полоні. Як це довести? У нас же немає «трійки» – ось так схопити, назвати причетним і розстріляти. Повинна бути зібрана доказова база, бездоганна, така, що дозволить притягти ката до відповідальності, а не дасть йому змогу скаржитися у Європейський суд з прав людини і відсуджувати у держави кошти в якості моральної компенсації. А упізнання навіть двома людьми – це ніщо.

Водночас, якщо провести судову експертизу з використанням поліграфа по відношенню до підозрюваного, свідків, потерпілих – на предмет того, чи не обмовляють вони підозрюваного, чи співставляються результати травмувань, встановлених судовою медичною експертизою із результатами поліграфних перевірок, в ході яких задавалися питання – куди і чим підозрюваний наносив ушкодження полоненому, то доказова база є більш переконливою.

– Тобто, можна їх всіх на експертизу?

– Звісно. Це є величезне зрушення. Стосовно армії, не знаю. Але є моменти, які мене напружують. Наприклад, кілька місяців тому читаю в Інтернеті, що є провадження по втраті таємного документа. В тих же США це було  предметом для роботи поліграфологів, тому що зрозуміло, що є обмежене коло осіб, документ не міг зникнути безслідно. І така втрата – це знущання над всіма контролюючими органами. Тому, що всі розуміють, що зараз не потрібно нічого красти, достатньо що зробити? Сфотографувати. А тут документ зник.

Закономірно, у мене виникає питання – чи працювали по цій ситуації поліграфологи Збройних Сил? Не чула, але сподіваюся, що працювали. Чи працювали поліграфологи у справі розкрадання палива, виявлених керівництвом ЗСУ фактах зберігання неякісних прострочених консервів? Чи тестують військових комісарів на предмет одержання неправомірної вигоди?  Не можу сказати.

Можу сказати, що поліграф дуже позитивно сприймається в суспільстві й суспільство має об’єктивно високі вимоги. В Службі безпеки поліграф переживає сплеск. У військовій прокуратурі також. Там дуже велику увагу приділяють цьому напрямку. Там не беруть людей на роботу, які не тестуються на поліграфі.

По поліції не можу сказати такого. У законі є пункт про те, що всі повинні тестуватися, а почали підніматися питання тільки зараз. А поліція існує вже не один рік. Багато поліцейських, яких ми тестували тут, у ДБР, ніколи поліграфних перевірок не проходили.

Для поліції поліграф – украй важлива штука. Боюся, що зараз там зникає цілий пласт такого напрямку, як використання поліграфа в оперативно-розшуковій роботі – там, де ефективність школи перевіряється на раз і там, куди донорські гроші не доходять – мало хто хоче навчати в напрямку, де помилки швидко стають очевидними. А раніше поліграф активно використовувався при розкритті злочинів, у роботі з агентурою, для з’ясування – чи не дурить агент, при зборі доказової бази, в опитуванні свідків, які давали неоднозначну інформацію. Зараз цей напрямок у занепаді, і це очевидно.

Часом на три тижні приїжджають закордонні тренери. Але за три тижні навчити не можливо, до того ж треба враховувати, що цей вчитель повчив і поїхав, його учні не мають супроводу належного, що дуже важливо в перші роки роботи.

В Академії СБУ з 2009 року існує поліграфна школа. Вже 2018-й рік, і тільки зараз в Національній академії МВС починають піднімати питання про підготовку. Однак хто вчитиме? Скільки злочинів розкрили вчителі? Який у них практичний досвід роботи? Поліграфним дослідженням не можливо навчити, переповівши прочитане у книжках. А наші теоретики-викладачі часто по іншому не вміють. Супровід, як я казала, має велике значення. Моя електронна пошта практично щотижня поповнюється листом-проханням когось із учнів перевірити написані тести, допомогти визначитися із поліграмами (результатами роботи з поліграфом – ред.), врешті-решт, – сказати – так, ти правий, висновок правильний! У поліграфології не повинно бути обмеженого терміну супроводження, в нашій школі, принаймні, його нема, але так є далеко не всюди.

Говорити, що поліграф став частиною «перевіряльної» культури, думаю, зарано. Але суспільство позитивно сприймає поліграф, і ми тестуванням кандидатів в ДБР суспільство не зрадили.

Знаєте, інколи мені кажуть – вам не шкода людей, які через ваші висновки не отримали бажаної посади (чи то в бізнесі, чи на службі). Я в таких випадках відповідаю – не через наші висновки люди не отримують бажане, а через свій досвід, вибрану модель поведінки, мораль. Наші висновки відкривають дорогу кращим, чеснішим, моральнішим.

Лана Самохвалова, Київ

Джерело