Обраний Голова Верховного Суду Всеволод Князєв. Інтерв’ю
02.11.2021
Обраний нещодавно на пленумі новий голова Верховного Суду офіційно розпочне виконувати свої обов’язки на початку грудня. Та попри те, що наразі Всеволод Князєв продовжує працювати Секретарем Великої палати цього суду, він уже входить у курс справ, щоб бути готовим одразу вирішувати ті нагальні питання, які турбують не лише суддівську спільноту, а й суспільство загалом.
В інтерв’ю “Цензор.НЕТ” Всеволод Князєв розповів, як буде переформатовано роботу Верховного Суду і як вберегти його незалежність, чому нині загальмовано розгляд справ щодо оскарження санкційних списків, як вплине на судову реформу розгляд в КС закону про перезавантаження Вищої ради правосуддя, а також чому варто відмовитися від ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва.
“ДО ОСТАННЬОГО ДНЯ ВСІ БУЛИ ВПЕВНЕНІ, ЩО ШАНСІВ У МЕНЕ НЕБАГАТО. З УРАХУВАННЯМ ЗОВНІШНІХ ФАКТОРІВ, БУЛИ СУМНІВИ, ЧИ ВДАСТЬСЯ ПРОВЕСТИ ВИБОРИ СПРАВДІ ДЕМОКРАТИЧНО”
– Вас обрали новим Головою Верховного Суду, але розпочати виконувати обов’язки ви зможете лише з 1 грудня. Проведення виборів тоді, коли є чинний голова, викликало чимало запитань. Одне з них – чому вибори відбулися достроково. Можете пояснити?
– Я неодноразово спілкувався з Валентиною Іванівною з цього питання, знаю мотиви її рішення. Абсолютно зрозумілим та прозорим мотивом є те, що за цей місяць, який лишився до закінчення її повноважень як Голови ВС, вона має ввести в курс справ нового голову. Так роблять верховні суди в інших країнах, так робить Європейський суд з прав людини.
Валентині Іванівні легше буде передавати справи саме мені, бо я багато чого знаю щодо цієї роботи, оскільки весь час був поруч, і вважаю себе її соратником.
Окрім того, вона хотіла зробити все від неї залежне, щоб ці вибори відбулися демократично. Тому й виступила з ініціативою про їхнє проведення раніше, ніж закінчаться її повноваження.
– Тобто хотіла проконтролювати процес? Загалом було схоже, що пані Данішевська просто хоче прилаштувати на цю посаду свою людину, щоб піти спокійно. Вона проводила співбесіди з суддями, які подали свої кандидатури? Можливо, був якийсь зовнішній вплив? Вам не довелося їхати на співбесіду в Офіс президента?
– Жодного разу Валентина Іванівна навіть у наших приватних бесідах не висловлювалася ані щодо мене, ані щодо інших кандидатів. Єдину пораду, яку вона мені дала, – добре подумати щодо цієї посади, оскільки така робота дуже впливає на сім’ю, дітей, спілкування з друзями.
Після того, як було оголошено, що відбуватимуться дострокові вибори голови, вона поїхала у відрядження на Конференцію голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи, повернулася за день до голосування і пішла до ВРП на засідання (по четвергах вона завжди працює у ВРП). Вона ні з ким не спілкувалася. Приїхала і, як-то кажуть, з коліс почала проводити пленум.
Тому я переконаний, що Валентина Іванівна жодного впливу, і це знають усі судді, на процес виборів не чинила.
– Тобто вас не можна назвати чиїмсь фаворитом?
– До останнього дня всі були впевнені, що шансів у мене небагато.
– Чому?
– З урахуванням зовнішніх факторів, були сумніви, чи вдасться провести вибори справді демократично.
– Ймовірним переможцем називали іншу людину, тож теж здивувалася, коли обрали вас.
– От бачите (посміхається, – авт).
– Верховний Суд – одна з небагатьох інституцій, які нині не перебувають під впливом Офісу президента. ОП на багато процесів впливає або хоче впливати. Чи зможете й надалі відстояти цю незалежність вищої судової інстанції? Чи готові до протистоянь, якщо вони будуть?
– Будь-які проблеми і конфлікти завжди можна розв’язати шляхом перемовин. Судова влада дуже потужна. Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою ставить крапку на національному рівні в усіх судових спорах, тобто можна сказати, що він контролює найвищі органи влади. Велика Палата Верховного Суду переглядає на предмет законності рішення і Верховної Ради, й президента, і інших вищих органів влади.
Тобто у судів є і реальна влада, і певний інструментарій. Ми виносимо справедливі рішення за законом. Водночас цей інструментарій, як на мене, дає нам змогу підтримувати баланс між усіма органами влади так, щоб і вони, зі свого боку, дотримувалися принципів законності й демократичності. І це є моїм завданням. Щоб Верховний Суд і судова система стали потужним гравцем на державному рівні. І щоб усі процеси в нашій державі відбувалися винятково у правовому полі.
– Ми всі бачимо, що відбувається у Конституційному Суді. Зокрема, й спостерігали за скасуванням указу про призначення голови цього суду. Не виключено, що колись може з’явитися й рішення про скасування указу про ваше призначення. Не боїтеся політичної залежності в такому вигляді?
– Не боюся. Але впевнений, що такого політична влада не повинна допустити, оскільки це вже буде переходом “червоних ліній”. Він і так уже трохи відбувся, та мені чомусь здається, що навіть у кабінетах на Банковій багато людей зрозуміло, що такі кроки були поспішними.
– Вам дзвонили з Офісу президента після обрання? Скажімо, привітати?
– Я мав телефонну розмову з президентом Володимиром Зеленським. Він привітав мене із обранням.
– Були якісь настанови, побажання?
– Це була дуже коротка розмова, бо він щойно завершив засідання Ради національної безпеки і оборони. Він побажав мені успіху, й ми домовилися, що зустрінемося і будемо налагоджувати співпрацю з Верховним Судом та іншими гілками влади з питань створення умов для подальшого покращення правосуддя.
– Щойно до влади прийшла політична партія “Слуга народу”, однією з ініціатив був законопроєкт про перезавантаження Верховного Суду і скорочення кількості суддів. Ми з вами про це тоді спілкувалися. Згодом від цієї ідеї нібито відмовилися. На вашу думку, це остаточно чи спроби реформувати Верховний Суд ще будуть?
– У нашій державі важко щось передбачити. Ті, хто працює певний час у політичній системі, у судовій владі, це розуміють. Вважаю, що таких спроб більше не буде. Багато спілкувався із депутатами, більшість із них у офіційних і неофіційних розмовах визнають, що такі рішення були помилковими, і кажуть, що не мають наміру їх повторювати. Сподіваюся, свого слова вони дотримають.
– А якими ви бачите зміни у роботі Верховного Суду?
– Колектив, який обрав мене на цю посаду, висловив багато ідей. Деякі з них діаметральні. Але я усвідомлюю, що судді хочуть певних змін у роботі Верховного Суду.
Як і обіцяв, зустрічатимуся з кожним, хто захоче поспілкуватися на цю тему. А рішення про те, які зміни нам справді потрібні, ми прийматимемо спільно і демократично.
Перше, що я вже бачу, це потреба налагодження як горизонтальної, так і вертикальної комунікації.
– Що це означає?
– Горизонтальна – це комунікація між суддями касаційних судів, яка нині на неналежному рівні, бо ми сидимо в різних приміщеннях, різних районах Києва і дуже мало спілкуємося. Не всі навіть знають один одного в обличчя.
Вертикальна – комунікація з судами першої і апеляційної інстанцій. Я сам прийшов до Верховного Суду з першої інстанції, багато спілкуюся з колегами, є певна образа на нас, кажуть, що Верховний Суд мало спілкується з судами першої й другої інстанцій. В доковідні часи ми їздили в регіони та зустрічалися в Києві на спільних заходах, але з квітня 2020 вимушені були перейти до онлайн-спілкування. Це теж дієво, але ніщо не замінить живого спілкування. Тож маємо це виправити.
– З яких питань судді перших двох інстанцій хочуть спілкуватися?
– Наприклад, слідчі судді хочуть більше спілкуватися відносно єдиної судової практики. Кажуть приблизно таке: “Ви нас не вчите, ми виносимо рішення, а потім Вища рада правосуддя притягає нас до дисциплінарної відповідальності”. Інші кажуть, що у них багато питань щодо кадрового забезпечення, фінансування тощо.
Тому ми повинні інтенсифікувати ці процеси спілкування з суддями.
“ЗАРПЛАТИ ПРАЦІВНИКІВ АПАРАТУ СУДУ МЕНШІ, НІЖ У ПРИБИРАЛЬНИЦЬ У СУПЕРМАРКЕТІ”
– Які проблеми сьогодні найбільше турбують судову систему?
– Основних можна виокремити три. Перша – брак на достатньому рівні єдності судової практики. Але я тут хочу пояснити, що відсутність єдності практики – це загальна проблема держави, яка має в собі декілька складових. Відсутність єдності починається від неякісного законодавства, яке й до того ж швидко змінюється. Додайте до цього велику кількість справ, яку щорічно розглядає судова система. А це – 4-5 млн справ і матеріалів на рік. Додайте до цього відсутність третини суддівського корпусу, і як наслідок, – велике навантаження на суддів, яке не дає змоги іноді навіть вчасно ознайомлюватися з новою практикою. Велика кількість справ призводить до великої кількості правових позицій. Також через касаційні фільтри не всі категорії справ в принципі доходять до Верховного Суду. Тож маємо проблеми з єдністю судової практики на рівні всієї держави.
Я маю певні думки щодо цього, та вони ще досить сирі, щоб їх презентувати, але цю проблему будемо розв’язувати насамперед.
Друга проблема – кадровий голод. Особливо в судах апеляційної інстанції. В окремих апеляційних судах залишилося по два-три-чотири криміналісти, й скоро просто нікому буде розглядати кримінальні справи на рівні областей. У районних судах теж чимало проблем із кадрами. Є районні суди, де взагалі немає суддів або є один чи два. Там навіть захворіти не можна, бо інакше без судді залишиться район на декілька тисяч чи десятків тисяч людей. Ці проблеми роками обговорюють, але не розв’язують. А це потрібно робити негайно.
Третя проблема – це критична ситуація з фінансуванням судів. Зарплати працівників апарату суду менші, ніж у прибиральниць у супермаркеті. Чи піде грамотна і порядна людина з вищою юридичною освітою працювати до суду? Звісно, що не піде. Це дуже кричуща проблема, на якій ми маємо зосередитися.
– Кадровий голод – це лише питання того, що у нас не працює Вища кваліфкомісія суддів, чи є ще якісь причини?
– Так, проблема в тому, що досі не сформовано Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Бажаючих зайняти посаду судді багато. Є різні кандидати: і достойні, й не дуже. Але під час конкурсних процедур це можна визначити. Зараз ми маємо зробити все можливе, щоб ВККС запрацювала якнайшвидше, і ми заповнили вакантні посади у судах. Люди повинні мати доступ до правосуддя, а не чекати роками, поки всі ці питання вирішуватимуться.
– Ви прийняли присягу члена Вищої ради правосуддя. Що далі: чекатимете, поки Данішевська піде у відставку, чи нарівні з нею братимете участь у діяльності ВРП?
– Відповідно до ч.4 ст.19 Закону України “Про вищу раду правосуддя”, новий член ВРП складає присягу одразу, як його обрали чи призначили. Але приступає до виконання своїх обов’язків після звільнення з посади попереднього члена, на чию посаду він іде. Таким чином, я набуваю повноважень члена ВРП з 1 грудня.
– Одне з питань, які зараз обговорює і суддівська спільнота, й суспільство загалом, – формування Етичної ради при ВРП, за допомогою якої має бути перезавантажено цей орган. Воно непросте. З одного боку, Рада суддів делегувала своїх представників до складу цієї ради, з іншого – Пленум Верхового Суду звернувся до Конституційного Суду, щоб там надали оцінку закону, яким регулюються питання роботи такої ради. Якими будуть наслідки, якщо Етична рада почне працювати, а КС визнає неконституційним окремі положення закону? Наскільки це залежні процеси?
– Звернення Верховного Суду до Конституційного Суду не зупиняє дію закону, який стосується Вищої ради правосуддя. Закон чинний, його треба виконувати.
Коли Конституційний Суд розпочне розгляд і тим паче винесе рішення, невідомо. Не думаю, що це буде дуже швидко. Хоч, звичайно, я за те, щоб Конституційний Суд усі питання розглядав максимально оперативно.
Рада суддів справді обрала своїх представників до Етичної ради, тому процес має рухатися вперед.
Окрім того, треба обов’язкового запускати роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Але міжнародні партнери теж мають діяти розумно і узгоджено з нами. Наприклад, нам відомо, що конкурсна комісія з формування ВККС ніяк не може зібратися на засідання. Відібрані члени комісії від України, є члени комісії від міжнародних організацій. Українські експерти готові працювати, а міжнародні чомусь поки що не беруть участі в роботі цієї комісії. І все зупинилося. Думаю, що зусилля мають докладатися з обох боків. Не може бути такого, щоб українська сторона брала на себе зобов’язання, а міжнародні експерти не розпочинали роботу. Бо насправді формування ВККС – це наразі найболючіше питання з огляду на кадровий голод, про який я казав.
Закон про розформування ВККС був абсолютно помилковим. Це визнають навіть представники чинної влади, тому ми маємо виправляти ситуацію.
– Хто очолює цю конкурсну комісію?
– Поки що ніхто, адже жодного засідання ще не було. І схоже, що не поспішають саме міжнародні експерти. Це для мене дивно.
Комісія має запрацювати якомога швидше, бо в нас на очах судова гілка влади просто руйнується. Багато суддів зараз йдуть у відставку. За моїми розрахунками, якщо зараз дуже швидко розпочати процес формування Вищої кваліфкомісії суддів, то вона запрацює не раніше червня 2022 року. З урахуванням ускладнених механізмів відбору на посаду судді першої інстанції з величезними навчальними періодами, складаннями іспитів та іншими моментами конкурсних процедур, судді з’являться в судах у середині 2024 року. За цей час на пенсію вийде ще принаймні третина суддівського корпусу. Найбільше суддів звільниться з апеляційних судів. У нас може скластися ситуація, що не буде ні повноцінної першої інстанції, ні апеляції взагалі, залишиться тільки Верховний Суд і Вищий антикорупційний суд. Але чомусь це питання не в пріоритеті ні в законодавчої, ні у виконавчої гілок влади. Зі свого боку, щойно я заступлю на посаду, робитиму все, щоб це питання пришвидшити.
– А як ви можете це зробити?
– Працюватиму з депутатами, профільним парламентським комітетом, керівництвом Верховної Ради. Думаю, що необхідно працювати і з президентом як суб’єктом законодавчої ініціативи. Для підготовки і внесення необхідних змін до законодавства, в тому числі щодо тривалості навчання майбутніх суддів та конкурсних процедур.
“ВЕРХОВНИЙ СУД НЕ МАЄ ТЕХНІЧНИХ УМОВ ДЛЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВ З ТАЄМНИМИ ДОКУМЕНТАМИ, А САМЕ ТАКИМИ Є СПРАВИ ЩОДО САКЦІЙНИХ СПИСКІВ”
– На засіданні Пленуму, де обирали голову Верховного Суду, ви сказали досить важливу, як на мене, тезу про те, що Великій Палаті, яка розглядає найрезонансніші справи, вдавалося уникати політичного впливу. У зв’язку з тим, що Верховна Рада ухвалила так званий закон про олігархів, напевно, буде чимало тих, хто спробує вирішити питання завдяки політичним зв’язкам і великим грошам. Як у таких ситуаціях уникнути впливу?
– Велику Палату сформовано таким чином, що до неї входить 21 суддя. Це принципові й порядні люди. Будь-які справи з політичним контекстом, справи щодо якихось великих бізнес-активів ми розглядаємо на засадах справедливості, неупередженості й відповідно до закону. Вплинути на 21 людину просто неможливо, навіть олігархам і потужним політичним силам. Навіть, до речі, голові Верховного Суду. Тому чинна нині конструкція Великої Палати – це запобіжник від будь-якого впливу і тиску. Це, звісно, не подобається певним зовнішнім силам.
– Нині чимало резонансних рішень ухвалюють на засіданнях РНБО щодо санкцій. Такі рішення оскаржуються до Верховного Суду? Такі позови є?
– Так, вони надходять. У першій інстанції ці позови розглядає Касаційний адміністративний суд, апеляційною інстанцією є Велика Палата Верховного Суду. Більшість позовів щодо скасування санкцій зараз перебувають у Касаційному адміністративному суді. Проблема в тому, що Верховний Суд не має технічних умов для розгляду справ із таємними документами, а саме такими є справи щодо санкційних списків. Тому ці справи загальмовано на рівні першої інстанції.
– Якими мають бути умови?
– Потрібне відповідне обладнання і відповідна сертифікація. На жаль, на сьогодні нормативні документи складено таким чином і вимоги поставлено такі, що виконати їх неможливо об’єктивно. Верховний Суд уже понад рік намагається добитися від відповідних органів, які займаються сертифікацією такого обладнання і ухваленням відповідних нормативних актів, розв’язання цієї проблеми. Та поки що не маємо жодних результатів.
І тут ми повинні вирішити: або ми порушуємо закон у частині фіксації судового розгляду, бо у нас немає техніки, яка може фіксувати справи, частина доказів в яких під грифом “таємно”, або відповідні органи влади ухвалюють зміни до нормативних документів, спрощують це питання – і ми зможемо фіксувати тією технікою, яка нині є.
– Ще одне резонансне питання, за вирішенням якого спостерігає суспільство, – ліквідація Окружного адміністративного суду м. Києва. Президент подав до Верховної Ради відповідний законопроєкт, але депутати не поспішають його розглядати. Одне із застережень, яким має бути новий суд і чи варто передавати частину справ, які нині є в ОАСК, до Верховного Суду. Чи підтримуєте ви ліквідацію цього суду?
– До питання ліквідації ставлюся негативно. Ми не маємо ліквідовувати суди, якщо нам не подобаються їхні рішення. Мені теж можуть подобатися чи не подобатися рішення суду, але справа не в суді, а в системі, яка склалася, в повноваженнях, які сконцентровані в цьому суді. Тому ми повинні з’ясувати, які чинники призвели до того, щоб ці рішення комусь подобаються чи не подобаються, й міркувати вже у цьому напрямі. Ліквідувати ОАСК і звільнити всіх, хто там працює, мабуть швидке і привабливе рішення, але точно це не вихід із ситуації.
– Але це ж ненормальна ситуація, коли частина суддів, яких обвинувачують у злочинах, продовжує виносити рішення іменем України. Ви так не вважаєте?
– Якщо в їх діях є ознаки злочину, то має бути вирішено питання про відсторонення їх від посад відповідно до чинного законодавства. Та чи можна допустити, щоб через наявність в суді кількох суддів, до яких є питання у громадськості, звільнялося двісті працівників суду? Не можна вирішувати питання тих чи тих судових рішень шляхом ліквідації суду. Необхідно подумати або над повноваженнями, або над складом цього суду, чи пошукати ще якісь варіанти розв’язання проблеми.
Нагадаю, що за президента Ющенка вже ліквідовували Окружний адмінсуд м. Києва. Його розділяли на два: Центральний і Лівобережний. Такі спроби ні до чого путнього не призвели.
Це непростий суд і він займається непростими справами. Тому на рівні законодавства треба подумати, як зробити так, щоб усі судові процеси були прозорими для суспільства.
– Ви багато говорите про напрацювання змін до законодавства. Вважаєте, у вас вийде налагодити співпрацю з депутатами?
– Сподіваюся, такий діалог ми справді налагодимо. У мене є перелік тем, якими я маю намір зайнятися. Чи вистачить на це часу, сил і енергії? Хочеться вірити, що так. Дуже хочу зробити так, щоб із моїм ім’ям в історії судової системи було пов’язано конкретні позитивні зміни.
Тетяна Бодня, “Цензор.НЕТ”
Фото: Олег Переверзєв
