Сергій Князєв. Керівник Національної поліції України
31.12.2017
Керівник Національної поліції України Сергій Князєв в інтерв’ю УНІАН розповів, чому палатки на Грушевського мітингувальникам встановити вдалося, а зайняти Жовтневий палац – ні, чому не потрібно порівнювати нинішні часи з 90-ми та чи слід очікувати у 2018 році збільшення рівня злочинності.
Головний коп країни Сергій Князєв – представник так званої старої школи правоохоронців. Під його керівництвом опинилась структура, яка все ще перебуває у процесі реформи і повного переходу від міліції до поліції. Отже, без помилок в роботі правоохоронців не обходиться. За рік роботи Князєва на посаді керівника Нацполіції сталося багато подій – від резонансних вбивств до хвилі акцій протесту. Втім, коли журналісти питають його про результати розслідування тих чи інших злочинів, він, зазвичай, посилається на таємницю слідства. Тому УНІАН сконцентрувався на загальній оцінці рівня злочинності, запитав про проблеми реформування правоохоронної структури та про дії поліції на вуличних акціях (наша розмова відбулася до підсумкової прес-конференції очільника Нацполіції). В інтерв’ю УНІАН Сергій Князєв розповів про проблеми реформування поліції, рівень злочинності в Україні, чому палатки на Грушевського – можна, а зайняти Жовтневий палац – ні, які спецзасоби поліцейські можуть використовувати проти мітингувальників і чи готові взагалі застосувати більш жорстку силу.
Одразу після свого призначення 8 лютого цього року ви заявляли, що не передбачаєте спаду злочинності протягом року. Рік майже завершується, можна підбивати попередні підсумки. Чи виправдалися ваші сумні сподівання?
Не виправдалися. Відбулося зниження рівня злочинності, але не в усьому спектрі криміногенної ситуації держави. В деяких видах злочинності ми бачимо різкий або системний спад. Основний сегмент злочинності – це крадіжки. Їх – 52%. І найменший – 0,3% – це вбивства. 2016 рік ми закінчили з цифрою 562 372 правопорушення, яке розслідувалося станом на 31 грудня 2016 року. За 11 місяців 2017 року – 490 280 правопорушень. При цьому кількість розкритих нами злочинів зросла на 40 тисяч. Але якщо звернемо увагу на види злочинів, то побачимо таку картину. У 2016 році порушено проваджень за кваліфікацією «вбивство» – 6216, а у 2017 році – 5157. Цими цифрами, на жаль, дуже часто оперують нефахівці. Але ці цифри складаються, у першу чергу, зі смертей, які реєструються як убивства, бо потребують проведення низки експертиз. Наприклад, коли молода людина помирає, ми порушуємо кримінальне провадження і бачимо, що це наркозалежна людина. Але для того, щоб це з’ясувати, потрібно відкрити це кримінальне провадження. Якщо відкинути природні смерті, ми побачимо вже справжню статистику. В абсолютних цифрах – у 2016 році було 1707 вбивств, а у 2017-му – 1397.
Існує і кваліфікація злочину, супутня з убивствами. Це – нанесення тілесних ушкоджень, що спричинили смерть. Відрізняється вона від вбивства вузькою кваліфікуючою ознакою і впливає на вирок. За вбивство можна отримати довічне ув’язнення, а за ушкодження зі смертю – обмеження волі на певний строк. Так ось, у 2016 році було 605 тяжких тілесних, які спричинили смерть, а у 2017-му – 548. Але основна категорія правопорушень, за якою суспільство оцінює дії або бездіяльність поліції – крадіжки. Цього року я їздив кілька разів з офіційним візитом до Європи – до Польщі, Чехії, Молдови – та літав у Китай. Виявилося, що вони давно вже не оцінюють роботу поліції за кількістю скоєних злочинів, наприклад, крадіжок. Для цього вони використовують такий показник, як кількість розкритих злочинів і направлених до суду. Саме це і стало причиною мого песимістичного прогнозу на початку своєї каденції про те, що ми не очікуємо спаду злочинності.
Втім, нам вдалося скоротити скоєння таких злочинів майже на 50 тисяч (із 303 тисяч у 2016 році – до 254 тисяч у 2017 році). 72 712 крадіжок було розкрито і направлено до суду у минулому році. У цьому році – 88 423. Один з видів крадіжок – крадіжки з помешкань. У 2016 році таких злочинів було розкрито 5565, в цьому році ми розкрили 8017. На 2,5 тисячі більше! Тобто зросла ефективність роботи кримінальної і слідчої поліції, що призвело до зміни сегменту скоєних правопорушень у цілому. І це, напевно, залежить не від Сергія Князєва як особистості, а від усіх співробітників, де кожен робить свою справу. Також у минулому році було понад 25 тисяч грабежів, у цьому році – 16 455. Превентивно спрацювали добре – на 9 тисяч стало менше, але розкрито тільки на 280 грабежів більше. Цей показник мене непокоїть.
Слід зазначити, що у квартирних крадіжках злочинця набагато складніше шукати, ніж грабіжника. Адже у крадіжках зловмисник невідомий, а в грабежах обличчя видно – не завжди він у масці, а якщо і в масці, то у нього є одяг, хода, відмінні ознаки. Тому ось у цьому напрямі робота кримінальної поліції мене не влаштовує. Але, тим не менше, вона краща, ніж у минулому році, хоч і не на багато. Також у минулому році було зафіксовано 3560 розбійних нападів, у цьому році – 2663. Тобто на 1 тис менше. А розкритих? У минулому році було розкрито 49% таких злочинів відносно до здійснених, у цьому році – 61%. Покращення статистики розкриття таких злочинів передувала тверда підготовка. Восени минулого року поштовх цьому дали міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Вони зібрали керівників обласних управлінь поліції і запитали: «Що вам потрібно? Зупиніть свавілля на вулиці». Були випрацьовані проекти, пропозиції, які потрібно було втілити у життя. Загалом, до зменшення кількості засуджених призводить гуманізація і демократизація країни. Три роки тому [в установах позбавлення волі] утримувалось 160 тисяч засуджених. Зараз – 62 тисячі. Це про що говорить? Не про те, що поліція погано працює, а суди не встигають судити. А про те, що політика гуманізації країни веде до того, що злочинцям призначають покарання, яке не пов’язане з позбавленням волі. «Професіонали» отримують умовні строки і йдуть грабувати далі.
Щодо крадіжок, квартири кількох моїх знайомих у Львові та під Вінницею у с. Стрижавка обікрали, і від них чув претензію: крім того, що злочин не розкривається, поліція приїхала лише через 2-3 години після дзвінка. Це окремі випадки чи це системна проблема?
Ми намагаємося реагувати найшвидшим шляхом. І ми маємо додаток контролю за часом прибуття нарядів. Час прибуття нарядів в містах обласного значення дуже швидкий. Приїжджає патрульна поліція, її завдання – прибути. Вона передає по рації підтвердження вчинення злочину та інформацію, що саме трапилося. Після того приїжджає слідчо-оперативна група. У Львові на два райвідділи по дві слідчо-оперативні групи, а викликів одночасно – 8-10. І їх розподіляють за пріоритетністю. Місто Львів має 800 тис населення, де достатньо висока кількість вчинення злочинів на душу населення. Така кількість правопорушень на день і дає задачу диспетчеру «102» об’єктивно передавати підрозділам реагування – патрульній поліції, слідчо-оперативній групі чи кримінальній поліції – інформацію про вчинення правопорушення. Якщо людина телефонує із заявою про ґвалтування, у цьому випадку потрібно швидко реагувати. Коли кажуть «грабують», тоді повинні бігти миттєво. Якщо кажуть «пограбували» – біжать швидко, щоб встановити, чи заявника не побили і щоб встигнути наздогнати злочинця, тому що він не Карлсон, не полетить, а десь буде бігти, або сідати в автомобіль, або здаватиме вкрадене в ломбард за рогом…
Після крадіжки завдання людини – зберегти сліди злочину, а поліції – вилучити їх, щоб потім експерти, кримінальна поліція, слідчі дослідили та оцінили. Потім ці сліди збираються в докази, підозрювані затримуються, збираються процесуальні документи для направлення в суд. Щодо Стрижавки, відкриваємо карту Вінницького району Вінницької області, і бачимо, що підрозділ поліції розташований десь територіально, але точно не в Стрижавці. Тобто прекрасного блискучого Toyota Prius там немає. Там є, в найкращому випадку, один Mitsubishi і два УАЗи, а ще – «Жигулі». І ще – Volkswagen чи Skoda у начальника райуправління…
Вас це влаштовує?
Не влаштовує, тому в 2017 році ми придбали понад тисячу автомобілів, які зараз я розподіляю пропорційно по обласним центрам з одною вимогою: не дай Боже хоч один полковник залишить за собою цей автомобіль. Близько 500 автомобілів підуть для роботи груп швидкого реагування на всю державу. Це – менше, ніж по одному на кожен з відділів і відділків поліції, яких у нас всього 680. Тому у Вінницький район Вінницької області прийде один автомобіль у відділок. Це зменшить час очікування громадян, але не набагато. Якщо буде закупівля в 2018 році і переможемо Путіна, то, теоретично, зможемо в 2 рази збільшити бюджет поліції, або ж кошти підуть на іншу сферу. Адже це вирішує Кабмін. Я – лише виконавець.
Багато хто порівнює нинішню ситуацію в Україні з 90-ми. Йдеться не про кількість злочинів, бо оперувати цифрами, як бачимо, можна по-різному, а йдеться про зухвалість, з якою вчиняються злочини. Чи виправдані такі аналогії?
Ті, хто наводить аналогії з 90-ми, не пам’ятають 80-ті. Розуміння «90-х» не охоплює всі 10 років. В самих 90-х роках було як збільшення, так і зменшення рівня злочинності, зокрема, в різних категоріях. Організована злочинність тоді була «найбезбашеніша». Тоді придумали рекет, придумали вертикальні організовані злочинні угрупування на найнижчому рівні, а потім вони почали вростати у найвищий рівень. Згодом вони зрощувалися з владою і міліцією. В 1992-му людям не було, що їсти, в 94-му людям не платили платню, в тому числі, міліціонерам. А у пам’яті людей залишилося, що 90-ті роки був часом великого безладу. Хоча це – період перебудови, від’єднання від радянської системи до самостійності. У 2000-і роки якось система боролася, працювали підрозділи для боротьби з різними видами злочинів. Паралельно був підйом економіки. Бо рівень злочинності залежить не лише від поліцейського сегменту…
Зараз свою роль зіграв і невчасно прийнятий «закон Савченко». Він дозволив раніше терміну вийти зухвалим злочинцям на свободу. І вони вийшли не в мирне життя, а у воюючу країну. У них був вибір: піти на фронт і, можливо, загинути, влаштуватися на роботу, із зарплатнею 3 тис грн, щоб заробити на їжу, або ж іти грабувати. Вони пішли до старого «ремесла». Поліцейські і суспільство одночасно казали [Верховній Раді]: «Що ви робите? Це помилковий крок. Ви жодному засудженому не дали ніяких соціальних забезпечень, не відправили в якісь заклади для одержання освіти, вони не стали в чергу на роботу на заводи чи в шахти». Законодавець, мабуть, не зміг передбачити цю помилку, адже сам закон приймався на хвилі незаконних політичних затримань українців у РФ. Однак [на волю] вийшли десятки, сотні вбивць. Вони вийшли б у будь-якому разі, але не в цей вкрай важливий період для держави.
Ще один фактор для порівняння з 90-ми – поява великої кількості кримінальних авторитетів. Поліція часто звітує про затримання кримінальних авторитетів, тому і виникає підозра, що для таких оцінок є підґрунтя…
Десь до середини минулого року поліція в своїх звітах, або керівники поліції в своїх промовах взагалі дуже рідко доповідали суспільству щодо ефектних затримань або реалізації виявлення правопорушень, їх розслідування, в якому би документували роль так званих злодіїв в законів. Кількість цих суб’єктів на території України в рази збільшилася. Виявилося, їх багато приїхало з Росії. Ми побачили, що за цим дуже часто стоїть Федеральна служба безпеки Російської Федерації. Після затримання хтось мовчав, а хтось говорив: отримав команду або рекомендацію прибути в Україну, оселитися в певному регіоні і жити, як і до цього жив. Тобто – вчиняти правопорушення, створювати незаконні злочинні організації, зрощуватися з ослабленим державним апаратом.
Чи можете зараз спрогнозувати рівень злочинності на 2018 рік?
Рівень загальної злочинності залежить від багатьох чинників: від економічного стану суспільства, протидії правопорушенням правоохоронцями… Зараз правоохоронні органи переходять з періоду стагнації в період реформації. Прокуратура закінчила свою каденцію з розслідуванням. У поліції справ менше не стане. ДБР має тільки керівника. Дай Боже, щоб до 1 січня ми з вами прокинулися і мали повний штат ДБР, який розвантажить слідчих поліції, але виявляти правопорушення все одно треба рядовим поліцейським – операм, слідчим, дільничним, патрульним. А чи реформований у нас суд, пенітенціарна система, адвокатська система (адвокатура – це ще один чинник, який впливає на правоохоронну діяльність)? Ми прийняли майже 20 тис молодих поліцейських на роботу, більшість з яких – патрульні. Рік тому вони тільки вчились, починали з нуля, розбивали не по одному «Пріусу» на тиждень. Зараз – менше. Може, 1-2 в місяць. Ми беремо цивільну молодь на усі напрямки в систему. Їх ще треба навчити і цей процес вже активно триває.
Вадим Троян якось заявляв, що на кожного слідчого, в середньому, припадає по 300 проваджень…
Давайте порахуємо. Провадження обліковуємо з 2012 року. Кожного року відкриваємо мільйон проваджень. Це – «залізна» цифра. Множимо на кількість років, починаючи з 2012-го, скільки ми маємо проваджень? 6 млн на 10 тис слідчих. І кожен день кількість проваджень збільшується.
Існує якесь рішення чи ідея, як можна розвантажити роботу слідчих?
Я виконую ті законодавчі акти, які надає мені законодавець для виконання. Тому що поліція – орган виконавчої влади. Свої зауваження чи пропозиції Національна поліція направляє в правоохоронний комітет для врахування (комітет досліджує думки фахівців, в тому числі і наші). А потім інший орган – Верховна Рада – ухвалює їх. Іноді (явно не юристи) з голосу подають законопроекти, які ухвалює більшість депутатів… Я не в праві оцінювати. У мене одне право – виконувати.
Але пропозиції мають бути? Проблема ж є…
Я можу принести журнал направлених пропозицій в профільний комітет. Профільний комітет враховує наші думки.
Про які саме пропозиції йде мова?
По всім законопроектам чи законам, які ухвалені, або законоп
Ви заявляли про плани до Нового року ввести в кожному обласному управлінні поліції відділи за детективним напрямком. Коли остаточно запрацюють детективні підрозділи по всій країні?
У нас трохи швидше пройде конкурс на керівників цих підрозділів, ніж у колег в ДБР. Мабуть, у нас менш важливий орган створюється (жартує, – УНІАН). Можу сказати, що на сьогодні (розмова відбулася 20 грудня, – УНІАН) подано 167 заявок на керівників цих органів на 25 вакансій. Тобто конкурс не великий, не 300 людей на місце, але ми поставили великі обмеження. Тобто не можуть пройти якісь філософи. Існує вимога щодо оперативного, слідчого та поліцейського досвіду роботи, юридичної освіти. Такою кількістю заявок за цей тиждень я задоволений. Якщо в якомусь регіоні не відбудеться конкурс і не буде знайдений достойний кандидат, оголосимо новий конкурс. Думаємо, що до кінця цього чи на початку наступного року постараємося призначити керівників підрозділів і поставимо завдання разом з керівниками обласних управлінь, з кримінальних і слідчих підрозділів – сформувати на конкурсній основі робочий колектив.
Нещодавно запрацював закон, який у суспільстві прозвали «Маски-шоу стоп». Серед іншого він передбачає, що судовий розгляд і досудове розслідування автоматично фіксується за допомогою аудіо- та відеозаписуючих засобів. Зараз відеокамер вистачає?
Звісно, ні. Зараз – кінець фінансового року. Треба прозоро оголошувати торги. Якщо навіть зараз оголошу, на кінець фінансового року я не встигну. Закон діє, але тепер на обшуки черги шикуються. У нас же не така ситуація, що взагалі відеокамер немає. Якщо сьогодні вночі карний розшук піде проводити 71 обшук, то 71 камеру я за вчора і позавчора стягував зі всіх регіонів. Мені керівники обласних управлінь скаржаться, а я кажу: «Дайте мені, в обід – віддам». Завтра о 6 ранку слідчі проведуть обшуки, до обіду ці камери швидко повеземо на державному бензині в регіони, щоб там свої обшуки проводили. Тому що правоохоронна машина не повинна зупинитися.
Про закінчення дії посиленого режиму несення служби в Києві та Київській області не було оголошено. Чи правильно я розумію, що наразі його продовжено?
Він вводиться на конкретний термін. Коли термін сплив, є таке розуміння як «за умовчуванням». Посилений режим несення служби – це наднормовий робочий день працівників. А в кожного є особисте життя. Ми в принципі залізні люди, але у більшості з нас є сім’ї. Коли виріс пік терактів, ми, як будь-яке європейське, світове суспільство, різко збільшуємо поліцейську присутність. Це – один із важливих факторів протидії тероризму, в тому числі. Чим було викликане моє рішення про переведення Києва і Київської області на посилений режим несення служби? Різке збільшення терактів в регіоні. І це – адекватне рішення.
Коли в урядовому кварталі починалися акції, проводилися серйозні перевірки учасників…
Це прямий обов’язок правоохоронних органів – фільтрувати, відсіювати і попереджувати. Ми пам’ятаємо гіркий досвід подій на День Незалежності. Не можна було навколо Майдану Незалежності і Хрещатика виставити рамки. Цим скористалися злочинці. Вони прямо в людей кинули гранату, яка вибухнула…
Акції протесту самі по собі – нормальне явище. Але частина активних мітингувальників поводила себе не зовсім адекватно для вуличних мирних протестів. Завдяки роботі кримінальної поліції і СБУ до початку осінніх акцій у деяких радикально налаштованих членів протестних акцій було вилучено велику кількість зброї. Все це належало саме учасникам акцій, які називали себе мирними. А якби ми це не вилучили, і якби ми не поставили рамки, якби ми не збільшили поліцейську присутність масово? Ми врятували, в першу чергу, мирних протестувальників, мирних жителів Києва і витріщак, які з’їхалися на електричках або на автобусах подивитися на «Майдан-3» або «Майдан-5». Це – їх право. Ми забезпечили їх безпеку. Є вбиті? Ні. Є підірвані? Ні. Зате є отруєні від горілки…
21 листопада на Майдані Незалежності активісти, як вони себе називають, хотіли встановити намет. Поліція не дозволила. Але поліція дозволила встановити намети біля парламенту 17 жовтня. Чи не вбачаєте у цьому подвійних стандартів?
Ми не дозволяли і учасникам акції біля парламенту. Якщо ви пам’ятаєте перипетії початку цих подій, то побили народних депутатів, принизили їх честь і гідність привселюдно. Ми розслідуємо це провадження.
Ми ввічливо, як написано Верховною Радою, запрошуємо осіб, причетних до цього. Пишемо 100 повісток з проханням: «прийдіть, будь ласка, ми вас допитаємо, потім оголосимо підзору». Як тільки приходять ці підозрювані, яких легко ідентифікувати на журналістських відео, на нас котиться ціла хвиля негативу від «диванних ботів». Вони кричать: «Мєнти, сволочі, викликають активістів…». Але коли ти б’єш народного депутата чи простого громадянина біля парламенту європейської країни посеред білого дня умисно на відеокамери… Потім мені ж ставлять питання: «Ти поліцейський? Яка твоя реакція?».
Ви не відповіли на питання…
Я міг не дозволити поставити ці 100 наметів [біля Верховної Ради], але для цього треба було б застосувати фізичну силу. Застосування фізичної сили я не дозволив. Це було 18 жовтня в день мого народження, який я провів там. І керував операцією.
Тобто це було ваше особисте рішення?
В тому числі і моя думка зіграла там не останню роль. І я ніс відповідальність за все, що відбувалося. Краще ви мене звинуватите в тому, що вони поставили палатки, ніж у тому, що ми розбили 20 голів. Це вже було у 2013 році. І що було далі? До речі, до сьогодні Київська державна міська адміністрація на листи поліції про те, що заблокована вулиця [Грушевського], не дає рішення щодо її розблокування.
Чому поліція не змогла забезпечити вивезення Саакашвілі працівниками СБУ, коли його затримували в квартирі?
Давайте глянемо відеоряд. Дуже багато телекомпаній вели пряму трансляцію. Поліція намагалася. Вона зробила все, що могла.
Особисто ви знали про плани СБУ затримати його?
Кому це цікаво?
Чому 17 грудня поліція не пустила мітингувальників у Жовтневий палац?
Це погано?
В 2013 році міліція зайти до Жовтневого дозволила…
Це питання – до Захарченка, який сидить у Криму.
Ви написали про те, що у Жовтневому «саме зараз відбувається дитяче свято». Згідно з афішою, в той день відбувався концерт. Не дитячий. Можливо, були діти, але – не дитячий.
Це має якесь значення?
Але чи немає у цьому маніпуляції?
Ви перебільшуєте мої можливості. Я не настільки розвинутий в маніпуляціях. Я написав на своїй особистій сторінці у Твіттер. Це моя приватна сторінка, і я можу там написати, що завгодно, навіть про абрикоси, які ростуть влітку чи взимку. Офіційну заяву голови Нацполіції читайте на сайті Національної поліції.
На сайті якраз і була розповсюджена ця заява…
Тоді я несу повну відповідальність. Але я писав її в Твіттері. На сайті було написано, як я прийшов на концерт, особисто сфотографував дітей, які танцювали уже. Я не організував цих дітей. Я сказав, що це – жах. Американська група, яка приїхала в турне в європейську столицю, серед білого дня в мирному місті оточується маргіналами. Якби я там не поставив поліцейських, концерт зірвали б і захопили будівлю, поліцію усі б критикували. І ви, у тому числі. От уявляєте, що б було? Зараз за фактом закликів до силового захоплення публічних місць відбувається розслідування.
Під час останніх масових акцій в Києві, коли були сутички з правоохоронцями, поліція не поспішала застосовувати спецзасоби…
Тому що у нас їх немає.
Але є кийки…
Так. Але кийком забороняється бити літніх людей, бити по голові, шиї, в живіт, в пахові органи. І коли біжить натовп бабусь «в беретах» і дідусів з криками «я маю повне право»… Бігай по вулиці скільки хочеш, але захоплювати будівлі – не дамо. Спробуйте – будемо захищатися. Ми захищались. Постраждало 40 правоохоронців.
А скільки загалом постраждало поліцейських за кілька місяців акцій?
Багато. Тільки за час кількох останніх акцій травмовано 62 поліцейських. І про це я говорив з прем’єр-міністром і міністром, в тому числі… З початку року зафіксовано 1443 таких випадків.
Минулого року апарат Національної поліції України централізовано закупив спеціальні засоби на суму майже 14 млн грн. Цього року – 0 грн. Чому?
Ми проводили деякі невеликі закупівлі того обладнання, яке нам дозволялося закупляти і використовувати. А купити, щоб не використовувати – це порушення бюджетного кодексу.
Чи правда, що МОЗ не хоче затверджувати?
Правда. Вони не затверджують наші заявки.
Не затверджують всі спецзасоби, які закуповували?
Ті, що нам треба.
Сам документ про правила застосування спецзасобів, до речі, ухвалений ще у радянській Україні в 1991 році. Чи потребує він змін?
Та нехай нам дозволять купити – і все. Чи нехай засертифікують. Вони ж не забороняють нам купити, а не сертифікують. А я не можу використовувати несертифіковані.
Як ви взагалі можете оцінити роботу поліції на масових акціях цієї осені в Києві?
Позитивно оцінюю. Вбитих, поранених громадян немає – це і є головний результат.
В перший день мітингів під Радою принаймні одному чоловіку голову розбили…
А поліцейських? Пропорційність бачите? Я розумію, що я поліцейський і повинен терпіти, але бити поліцейського теж не можна. Поліцейський такий же громадянин країни, з таким же паспортом, як і у вас. Ми маємо сім’ї і хочемо прожити до старості, а не до кінця робочого дня. Щодо чоловіка із травмою голови, треба дослідити, як він отримав цю травму. Я готовий притягнути до відповідальності того поліцейського, який порушив закон – дисциплінарний, адміністративний чи кримінальний. Для мене немає різниці. Внутрішньо, можливо, я його буду захищати. Але об’єктивно я повинен ухвалити рішення – це мій посадовий обов’язок.
Часто нинішні події порівнюють з 2013-2014 роками, коли поліцейських били. Чи так само тоді порушували закон мітингувальники, які застосували силу проти міліції?
Розумієте, в цьому і є казус війни. Я знаю одне, чим це все закінчиться. Закінчиться тим, що суспільство охолоне. І це – нормально. Скільки грошей не вливали б у протестні акції, більше 3 тис людей не виходить. Якби я побив 50 людей, змітаючи намети, захищаючи Жовтневий палац, чи Верховну Раду, от тоді було б не 3 тисячі, а 30 тисяч. І скільки разів нас провокували за цей час… Але ми встояли. І ми – це весь колектив. Це не одна особистість.
Існує якась «червона лінія», після якої ви жорсткіше будете діяти?
Ні. Ми будемо діяти однаково. Повірте: не більше і не менше.
Сергій Лефтер
