Сергій Старенький. Екс-очільник Державної пенітенціарної служби

Трощинська: В Україні вперше звільнено «довічника», базуючись на рішенні Європейського суду з прав людини, таке рішення ухвалив Апеляційний суд Вінницької області. Олександр Каверзін засуджений за  вбивство семи людей, серед яких – троє міліціонерів, загалом – 13. Йому 43 роки, він позивався в Європейський суд з прав людини через те, що його стан здоров’я істотно погіршився. Ішлося так само, наскільки ми розуміємо, про тортури, або можливі катування під час того як відбувалося слідство, і можливо далі уже у тюрмі. Послухаємо Валерію Лутковську – це Уповноважена з прав людини Верховної Ради України. Наша колега Ірина Славінська вчора окремо взяла у неї коментар з приводу цієї справи.

Валерія Лутковська: Громадяни вважають, що можна обмежувати права людини колишніх засуджених. Це показник того, що у нас державні органи, і, в даному випадку суд – більш гуманні, аніж суспільство, як це не дивно, хоча зазвичай чуд – це дзеркало суспільства. У даному випадку суд дійсно розглянув питання чи може людина в подальшому відбувати покарання, тому що взагалі-то, функція пенітенціарної системи – це відбути покарання і перевиховатись, і повернуться в суспільство його нормальним членом. У даному випадку суд поставив перед собою питання: він дійсно може відбувати покарання? Пан Каверзін вже був заявником до Європейського суду з прав людини, і виграв справу. Ця справа стосувалась того, що ставлення до нього з боку правоохоронних органів тоді, коли його затримували, а це було досить давно – було наскільки жорстоким, що він втратив зір через те, що до нього застосовували тортури. Не було проведено розслідування, ніхто не поніс відповідальність за те, що його позбавили можливості бачити. Він був засуджений до довічного позбавлення волі на підставі тої явки з повинною, яку він дав під тортурами. Тому суд вирішив: ні, на сьогоднішній день його стан здоров’я не дозволяє йому відбувати покарання. Думаю, що було оцінено і, в тому числі, рівень його суспільної небезпеки.

Тетяна Трощинська: Чи можемо ми з цього коментаря припустити, що на етапі слідства могли бути застосовані тортури, і Європейський суд з прав людини міг собі теж припустити, що це зізнання було вибито під тортурами?

Сергій Старенький: З того що я почув, я розумію, що йде серйозне пересмикування якихось юридичних аспектів. Я повинен заперечити ті слова, які були сказані, що завдання пенітенціарної системи є утримувати, перевиховати, повернути в суспільство. Суть довічного позбавлення волі і говорить про те, що ця людина не повинна бути повернута в суспільство. Вибачте за грубість, народними словами – вона повинна померти в тюрмі. Це перше. По-друге, якщо ми говоримо про порядок звільнення хворих засуджених, які відбувають покарання – суд ні в якому разі, взагалі не повинен розглядати питання винності його в тому вироку, який уже був проголошений.

Тетяна Трощинська: Тобто це не розгляд винності, а чого тоді? Умов утримання і законність звільнення?

Сергій Старенький: Так, про законність звільнення.

Тетяна Трощинська: А чи може суд розглядати законність отримання, наприклад, явки з повинною?

Сергій Старенький: Ні, ні. Однозначно ні, тому що це питання, яке вирішується вже при порядку відбування покарання. Є сталий факт, є юридичний факт – він називається вирок суду, який набув законної сили. Якщо суд, не дай Боже, починає оцінювати чи справедливо він був засуджений раніше при вирішенні питання про звільнення – це однозначне перевищення повноважень суду, вихід за межі конкретної справи, яка вирішує – хворий чи не хворий. Тепер щодо тих підстав, що він був хворий, і йому нанесли ушкодження і так далі. Згоден – такий факт було встановлено.

Тетяна Трощинська: Це було при затриманні, 2001 рік.

Сергій Старенький: Так. Звичайно є питання щодо того, що з ним відбулося, але вибачте, це питання також вже розглядалося Європейським судом з прав людини. Європейський суд з прав людини постановив справедливе рішення, яке ніхто не оскаржує зараз, про те, що компенсація за таку шкоду становить 40 000 євро, які пан Каверзін отримав.

Тетяна Трощинська: Це була його передня справа до Європейського суду з прав людини?

Сергій Старенький: Так. У мене тоді питання до правоохоронних органів, і до Омбудсмена в тому числі. Вибачте, якщо в Україні не створено механізму відповідальності за рішення Європейського суду з прав людини, крім фінансової відповідальності держави, що вони роблять взагалі? Ці державні діячі повинні це робити, і Омбудсмен в тому числі, а не заявляти зараз, що все справедливо, тому що його колись побили. Вибачте, а якщо його колись побили, і нанесли йому ушкодження, то це був злочин тих, хто побив?

Тетяна Трощинська: До речі, мав бути тоді розслідуваний злочин з боку тих, хто побив?

Сергій Старенький: Звичайно.

Тетяна Трощинська: І мали б бути покарані ці люди?

Сергій Старенький: Звичайно, і це відповідальність саме двох інституцій. Це відповідальність інституції Омбудсмена, який повинен відповідати за дотримання прав людини, і відповідальність за їх недотримання. А також – це відповідальність Міністерства юстиції, яке імплантує рішення Європейського суду з прав людини, і необхідно вживати, і, в тому числі, заходів для відшкодування шкоди людям, але і регресний позов там до тих, хто винний в тому питанні. Якщо держава виплатила 40 000 Каверзіну, била ж його не держава, бив його конкретний співробітник. А якщо він не несе відповідальності, то одне з двох – або не створено механізму, або той співробітник не винний, той конкретний співробітник. Звичайно, зараз у правозахисників така певна ейфорія, тому що відбулось те, що не повинно було відбутись.

Василь Шандро: Як така ситуація правильно називається в юридичній науці?

Сергій Старенький: Я вважаю, що це перевищення судом своїх повноважень по розгляду цього питання, тому суд повинен був розглянути лише два аспекти: чи підпадає хвороба, якою він хворіє під той перелік, який не дає можливості відбувати далі покарання, і чи є те покарання, яке він відбуває фактичним, від якого можна звільнити. Від довічного покарання не можна звільнити, крім інституту помилування Президентом.

Сліпоти там немає, як підстави для звільнення. Вибачте, він сліпий, але він живий. А ті співробітники, яких він вбив при затриманні, судом доведено їх вбивство, вони вже трохи неживі.

Тетяна Трощинська: Ще є інші люди, які загинули, і ще є ті, які його били і які, можливо, не покарані?

Сергій Старенький: Наскільки я розумію, вони не покарані, і навіть такі провадження не відривалися через те, що я сказав. Не створено посадовими особами держави такого механізму відповідальності. Та компенсація, яку Європейський суд присудив – виплачена, то вибачте, це питання тоді зняте з повістки дня.

Василь Шандро: Йдеться про справу «Каверзін проти України» Чи законно українські суди можуть приймати рішення поза цим рішенням Європейського суду з прав людини?

Сергій Старенький: Вони можуть використовувати це рішення, і повинні використовувати у цій справі, і в аналогічних справах, які є.

Василь Шандро: Але рішення Європейського суду з прав людини вище?

Сергій Старенький: Воно остаточне. Воно є частиною міжнародного права, яке Україна зобов’язалася виконувати. Тому на підставі цього рішення пан Каверзін та його адвокати могли, і скоріше за все звернулися до Верховного Суду з заявою про перегляд рішення, який був раніше щодо його засудження. Але я так розумію, що він не отримав відповідної реакції, тому що це міф, що довічне позбавлення волі можуть дати тільки на підставі явки з повинною. Судова система так не працює, не лише самопризнанням підтверджується вся вина. Зараз апелювати тим, що Європейський суд визнав, що його катували при затриманні, і це є підставою для подальшого звільнення – юридично невірно.

Я б хотів ще трохи відійти від юридичної площини. Зараз запит і потреба суспільства зовсім в іншому. Зараз, наскільки я розумію, є потреба в більш жорсткому ставленні до злочинців, тому що ми розуміємо, що зараз є вал злочинів, за які не несуть відповідальності ті, хто їх скоює. Але не сплутайте, це не означає, що цих в’язнів треба катувати до довічного позбавлення волі, навпаки, внутрішньо-побутові умови дійсно повинні бути динамічними. Він відбув свої 10 років в камері, нормальна поведінка – дайте йому можливість відбувати покарання в загальній масі. Він буде працювати, чи вийде волейбол пограє чи в баскетбол, і так далі. Тобто побутові умови для «довічників» зараз треба переглядати. Але не підставою їх звільнення, на сьогоднішній день.

Василь Шандро: Цей прецедент може розпочати певну тенденцію?

Сергій Старенький: Він уже її розпочав. У нас хоча і не прецедентна система права, але суди враховують практику інших судів.

Якщо потерпілі не були повідомлені про те, що розглядається таке питання щодо можливості звільнення Каверзіна від відбування покарання, як і будь-якого засудженого, щодо якого розглядається питання про дострокове звільнення, якщо потерпілі не повідомлені, хотіли брати участь, і їх не допустили до участі в цій справі – це 100% підстава для відміни цього рішення.

Тетяна Трощинська: Як визначати доцільність і адекватність рішення про помилування, особливо коли йдеться про тяжкі злочини. Це прописано законом? Чи це інші чинники?

Сергій Старенький: Юридично інститут помилування прописаний так, що свої пропозиції подає служба з питань помилування при Президентові України, її очолює пан Букалов на сьогодні. Вони вивчають характеристики з місця відбування покарання цієї людини, оцінюють залишок строку, який ще повинен відбути, оцінюють життєві обставини,  суспільний резонанс, і пропонують Президенту. Останнє слово за Президентом, але з практики, майже 100% пропозиції цієї комісії Президент погоджує.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі. 

Скорочену текстову версію підготувала Катерина Мацюпа