Інтерв’ю з очільником департаменту з протидії катуванням Юрієм Бєлоусовим

Чим займається ваш департамент і якого результату ви хочете досягти?

Наразі ми маємо загалом 19 прокурорів та 5 державних службовців. Розуміємо, що цієї кількості не вистачить для того, аби розслідувати всі випадки катувань і перевищення сили.

Таких випадків зареєстровано приблизно дві тисячі, тому наша стратегічна мета — запустити механізм розслідування катувань в Україні. Його ніколи не було, на це постійно звертав увагу Європейський суд із прав людини, який фактично визнав, що це системна проблема для України і тут катування ефективно не розслідуються.

Окрім здійснення супроводу розслідувань ми моніторимо ситуації в регіонах. Якщо бачимо, що є скарги — провадження зареєстроване, але не просувається, ми маємо можливість вимагати його для вивчення. Протягом минулого року ми так вивчили орієнтовно 700 проваджень. Якщо бачимо, що нічого не робиться, ми або забираємо його собі, або повертаємо назад, але даємо детальні поради.

Також займаємося впровадженням стандартів ефективного розслідування, зокрема до розробки системи Custody Records, електронного обігу затриманих, вивчаємо сучасні тактики допиту.

І ще один наш напрямок — це рішення Європейського суду, а саме ті справи, які Україна вже програла через відсутність ефективного розслідування. Таких справ доволі багато — понад 300. Наше завдання — зробити так, щоб Україна вийшла з трійки антилідерів Ради Європи за кількістю фактів катувань і програних справ у зв’язку з нерозслідуванням

Як можете оцінити ефективність вашої роботи? Які результати?

Із самого початку навіть не було актуальної статистики катувань саме з боку правоохоронців. Ми внесли пропозицію, Єдиний реєстр досудових розслідувань було змінено, і зараз під час реєстрації мають робити відповідну позначку. Ми побачили, що є певні зрушення з часу нашої роботи.

Зокрема, якщо порівнювати, за 2018 рік було 9 підозр щодо катувань, за 2019-й — 2 підозри, а з 2020-го, коли ми почали працювати — 26. Якщо говорити про статтю щодо перевищення повноважень, то за обидва роки — приблизно 44 підозри, а у 2020-му — 107 правоохоронців, тобто вдвічі більше, ніж за два попередні роки.

Була створена координаційна нарада за участі всіх правоохоронних органів, обласні прокурори звітують про те, як вони розслідують катування, наші працівники їздять із перевірками. Для регіонів важливо те, що справи перебувають на контролі Офісу генерального прокурора.

Але ж тут теж треба розуміти, що наше завдання — не пересадити всіх правоохоронців, а зробити так, щоб вони почали змінювати практики своєї роботи. І покарання за такі дії — це один зі стимулів, шлях пошуку таких методів роботи.

Уже трапляються випадки, коли самі правоохоронці повідомляють відповідну інформацію. Це гарний сигнал. Поки що це поодинокі ситуації, але я думаю, що вони стануть нормою, коли працівники сповіщатимуть про таку поведінку своїх колег як про щось неналежне.

У чому особливість і необхідність вашої роботи? Адже є Державне бюро розслідувань, Департамент внутрішньої безпеки в поліції.

Катування — це злочин, який розслідують. Має бути слідчий, який збирає докази, має бути прокурор, який керує розслідуванням. Потім прокурор формує обвинувальний акт, надсилає справу до суду і виступає там, доводить обвинувачення до кінця.

Ми — процесуальні керівники, повністю керуємо розслідуванням і самі йдемо до суду. Ми працюємо в парі зі слідчими, у нашому випадку — зі слідчими ДБР.

Що стосується Департаменту внутрішньої безпеки поліції — це винятково оперативний підрозділ. Ми з ними теж працюємо, вони допомагають збирати певні оперативні дані. Але не заміняють нас.

Ми не розслідуємо грабежі, крадіжки, убивства, наш пріоритет — саме катування.

Чи вистачає вам працівників? Не планували збільшувати штат?

Це залежить від завдань, які перед нами стоять. Якби ми мусили самотужки розслідувати всі злочини та скарги, то, з огляду на 2 тисячі проваджень, це мав би бути величезний штат. Але наша функція, з одного боку — дивитися, контролювати, підтримувати регіони, з іншого — забезпечити ідеологічно-методологічну підтримку.

Першого року ми побудували свою роботу так, що займалися розслідуваннями разом зі слідчими. Намагалися пояснити, що такі справи можна розслідувати. Ми присвятили цьому перший рік.

На другий рік уже почали зважати на пріоритети. Залишили собі складніші провадження, а частину наших працівників вивільняємо, щоб вони були закріплені за територіями і знали, що відбувається в регіоні. Щоб могли туди виїхати, проконтролювати, надати підтримку.

Зрозуміло, що завжди хочеться більшого, але на цьому етапі можна сказати, що більш-менш вистачає.

Які перспективи завершення таких справ і як було раніше?

Коли я працював в Експертному центрі з прав людини, ми з Радою Європи проводили дослідження щодо неналежного поводження працівників поліції. Ми проаналізували всі вироки, які є в Україні — це було приблизно 200 вироків щодо перевищення сили. І побачили, що є кілька проблем.

Насамперед це сприйняття на рівні свідомості — коли катування розглядалися, зокрема й суддями, як невіддільна частина роботи правоохоронців. Мовляв, як вони будуть без цього працювати? Тому судді та прокурори часто намагалися не помічати такого явища, а це впливало і на вироки, і на тяжкість покарання.

Переважну більшість правоохоронців суд звільняв від реального відбування покарання. Орієнтовно йдеться про 70% засуджених. І коли зараз кілька правоохоронців за нашими провадженнями перебувають у СІЗО, це певний сигнал для інших — не варто такого робити.

Чи бувало таке, що злочинці повідомляли неправдиву інформацію про катування?

Усіляке трапляється. Були випадки, коли надходили так детально розписані скарги про побиття правоохоронцями, що ми були впевнені — мав місце факт злочину. А потім під час розслідування отримували відео з місця події і бачили, що все зовсім інакше, не бачили там перевищення.

Та якби цього відео не було, могло бути по-іншому. Тому система Custody Records потрібна ще й для того, щоб правоохоронці могли себе захищати. Якщо особа справді вчинила злочин і правоохоронці її затримують, це не означає, що вони мають право її катувати. Не можна катувати злочинця, бо ти сам стаєш злочинцем.

Була справа, коли фактично була доведена вина двох людей у тому, що вони вбили родину з трьох людей заради пограбування. Їх засудили до довічного позбавлення волі за вбивство, але їхня справа щодо нібито катувань із боку правоохоронців дійшла до Європейського суду з прав людини. І ЄСПЛ абсолютно байдуже, що вчинили ті люди. Він установив порушення через те, що вони скаржилися на катування, а на них ніхто не реагував. На підставі цього рішення Верховний суд скасував попереднє і фактично повернув на розгляд суду першої інстанції.

І що ми маємо у підсумку? Люди, які, ймовірно, скоїли страшний злочин, можуть вийти на волю через те, що правоохоронці свого часу порушили їхні права.

З чим найчастіше пов’язані катування з боку правоохоронців? Стрес, бажання високих показників у роботі, покарання злочинців?

Я думаю, що суміш усього. Здебільшого мета — отримати зізнання, але водночас є багато психологічних моментів. Це і намагання покарати людину за те, що вона вчинила, і певна розрядка через стреси на роботі, удома.

Чи є можливість повернутися на роботу до правоохоронних органів у тих, кого вже притягли до відповідальності за катування?

Немає шансів повернутися. Вони зможуть поновитися через суд, тільки якщо їх визнають невинуватими.

Як ви оцінюєте перспективи усіх цих справ?

Дуже позитивно. Кагарлик, Малин, Городище — на мою думку, у цих справах зможемо довести (вину підозрюваних — ред.). Вважаю, що докази причетності цих осіб у нас є.

Яка ваша глобальна мета?

Дуже хочеться досягнути зниження рівня катувань. От, скажімо, було засідання комітету, де обговорювали використання поліцейськими електрошокерів. Ми домовилися, що будемо й надалі працювати, аби вони розуміли і власні ризики.

Адже насправді правоохоронці повинні застосовувати силу в певних випадках. Ми ж хочемо, щоб поліція нас захищала, але є та межа, яку вони не мають переходити. Що більше кваліфікації та інструментів для своєї служби матиме правоохоронець, то менше порушень буде в його роботі.

І ми допомагаємо — спільно ініціюємо зміни до законодавства, розробляємо нормативні документи, впроваджуємо інноваційні методики. Я сподіваюся, що нам вдасться побороти катування.

Вікторія Рощина