Назар Холодницький. Очільник Спеціальної антикорупційної прокуратури
16.12.2016
У грудні минає рік з моменту створення Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП). Саме цей орган здійснює процесуальне керівництво щодо справ, котрі розслідує Національне антикорупційне бюро. Іншими словами, НАБУ розслідує злочини високопосадовців, а САП – доводить їх у суді. “Ми з НАБУ – єдина команда. Втім, це не означає, що направлятимемо в суд все, що скаже НАБУ”, – стверджує очільник САП Назар Холодницький.
Він підтверджує, що палки в колеса САП і НАБУ час від часу вставляє Генпрокуратура. За його словами, остання не дотримується законодавчих норм щодо підслідності справ. Холодницький вважає, що ГПУ не хоче віддавати повноваження слідства новоствореним органам, оскільки таким чином позбавить себе можливості впливати.
Холодницький заперечує будь-які звинувачення щодо надмірного піару відомства. Як зазначає, “Антикорупційна прокуратура не витрачає жодної копійки державних коштів на піар”. Навіть не має своєї прес-служби. І щиро зізнається, що втомився від шквалу критики в ЗМІ і соцмережах. “Мені дуже набридла вся ця балаканина в ЗМІ та Фейсбуці. Слідство любить тишу. На жаль, окремі законодавчі норми прописані таким чином, що зберегти її не завжди вдається. От наприклад, щодо доступу до судових рішень, де досить легко можна знайти інформацію, які процесуальні дії проводить НАБУ. І це перешкоджає його діяльності”, – зауважує Холодницький.
Чи фігурують прізвища Кононенка і Мартиненка у справі щодо “Одеського припортового заводу“, на якій стадії перебуває розслідування справи Мартиненка та чому перевірити декларації нардепів наразі неможливо, – в інтерв’ю LB.ua з Назаром Холодницьким.
«Для чого домовлятися (з ГПУ)? Треба закон виконувати!»
С.К.: Із серпня цього року посилюється конфлікт між НАБУ і ГПУ. Виглядає так, ніби хороше НАБУ протистоїть поганій прокуратурі. І така розрізненість цих органів пов’язана здебільшого з тим, що НАБУ – новий орган, до нього увійшли нові, відібрані на конкурсах, кадри, а в ГПУ залишились “старі”. Однак, очевидно, що все зовсім не так однозначно, як видається.
Немає святих і несвятих. Ми всі працювали в прокуратурі: і я, і Ситник (керівник НАБУ – LB.ua), але деякі ситуації у відносинах між правоохоронними органами дійсно викликають певні непорозуміння.
С.К.: То чому не можете домовитися з ГПУ?
Для чого домовлятися? Треба закон виконувати!
Проблема у відносинах ГПУ і НАБУ полягає в тому, що прокуратура не хоче дотримуватися законодавчих норм щодо підслідності справ. Свого часу, я навіть приходив в ГПУ на численні наради щодо цього питання. Впевнений, там знають про порушення зі своєї сторони. Напевно, сьогодні вигідно так діяти.
В.М.: З якою метою?
Підслідність – це вплив. І вони (ГПУ – LB.ua) не хочуть віддавати повноваження слідства. Хоча навіть в Конституції прописано, що слідство у прокуратури повинно було зникнути ще в 2001 році – через п’ять років після набрання чинності Основного закону.
С.К.: Ви розмовляли на цю тему з Юрієм Луценком?
Так, розмовляв. Пояснював йому нашу позицію… Але в Юрія Віталійовича є група радників, котрі кажуть йому, що ми не праві. Він відповів, мовляв, я – Генпрокурор і можу закріплювати підслідність по справах, за ким хочу.
Я не буду критикувати Генпрокурора. В нього є своя ділянка роботи. В нас – своя. Я не лізу у справи Майдану, справи Януковича, не втручаюсь у справи щодо розбоїв, грабежів тощо. І не хочу, щоб втручались в мою ділянку роботи.
С.К.: У вас є план дій, як вийти з цього конфлікту?
Наш план – працювати. Чому ми, маючи на своїй стороні Закон (КПК), повинні про щось домовлятись?!
С.К.: Ви разом із Ситником повідомляєте представникам іноземних посольств щодо конфліктної ситуації між силовими органами в Україні. Адже так?
Нас часто запрошують посли на зустрічі. Але я намагаюсь дипломатично відповідати щодо відносин між силовими органами в Україні. Вважаю розбіжності між ГПУ і НАБУ – суто внутрідержавною проблемою. Хоча іноді здається, що звернення до міжнародних представників було би оптимальним виходом із ситуаціі, котра склалась між ГПУ і НАБУ.
В.М.: Призначення Юрія Луценка на посаду Генпрокурора – ініціатива Петра Порошенка. І, відповідно, його відповідальність. Ви не намагалися поспілкуватися з Президентом? Можливо, він би вплинув на ситуацію.
Не бачу сенсу «капати» Президенту з цього питання, у нього і без ГПУ-НАБУ – чимало справ.
Кожен повинен відповідати за свої вчинки. Генпрокурор – за свої, Президент – за свої, я – за свої. Тому перекладати відповідальність за дії Генпрокурора на Президента чи на когось іншого, – я би не став.
С.К.: У мене складається враження, що конфлікт ГПУ і НАБУ – це така собі війна піарів. Хто голосніше крикне, того і правда. І це фактично підміна реальної діяльності антикорупційних органів.
Якщо відверто, то мені дуже набридла вся ця балаканина в ЗМІ та Фейсбуці. Слідство любить тишу. На жаль, окремі законодавчі норми прописані таким чином, що зберегти її не завжди вдається. От наприклад, щодо доступу до судових рішень, де досить легко можна знайти інформацію, які процесуальні дії проводить НАБУ. І це перешкоджає його діяльності.
Тож я вважаю, що треба обмежити доступ до процесуальних рішень, котрі стосуються справ на стадії досудового розслідування.
В.М.: У надмірному піарі НАБУ звинувачує, зокрема, нардеп від фракціі«Батьківщина» Ігор Луценко. Він вважає, що уряд США виділяє значні кошти на НАБУ, які в Україні розкрадаються. Більше того, Луценко в одному зі своїх інтерв’ю звинуватив вас в тому, що працюєте «в руслі Ситника – фактично є його помічником в піар-сфері».
Антикорупційна прокуратура не витрачає жодної копійки державних коштів на піар. Єдине джерело інформації САП – це моя сторінка у Фейсбуці або розсилка прес-релізів. В нас навіть немає своєї прес-служби.
Більше того, нічого поганого в піарі я не бачу. Але він повинен бути підкріплений реальними результатами роботи.
Інше безглуздя Луценка коментувати не буду.
В.М.: Фактично посада антикорупційного прокурора створювалася для процесуального керівництва роботи НАБУ. Однак, дуже часто ви з Ситником виглядаєте як одна команда.
Ми з НАБУ – єдина команда. Втім, це не означає, що направлятимемо в суд все, що скаже НАБУ. Антикорупційне бюро – це орган досудового розслідування, а інтереси держави та публічне обвинувачення в суді все таки підтримує прокурор. Тож саме прокурор і визначає, чи достатньо доказів для розгляду справи в суді. Тому прокурор може дати відповідну вказівку детективу щодо недостатності доказів з того чи іншого аспекту розслідування. Якщо детектив відмовиться виконати вказівку прокурора, то підозра не буде погоджена, і фактично робота як НАБУ, так і САП в конкретній справі буде вичерпана.
«Оголошувати підозру Мартиненку задля лайків і сердечок у Фейсбуці ми не будемо»
В.М.: Яким би професійним не було розслідування, трапляються випадки розвалу справ у судах. Міжнародні посадовці вважають, що в Україні потрібно створити окремі антикорупційні суди. Погоджуєтесь?
Якщо в Україні результативно пройде судова реформа, зміниться судова система, то необхідність в антикорупційних судах можна ставити під питання. Втім, очевидний результат зможемо відчути лише через 7-10 років. Тож станом на сьогодні створення окремих антикорупційних судів потрібно.
Наразі ми робимо свої перші кроки – подаємо справи до тих судів, які є. І сподіваємося на чесність вироків. Так, не виключаю, що будуть помилки, виправдовувальні вироки. Але не помиляється той, хто нічого не робить.
Нас, до прикладу, критикують за справу Пасішника (в.о. заступника правління НАК “Нафтогаз Україна” Андрія Пасішника обвинувачують у незаконному впливі на члена Кабінету Міністрів – колишнього Міністра економічного розвитку і торгівлі Айвараса Абромавичуса з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків та домогтися прийняття незаконного рішення (ч. 1 ст. 344 Кримінального Кодексу) – LB.ua). Мовляв, раніше всіх посадовців призначали за подібники смс-ками (Пасішник вів переписку з Абромавичусом щодо призначення себе його заступником – LB.ua). Закидали мені й те, що стаття, інкримінована Пасішнику, застосовується в Україні вперше. Втім, в його діях очевидний склад злочину.
Якщо ми орієнтуватимемось лише на те, чи були раніше подібні вироки, то в Україні так ніхто не понесе відповідальність за те, що декларує мільйони при копійчаній зарплаті, що все життя працює держслужбовцем, але володіє раритетними колекціями картин, мощами святих і т.д.
В.М.: Ви часто заявляєте про тиск на антикорупційні органи. Цитата з одного із ваших інтерв’ю: “Я би більше сказав про спроби, можливо, налякати, залякати, показати якусь свою силу над антикорупційними органами шляхом чисельних звернень, відкриттям численних проваджень…” Хто саме здійснює на вас такий тиск?
Останній, хто просив ГПУ відкрити впровадження відносно Ситника і Холодницького, – це нардеп Пинзеник.
С.К.: Павло Пинзеник, нардеп від фракції «Народний фронт». Свого часу він був помічником Мартиненка, справа якого, до речі, зависла в НАБУ…
Думаю, найближчим часом відвисне…
В.М.: Пройшло сім місяців з початку розслідування НАБУ справи проти Мартиненка. Він самостійно склав депутатський мандат, тож немає підстав звинувачувати Верховну Раду в затягуванні процесу зняття з нього депутатського імунітету. Що заважає НАБУ завершити розслідування цієі справи?
Ми очікуємо відповіді від міжнародних відомств. Отримали від Чехії, сьогодні чекаємо від Швейцарії. Слідство поки триває.
С.К.: Чому у Мартиненка досі немає статусу підозрюваного?
Оголошувати підозру Мартиненку задля лайків і сердечок у Фейсбуці ми не будемо. Треба зібрати достатньо доказів.
Крім цього, коли особі вручається підозра, починають спливати строки досудового розслідування. І продовжувати строки, чекаючи відповіді на запит, ми, на жаль, не можемо.
В.М.: Раніше йшлося про створення міжнародної групи з розслідування справи Мартиненка.
Такий варіант розглядається, але навряд чи буде втілений.
В.М.: Чому?
Достатньо складний механізм створення і координації роботи такої групи.
В.М.: У вересні цього року Генпрокурор Юрій Луценко заявив, що ініціюватиме зміни в законодавство для позбавлення НАБУ виключного права на розслідування серйозних корупційних злочинів.
“В країні так багато злочинності, що віддавати виключне право на боротьбу з проявами високопоставленої злочинності одному невеликому правоохоронному органу неефективно”, – цитата Луценка.
Юрій Віталійович був лідером найбільшої парламентської фракції. Очевидно, йому не складатиме великих зусиль зібрати необхідну кількість голосів під відповідний законопроект. Вам відомо про подібні законодавчі ініціативи?
Юрій Віталійович – сильний політик. І напевно, він може застосувати певні важелі впливу для просування тих чи інших законодавчих ініціатив.
Мені відомо, що подібний законопроект перебуває на розгляді в комітеті.
С.К.: Хто його автор?
Здається Карпунцов та інші депутати.
В.М.: У вас є відчуття, що Юрій Луценко як політик прийшов в ГПУ, щоб контролювати процес розслідування справ стосовно високопосадовців?
В мене таких відчуттів немає. Напевно, в силу того, що я перебуваю в іншому приміщенні і не маю можливості безпосередньо спостерігати за роботою Юрія Віталійовича.
Що стосується співпраці з ГПУ, то, повірте, працюємо в звичному режимі. Наразі обговорюємо ідею створення спільних груп ГПУ і НАБУ, в окремих випадках залучатимемо СБУ для розслідування тих чи інших справ.
От нещодавно затримали шахрая, який представлявся моїм родичем і обіцяв за винагороду посприяти в окремій справі.
В.М.: Йдеться про особу, яку затримали під час отримання $1 млн хабара. За вдвічі більшу суму цей чоловік обіцяв посприяти припиненню кримінального переслідування нардепа Олександра Онищенка шляхом впливу на вас особисто. Ви знайомі з цією людиною?
Ні, жодного відношення до нього не маю. Його звати – Сергій Лавров. Коли мене вперше запитали, чи знаю я Сергія Лаврова, я сказав: «Так, знаю, як і Володимира Путіна… Це – міністр закордонних справ Росії».
Він ніби-то розповідав, що вплине на мого батька, а той, в свою чергу, – на мене. Але мій батько, на жаль, помер десять років тому. Очевидно, не знав цього, у “Вікіпедії” не написано…
Про цього шахрая я вперше почув у червні. Мені зателефонував знайомий суддя і розповів, що прийшов якийсь чоловік, прикривається моїм родичем і просить винести певне рішення по справі. Кажу: «Жени його геть!»
До речі, про таких шахраїв мені часто розповідали. Хтось зробив селфі зі мною і, показуючи всім фото, стверджує, що ми знайомі. Траплялися випадки, коли в будівлю САП заходять невідомі особи, посидять 10 хвилин в холі і виходять, ніби-то зі мною все «порішали». Надсилали нам і фальшиві офіційні листи, і я бачив такі фальшивки за, начебто, моїм підписом…
В.М.: Чи можна вважати випадок із затриманням цього шахрая спробою підірвати ваш імідж і, як наслідок, – позбавити вас посади?
Знаєте, якщо за перших півроку моєї роботи на посаді не знайшли компромат, то далі пробуватимуть дискредитувати мене особисто. Я вже звик, що мої телефонні розмови прослуховують, ведеться спостереження…
Пам’ятаю, в березні прокинувся в своїй квартирі, а біля вікна літає дрон. Не зміг його спіймати. Хтось явно зацікавлений в отриманні інформації про моє особисте життя.
Вступаючи на посаду, я був свідомий того, що за мною вестиметься цілодобове спостереження. Тому не роблю з цього скандалу кожен раз.
В.М.: Один із народних депутатів, близьких до Юрія Луценка, після появи інформації про затримання вищезгаданого шахрая, сказав, мовляв, ну все, Холодницькому кінець. Ви відчуваєте, що крісло під вами захиталось?
Я відчуваю серйозну напругу і бажання дискредитувати мене і Ситника.
«Мати Онищенка оголошена в розшук»
С.К.: Перейдемо до конкретних справ, які розслідує НАБУ. Зокрема, справа стосовно Олександра Онищенка, про якого згадували вище, за словами Артема Ситника, буде передана в суд до кінця року.
Так, ми сподіваємось, що до кінця року завершимо розслідування цієї справи. Наразі результати наступні: в СІЗО перебуває 11 підозрюваних. П’ятеро – визнали себе винними і погодилися на співпрацю зі слідством. Здебільшого це – представники компаній, через які «проганялися» кошти. Ще семеро – оголошені в розшук, в тому числі мати Онищенка.
В.М.: Раніше ви анонсували, що до 6 вересня Інтерпол дасть відповідь щодо справи Онищенка. У випадку визнання цієї справи не політичною його оголосять у міжнародний розшук.
Відповіді від Інтерполу досі немає.
В.М.: Вам відоме точне місце перебування Онищенка?
Лондон – Москва. Періодично він літає то в одне, то в інше місто.
В.М.: У вересні ви заявили, що САП збирає інформацію на десятьох народних депутатів. Розумію, що прізвища їхні не назвете. Скажіть принаймні, з яких вони фракцій?
З різних фракцій. Скажу лише, що розслідування стосується корупційних злочинів на посаді народних депутатів.
С.К.: Юрій Луценко казав мені в інтерв’ю на “24 каналі”. Цікаво: хто першим завершить розслідування таких справ і присвоїть собі результати – ГПУ чи НАБУ?
Я не хочу брати участь в перегонах з Луценком за присвоєння результатів розслідування справ. Просто роблю свою роботу.
В.М.: У вересні цього року Генпрокуратура повідомила, що член Вищої ради юстиції (а нині – Вищої ради правосуддя) Павло Гречківський намагався отримати хабар в розмірі $500 тис за прийняття судом рішення, вигідне суб’єкту господарювання.
Цю справу розслідує ГПУ.
В.М.: Але ж хіба не НАБУ повинно розслідувати корупційні злочини високопосадовців?
Так, зважаючи на те, що в ЗМІ була поширена інформація про хабар – корупційний злочин, то така категорія справ відноситься до нашої підслідності. Однак, згодом виявилося, що йдеться про шахрайство. Наразі не готовий коментувати деталі, треба розбиратися в цій справі. Якщо неправильно визначено кваліфікацію справи, то суд прийме відповідне рішення.
В.М.: Гречківський – давній юрист-консультант з особливо важливих справ екс-депутата Верховної Ради від «Народного фронту» Миколи Мартиненка. Він також доводиться братом колишньої дружини Мартиненка – Майї Гречківській. Гречківський фігурує в ланцюжку розслідування справи Мартиненка?
Поки не можу сказати.
«Якщо Фірташ цінує свого директора, він за нього сплатить (відшкодування в бюджет)»
В.М.: Гаразд, перейдемо до іншої справи. На початку листопада НАБУ скерувало до суду обвинувальні акти щодо заступника глави НАК «Нафтогаз України» Сергія Переломи та заступника голови «Одеського припортового заводу» Миколи Щурикова.
Так, адвокати підозрюваних одразу заявили, що така інформація не відповідає дійсності, оскільки не до кінця ознайомилися з матеріалами справи. Але вони затягували процес, тож ми через суд обмежили термін ознайомлення. Після його спливу – передали матеріали до суду.
Часто в соцмережах мені закидають, що це – замовна справа. Втім, кожен юрист може розібратися в ній.
Слідством встановлено, що в травні 2015 року у першого заступника голови правління НАК «Нафтогаз України» Сергія Переломи, який одночасно є головою наглядової ради ОПЗ, виник умисел на розтрату коштів вказаного товариства на користь ПАТ «Укрнафта», де 50+1% належить приватним акціонерам».
Через компанію «Енергоальянс», яка діяла за договором про спільну діяльність, була здійснена закупівля природного газу на суму 250 мільйонів гривень за необґрунтовано завищеними цінами, з яких 3% повинні були залишитися на рахунках зазначеного приватного підприємства, а інші з залишком – перераховані на рахунки ПАТ «Укрнафта». Перелома вступив у змову з першим заступником голови правління ОПЗ Щуриковим…
У нас є докази, які підтверджують цю схему, економічні і товарознавчі експертизи, протоколи рішень термінових засідань правління ОПЗ, котрі проводились спеціально для таких оборудок. У Переломи арештовано майно на 22,6 млн грн., у Щурікова – на 5,2 млн.
С.К.: Прізвища Кононенка і Мартиненка в цій справі фігурують?
Щодо цього епізоду – ні.
В.М.: А скільки епізодів розслідує НАБУ?
Не можу сказати.
В.М.: Луценко заявив, що ГПУ розслідує 10 кримінальних справ за фактами зловживання на ОПЗ. У вас – більше чи менше?
У нас – менше (десяти – LB.ua).
С.К.: Чи були допитані Мартиненко і Саакашвілі в цій справі, як анонсував Ситник?
Ні.
С.К.: Чому б не допитати Саакашвілі? Він же постійно говорить про корупцію на ОПЗ.
Саакашвілі може заявляти все, що завгодно. Ми розслідували справу щодо розкрадання 205 млн грн. і, відповідно, проводили допити осіб, котрі знають конкретні факти щодо цього епізоду.
В.М.: Очевидно, судове рішення щодо ОПЗ буде дуже показовим щодо роботи НАБУ і САП в цілому.
Результат нашої роботи – не запис про судимість того чи іншого посадовця. Нам не головне запроторити людину за грати на великий термін, а щоб вона погодилась відшкодувати завдані збитки до державного бюджету. Тоді можна говорити про угоду з прокурором для зменшення терміну покарання. У США така практика існує понад 200 років.
На мене, знову ж таки, обрушився шквал критики за те, що прокурор відкликав клопотання про збільшення розміру застави для топ-менеджера Запорізького титано-магнієвого комбінату Володимира Сівака, якого підозрюють у розкраданні 492 млн грн. Звісно, кричати «зрада» завжди легше, ніж щось робити.
Справа в тому, що у підозрюваного – п’ять адвокатів. Якщо ми зациклимося на заставі, то потрібно буде довго чекати на рішення апеляційної інстанції, потім – на ознайомлення адвокатів із матеріалами справи. Словом, справа може потрапити до суду не раніше лютого-березня.
До речі, після відмови прокурора щодо збільшення застави адвокати погодилися за кілька днів ознайомитися з матеріалами справи. Ми будемо наполягати на відшкодуванні 400 млн грн. шкоди і призначенні законного покарання. Якщо Фірташ цінує свого директора, то він сплатить за нього вкрадену суму коштів.
С.К.: Ви заявляли, що «НАБУ розслідує кілька проваджень, які прямо чи опосередковано пов’язують з тими чи іншими олігархами». Окрім справи Сівака, які ще розслідує НАБУ? І про яких олігархів йдеться?
На початку вересня НАБУ передало до суду справу щодо колишнього глави Державіаслужби Дениса Антонюка, який, кажуть, пов’язаний з Коломойським. Є ще одне провадження щодо МАУ, пов’язане з тим же олігархом. Наразі перебуває на стадії збору доказів.
«Законодавством не передбачено можливості перевірити інформацію про готівкові кошти нардепів»
С.К.: 30 жовтня закінчився термін подачі е-декларацій. Утім, виявляється, механізму їх перевірки немає. Його розробка – пряме зобов’язання Нацагенства з питань запобігання корупції. НАБУ може втручатися лише за зверненням самого НАЗК; у відповідь на публікації в ЗМІ із висвітлення фактів про незаконне збагачення декларантів чи подання ними завідомо недостовірних даних; у разі виявлення відомостей, що можуть свідчити про незаконне збагачення чи внесення недостовірних даних фігурантами проваджень, які розслідують детективи НАБУ.
Так, НАЗК повинно зареєструвати відповідний механізм (документ, що регламентує порядок перевірки е-декларацій, – LB.ua) в Мін’юсті. Наскільки мені відомо, він ще не створений.
Склалась ситуація, коли декларації подали практично всі посадовці і депутати, але перевірити їх немає можливості. Більше того, законодавством не передбачено можливості перевірити інформацію про готівкові кошти народних депутатів.
Поясню чому. Щоб зайти в будинок нардепа, суд повинен прийняти відповідну ухвалу лише після зняття депутатської недоторканності Верховною Радою. Щоб парламент прийняв відповідне рішення, окремому нардепу треба оголосити підозру. А отже, – зібрати докази про неправомірність отримання таких коштів. Це, в свою чергу, неможливо без доступу до помешкання. Таким чином, коло замикається.
В.М.: Можливо, нардепи свідомо декларували великі суми готівкових коштів, знаючи про неможливість перевірки їх походження.
Ні, я не думаю, що свідомо… Скоріше за все, вони вирішили показати такі суми, щоб в наступні роки можна було пояснити походження нових придбаних дорогих речей.
С.К.: Артем Ситник заявляв, що НАЗК немає сьогодні ресурсів, щоб почати повноцінну перевірку е-декларацій. Тож НАБУ виділило їм 10-15 робочих місць. Втім, НАЗК не проявляє жодного інтересу.
Я не розумію, чому НАЗК не хоче скористатися допомогою НАБУ. Звісно, як будь-який новостворений орган НАЗК сьогодні потерпає від певних форс-мажорних обставин. На жаль, неможливо все продумати до дрібниць в процесі запуску нових органів. В тому числі, такі ситуації виникали і в САП. Я не міг уявити 1 грудня минулого року, коли прийшов на посаду, що уже 9-го – після візиту Байдена, – у нас не буде фінансування. Треба виходити з ситуації, яка склалась.
С.К.: Як на мене, очевидне недопрацювання в законодавстві щодо подачі декларацій силовиками. Одна справа, коли обмежений доступ до декларацій, наприклад, глави СБУ для уникнення проблем, пов’язаних з національною безпекою. Однак, якщо електронні декларації не подає губернатор Запорізької області, пояснюючи це тим, що він перебуває в розпорядженні СБУ… Виглядає, як мінімум, дивно.
Я з вами погоджуюся. Якщо НАЗК займе принципову позицію, то звернеться з цього приводу до суду, щоб роз’яснити процедуру подачі декларацій силовиками.
В.М.: Представники прокуратури інколи заявляють про ваш сумнівний кар’єрний ріст в цьому відомстві. Одразу після закінчення університету у 2006 році ви стали помічником прокурора Києво-Святошинського району. Після Євромайдану – помічником заступника Генпрокурора Миколи Голомші, а згодом перейшли до новостворюваної в екзилі прокуратури Криму першим заступником.
2006 рік, коли я закінчував магістратуру в Львівському університеті, був останнім, коли студентів направляли на роботу. Я вже тоді знав, що хочу працювати в прокуратурі.
Нас викликали до аудиторії, де відбувалося розподілення по регіонах. Поки дійшли по списку студентів до мене, місць у львівській прокуратурі не залишилося. Тоді я погодився на Київську область. Спочатку пообіцяли місце в прокуратурі Ірпеня, але після мого приїзду виявилося, що направлення щодо мене туди не дійшло.
Я повернувся до Львова, подав документи в аспірантуру. І раптом мені подзвонили з ГПУ, я терміново поїхав у Київ. Тоді до направлень на роботу ставилися дуже серйозно. Якщо студентів не працевлаштували, могли навіть прокурора області за це звільнити. В кінцевому результаті я опинився в Києво-Святошинській прокуратурі. Перший рік був стажером, потім три роки – помічником прокурора, одним із 40-ка. Наступних чотири роки – старшим помічником прокурора. Щоб ви розуміли, ці посади – не керівні, а «рядові»…
Після Революції перейшов працювати в ГПУ.
В.М.: З Голомшою де познайомилися?
На Майдані. Працівникам прокуратури забороняли ходити на протести навіть з погрозами звільнення, але я ходив. Навіть балаклаву не одягав.
Знову ж таки погодився на некерівну посаду старшого помічника (Голомші – LB.ua), жодних процесуальних рішень не приймав. А після приходу Яреми на посаду Генпрокурора мене зарахували позаштатним працівником. Я закінчив дисертацію, захистив її в грудні 2014 року. І, потім мене призначили першим заступником прокурора Криму в екзилі.
Всі тоді сміялися, мовляв, який сенс в нашій роботі – в розслідуванні кримінальних проваджень проти людей, яких не можемо притягнути до відповідальності. Однак, якщо порушували справи в Росії щодо нашої роботи (я там, до речі, – в “чорному списку”), то, думаю, ми працювали не даремно.
