Правда поліцейського № 1. Інтерв’ю з головою Нацполіції Ігорем Клименко
25.06.2022
Як війна змінила поліцейських, які нові функції з’явились у правоохоронців та що сталось зі злочинністю під час війни, — про це розповів Голова Національної поліції України Ігор Клименко в інтерв’ю НВ.
Далі – повне інтерв’ю
Прощення не буде: Нацполіція, як каже її очільник Ігор Клименко, задокументувала більше 19 тис. військових злочинів росіян, вчинених під час повномасштабної війни (Фото:Олександр Медведєв / НВ)
Пройшло вже більше ста днів з того моменту, як Національна поліція перетворилась на багаторукого Шиву. Адже з початком повномасштабної війни її працівники займаються безліччю справ — від звичного для них підтримання суспільного порядку до евакуації мирного населення з зони боїв, виявлення диверсантів та розслідування військових злочинів росіян.
У розмові з НВ Ігор Клименко, керівник Нацполіції, спробував окреслити це неосяжне море поліцейської роботи на війні.
— В Україні, за даними Нацполіції, налічується на деокупованих територіях 1.200 неідентифікованих тіл. Серед них є і ті, які були знайдені у братських могилах. Як відбувається процес ідентифікації тіл, чому він настільки довгий і складний?
— На сьогодні ця цифра вже складає 1.664. І, на жаль, вона збільшується. Великі території нашої держави були під тимчасовою окупацію агресора, і тому практично кожного дня, кожного тижня ми отримаємо інформацію, — оперативним шляхом, або через звернення громадян на гарячу лінію, — про такі можливі поховання. Ці ж громадяни потім дуже часто виступають свідками, повідомляють за яких обставинах могло все це статися. І відповідно тоді вже включається ціла група поліцейських.
Це як мінімум три слідчих, експерт-криміналіст, який має задокументувати, скласти докази, упакувати їх. Це і судово-медичний експерт або лікар, це й працівник моргу, куди ми тіло потім привозимо, і вибухотехніки, які мають спочатку обстежити місце можливого поховання.
Що вся ця група робить? Нам треба спочатку відрити ці тіла. До речі, це роблять і волонтери, які тіла пакують і потім вивозять до морга. Ця процедура жахлива, процедура війни, яку ми практично кожного дня, наприклад, на Київщині спостерігали, і брали безпосередню участь.
Виявили тіло, підняли з землі — провели ексгумацію. І направляємо до спеціальних закладів, — морг або лікарня. Відкриваємо провадження кримінальне, і призначаємо судово-медичну експертизу. Уже після цього бюро судово-медичної експертизи оглядає труп.
Тут може бути два варіанти. Перший: тіло можна впізнати, і ми тоді проводимо відповідну процедуру впізнання або родичами, або знайомими. Якщо це неможливо, як часто буває, тому що тіла пролежали в землі багато тижнів, а то й місяців, тоді виноситься постанова про призначення генетично-молекулярної експертизи. І вже експерти виділяють ДНК-профіль, який забивається у відповідну базу даних ДНК, і порівнюється з ДНК-профілями близьких родичів, — батьків і рідних дітей.
Я говорю саме про цивільних громадян, які були зариті в землю і знайдені в могилах. Паралельно із цим багато людей знаходили в підвалах і погребах.
Поліцією зараз відкрито більше 3,2 тис. кримінальних проваджень стосовно більше 4,1 тис. безвісти зниклих цивільних осіб, які знаходяться в розшуку. За останній час ми знайшли живими 675 наших громадян.
Від початку квітня в Нацполіції діє телефон гарячої лінії, куди звертаються громадяни, які втратили зв’язок з рідними, своїми знайомими. Загалом таких звернень було 7000 тис. — щодо 3 тис. осіб, які зникли безвісти. Ми перевіряємо, звичайно, кожне таке повідомлення.
— Чому росте кількість знайдених тіл? Бо знаходять нові масові поховання?
— На сьогодні число братських могил складає десь до 20. І це без підвалів, де ми знаходили по три-чотири-п’ять загиблих, без погребів, де вони були закатовані. Найбільше братських могил на Київщині — 13. У них поховані 169 мирних жителів. Решта — це Харківська, Чернігівська і Сумська області.
На минулому тижні на Київщині ми знайшли ще одну братську могилу, в якій було поховано дев’ять чоловік. Як правило, це наші цивільні громадяни. Більшість з них або отримали вогнепальні або мінно-вибухові поранення.
Хотів би сказати про тих громадян, яких ми знаходимо в підвалах. Вони або розстріляні, або розстріляні і спалені. Таких випадків дуже багато на Харківщині. Наприклад, один чоловік, медик, був учасником антитерористичної операції, — його російські військові розстріляли, а потім спалили. Тобто, дуже часто ми маємо складнощі саме з ідентифікацією таких осіб, тому що вони просто спалені.
— Скільки поліція задокументувала злочинів російської армії від початку повномасштабного вторгнення?
— Більше 19 тис. Приблизно 70% з них — це саме злочини, які пов’язані з порушенням законів та звичаїв війни.
— Якщо за кваліфікацією спробувати розділити, то це…
— 13 тис. — порушення законів та звичаїв війни. Посягання на територіальну цілісність — близько 5 тис., і колаборація — це понад 800 злочинів, які були задокументовані. Найбільші цифри — це Київська, Луганська, Дніпропетровська і Донецька області. Потім йде Херсон. Тобто, всі нині тимчасово окуповані або вже звільнені території.
— Стосовно підозр російським громадянам за цими фактами… Йдеться переважно про заочні підозри — тобто ви цього росіянина не затримали поки, але ідентифікували. Але також є підозри «реальні» — виписані тим, хто був затриманий.
— Вони всі передавалися в СБУ, тому далі це була не наша сфера… Ми спочатку затримували цих осіб, тому що в перші тижні війни не вистачало сил в інших правоохоронних органів, — ми допомагали, ми всі робили одну справу. От якраз 161 особу військових РФ або їх посібників ми затримали.
Загалом у нас більше 330 підозр, в тому числі і заочні. Це тільки те, що робить Нацполіція, тому що то підзвітність СБУ. Але це ще за перші півтора місяця війни. Зараз питання вже повністю підзвітне СБУ.
— Як ви встановлюєте росіян, причетних до тих чи інших злочинів?
— Процес занадто складний. Ми спочатку встановлюємо ті військові частини РФ, які перебували на території того чи іншого регіону нашої держави. Намагаємось встановити і чисельність військових частин, і, звичайно, тих осіб, які там проходять службу. Ми застосовуємо комплекс оперативно-слідчих заходів, які направлені на ідентифікацію цих осіб. Це і камери, які працювали в будинках або на будинках багатьох громадян. Також ми працюємо з соціальними мережами РФ, де також в перші місяці були представлені військовослужбовцями фото з ідентифікацією: яка частина, який округ, яке місто і так далі. Коли російські військові відходили, багато документів вони просто кидали на місцях. І, звичайно, в нас є супутникові знімки перебування тої чи іншої військової частини.
Паралельно ми працювали по вже вбитих російських військовослужбовцях, і встановлювали їх місце проживання і закріплення за відповідними військовими частинами. Із таких мозаїк ми намагаємось скласти загальну картину. І у нас виходить. Є навіть програма, яка визначає людей по обличчях, навіть по частині обличчя. Вірогідність співпадіння приблизно 70−75%. Це стосується і загиблих військовослужбовців РФ.
— Скількох громадян України ви підозрюєте у мародерстві?
— У нас розпочато більше 17,3 тис. кримінальних проваджень саме по майнових злочинах, які були скоєні в умовах воєнного часу. Це щодо наших громадян України. Ви маєте розуміти, що практично все — крадіжки: 16,6 тис. Люди скористалися тим, що мільйонів немає вдома, тим, що автомобілі залишені на парковках. Для цієї категорії громадян під час воєнного стану подібне — це Клондайк. Але ми вже в межах цих кримінальних проваджень підписали більше 3,6 тис. підозр у скоєнні цих злочинів. І робота триває.
— Скільки наразі проваджень стосовно тих громадян України, які перейшли на бік ворога?
— 830 кримінальних проваджень відкрито за статтею про держзраду. 1.355 осіб за колаборанство вже отримали підозри на сьогодні. І до суду ми встигли скерувати 55 таких кримінальних проваджень.
— Хто ці люди?
— Це і ті, які були при владі, і ті, які були депутатами місцевих рад. Й колишні працівники правоохоронних органів, саме колишні здебільшого, які намагалися, мабуть, знайти себе в цьому житті, і нічого кращого не придумали, як послугувати ворогу. А є такі люди, які відверто симпатизували Російській Федерації, чекали «рускій мір». Це пов’язано було і з пропагандою, яку нав’язували багато років російські засоби масової інформації, та й деякі політичні партії, які функціонували на території нашої держави.
— В певний момент у соцмережах було багато інформації про громадян України, які корегували вогонь, розставляли мітки. Такі дії можуть кваліфікувати — в залежності від тяжкості і умислу — або як державна зрада, або як диверсія. В деяких випадках з людьми, які викладали відео прильотів, просто проводили виховні бесіди. Загалом, скільки є таких справ?
— Що стосується диверсії, то це підзвітність СБУ, і поліція не займається розслідуванням таких злочинів. Але ми виявляємо і передаємо таких осіб одразу до СБУ. Загалом поліція викрила 96 диверсійно-розвідувальних груп, затримала 866 осіб за підозрою у диверсійній діяльності, понад 760 з них ми передали до СБУ.
Йдеться і про тих людей, які намагалися якісь мітки наносити, і тих, кого ми затримували на місці ракетних ударів по територіях нашої держави. Йдеться і про зйомку, і про телефонування на російські номери. І, звичайно, ми виявляємо таких осіб на блокпостах дуже часто, перевіряючи автомобілі, документи, вибірково — телефон. І порівнюючи з нашими базами даних, що це за людина, звідки вона їде, чому їде і з ким їде.
— Разом з тим радник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко публічно і неодноразово нехтував роз’ясненнями щодо того, що не можна публікувати певні речі. Такі його дії можуть кваліфікуватися як диверсія або держзрада? Чи тут варто було провести виховну роботу?
— Не коректно мені коментувати дії радника Міністра внутрішніх справ.
— Але ви займалися виявленням таких фактів.
— Публікацій були тисячі, — і в телеграм-каналах, і в засобах масової інформації. Просто звернули увагу на публічну особу. А є сотні, тисячі блогерів, тіктокерів, які знімали це все. І ми з такими людьми просто працювали, проводили роз’яснювальну роботу.
— В яких випадках розмови було достатньо?
— Якщо ми не встановлюємо мотив, що це було зроблено навмисно.
— А з Геращенко ви таку бесіду провели?
— Це не моя компетенція. Я думаю, що Міністерство внутрішніх справ проводили з ним таку роботу.
— Яка саме ваша роль у тому, аби військові злочинці, громадяни РФ, отримали вироки у Міжнародному кримінальному суді?
— Наша роль основна — ґрунтовний, ретельний і досконалий збір доказової бази скоєння злочинів росіянами. Для того, щоб потім Офіс Генпрокурора міг ці матеріали залучити в межах проваджень і передати до міжнародних судових інституцій.
— Скільки ваших підлеглих, починаючи з 24 лютого, загинуло?
— Я розпочинаю кожний день саме зі зведення щодо загиблих або поранених працівників поліції. На жаль, сьогодні я не можу озвучити точні цифри, — я їх знаю, але не можу озвучити. Але можу сказати, що Нацполіція веде відповідний реєстр, куди ми включаємо всю інформацію про цих людей. Однозначно, вся поліція їх рахує героями, які загинули за незалежність нашої держави. І тут головне завдання Нацполіції — зробити все, щоб їхні рідні люди, — батьки, дружини, діти, — не потребували нічого, відчували постійну підтримку не тільки зараз, коли ще рана відкрита, але і потім. І ми маємо дійсно возвеличувати їхній подвиг в лавах Нацполіції, тому що вже сьогодні виходимо в нове покоління поліцейських. Це перше.
Друге: були дуже різні обставини. Були поліцейські, яких розстріляли російські війська, коли вони їхали на виконання завдання. В нас було багато загиблих при евакуації мирного населення. В деяких регіонах, в тому числі в Донецькій, в Луганській, в Харківській областях, громадян евакуйовували вже і поліцейські, і рятувальники, — під мінами, під ракетними обстрілами.
В Маріуполі, де тисячі й тисячі людських трагедій і ця рана залишиться завжди на тілі нашої держави, наш працівник, який втратив два роки тому свою дружину і залишився з двома дітьми, намагався врятувати інших дітей, інших людей, але загинув. На жаль, доля його двох діток нам невідома. Або, наприклад, поліцейський, якого ми знайшли в братській могилі, — один із 116 загиблих в Бучі, біля церкви: він також мав вогнепальні поранення на тілі, але навіть у цій ямі лежав зі службовим жетоном.
Ми втратили і дуже багато сімей поліцейських. У Бородянці наш поліцейський втратив всіх, усі рідні загинули: дружина, мама, маленька дитина, батько і брат.
Розповідаю, а в мене мурахи по шкірі, тому що цих трагедій, на жаль, у нас сотні.
На жаль, ми розуміємо, що це не останні жертви, тому що війна продовжується, і наші працівники знаходяться в кожному місці, де проводяться бойові дії.
— Де зараз очільник патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін і його підлеглі, які були з ним на Азовсталі?
— Коли відповідні люди, і відповідні служби займаються визволенням з полону наших військових і поліцейських, мова йде не тільки про Михайла. Я б утримався від коментарів.
— Вони живі?
— Ми всі надіємося на те, що вони живі.
— Ви підтримуєте контакт з їхніми родинами?
— З родинами підтримують контакти їхні керівники, кожного дня практично.
— Коли востаннє ви отримували від них якусь інформацію?
— Деякий час ми мали інформацію практично щодня. Вірніше, ми зв’язувалися з одним працівником, який розповідав, що з іншими. Ми знаємо, хто з них був поранений, в якому стані був, і як проходило лікування. За два тижні до евакуації ми абсолютно точно знали, скільки працівників поліції знаходяться на величезному заводі, і про їхній стан ми знали.
— Що вони розповідали про умови, в яких перебували?
— Постійні бомбардування. Бойові дії. Переміщення по території заводу. І поранення. Михайло теж був поранений, і переживав за те, щоб рана зажила. На момент евакуації його стан був задовільний. Ще в одного працівника теж було поранення. На щастя, на час евакуації його життю нічого не загрожувало. Який зараз стан, на жаль, я не можу вам сказати, — не володію цією інформацією.
Можу вам сказати, що наскільки це мужні хлопці, вони трималися до останнього. Я думаю, що вони і зараз тримаються. Ніякої паніки в їх діях не було. Вони чітко розуміли, де вони знаходяться, проти кого ми воюємо. І вони розуміють чітко, чому вони залишилися на цьому заводі і в Маріуполі.
— Давайте поговоримо і про тих, хто зрадив присязі. Вісім років тому таких було достатньо багато серед силовиків. А зараз?
— Ми аналізували ситуацію у 2014 році, коли практично всі правоохоронні структури залишилися на боці ворога в окупованому Криму, коли цілі підрозділи правоохоронців в Донецькій та Луганській області переходили на бік ворога.
Ми з того часу замінили особовий склад Нацполіції на 50%. Тобто, прийшла нова генерація людей, які знають, як служити, знають, що таке честь, знають, що таке присяга, і вже знають, що таке війна. Ті поодинокі факти, про які ви говорите, — вони дійсно поодинокі.
— Скільки таких випадків, коли поліцейські перейшли на бік ворога, або ви їх в цьому підозрюєте?
— Ми перевірили близько 900 осіб на можливу колаборацію.
— Це саме представники поліції?
— Це саме по наших працівникам. 90% всіх проваджень, які є, це провадження саме Нацполіції, підрозділу внутрішньої безпеки. Тобто ми самі цих людей виявляємо і потім супроводжуємо ці провадження. Але я хочу зазначити: частина цих людей, яких ми перевіряємо, які вже на сьогодні проходять в рамках кримінальних проваджень, — це колишні працівники Нацполіції, а також міліції до 2014 року. Тому намагаємося максимально швидко і якісно почистити наші ряди від цих людей. Ті, кого ми підозрюємо, достатньо жорстко перевіряємо. Спочатку ведемо з ними розмову, потім перевіряємо на поліграфі, потім знову перевіряємо по своїх оперативних каналах. Лише якщо ми дійсно впевнемость, що та чи інша особа ніяким чином не була пов’язана з окупантами, то даємо можливість продовжити службу в Нацполіції.
— Ці 900 людей, яких ви перевіряєте, територіально де перебувають?
— Луганська, Донецька, Запорізька і Херсонська області. І, частково, Харківська.
— Серед цих випадків, ймовірно, вже є підтверджені. Що саме робили ці люди?
— Їм запропонували очолити поліцію або стати керівником якоїсь служби поліції, або просто проходити службу в окупаційній поліції в тому чи іншому регіоні. І такі люди погоджувалися на цю співпрацю.
У нас є майже 100 осіб, щодо яких наша внутрішня безпека зібрала доказову базу, — їм повідомили про підозру.
— Ви звільнили усіх працівників поліції, які залишилися на окупованих територіях, не прибули на пункт збору. Зрозуміло, що тут йдеться не лише про ймовірних зрадників, але й про людей, які просто не могли виїхати. Але скількох ви звільнили?
— Ми звільнили понад 1,5 тис. осіб, але сьогодні ця цифра менша, тому що велика частина з них повернулася з тимчасово окупованих територій, пройшла відповідні перевірки і вже продовжує службу в лавах Нацполіції.
— Чи правильно я розумію, що якщо місто під загрозою окупації і в нього заходять російські війська, ви починаєте евакуювати співробітників поліції?
— Добре запитання. Ми вчилися цій евакуації, чесно кажучи, з перших днів війни. Спочатку ми виводимо всіх цивільних громадян. Потім поліція, як правило, продовжує охороняти після цього гуманітарні склади і розвозити, як це було в Сєвєродонецьку, харчі для громадян, які залишилися на території міста і категорично відмовляються евакуюватися (таких достатньо багато, — 15−20% в кожному місті).
Після того, як евакуація — включно з хворими з лікарень — повністю закінчена, після того, як російські війська вже заходять на околицю міста, і після того, як місто практично знищено, ми даємо команду на евакуацію. Хто не виконує наказ, має бути звільнений.
— Але поки немає наказу…
— Мають знаходитися на місці. Або всі, або та частина, яку визначив керівник.
— Я трохи бачила роботу прокуратури і слідчо-оперативних груп в Харківській області, — як вони проводять поквартирний обхід. Мені складно уявити, скільки людей потрібно для того, щоб обійти кожен будинок, поговорити з кожною людиною, зафіксувати розбиті вікна, зібрати свідчення. Чи вистачає в вас людей на все це?
— Нам людей вистачає, тому що більш спокійні області центральної та західної України ми залучаємо до виконання поліцейських функцій на території інших регіонів. Інша справа, що навантаження на поліцейських, особливо перші два місяці, було колосальне. Ні для кого не секрет, що в нас заборонені всі відпустки, починаючи з першого дня агресії. І будь-коли вони готові виїхати в той чи інший регіон для підсилення тієї чи іншої складової поліцейської діяльності.
Сьогодні поліція не потребує вливання нових сил, ми справляємося зі своєю роботою. Ми просто частіше міняємо ці групи для того, щоб відпочити. Є деяка втома для наших працівників, але зараз вона не критична, ми стараємося максимально мотивувати кожного працівника поліції. Це стосується і фінансового забезпечення. І уряд, керівництво нашої держави прийняло правильне рішення, що стимулювання фінансового забезпечення кожного працівника Національної поліції має бути на достойному рівні.
— До масштабної війни зарплати були 11−14 тис. грн. Скільки зараз отримують поліцейські?
— Зарплата в них виросла на воєнний стан десь в три рази.
— Йдеться саме про зарплату чи це надбавки за воєнний стан?
— Надбавки, звичайно. Зарплата в нас виросла на 10% з 1 січня. Грошове утримання поліцейського, наприклад, було 13 тис. грн, стало 14,3 тис. в середньому. В кого було 15 тис., відповідно, на 1,5 тис. збільшилася. На сьогодні наші поліцейські отримують від держави щомісячну надбавку за особливі умови воєнного стану.
— Як зараз відбувається перетин функцій поліцейських та територіальної оборони, військових? Хто, наприклад, працює на блокпостах?
– Поділ чіткий є на сьогодні, але цей поділ теж проходив якийсь еволюційний шлях за ці місяці, щоб все-таки ці кордони виставити.
Спочатку була величезна кількість блокпостів — 2 тис., потім зменшили до 1,5 тис, зараз їх кількасот лишилося. Але на блокпостах працюють, крім поліцейських, ще прикордонники, працівники СБУ, військові служби правопорядку, просто військові, в тому числі з територіальної оборони. Тому в нас тут поділ нормальний.
Дійсно ми відволікаємо багато поліцейських для роботи на блокпостах. Але це пов’язано, перш за все, з тим, що з громадянами потрібно спілкуватися, — поліцейські повинні також виконувати функції на блокпостах, дуже багато конфліктів було спочатку. Зараз громадяни вже адекватно ставляться до роботи блокпостів. Деякі з них вже працюють виключно в нічний час, в комендантську годину.
Ми збільшили в півтора раза патрулі Нацполіції. В першу чергу, піші, які не просто патрулюють і показують присутність в тому чи іншому місці, а ще і реагують на звернення громадян. Особливо це стосується тих міст, які були під тимчасовою окупацією ворога, і місць, які знаходяться в безпосередній близькості до районів бойових дій.
Також в нас всі практично фахівці вибухо-технічної служби з усієї України залучені до розмінування. Навантаження теж достатньо велике. Зокрема, на кінологів, які мають зайти за вибухотехніками в житло громадян. І так далі.
Навантаження ситуативно більше. Але з початку бойових дій кількість злочинів значно знизилася: на 50%, а по деяких видах злочинів — на 70%. І ми трошки звільнили поліцейських від виконання прямих обов’язків. Вони в цей час знаходилися з людьми: 400 чоловік — в київському метрополітені, кількасот — в харківському. Працювали по евакуації. Це наша робота.
Сьогодні, коли злочинність починає повертатися, на жаль, і в поліцейських навантаження вже більше.
— Країна ще не вийшла в плані злочинності на довоєнні показники?
— На жаль, ми впевнено туди прямуємо.
Автор: Ярослава Вольвач
