Марина Остапенко. Колишній спікер СБУ
26.12.2017
Своїми думками поділилася колишній спікер Служби безпеки України, полковник Марина Остапенко.
Марина Остапенко до роботи в СБУ працювала на Інтерfax та на телеканалі «Інтер», а потім створила інформаційну прес-службу безпеки України у 2001-му році.
Марина Остапенко: Я прийшла не на порожнє місце, прес-служба вже працювала, єдине, що з моїм приходом прийшла нова хвиля, тому що я людина не з системи, я – журналіст, і в мене був інший погляд на піар.
Ірина Ромалійська: Тобто ви були не традиційним прес-офіцером, який стоїть і нудно бубонить з паперу? Скільки років ви там працювали?
Марина Остапенко: З 2001-го по 2013-ий рік. У 2013-му році призначили Якименка і я пішла. У 2014-му році, коли перемогла Революції Гідності і прийшов Наливайченко керівником СБУ, він мене знов запросив очолити прес-центр. Я із задоволенням попрацювала ще кілька місяців, а потім пішла з роботи через домашні проблеми.
Ірина Ромалійська: Чому ви пішли, коли призначили Якименка?
Марина Остапенко: Він мене відсторонив від роботи, тому що знав, що моя позиція суто проукраїнська, а він вже тоді був скерований на зближення з Росією.
Ірина Ромалійська: А було таке, що під час керівництва Якименка інформаційною роботою в прес-центрі керувало ФСБ Росії?
Марина Остапенко: І скажу інше – коли очолив спецслужбу Якименко і притягнув туди проросійсько налаштовану команду, то СБУ стало філією ФСБ. Тому що під час подій на Майдані в СБУ сиділи російські офіцери, які керували процесом придушення Майдану, потім подіями в Криму та на Донбасі. Все це планувалося давно, і тут немає чому дивуватися, адже ці люди, які прийшли в керівництво Служби безпеки, не те, що не були патріотами України, вони її, здається, ненавиділи.
Ірина Ромалійська: Були патріотами Росії?
Марина Остапенко: Навіть не Росії, а Радянського Союзу. Вся проблема СБУ тягнеться ще з тих часів. Всі нормальні спецслужби світу діляться на розділи. Є контррозвідка, є розвідка, є прослуховування, внутрішня безпека, економічна розвідка, боротьба з наркотрафіками тощо. В нас вже все це поєднано в одного великого монстра, яким є СБУ.
Ірина Ромалійська: Ви зараз не працюєте і можете зі сторони поглянути на ту інформаційну політику, яку впроваджує СБУ. Як ви її оцінюєте?
Марина Остапенко: Взагалі, інформаційна політика будь-якої спецслужби – це дуже тонка річ. З одного боку, спецслужба – це завжди тиша. І чим менше з боку спецслужб звучить якихось повідомлень, тим рівень безпеки в державі більше, тому що нічого не відбувається, а спецслужба працює. В нас інша проблема. В нас СБУ поєднує дві складові: чисто спецслужбу і правоохоронну складову. Тобто цей монстр, який, з одного боку, захищає, як правоохоронний орган, права людини, з іншого боку, порушує їх як спецслужба. І в цьому нонсенс. Тому ми часто бачимо інформаційні повідомлення і про якісь затримання, і про шпигунів, і про якісь терористичні програми, а поруч з тим ми бачимо інформацію про затримання якихось дрібних чиновників за хабар в тисячу гривень. Це нелогічно.
Ірина Ромалійська: Це через те, що нерозподілені функції?
Марина Остапенко: Саме так.
Слухач Артем з Дніпра: Я пам’ятаю роботу пані Остапенко. Мені під час Ющенка вона подобалася. Проте складається враження, що цей спікер білий та пухнастий, але я пам’ятаю повністю викривлену інформацію з її вуст, яка мене шокувала, і це було в часи Януковича. Можливо, в якийсь момент вона припинила і пішла, але були часи викривленої інформації під час вашої роботи в СБУ. Чи ви пам’ятаєте це? Чи відчуваєте провину за формування неправильної думки у населення?
Марина Остапенко: Я думаю, що це неправильно, що наш слухач під впливом того, що все під час Януковича було погане, так говорить. Ми завжди намагалися не брехати ніколи.
Ірина Ромалійська: Але ж доводилося.
Марина Остапенко: Можливо, не все говорили, замовчували. Але відверто брехати ми собі не дозволяли, бо ми прекрасно розуміли, що будь-яка брехня все одно випливе.
І тут хочу наголосити, що спецслужба – це інструмент, насамперед, це не орган керування, це інструмент влади. А інструмент залежить від влади, і ми не можемо вести якусь окрему політику від влади.
Ірина Ромалійська: Припустімо, затримують якогось опозиційного політика. Ви розумієте, що спецслужба стає інструментом влади, але в політичній грі, а не в боротьбі за незалежність чи безпеку держави. І що тоді? А ви маєте виходити і щось пояснювати пресі.
Марина Остапенко: Я кажу абсолютно щиро: до 2013-го року мені жодного разу не доводилося відверто брехати. Ніколи. Тому що кожен голова спецслужби був розумною людиною. Це Якименко був з освітою рязанського воєнного училища, а всі інші керівники були освічені люди, дуже розумні інтелігентні, вони розуміли відповідальність. Тому мені не доводилось ані брехати, ані перекручувати занадто факти, щоб вони були не на користь українській державі. Все, що відбувалося не на користь українській державі, почало відбуватися з часів Якименка.
Ірина Ромалійська: Повернімося до того, як ви оцінюєте нинішню інформаційну політику. Чи якісна вона? Чи достатньо ця робота роз’яснювальна, чи може вона пропагандистська?
Марина Остапенко: Від служби з одного боку вимагають інформаційних повідомлень, а з іншого – тиші. Чому ця тиша потрібна? Багато операцій, пов’язаних з питанням безпеки, готуються не місяць і не два, вони можуть готуватися і півроку, і рік. Під час цих операцій можуть бути зав’язані і міжнародні партнери, і багато людей, і багато складових частин. І коли хтось засвічує цю інформацію в пресі, це зводить нанівець всю роботу цього величезного колективу, а інколи і іноземних спецслужб.
Єдине, що можу сказати – на що зараз має бути спрямована інформаційна політика СБУ і правоохоронних органів. Незабаром буде прийнятий закон про реінтеграцію, і всі проросійські та російські засоби інформації починають лякати людей на сході тим, що почнуться якісь репресії чи каральні операції. І тут треба чітко роз’яснювати людям, що жодних каральних операцій, що жодних репресії щодо мирного населення, щодо мирних людей, які там живуть, не буде. Звичайно, що будуть проводиться заходи щодо тих осіб, які були комбатантами або скоювали злочини проти людей, проти держави, і буде проводитися розслідування. Але те населення, яке там залишилося, не має боятися, там багато проукраїнського населення.
Ірина Ромалійська: А має бути населення, яке не будуть чіпати, проукраїнським? Якщо ці люди не проукраїнські, не проросійські, а їм все одно, під яким стягом жити?
Марина Остапенко: Звичайно, є такі люди. Поза тим, головний критерій – не порушувати закон, не скоювати злочинів. Якщо людина не скоїла злочин, чого її будуть чіпати?
Ірина Ромалійська: Хто має впроваджувати цю інформаційну політику? Як це має бути?
Марина Остапенко: Держава, яка веде інформаційну війну і протистоїть інформаційній війні, має виробити стратегію комунікацій між всіма відомствами. СБУ — це чисто безпековий сегмент, Міністерство інформаційної політики має виробити цю інформаційну політику, МВС має запевняти людей, що їм безпечно жити на цій території. Тобто кожен має працювати в своєму сегменті, але це має бути єдина державна стратегічна політика.
Ірина Ромалійська: То як доносити ті меседжі, про які ви кажете?
Марина Остапенко: Є купа важелів. Ваше радіо – це перший приклад. Тобто через ЗМІ, якусь інформаційну роботу, пропаганду, листівки тощо.
Ірина Ромалійська: Чи має прес-служба швидко реагувати на події, які відбуваються? На минулих вихідних бойовики заявили, що затримали чотирьох чи шістьох наших дітей 14-ти років, які, за їхніми словами, є шпигунами, працюють на СБУ. Ми намагалися отримати коментар від СБУ, але це був вихідний день, і нам сказали телефонувати у будні. Чи має таке відбуватися?
Марина Остапенко: СБУ – це дуже забюрократизована адміністративна структура, яка потребує негайного реформування, і з інформаційної точки зору також. Прес-служба не може сама виробляти інформацію та робити повідомлення, вона може сама лише отримувати інформацію з оперативного джерела, потім погодити це з керівництвом служби, а керівництво служби має погодити це з РНБО. Тобто це займає великий час. Іноді щось відбувається, а поки служба виробить якусь позицію з цього приводу, це вже і завершиться.
Ірина Ромалійська: Але ми маємо факт, що з тієї сторони працюють, в них немає вихідних, вони розповідають, що наші діти – агенти, їх тримають на підвалі, а наше СБУмовчить. Як з цим боротися?
Марина Остапенко: Це все залежить від керівника служби. Є розуміння, що треба негайно реагувати на такі речі, він реагує, немає розуміння – не реагує. Коли я працювала з Валентином Наливайченком, завжди коментарі були негайними, тому що було розуміння, що потребує негайного втручання, що може почекати два дні. Тут все залежить від особи і від людини, яка очолює відомство.
Ірина Ромалійська: Жінці важко працювати в СБУ?
Марина Остапенко: У всьому світі жінки останнім часом вже посідають гідні місця у всіх військових органах, у всіх службах. Багато жінок очолюють іноземні спецслужби. Але наша структура настільки патріархальна, що я навіть не бачу виходу з цієї ситуації, ніж як поштовх з гори. Жінці дослужитися до генерала неможливо в цій структурі. В нас є одна жінка — генерал міліції, але там пов’язано з особистими стосунками.
В СБУ 25 обласних відомств, і жодне управління не очолює жінка. Немає жодного заступника начальника управління області, щоб це була жінка.
Ірина Ромалійська: Проблема в головах?
Марина Остапенко: Насамперед, в головах. Там вважають, що жінці не місце в спецслужбі, що жінка може в СБУ або санітаркою, або друкаркою, або секретаркою.
Алла Торчанська
