Олег Ткачук. Голова Ради суддів України

— От у мене на стіні є кілька аркушів (близько десяти формату А4, на кожному з них — назва райсуду. — Ред.), у них вказано суди, де правосуддя не здійснюється.Місяць тому їх було втричі більше. Але це все одно проблема, коли суддів немає, — і для громади, і для людей. Водночас суди протягом року вирішують приблизно 4 млн справ. До початку останньої реформи в Україні працювало близько 8,3 тис. суддів. Сьогодні їх на 3 тис. менше. Обсяг справ не зменшився. Процес кваліфікаційного оцінювання, звільнення та призначення суддів ніяк не впливає на оскарження рішень, звернення до суду або кількість злочинів. Це надзвичайно велике та непосильне навантаження для судової системи. У середньому суддя має вирішити понад 100 справ протягом місяця. Такий темп впливає і на можливість ефективного розгляду справи, і на описання всіх мотивів у рішенні, і на оцінку доказів. Інколи це позначається на законності рішень. Водночас в Україні оскаржується не більш як 15% рішень судів. Тобто в решті випадків сторони погоджуються із їх законністю.

Чому судів і суддів стало менше? Суспільство після Революції гідності поставило вимогу перед законодавцем переоцінити діяльність судів. Такий процес почався й триває вже другий рік. Судді пішли на оцінювання, почалася перевірка декларацій і знань, тестування на відповідність професії, і це вплинуло на швидкість розгляду справ. Я думаю, що 2019-го завершиться кваліфікаційне оцінювання тих суддів, які нині на посадах. Це ще 3 тис. Крім того, близько 1–2 тис. юристів прийдуть із навчальних лав Національної школи суддів. Тому до кінця наступного року гостру проблему з кадрами буде вирішено.

Створення окружних судів. Є багато нюансів, але якщо умовно: це селянин їздитиме до судді чи суддя до селянина? Якщо суддя, то чиїм коштом це відбуватиметься?

— Якби судді їздили селами або містами, то незрозуміло, скільки їх узагалі потрібно на 45 млн населення. Такого ніколи не було й, гадаю, не буде. Зараз у нас відбувається адміністративно-судова реформа. Ліквідовано суди, які працювали раніше, і створено окружні. Сенс її в тому, щоб зменшити кількість адміністративного персоналу.

Є якийсь умовний Лохвицький райсуд (один із неробочих нині судів на дошці в Ткачука. — ). Його приміщення комусь передадуть, закриють?

— Ні, нічого не закриють. Суди справді залишаться в тих самих приміщеннях. Скажімо так, якщо є чотири суди в певній частині області й називаються вони по-різному, то тепер створено один окружний суд, який опікуватиметься правосуддям у чотирьох районах. Приміщення залишаться, але голова суду, його заступник, керівник апарату та його заступник будуть єдині на чотири суди. Звісно, це позитивна частина реформи. Адже адміністративний апарат зменшиться й завдяки цьому звільняться матеріальні та людські ресурси, щоб виконувати інші завдання. Окрім того, ми йдемо до електронного суду. Це дасть змогу знову ж таки об’єднати процеси, які відбуваються в кожному суді. Розподіл справ, реєстрація, архівне діловодство — все відбуватиметься в одному окружному суді.

Якщо один суд на чотири райони, то чи може статися, що суддя десь у Лохвиці, а справу йому призначили в сусідньому районі?

— Не буде такого. У кожному суді є комп’ютерна система, сервер, який і розподіляє справи. Із часом, коли запрацює окружний суд, так само до Лохвицького потраплятимуть справи, які надходитимуть із прокуратури чи поліції саме того району. І призначатимуться відповідні судді. Лише їхні збори відбуватимуться в центральному приміщенні, яке визначать. Утім, так буде не в усіх судах. Є частина адміністративних і господарських (останніх більше), де робити це недоцільно, бо навантаження дає змогу відмовитися від утримання суду в тому чи іншому регіоні. У такому разі створять, наприклад, Окружний апеляційний суд Вінницької області, який розташовуватиметься у Вінниці. Він і раніше діяв на три області, а тепер поширюватиметься на шість. Порахували, що навантаження на суддів дає змогу так зробити. Знову ж таки з огляду на адміністративну економію розподіл і розгляд апеляційних скарг відбуватиметься в одному місці. Ясна річ, що виникатимуть певні питання щодо того, як доїхати. З метою уникнення цих проблем одночасно з проведенням адміністративної реформи внесли зміни до всіх процесуальних кодексів, які передбачають можливість письмового та електронного провадження, коли в режимі реального часу можна спілкуватися із судом або подавати документи, клопотання тощо.

Єдина інформаційна телекомунікаційна система, яка має запрацювати з 1 січня, — це те, про що ви згадуєте у зв’язку з електронним судочинством. Що зміниться для мене як громадянина? Я зможу все зробити онлайн і просто прийти на засідання суду?

— Із запровадженням телекомунікаційної системи є багато нових підходів до розгляду справ, до вирішення процесуальних, підготовчих питань. Це дуже важливий крок і випробування для судової системи, для всіх органів, які забезпечують її діяльність. Тому що працювати в режимі онлайн суди фактично не вміють і цим ніколи не займалися. Найімовірніше, суддів потрібно буде вчити. Однак це достатньо прогресивний крок законодавця. Я вже казав, що суди розглядають 4 млн справ. Думаю, значну частину з них можна розглянути саме в онлайн-провадженні.

У чому воно полягає? У тому, що особа, яка бажає звернутися до суду, подає на сайті ті чи інші документи. Спочатку позовну заяву чи скаргу. Її в електронній формі протягом кількох секунд після надсилання реєструють у системі. Суддя, ознайомившись зі справою чи заявою, вирішує питання про достатність доказів, що додаються. Також треба надсилати підтвердження сплати судового збору. Нині сторони іноді подають документи, нібито сплатили збір, а суд перевіряє і не виявляє цього. Тепер відразу буде доступ до реєстру Державної фіскальної служби, який це покаже. Суддя, перевіривши матеріали, отримані від сторони, відразу надішле електронну позовну заяву, щоб інша сторона могла відповісти на заявлені вимоги. Вона так само це робить в електронному режимі, а суддя одразу призначає справу до слухання. Затим сторони мають право з’явитися до суду.

Не потрібно надсилати повістки. Сьогодні тисячі їх повертають, бо сторона або не отримала, або не знає, або її немає, або у відпустці. Коли буде вказано адресу, то вона отримає електронний лист із повідомленням про призначення справи до слухання. Інша річ, чи захоче з’явитися на засідання. Але відомості, що сторону повідомлено про слухання, будуть, і тоді суд має право, вже не відкладаючи, розглянути справу. Зараз же сотні тисяч разів відкладають слухання. От ви приїжджаєте до суду, а відповідач не приїхав, потім приїжджаєте, а не приїхав адвокат відповідача. Значну кількість справ через це розглядають рік чи довше, тоді як законом передбачено два місяці.

Усе, про що ви кажете, запрацює з 1 січня?

— Ні. Для того щоб телекомунікаційна система стартувала, за 90 днів до початку її роботи в «Голосі України» має з’явитися повідомлення. Оскільки сьогодні вже 22 жовтня, то, очевидно, вона не запрацює з 1 січня 2019-го. Можу передбачити, що на середину наступного року вона працюватиме в тестовому режимі. Для того необхідно, щоб усі адвокати України, які беруть участь у розгляді справ, зареєстрували свою електронну поштову адресу, на яку їм можна відправляти повідомлення. Прокурори та всі держоргани мають зробити те саме.

Наскільки вже просунувся процес запуску системи?

— Нині відбувається переведення в електронну форму справ, які на розгляді в судах. Тобто сканування та оцифрування матеріалів. На початок минулого тижня оцифровано 167 тис. справ. У провадженні в судах їх нині близько 900 тис. До кінця року очікується надходження ще 900 тис. Тобто орієнтовно 1,8 млн справ треба відсканувати. Окрім того, потрібні ще технічне і програмне забезпечення. Сьогодні це завершується й одночасно відбувається апробація програм. Ми Радою суддів минулого тижня обговорювали таке питання з керівником ІСС (Інформаційно-судові системи. —Ред.), яка займається розробкою ПЗ і технічного обладнання. Хочемо побачити, наскільки відскановані документи годяться для використання судами й сторонами. Одна річ — створення програми, а зовсім інша — придатність її до використання людьми.

Конкурс до Антикорупційного суду. Окрім самого відбору суддів, є ще забезпечення діяльності суду. Було повідомлення, що знайшли будівлі, є питання призначення апарату суду. Чи оглядали ці приміщення, чи підходять вони та чи знайшли працівників апарату?

— Питанням організації роботи судів загалом займається Державна судова адміністрація, але ми — Рада суддів України — контролюємо цей процес. Відповідно ДСА знайшла приміщення для Антикорупційного суду, для його Апеляційної палати, а також для Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Вони як були адміністративними, такими й залишаються. Там триває робота щодо проведення ремонту, закупівлі меблів, тобто переобладнання їх у придатні для розгляду судових справ. Питання забезпечення цих судів апаратом — секретарями засідань, помічниками суддів, архіваріусами, керівниками таємної частини й самою таємною частиною — теж потрохи вирішується. Конкурс працівників до Антикорупційного суду триває паралельно з відбором суддів. Я думаю, що до призначення суддів питання і з приміщеннями, і з апаратом будуть закриті.

Тобто коштів на ремонт достатньо?

— Грошей судовій системі, мабуть, ніколи не вистачить. Тому що значна частина приміщень під суди не відповідає встановленим вимогам, а вони далі зростатимуть. Стосовно коштів на початок роботи Антикорупційного суду й Суду з питань інтелектуальної власності, то вони є й поки що покривають необхідні потреби. Узагалі мені дивно, що в Україні немає стандартів організації роботи судів. Я понад 20 років займаюся суддівською діяльністю й не звертав на це увагу, доки не очолив Раду суддів. Яким чином має бути організована робота в суді, проходження там справ, які вимоги до приміщення суду? Виявляється, що в Україні взагалі ніхто не знає, яким має бути суд. За кордоном, у країнах, де радикально не змінювалися політичні системи, це зазвичай якийсь палац правосуддя, де все пристосовано для людей, які звертаються за судовим захистом. Якщо будують нові суди, то роблять це за стандартними однотипними проектами. У нас же років 30–40 на суди взагалі не звертали уваги.

Лише останніми роками почали змінювати ставлення щодо їх розміщення. Ті приміщення, які є, переобладнують. Залежно від кількості коштів проводять ремонти тощо. Мають бути врегульовані і типові стандартні підходи до вирішення апаратом та керівництвом суду тих чи інших ситуацій, що виникають у судах, питання службової, етичної поведінки працівників апарату… Коли людина приходить до суду, то не знає, куди їй іти. Вона заходить, а там 30 дверей у коридорі. Вона не знає, куди їй іти, де знайомитися зі справою, куди здавати документи, де відбуватиметься засідання, як поводитися в суді. Зараз ми закінчуємо розробку стандартів організації роботи судів, включимо туди правила поведінки працівників апарату, які мають забезпечувати ефективну роботу суду.

Окрім того, запрошуємо до співпраці міжнародних партнерів, щоб вони допомогли в розробці стандартів приміщення суду, робочого місця судді та працівника апарату. Потрібно сказати й про те, що на «плечах» Ради суддів також захист професійних інтересів служителів Феміди та вирішення питань внутрішньої діяльності судів. Власне, незалежність і продуктивність роботи кожного судді забезпечується, зокрема, належним функціонуванням вищого органу суддівського самоврядування… Де в Україні взагалі має розміщуватисясуд? У колишній бані, у школі або адміністрації, чи це має бути окреме приміщення з достатнім місцем, щоб тримати людей, які перебувають під вартою? Із цим самим питанням пов’язане й розміщення нових вищих спеціалізованих судів. Оскільки немає часу, щоб почати будувати нові приміщення, Антикорупційний і Суд із питань інтелектуальної власності розмістять у колишніх адміністративних будівлях. Там зроблять ремонти й обладнають відповідно до потреб.

У вас оптимістичні погляди щодо термінів закінчення конкурсу до Антикорупційного суду. Водночас конкурс до Суду з питань інтелектуальної власності, який ви згадали, триває вже понад рік. Чому вважаєте, що перший потребуватиме менше часу?

— З інтелектуальним судом процес затягнувся, і сподіваюся, він скоро завершиться. Я проходив конкурс до Верховного Суду, він тривав достатньо довго. Це був перший досвід для України та більшості країн світу. Ніде не формувалися одночасно і Верховний Суд, і процедура набору. Скрізь набирали одного-двох суддів, але за наявною процедурою. У нас же її повністю оновили, як і алгоритм проходження шляху від кандидата до судді найвищої судової інстанції в державі. Цей процес тривав достатньо довго, але було випробувано і кандидатів, і процедуру. Остання вже обкатана й зрозуміла, усунуто недоліки щодо тривалості. Тому я сподіваюся, що за три місяці конкурси і до Вищого антикорупційного, і до Вищого суду з питань інтелектуальної власності будуть завершені. Гадаю, що в березні ці інститути вже запрацюють. Запуск інтелектуального суду трохи затримали через потребу передусім наповнити новий Верховний Суд та окружні суди. Це зробили для того, щоб судді отримали вотум довіри, щоб їх перевірили на доброчесність, кваліфікацію, емоційну та психологічну готовність до роботи в нових судах. Таким було першочергове завдання та величезне навантаження на Вищу кваліфікаційну комісію суддів. У її членів елементарно бракувало часу, щоб поряд із цими процедурами провести ще один конкурс. Наскільки мені відомо, вони й досі працюють по 14–16 год на добу.

Ми вже під процес запуску для нових суддів і мантії готуємо. Сподіваємося, що коли вони наповнять окружні суди, то отримають нові мантії, інакшого кольору, із нових тканин, щоб і візуально показати, підтвердити, що ці інститути змінюються.

Ви колишній військовий суддя та прихильник відновлення роботи військових судів. Однак якщо дивитися на роботу Військової прокуратури сьогодні, то видно, що вона розглядає не лише профільні справи, а, буває, і суто економічні. Як зробити так, щоб військові суди залишалися профільними?

— Я прихильник не лише військових судів, а спеціалізації в принципі. Гадаю, що більше спеціалізованих судів у державі, то легше суддям зосереджуватися на розгляді тих чи інших справ. Річ не в тім, щоб усе спростити, а в тім, що можна працювати більш кваліфіковано. Я думаю, що в нинішніх судах не просто так запровадили палати. Йдеться про палати в межах касаційних судів Верховного Суду. Вони спеціалізуються на тих чи інших категоріях справ. Я прихильник такої теорії та практики. Це дуже важливо, адже людина, яка розглядає справи, наприклад, про банкрутство, краще володіє законодавством у цій категорії.

Коли працювали військові суди, я намагався обґрунтувати доцільність існування військової юстиції, у військовій сфері налічувалося близько 30 тис. нормативних актів, які регулювали її діяльність. По-перше, це великий масив роботи, а по-друге — специфічні правовідносини. Вони пов’язані зі здійсненням правосуддя, наприклад, у Збройних Силах, СБУ, Нацгвардії. У доповнення до цього військові суди покликані вирішувати проблемні питання правозастосування, захисту прав військових, діяльності ЗСУ в умовах ведення бойових операцій. На моє переконання, щоб кваліфіковано проводити таку діяльність, має бути якісний юридичний склад тих чи інших судів з огляду на масу законодавства, яке регулює ці правовідносини, і саму специфіку військової діяльності… Наприклад, коли віддають наказ стріляти, бомбити, рухатися танкам у певному напрямку й виконувати бойове завдання, то для розуміння звичайного, «мирного» населення це досить складні питання. Оскільки така діяльність пов’язана із заподіянням шкоди, із тим, що потрібно знищувати, скажімо так, живу силу противника. Оцінити це краще людям, які більше обізнані зі специфікою військової діяльності. Як зробити так, щоб військові суди не вирішували непритаманні військовій сфері справи? Дуже просто: у будь-якій справі я вважаю першочерговим дотримуватися закону. Якщо кожен так діятиме, то ніхто нікого не звинувачуватиме в порушеннях і перетягуванні невластивих справ.

У тому то й річ. Модель, за якою створили Антикорупційний суд чи Суд із питань інтелектуальної власності, підходить і для військового?

— Ви маєте на увазі категорії справ і осіб? Одним з аргументів ліквідації військових судів було те, що вони розглядають справи щодо певних осіб. Тобто за суб’єктним складом виділяють якихось осіб, на яких поширюється дія «військового» закону та юрисдикція військових судів. Тут є теоретичне підґрунтя, але я вважаю, що воно від лукавого. І цей лукавий якраз на Україну й напав. У мене немає сумнівів, що проводилася підготовча робота щодо агресії та знищення держави. Мабуть, однією з ланок цієї роботи було послаблення судової системи через ліквідацію військових судів, військової прокуратури. Вона ж також була в підвішеному стані. Ті недоліки, які є в діяльності прокуратури, мабуть, і пов’язані з тим, що частина працівників звільнилися, пішла у відставку, адже були всі перспективи до ліквідації. Її й було фактично ліквідовано. Створили прокуратуру по нагляду за діяльністю у військовій сфері. Зняли погони у всіх прокурорів, і вони стали цивільними особами. У чому сенс цього. У тому, щоб військовий прокурор не мав змоги прийти у військову частину й розслідувати військові злочини. Очевидно, що так. Чи сприяє це зростанню дисципліни й правопорядку серед військових? Очевидно, ні.

Хороші моделі запровадження військових судів є. Це ті, які передбачають незалежність від військового командування. Тобто йдеться про повернення до структури, яка функціонувала до 2010 року: підпорядкування судів органам судової влади. Тобто контроль із боку апеляційних судів, Верховного Суду. Україні не треба багато військових судів. Можливо кілька першої інстанції, один апеляційної інстанції. Можливо, палату у Верховному Суді, але аж ніяк не контроль із боку військового командування за судами. Коли правосуддя комусь підконтрольне, то це не правосуддя.

Джерело