Після того, як під час затримання активістів на Подолі в Києві 9 лютого один з правоохоронців вигукнув: “Лягай, Бандеро!”, керівник Нацполіції Сергій Князєв несподівано запустив флешмоб “Я – бандерівець”. Його сприйняли по-різному. Особливо самі правоохоронці. Дехто вважав, що це зрада, були й ті, хто висловлював підтримку. Але на цьому фоні так і залишилося відкритим питання: чи готова поліція загалом забезпечити правопорядок під час виборів, позаяк градус напруги постійно зростає, і чи не виллється це з часом у силові розгони будь-яких акцій. І чому досі не звільнено поліцейського, який перевищив службові повноваження. Тому цього разу, обговорюючи з головою Нацполіції криміногенну ситуацію в країні, говорили багато й про політику. Про те, чи пов’язані політичні сили, що рвуться до влади, з криміналітетом.
В інтерв’ю “Цензор.НЕТ” Сергій Князєв розповів про найтиповіші порушення під час передвиборчої кампанії, навіщо йому призначили нового заступника, як суди відпускають на поруки нардепів людей, що скоюють злочини на замовлення, і чи можете поліція упереджувати напади на активістів, які критикують зокрема й правоохоронців.
“ДОПУСТИТИ ПРАВОПОРУШНИКА ДО НЕСЕННЯ СЛУЖБИ, ВИДАТИ ЙОМУ ЗБРОЮ, ЖЕТОН Я НЕ МОЖУ, А ЗАРПЛАТУ ПОВИНЕН ПЛАТИТИ”
– Що ближче вибори, то напруженіша ситуація в суспільстві. Приклад – події 9 лютого під Подільським райуправлінням поліції. Поліція загалом готова нині до схожих ситуацій? Як Ви для себе інтерпретуєте те, що там сталося?
– Правову оцінку було надано відповідним правоохоронним органом – ДБР, нині проводиться розслідування. Правову оцінку дій чи бездіяльності особового складу головою поліції також було дано миттєво. Я не роблю великі дописи у “Фейсбуці” і не пишу часто, але якщо вже реагую, то реагую. І моя реакція була однозначною: особа, яка порушила закон, притягується до відповідальності. Ви ж не побачили на судових засіданнях протестів, мовчазних акцій поліції чи сотні транспарантів на підтримку. Нічого такого не було. Офіцер поліції переступив закон, його притягнуто до відповідальності – все, крапка. Я, зі свого боку, як глава Нацполіції відразу ж вибачився. І моя форма вибачення була досить креативною.
– Ви так і не відповіли на питання: чи готова поліція до таких ситуацій? Навіщо людей бити ногами? Це, по-вашому, адекватна реакція?
– Закон передбачає адекватність реакції. І ця адекватність – на розсуд керівника підрозділу чи особи, яка віддає команду. Давайте знайдемо в нормі права, що таке адекватність. Адекватність реакції – відповідно до стартової інформації, яка отримується старшим керівником, що віддає команду. У цьому випадку генерал – керівник поліції міста – оперував інформацією, що у відділок поліції було доставлено частину громадян. Правильно їх доставили чи неправильно, розбиратися ніколи. І от частина громадян, які знаходились у відділку поліції чи повернулися назад, заблокували роботу державної установи.
Як він повинен діяти, з огляду на те, що дія чи бездіяльність однаково підпадає під покарання? І старший керівник дає команду: розблокувати роботу підрозділу. Далі йдуть загрози й ризики. У цих громадян вилучили ножі, газові балончики, палиці – умовно не зброю. Що це за собою тягне? Залежить від того, яка це частина суспільства. А це політично активна, радикально налаштована. Що потрібно робити в такому разі? Бігти у найближчий квітковий магазин і купувати троянди чи тюльпани? Ні. Потрібно виконувати поліцейську функцію – розблокувати роботу.
Також відповідальність несе той, хто розписує добовий графік несення служби нарядів у місті. Їх же не можна десь із повітря концентрувати. Отримує команду – розблокувати. Скільки осіб там заблокувало роботу органу? – 10, 20, 30… – Як вони поводяться? – Активно. Є всередині штовханина, бійка. Це явно не бабусі з дідусями у в’язаних беретах прийшли з проплаченого мітингу – по 100 гривень відбути номер.
До речі, хотів звернути вашу увагу от на що. Для мене як для керівника Національної поліції у цій ситуації, окрім недоліків, є один надзвичайно яскравий позитивний чинник.
– Який саме?
– Коли спецпризначенець вибігає з автобуса, підбігає до жінки, що тримає камеру і питає: ви хто? Вона каже: я журналіст.
Тепер давайте замислимося: що б у цій ситуації було в 2013 році? Удар – камера – асфальт. Так? А що ми побачили в 2019 році? Журналіст знімає, і ніхто йому не заважає. Бо це – твоє право. Це твій обов’язок. Ми потім скористаємося твоїми матеріалами для встановлення істини в цій справі.
Є ж відмінність між 13-им і 19-им роками?
– Зрозуміло, що в такій ситуації по квіти ніхто не бігтиме, але ж, відреагувати можна було якось інакше. Залучити ту ж поліцію діалогу…
– Це правильне запитання, але давайте оцінимо ситуацію на той час. У чому полягає функція поліції діалогу? Коли на площі мітинг чи два мітинги, поліція діалогу там. Оце їхнє завдання – нікого не вмовляти, а бути з людьми, які виражають свою соціальну волю чи певні погляди. Тобто, бути на мітингу – це їхній функціонал. А тут зовсім інше – блокування державної установи. Якщо треба організувати перемовини, якщо потрібна деблокада, якщо захоплено заручників, тоді справою займаються як спецпризначенці, так і перемовники. Не поліція діалогу. До речі, підрозділів поліції діалогу не дуже багато, на цей час є лише у 4 найбільших містах – там, де найбільша політична активність.
– Негусто, надто як для року двох виборчих кампаній.
– Так. Наприклад, перед вашим приходом ми з колегами обговорювали ситуацію на Черкащині. І якщо казати про поліцію діалогу, то там прийнято рішення створити такий підрозділ, планую виділити 7 штатних посад. Але де знайти людей? Тих, кого активне місцеве суспільство знає, розуміє? І щоб він/вона не боялись надіти жилетку і сказати: я поліцейський, я разом з вами мітингую. І не дістати за це, даруйте мені…
– А що, дістають?
– Не без цього… Після кожного серйозного заходу вони не додому йдуть, а до лікарні.
– А де під час подібних ситуацій найважче?
– Там, де не змогли знайти контакт з організаторами акції.
Отже, поліція діалогу – присутність на мітингах, це діалог на вулиці. А перемовників задіюємо під час коротких спецоперацій. Тому і тут було миттєве рішення – розблокувати. Адже що лежить у черговій частині поліції? Потрібно нагадати вам 2014 рік, від сходу до заходу?
Чомусь ми всі беремо на горло: давайте перекричимо, давайте послухаємо одну сторону. Чому так? А тому, що в цьому разі був вислів образливий для більшої частини населення держави.
Тепер відкриваємо норми Кодексу про адміністративні правопорушення, етичний кодекс, зважаємо на сімейно-громадське виховання – отака проблематика.
– Це тут до чого?
– То почекайте, 140 тисяч поліцейських – не інопланетяни, це плоть і кров народу, з усіма вадами. Як в армії. Що таке армія? Це мікрокраїна – тільки з усіма гіперпозитивними і гіпернегативними проблемами, які є в суспільстві. Так само і в поліції. Тільки є одна відмінність: у поліції співробітник ввечері знімає форму і йде додому. Він живе в тій субстанції, в якій і служить.
– Але ж Ви прекрасно розумієте, що суспільство радикалізоване. І з наближенням виборів ситуація буде тільки загострюватися.
– Розумію…
– Можливо, потрібні спецтренінги? Бодай якась робота в цьому напрямку ведеться?
– Постійно. Вивчаємо найсучасніші методології, які застосовують у європейських країнах. Дивимось на Францію, на те, як вони діють у ситуаціях з “жовтими жилетами“. Іноді мені офіцери ставлять питання: чим у них краще? Відповідаю так: у них 140 відкритих проваджень стосовно поліцейських – щодо ймовірного перевищення фізичної сили чи влади. 140 проваджень на сьогоднішній день! Правильно діють колеги з Франції чи неправильно – відповідні органи нададуть цьому оцінку.
Як і у випадку з поліцейським біля Подільського управління поліції. Суд вже обрав йому запобіжний захід.
– Його звільнили?
– Ні.
– А чому?
– Відкрийте наш Кодекс законів про працю та подивіться підстави для звільнення…
– Тобто, доки не ухвалить суд рішення про те, що він винний…
– …зокрема й це. Зараз рішенням суду його відсторонили. Я продублював рішення суду – видав наказ про відсторонення на 60 діб. Тому чекаю вас на 61 добу, коли суд прийме рішенням про подальше відсторонення. Я, до речі, переконаний, що суд не встигне видати це рішення. Тому що в мене є, на жаль, десятки випадків виявлення караних діянь щодо працівників поліції як торік, так і впродовж цього року. І якщо з першою постановою суду про відсторонення до мене ще приходять, то другу чи третю вже й не приносять. Оскільки суд у подальшому не продовжує такий захід, то в мене виникає дисциплінарна і трудова проблема: як відсторонити?
– Чому не продовжує?
– Ну, забуває чи слідчий не встигає подати відповідне клопотання – мене це не цікавить. Виходить так: допустити правопорушника до несення служби, видати йому зброю, жетон я не можу, а зарплату повинен платити.
– А що він зараз робить?
– Він о 8 ранку може прийти на робоче місце, але не брати участі ні в чому…
– І при цьому отримувати зарплату?
– …а о 18 годині піти додому – і отримувати заробітну плату.
– І як колеги ставляться до його нинішньої ситуації?
– Я думаю, ви це не гірше за мене знаєте. Або й краще. Позиції діючих поліцейських різні, але переважна більшість каже, що він вчинив неправильно. Вчинив злочин. Чи це кажуть уголос для нас, чи це в них такі особисті внутрішні відчуття, переконання, хто з нас може перевірити? Навіть журналістський пул має різні погляди. Так само і поліцейський пул. Але ніхто не виходить з мітингом, не заявляє, що незаконно карають поліцейського. Всі чітко розуміють, що передусім має бути виконання закону. Крапка.
– Флешмоб “Я – бандерівець”, який запустили у соцмережі, то була Ваша ідея?
– Він спрацював?
– Ну, як вам сказати…
– Річ не в тому, негативно чи позитивно, я питаю, він загалом спрацював?
– Залежить від того, що Ви вкладаєте у поняття “спрацював”.
– Я висловився на своєму особистому акаунті як громадянин України. Ну, хтось сприйняв це як думку глави Нацполіції…
– Але це таки була Ваша ідея?
– Це моя думка, і я від неї не відступаюсь.
– Ви не схожі на людину, яка б усе це придумала. Скоріше, це треба мати такий політтехнологічний мозок…
– Поясню. Під час першої ж розмови з Крищенком (керівником столичної поліції, – ред.), емоційної такої, він мені каже: “Слухай, ну це біда. Навіть не стільки біда, що він вчинив правопорушення – це його ситуативне рішення, треба ще зрозуміти, чому він так зробив”. Він же також отримав дозу газу у якійсь попередній сутичці за мить до цього, у тому ж приміщенні, щоб ви зрозуміли. Але це не зменшує і не збільшує його вини: ДБР розбереться, суд розбереться… Так от, Андрій каже: “Ну послухай, це вже було в 14-му, тоді мене Гіркін чи хто там із цих придурків, коли викидали із вікна райвідділу, обзивали бандерівцем. А я народився в Горлівці, я за Україну, я – українець. Нехай розмовляю українською не найкраще, але ж це не злочин, так? І я тоді був бандерівцем!”
Тоді я йому: то давай напишемо! І тут уже не має значення, хто перший запропонував, а хто підхопив ідею.
– Тобто, це пішло від вас двох?
– Та яка різниця?! Ми не зачинщики цієї ідеї. Я розповів, як це сталося. І ще: це треба знати, яким був Сергій Князєв ще до того, як став головою Нацполіції. Щойно прибувши на роботу в рівненське управління поліції на посаду керівника, знаєте, кого я викликав першим? Нізащо не вгадаєте – архіваріуса! Перший чоловік, який зайшов до мене в кабінет на мій виклик, був начальник архіву.
– Навіщо?
– Тому що це моє внутрішнє, моє особисте життя. Питаю в архіваріуса: що в тебе в архіві є, в розкладках? І ставлю задачу: принеси мені те й те. Бо в іншому житті я, можливо, був би істориком. Замислювався над вступом на істфак до університету Шевченка. Маю таке хобі. І перша справа, яку мені принесли, була справа Бульби, закатованого в НКВС у повоєнні роки. У першу ж мою вихідну неділю я прийшов у рівненський краєзнавчий музей. Подивився стенди, покликав потім до себе цих керівників і кажу: а де у вас великий стенд про операцію “Вісла”, про польсько-українські проблеми 1944-1947 років? Для мене це було дуже важливо. А Рівненщина – це ж, на хвилинку, західна Україна. І Рівне стало радянським тільки у 39 році минулого століття. То де мені шукати цю історію?
Таку ж саму задачу я ставив у Закарпатті, коли прийшов на посаду. Й досі всі керівники закарпатських архівів шлють мені нові книжки, діляться своїми дослідженнями. Але це моє особисте, і воно нікого не цікавить. Не хочу, щоб це когось цікавило, розумієте?
До речі, біографія Бульби-Боровця справила на мене велике враження. Потім я поїхав на Здолбунівщину у Чорний ліс, аби побачити, де восени 1944 року був той великий 3-денний бій вояків з Радянською армією. Подивився, де було підстрелено командуючого Ватутіна, який звільнив Київ, – керівника Українського фронту. Привезли мене на місце, де було затримано зв’язківця Кузнецова, героя СРСР із бригади Медведєва. Подивився, де був прийнятий бій в Гощі. Мені було цікаво, і я поїхав на межу Львівщини й Тернопільщини, де міг зникнути Кузнецов. Походив по тих селах, по полях, лісах – де зміг; коли мав вихідний, а не бігав по бурштинових полях, не розганяв наволоч усяку.
– Давайте завершимо про флешмоб. Судячи з Вашої розповіді, Ваше “Я – бандерівець” відповідало Вашим переконанням. Але потім у цей флешмоб почали включатися інші люди, й це перетворилось на снігову кулю. У декого це мало вигляд кар’єрного підлабузництва.
– Я маю такий специфічний статус, коли мої емоції розглядають як політичні заяви, розумієте? Ось тому й не пишу часто. Бо не хочу, щоб будь-який мій допис у соцмережах сприймали як прямий наказ чи тему до виконання. Мовляв, ось ми йдемо до перемоги комунізму, ось там попереду зірка. Чому? Тому що так сказав старший товариш. Я цього не хочу.
– Ви можете зараз аргументовано переконати людей у тому, що поліція готова убезпечити їх під час виборів?
– Я зобов’язаний це казати, тому й погодився дати вам сьогодні інтерв’ю.
“НАЙБІЛЬШ ТИПОВІ, ЯКІ МИ РЕЄСТРУЄМО І ВНОСИМО В ЄРДР, – ЦЕ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЙМОВІРНИЙ ЧИ МОЖЛИВИЙ ПІДКУП ВИБОРЦІВ”
– У Вас з’явився новий заступник, Олег Козловський, колишній очільник СБУ в Луганській області. І ось у соцмережах волонтер і блогер Роман Сініцин, відомий своїм критичним ставленням до сучасної системи МВС…
– …він, до речі, сьогодні буде тут (розмовляли того дня, коли згодом біля МВС відбулася акція протесту “Бандеро, вставай“, – ред.)…
– І Сініцин пише, що саме Козловський відповідає за вибори, саме з Козловським контактує постійно один (чи одна) з кандидатів у президенти, і саме під Козловського при керівниках поліції в кожній області ввели посаду помічника по виборах і розставили туди різних, часом дуже цікавих людей. То чи правда те, що пише Сініцин?
– Ось дивіться, я вам скажу одну річ: навіть за всіх позитивів і негативів, навіщо піднімати рейтинг небайдужого громадянина в українському суспільстві під ніком Роман Сініцин, обговорюючи його думки?
– Ну, рейтинг у нього і так високий… Його читають, йому вірять.
– Чудово. І я не принижую його честь, але і не хочу її піднімати. Рейтинг його. От він має відокремлену свою думку. Людина надрукувала, це зачепило багатьох; можливо, багато хто про це думав. Але я вам скажу одну річ: я більш ніж переконаний, що все це мине через короткий політичний час. І оце питання про одного із заступників глави поліції – це питання короткого політичного часу. Зовсім скоро це нікого не цікавитиме.
– Він же дев’ятий у вас уже? Загалом скільки може бути заступників?
– Необмежена кількість…
– І жодної жінки немає.
– Таню, давайте поміняємось посадами, вам трошки ще потрібно базової освіти – і все буде добре. Можливо, ви пройшли, як і я, якусь частину заочно.
– Давайте повернемося до Козловського. Навіщо він Нацполіції?
– Щоб дотриматись дуже важливої для країни норми врівноваженості поліції, нам доводиться зараз дуже важко йти прямо. Розумієте, я в своєму житті, от скільки я служив у правоохоронній системі, стільки й беру участь у виборах, на різних щаблях: від простого міліціонера, котрий охороняв бюлетені чи приміщення виборчої дільниці, й до вже адміністративних командних посад, які дають право приймати рішення.
Бачив різні речі, абсолютно різні. Й точно розумію, що всі політично заангажовані спроби якось використати мої слова як керівника наступного дня після виборів не припиняться. Потім буде короткий розбір польотів, а чому не вийшло, скільки сидить негідників у тюрмах. На щастя, тюрми не забивають такою категорією правопорушників, тому що здебільшого це – злочин совісті. Чи хвороба нації.
Коли служив у Закарпатті, познайомився з колегою з аналогічного управління поліції, тільки словацького, і якраз у нас була чергова хвиля виборів. І він мені каже: слухай, це катастрофа, ви колись поміняєтеся? Я кажу: я рахую солдатиків, мені ж потрібно бюлетені охороняти, машини, бензин там зекономити, десь знайти допомогу якусь фізичну, бо не вистачає… а як у вас? Він каже: а в нас усе просто. Дільниці охороняє приватна охоронна фірма, яку винайняв орган місцевого самоуправління. Тобто, охоронні фірми виходять на конкурс і краща перемагає.
Ми ж увесь цей процес перетворюємо на якусь чергову історію, яка прямо сьогодні змінить життя нації докорінно. Моя особиста думка змінилась 1990 року, коли мене – солдата Радянської армії – в Абхазії вишикували, як і всіх солдатів військової частини, о 9 ранку і повели строєм у клуб армійський, голосувати. Там були регіональні вибори. І – о, диво! – наш замполіт не впорався зі своїм обов’язком: він не подзвонив у Тбілісі, у політвідділ, і не спитав рекомендацію. А прізвища 2 кандидатів відрізнялися тільки першими буквами, тому що це специфічні абхазькі прізвища. І ми всі стоїмо у ступорі: за кого ж нам голосувати? Він намагається додзвонитися, поганий телефонний зв’язок. Гори там, аномалії якісь, не знаю. Він називає прізвища, а там кажуть: послухай, чітко назви прізвища, ми не можемо перепитати у старших товаришів, це ж неділя. Всі ж дома, старші офіцери. А не було ж тоді мессенджерів. Якось телеграфіст набив ці 2 прізвища, транскрипцією нашою, кирилицею. Там прочитали і сказали: коротше, голосуйте за верхнього, зрозуміло? І от уся наша рать за 15 хвилин, після 3-годинного очікування, закреслила верхній квадратик, жодним чином “не порушивши” на той момент Конституцію чи закон, чи закони совісті.
Але я тоді особисто для себе зрозумів, що це неправильно, так не повинно бути. А зараз волею долі став тим буфером, об який розбивається купа емоцій, які та чи інша політсила буде використовувати у власній інтерпретації: оцінювати ризики, схильності чи позицію Нацполіції… Позиція Нацполіції щодо виборів нейтральна. Хоч і з обливанням нас брудом. Та що поробиш?!
– Так що, Козловський замполітом у Вас буде?
– Почуйте мене! У мене велика кількість заступників, розумієте? І я б не хотів, щоб хтось із них ніс політичне навантаження. Навіть у такому контексті, що я вам розповів про 1990 рік, ви тут же прив’язали одного з моїх заступників до політики.
– Міністр внутрішніх справ Аваков каже, що агітація здебільшого ведеться незаконно, є численні звернення про порушення. Відкриті кримінальні провадження. Штаби яких саме кандидатів найбільше порушують і ведуть агітацію незаконно?
– На цей час вже маємо понад 1500 звернень щодо таких порушень. Відкрито вже 64 кримінальні провадження незалежно від приналежності до політичної сили. Найбільша кількість звернень надійшла з міста Києва, Дніпропетровської, Київської, Одеської та Донецької областей. Але ситуація змінюється щодня і ми розуміємо, що кількість таких звернень буде зростати.
– Наведіть найбільш типові порушення. Які з них найнебезпечніші для суспільства?
– Найбільш типові, які ми реєструємо і вносимо в ЄРДР, – це повідомлення про ймовірний чи можливий підкуп виборців. У таких повідомленнях фігурують різні політичні сили.
Найбільша кількість адмінпротоколів, які ми склали й спрямували до суду, і за частиною з них – уже ухвалено судові рішення, це порушення правил передвиборчої агітації, або, якщо простими словами, розвішування агітаційних матеріалів, які надруковано з порушеннями. Тобто, не вказано всі реквізити, незрозуміла типографія, оплата, тираж – ну, все, що є у диспозиції адміністративного законодавства.
Є велика низка соціально-вибухових правопорушень, зокрема, різні прояви хуліганства. Під час передвиборчої агітації тим чи іншим кандидатом люди свідомо порушують громадський порядок. Ми це кваліфікуємо як хуліганство. Тут простіше. Тут є суб’єкт, котрий порушує правопорядок, і головне – його вчасно локалізувати, якщо ми не змогли попередити.
Загалом політичний градус напруги у суспільстві росте, при тому, що до якихось знакових виступів кандидатів ще далекувато. Ще місяць із хвостиком.
– Чи часто Вам телефонують політики, особливо ті, хто зараз бере участь у цих виборах, з якимись підозрами щодо конкурентів, криміналітету?
– Все дуже просто. Звичайно, більшість дзвінків приймає на себе міністр, він частіше комунікує з політиками, я ж поліцейський, ще кілька років тому – опер. Але відповідно за ці 2 роки якось почали вже і до мене доходити. Зараз ви вийдете й побачите – сидить один із політиків, народний депутат однієї з політсил, щоб розв’язати якісь проблеми, як на його думку, передвиборчої агітації з боку нечесних конкурентів. Вислухаю його, якщо буде склад правопорушення, зареєструємо і будемо розслідувати. Відповідно без більшої чи меншої активності – так, як до всіх, однаково.
Мені в цьому сенсі набагато краще – весь політичний удар на себе бере політична верхівка міністерства – міністр і його оточення, а мене суспільство сприймає як керівника поліції, я цим дуже гордий. Дуже дорожу цим, от чесно вам кажу. Я б не хотів, щоб мене приклеювали до жовтих, синіх, зелених, фіолетових, але не ховаюсь. Коли треба було пройти першим у травні минулого року в одному із політичних… чи навіть не так, соціальних маршів, я йшов попереду офіцерів кінної поліції. Ще й першого заступника міністра Ярового з собою пройтися умовив. Кажу: пішли, батя, пройдемось… Звичайно, наплюють на нас там, будуть казати, що збоченці якісь, але ми повинні суспільству і особовому складу чітко показати свою реакцію на ту чи іншу подію. І першими пройшли від самого початку акції до кінця. Правда, внизу дійшли до вулиці Льва Толстого, я вже не витримав, кажу: підемо в кав’ярню, я пригощаю кавою, далі вже без нас…
На всіх акціях намагаюся бути поряд з особовим складом. До речі, мав навіть критичні зауваження: голова поліції – не солдат у строю. Але я все одно приходив туди, де були якісь знакові протести, наприклад, наметове містечко на площі Конституції. Хлопці завжди бачили мене чи когось із заступників. Своєю присутністю ми давали розуміти, що 2013 рік не повториться.
Знаєте, в чому основне питання 2013 року? На жаль, ніхто зі старших офіцерів не взяв на себе відповідальності визнати: “Це я сказав! Це я позаду ланцюга солдат”. І не в прикрі дні смертей, а в інші дні, від 21 листопада, ніхто зі старших офіцерів не хоче сказати – хто працював на той час. І от тому я переламую психологію керівництва поліції. Якщо щось сталося, не бійся, скажи, що це ти приймав рішення. Ви бачили брифінг Крищенка? Він вийшов і сказав: це я дав команду. Це відрізняється від 2013 року?
Крищенко вийшов і сказав: це я! Він, перш ніж їхати на брифінг, прийшов до мого кабінету. Я йому кажу: “Андрію, не скажеш ти – скажу я”. Запасна камера стояла ось тут, у мене в приймальні. Він знайшов у собі сили сказати, як це було насправді. Ось у чому різниця. Невже цього замало? Стояти поряд зі своїми солдатами й казати, що це я? Я з вами.
– Поліція звертається щодо цих порушень у виборчі штаби кандидатів? Вони розуміють ситуацію? Йдуть на співпрацю?
– Штаби мають одну мету – будь-що і будь-яким чином використовувати заради майбутньої перемоги своїх кандидатів, і тому комунікація в мене дуже суха.
– З іншого боку, чи відомо Вам, щоб певна політична сила співпрацювала зараз з криміналітетом? Раніше таке траплялося.
– Сьогодні вранці мені звітував керівник одного з оперативних підрозділів щодо ситуації за його напрямком роботи. І він мені дав витяг із оперативного агентурного перехвату – з однієї з установ виконання покарань, де один із засуджених спілкується з таким самим засудженим з іншої установи і каже йому: “А ну з’ясуй, за кого ви будете голосувати?” Але ця розмова природна, люди спілкуються один з одним – щось їх об’єднує, так? Когось об’єднує хобі, когось – місце проживання, а когось – місце виконання покарання, місце тимчасового проживання. Вони мають право це запитати. А от далі, чи використає це якась політична сила? То для цього і є сьогодні моя робота, щоб цього не відбулося. Повірте, це тяжко. Можливо, й не все вдасться, але ми будемо намагатися зробити все максимально.
– Нещодавно юрист, експерт антикорупційної групи “Реанімаційний пакет реформ” Олександр Лемєнов опублікував пост із запитанням до Юрія Луценка. Цитата: “Яка ймовірність того, що я годину тому бачив Семена Могилевича в “Public cafe” на Європейській площі? Просто цікаво, така людина теоретично може в’їхати на територію України?”
– Думаю, я б знав. Хоча чом би й ні? Людина може приїхати під іншими даними. І таке трапляється. Депортація торік осіб з інших держав, які пов’язані із злочинністю, свідчить про те, що вони повертаються в Україну з іншими документами, законно заміненими. Щодо цієї особи, мабуть, ні. Але якщо він в Україні, то дехто в мене отримає серйозні дисциплінарні зауваження.
“У 2018 РОЦІ ЗАРЕЄСТРОВАНО 40 УМИСНИХ УБИВСТВ, ЯКІ МАЮТЬ ОЗНАКИ ЗАМОВНИХ”
– Попри те, що поліція заявляє, що справи активістів розкриваються, активісти стверджують, що більшість із них не розкрито, а замовників не шукають зовсім. Що з цього приводу скажете Ви? Скільки є справ щодо нападів на активістів? Яку кількість розкрито? Активісти називають цифру 40, поліція – 9…
– Поясню коротко. Окремої категорії справ – напади на активістів – немає. Закон лише передбачив окрему норму щодо нападів на журналістів.
Щодо цифри 40, то ви замало називаєте. Я навіть читав 60, і, до речі, до мене приходили деякі громадські активісти і перераховували цих 60 випадків. Усі зареєстровані правопорушення, які вони назвали, на контролі. Проведено заслуховування щодо того, як ведеться розслідування, на рівні моїх профільних заступників.
Цифра “9” народилась ось у цьому кабінеті, в мене. На жаль, цю інформацію не так інтерпретували: 9 злочинів, які ми кваліфікували як замах на життя. Зрозуміло? Знаю, що кажуть: “Поліція стверджує 9 – насправді 60. Поліцейські… і понеслось”. Відповідно якщо частина суспільства вважає, що 60 правопорушень, о’кей. Ми не створюємо підсистему якусь.
Але хочу сказати: у нас у залишку щороку від 250 до 300 тисяч нерозкритих правопорушень. Це теж статистика. До того ж болюча. Бо серед них – розбої, вбивства, пограбування. Думаєте, дівчинці 13 років менше болить, коли якийсь виродок у неї на вулиці зірве сережки чи, не дай Боже, покалічить? Ну що я, ворог своїй нації чи що, щоб нехтував цим? Ні. Так само і з активістами. Ми приділяємо серйозну увагу цим розслідуванням. Наприклад, учора в Одесі людині, яка бореться з незаконними забудовами, спалили машину. По цьому правопорушенню мені доповідав керівник Одеської обласної поліції, поряд з іншими подіями, які були в Одесі. Одеса упродовж доби реєструє приблизно 300 правопорушень. Якщо вони всі їх мені будуть перераховувати, це дня не вистачить. Тому найбільш знакові: вбивства, розбої, пограбування або зниклі діти. Зникла дитина – для мене це супер-злочин, надзвичайна подія. Колись мій товариш, генерал Аброськін, він тоді на Донеччині був моїм командиром, сказав приблизно таке: може, ми цю війну швидко не закінчимо, але ми повинні перемогти в школі. Ну, Слава такий, він думає далекоглядно. І уточнив: “У Севастополі ми її програли”. Він сам родом з Севастополя.
– Чи спілкуєтеся ви з парламентською комісією, яка оцінює розслідування замахів на активістів? Чи вважаєте, що вони заважають розслідуванню?
– Знайомий з багатьма членами парламентської комісії. Особисто мене на бесіду не викликали, але мені частково відома позиція про хід розслідування, і я цікавлюсь цим.
– Фактично те, що відбулося з Гандзюк, є замовним убивством. Скільки торік в Україні сталося замовних убивств? У динаміці (порівняння з 2017-им і попередніми роками)? Кого замовляють? Який відсоток цих злочинів розкрито? Який відсоток знайдено саме замовників таких убивств?
– У 2018 році зареєстровано 40 умисних убивств, які мають ознаки замовних. Кількість таких злочинів приблизно однакова порівняно з попередніми роками, але маємо позитивну динаміку у їхньому розкритті. З 40 скоєних замовних вбивств розкрито 27. Для порівняння: у 2017 році з 39 зареєстрованих розкрито 20, у 2016-му з 41 розкрито 18. Але останні роки такі злочини вдається все частіше розкривати ще на стадії підготовки.
– По справі Гандзюк активістами, які знали Катю особисто і постійно слідкують за перебігом подій, було озвучено чимало претензій до якості розслідування. Як ви вважаєте, вони обґрунтовані? На ваш погляд, поліція зробила усе можливе чи все-таки ні?
– Мені важко коментувати, все ми зробили чи ні. Якби зробили все, справа була б у суді. Але початковий етап поліція виконала. Давайте не будемо забувати, що всіх виконавців, співучасників, а також осіб, які організували тих виконавців, затримала саме поліція. Щоб звітувати про закінчення роботи, потрібно було ефектно її розпочати, і нам це вдалось.
– Мангер відмовився дати показання СБУ, але сказав, що готовий їх надати Нацполіції чи ДБР. Як це питання вирішується? Слідчі Нацполіції будуть з ним працювати?
– Все дуже просто. Процесуальний керуючий визначить форму співучасті. Тобто слідчо-оперативна група завжди складається з працівників різних служб, у тому числі з інших органів. Якщо прокурор визначить необхідність допиту будь-кого із учасників процесу іншим органом, то чому ні, це не є порушенням.
