Назар Холодницький. Керівник антикорупційної прокуратури
20.05.2017
Понад 70 кримінальних проваджень, у тому числі проти високопосадовців, опинилося під загрозою розвалу. Через конкуренцію між правоохоронними органами за право розслідувати ту чи іншу справу докази у цих антикорупційних провадженнях може бути не визнано у судах. Такі побоювання в інтерв’ю «Главкому» висловив керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назар Холодницький. Він спрогнозував, що за кілька років підозрювані у цих справах отримають виправдувальні вироки, а згодом підуть до Європейського суду по матеріальну компенсацію за кримінальне переслідування.
За даними НАБУ, лише на теперішній момент різні слідчі органи паралельно ведуть розслідування за вісьмома аналогічними обставинами та фактами. Холодницький упевнений, що головною причиною, з якої правоохоронні органи порушують підслідність, – жага піару на гучних іменах та великих сумах.
У ЗМІ вже неодноразово висвітлювалися публічні конфлікти між правоохоронними органами щодо підслідності справ – через одночасне розслідування ідентичних фактів різними структурами. Завдяки інформації від НАБУ нам відомо як мінімум вісім таких паралельних розслідувань. Чому виникає проблема із підслідністю та які наслідки?
Проблеми з такими розслідуваннями розпочнуться тоді, коли обвинувальні акти підуть у суди. З чим ми зіштовхуємося у наших справах? Генеральна чи військова прокуратура реєструють провадження – наприклад, вимагання хабара суддею. За статусом підозрюваного, відповідно до ст. 216 КПК, це виключно наша підслідність. Але вони самі розслідують провадження. Від моменту внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і до оголошення підозри збирається 80% доказів. Слідчі прокуратури розслідують, оголошують підозру, а потім «згадують», що це не їхня компетенція. Тоді ми маємо таке: «НАБУ, забирай справу, доводь її до суду, ми тут пропіарились, «лайки» у Facebook зібрали – розслідуйте, це ж ваша підслідність».
Але стаття 87 Кримінального процесуального кодексу України каже, що є недопустимими докази, які було отримано після початку провадження шляхом реалізації органами слідства чи прокуратури повноважень, не передбачених цим кодексом. Тобто нам передають справу, насичену мертвонародженими доказами, якими вже хизувались перед ЗМІ, на кшталт розкладених на підлозі «рушників» із купюр, отриманих як хабар… У суді я як прокурор не зможу їх використати, бо вони зібрані не Національним антикорупційним бюро, яке мало здійснювати слідство.
Згідно з чинним КПК, щоб докази прийняв суд, вони повинні бути належними і допустимими. Належні – це ті, які прямо чи опосередковано підтверджують існування чи відсутність обставин, що свідчать про злочин. Допустимим доказ вважається тоді, коли його зібрано у прописаному порядку. Інакше суд вважатиме, що докази скоєння кримінального правопорушення взагалі відсутні.
Як для Америки, так і для Європи важливою є процедура. Згадайте мафіозі Аль Капоне. Всі знали, що він – убивця, рекетир, а засудили його за податки, бо не довели іншого.
Чому в такому разі суди надають дозволи на обшуки, виїмки, арешти і т. ін. правоохоронному органу, який не уповноважений на це?
Чому так відбувається – це велике питання.
Як має діяти правоохоронний орган, який отримав від заявника відомості про скоєння злочину не за підслідністю?
Якщо, наприклад, Спеціалізована антикорупційна прокуратура отримала заяву про те, що сталося пограбування, – це не наша компетенція. Цю заяву я зобов’язаний прийняти, але у найкоротші строки маю відправити за підслідністю, наприклад до відповідного райвідділу Національної поліції.
Скільки справ наразі було відкрито та розслідувалось із порушенням підслідності – десять, сто?..
Понад 70. Те, що одразу можна згадати: справа заступника губернатора Миколаївської області (Микола Романчук, затриманий військовою прокуратурою за хабар. – «Главком»), заступника міністра охорони здоров’я (Роман Василишин, затриманий за хабар прокуратурою Києва та СБУ. – «Главком»), сільський голова з Київської області, який отримав хабар у 300 тис. євро. Наша підслідність, за статтею 216 КПК, справи, де корупційна сума перевищує 500 мінімальних зарплат (понад 1,6 млн гривень), або суб’єктами злочину є судді, депутати обласних рад, заступники міністрів і т. ін.
Для прикладу. У березні прокуратура Закарпатської області викрила держвиконавця, який брав хабар у 400 доларів за закриття виконавчого провадження. За посадою і за сумою це не наш «клієнт». Але він став нашим завдяки одному елементу, який сплив лише напередодні реалізації (фіксації злочину та затримання хабарника. – «Главком») – він виявився депутатом обласної ради. Це автоматично робить його нашим суб’єктом.
Бувають і об’єктивно суперечливі ситуації. Приміром, справа судді Солом’янського суду Києва Зінченка. У січні його затримали НАБУ і ГПУ. Це злочин «на межі»: одразу не можна стверджувати, корупційний він чи ні. І, відповідно, визначити підслідність. Якщо брати того суддю, то за суб’єктністю він – наш, бо має статус судді. Але на момент злочину особа була без повноважень. Тобто він не мав права на винесення рішень і не впливав на цей процес. Іншими словами, людина, яка сиділа вже другий рік без повноважень, фактично вирішила позайматися посередництвом. І у нього був не корупційний злочин, а звичайна стаття 190 КК України – шахрайство. Тому він не є підслідним Антикорупційному бюро. Але ми ж до останнього не знали цього. Тому було прийнято рішення створили з ГПУ спільні групи. Тобто ми реалізуємо разом, а далі визначаємося з підслідністю.
До речі, на той момент я був у відрядженні, і НАБУ підписували підозри цьому судді у Столярчука (Юрій Столярчук, заступник генерального прокурора. – «Главком»). Але ж підозру має право підписати лише заступник генерального прокурора або генпрокурор. А виходячи з того, що САП є незалежним органом, я не є взаємнозамінним з іншими заступниками генерального прокурора. З цієї причини ми з Луценком, до речі, не можемо разом піти у відпустку. Якщо мене нема, ці підозри має підписувати лише генпрокурор.
Ні, бо у нас у суді можуть дуже довго слухати справи. Хоча є справи на підході, де ми не виключаємо негативний результат – можемо отримати виправдувальний вирок, оскільки було порушено підслідність.
У вас же є повноваження забрати з прокуратури не підслідну їй справу та віддати Антикорупційному бюро?
Є повноваження, але Генпрокуратура періодично зводить ці спроби нанівець.
Яким чином?
Я пишу рапорт генеральному прокурору: «Шановний Юрію Віталійовичу, є ось таке кримінальне провадження, прошу надати мені його з дотриманням вимог таємниці слідства, щоб ознайомитися з матеріалами справи і визначити, чи є там наша підслідність…» Адже я не можу точно знати, чи є там наша підслідність – треба перевірити. Нам не дають! У мене є два томи такої переписки з Генеральною прокуратурою. «Відмазки» різні: мовляв, я не є процесуальним керівником у цьому провадженні; провадження «поїхало» в якусь область… Посилаються навіть на таємницю слідства – але це нісенітниця!
Підписує ці пояснення Луценко?
Такі відписки приходять мені за підписом генерального прокурора. Інший бік проблеми: є випадки, коли я точно знаю, що справа – наша, і своєю постановою визначаю її підслідність, але генпрокурор скасовує постанову, оскільки він вищий за посадою.
Як пояснити такі конфліктні ситуації – чому прокуратура, СБУ чи поліція розслідують неналежні за підслідністю справи?
Піар. Отримання іміджевих дивідендів – мовляв, ловлять велику рибу.
Справа народного депутата Ігоря Котвіцького, яку розслідували паралельно НАБУ та прокуратура, може вказувати не лише на жагу піару. Прокуратура вже закрила провадження, стверджуючи, що порушень не виявлено… Розслідування НАБУ триває, але навіть якщо детективи виявлять беззаперечні докази, чи зможуть вони домогтися вироку з огляду на рішення прокуратури про чистоту Котвіцького перед законом?
Я у цьому вбачаю таку собі схему: було умисно порушено підслідність НАБУ (шляхом відкриття ідентичного провадження прокуратурою. – «Главком»). Інший орган слідства завідомо неналежно розслідує, робить якісь експертизи. Справа розвалюється, а потім заявник, за зверненням якого було розпочато альтернативне розслідування, йде до суду, оскаржують постанову про закриття, а суд каже, мовляв, провадження було закрито законно. Це є спосіб уникнути відповідальності.
Те, що відбувається, – ледь не щоденні затримання великих і малих корупціонерів, про які рапортують на прес-конференціях та у Facebook, – суцільний піар.
А пожинати його плоди ми почнемо у період вироків, і це буде велика проблема. Поки нас критикують, що нема вироків, але ж справи слухаються, процес триває. І те, чого я боюся, що у 2019-2020 роках, а може й раніше, ми отримаємо не просто виправдувальні вироки в усіх цих справах, а ще й Європейський суд скаже компенсувати їм (підозрюваним у злочинах. – «Главком») усі їхні «страждання».
Минулого року, у серпні чи у вересні, коли почали виникати суперечливі ситуації, я написав листи-звернення до всіх провідних навчальних закладів країни: Львівського університету ім. Франка, Київського університету ім. Шевченка, Харківської академії Ярослава Мудрого і Одеської юридичної академії. З усіх чотирьох вузів я отримав позитивні відповіді для себе.
Вони розписали, що порушення підслідності є неприпустимим, що це є порушенням прав людини, чинного КПК тощо. Вже другий рік пояснюю очевидні речі…
Який ви бачите вихід у суперечливих питаннях щодо підслідності кримінальних проваджень?
Коли питання підслідності не є однозначним, ми створюємо спільні слідчі групи, наприклад з представників НАБУ та поліції чи прокуратури, і така практика працює. Але в деяких випадках генпрокуратура чомусь «забуває», що це – наша підслідність, і «згадує» пізніше, коли вже підозру оголошено, коли всі «пропіарились», а потім – НАБУ, закінчуйте слідство, а САП – ідіть у суд…
