Інтерв’ю з головою Верховного суду Всеволодом Князєвим
11.04.2022
Судова система ввійшла у війну на піку перезавантаження основних органів судової влади. Нині всі процеси реформування Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) і Вищої ради правосуддя (ВРП) — заморожені. Частина повноважень — тих, котрі не визначені в Конституції, перейшла до голови Верховного суду.
Всеволод Князєв очолив Верховний суд у грудні 2021 року, а вже в лютому 2022-го давав рекомендації суддівському корпусу, як поводитися в ситуації війни. По суті, сьогодні він є уособленням судової гілки влади в Україні, й від сигналів, які голова ВС подає багатотисячній армії суддів, залежить стабільність системи в цей непростий час.
Як судова система переформатувалася в умовах війни? Які є механізми виявлення суддів-колаборантів, і що з ними роблять далі? Чому досі працює ОАСК, де лежить позов Януковича, і чим це загрожує нашій державності? Чому саме зараз потрібен електронний суд, і від кого залежить його впровадження? Чим може обернутися для судової системи критичне недофінансування Кабміном?
Про це та багато іншого читайте в інтерв’ю з головою Верховного суду Всеволодом Князєвим.
Суд і війна
— Всеволоде Сергійовичу, якщо можна, дуже схематично окресліть, як переформатувалася судова система в умовах війни.
— Система дуже змінилася. Шістдесят суддів пішли у ЗСУ або ТерО. Сотні працівників апарату судів перебувають на фронті. Багато суддів — жінки з дітьми — виїхали в Західну Україну або за кордон. Поступово вони повертаються, однак обстріли міст і тривання воєнних дій дуже гальмують цей процес. Чоловік однієї з суддів недавно спробував повернутися у свій будинок у Бучі й підірвався на міні.
Говорячи про функціонування судової системи, можна виділити три основних типи судів залежно від територій, на яких вони розміщені. Перший — суди, котрі перебувають в окупації. Там неможливо здійснювати правосуддя в жодному вигляді. Верховний суд уже прийняв низку рішень про зміну підсудності справ, які розглядалися в цих судах. Другий — суди, що перебувають на територіях, де ведуться активні бойові дії. Там усе відбувається по-різному. Де ситуація критична, оперативні рішення про призупинення роботи судів приймають збори суддів, а також територіальні підрозділи Державної судової адміністрації. Третій тип — суди в тилу, діяльність яких, по суті, не змінилася.
На сайті ВС є проактивна мапа, на якій позначено типи територій. Сподіваюся, скоро там з’явиться інформація і про запуск судів у визволених ЗСУ регіонах.
За час війни суди розглянули 418 тисяч справ (станом на 9.04.2022).
— Чи є статистика щодо суддів— «внутрішніх переселенців» та тих, котрі виїхали за кордон?
— Коли чесно, такої статистики в нас наразі немає. Що стосується Верховного суду, то кілька суддів, які на момент першої фази війни перебували за кордоном, нині повертаються до столиці. Решта вже в Києві, розглядають справи.
Багато суддів першої та другої інстанцій з окупованих територій, а часто — після буквального руйнування будівель судів, виїхали в Західну Україну або за кордон. Зараз ми приймаємо рішення про прикріплення таких суддів до судів, які перебувають на неокупованих територіях і куди було передано справи окупованих і зруйнованих судів. Буквально відсьогодні ми розпочали процес тимчасових відряджень суддів, давши старт їхньому переїздові на нове місце роботи.
— В Києві працюють усі суди? Якщо ні, то з яких причин? Ваших розпоряджень про зміну підсудності, за моєю інформацією, не було тоді, коли профільний заступник голови ОПУ Андрій Смирнов у своєму недавньому інтерв’ю закликав суди в столиці нарешті почати працювали.
— Я думаю, що тут річ у формулюваннях, які, можливо, не зовсім правильно зрозуміли. Суди в Києві працювали й працюють. Так, під час серйозних обстрілів столиці у відкритих судових засіданнях справи не розглядалися. Адже людина з Бучі або Ірпеня, та й у межах самого Києва, навряд чи могла приїхати на судове засідання. Однак у нормальному режимі розглядалися питання, пов’язані з кримінальним процесом, — продовження санкцій, обрання і зміна запобіжного заходу, що було особливо актуально стосовно диверсантів і затриманих окупантів.
Добре, що нинішня ситуація в Києві та області сприяє стабілізації роботи судів. Тимчасом у частині судів Київської області — в Бучі, Бородянці та інших містах — оперативно відновити здійснення правосуддя через руйнування чи мародерство з боку окупантів нині не можна.
Будівля Миколаївської ОДА після ракетного удару, ДСНС України
— Верховний суд повернувся до виконання своїх обов’язків? Ви вже в Києві?
— На початку війни ситуація у столиці була дуже непростою і частина суддів ВС справді вивозили свої сім’ї на безпечну територію. Я теж евакуював сім’ю. Однак із другої половини березня ВС почав відновлювати свою роботу, а з квітня вже в повному обсязі повернувся до виконання своїх обов’язків. Я, а також голова апарату ВС, — в Києві й на робочому місці.
Оскільки будівлі ВС є мішенню для агресора, я прийняв рішення, що судді та працівники апарату перебувають на роботі неповний тиждень, почергово, виконуючи свої обов’язки вдома. Ми знаємо сумну історію Господарського суду Миколаївської області, приміщення якого знаходилося в будівлі ОДА: два працівники апарату загинули, одну поранено, частину справ знищено.
За час війни Верховний суд виніс уже понад півтори тисячі судових рішень. Однак зрозуміло, що довоєнної продуктивності ми навряд чи досягнемо найближчим часом. Тимчасом і надходження справ за півтора місяця війни істотно знизилося. За моєю інформацією, в суди по всій Україні надходить усього десять відсотків справ від довоєнної їх кількості.
— Це для вас сигнал про що? Як я зрозуміла, для того ж Смирнова — про те, що судова система не справляється.
— Якщо людині треба звернутися до суду, вона зробить це. Прийняття кореспонденції на пошті не припинялося ні на день. Позови приймаються, розподіляються й розглядаються тією мірою, якою це можливо, з урахуванням безпеки всіх учасників судового процесу.
— Розподіляються в ручному режимі чи автоматичному?
— Звісно, в автоматичному. Я прибічник демократичних інструментів у будь-якій, навіть найскладнішій ситуації.
Однак усе-таки повернуся до вашого запитання з приводу того, чи справляється судова система. Більшість судів України перебувають у відносно спокійній ситуації, їхня діяльність не припинялася ні на один день. Однак і в ці суди надходження справ зменшилося на 80—90 відсотків. Тому я не погоджуся з паном Смирновим, який натякнув, що судова система якось не так працює. Причина в тому, що йде війна. Фокус уваги людей зміщений на інше. Відпало бажання сперечатися з якихось дрібних питань, що ж стосується глобальних справ і проблем, де порушується право, то люди, як і раніше, йдуть до суду. Інші питання залишають на «після війни».
— Це правда, що на самому початку війни у стратегічній групі суддів ВС обговорювали питання про повернення до здійснення правосуддя «після війни»?
— Ні. Такої можливості не обговорювали. Йшлося тільки про оперативне впровадження електронного суду для низки категорій справ, щоб забезпечити безпеку суддів та учасників судових процесів, а також про дистанційний режим здійснення правосуддя.
Суд і судді
— У п’ятницю було завдано удару по вокзалу в Краматорську. Загинуло й поранено багато людей. Зразу запитаю: чи не було серед них суддів?
— За інформацією на цей момент, ні.
— Ситуація на Південно-Східному напрямку критична. Другий тиждень іде евакуація жителів чотирьох областей — Донецької, Луганської, Харківської та Дніпропетровської. Вчора я спілкувалася з суддями Донецької області й зрозуміла, що є проблеми. Незважаючи на те, що ви дали найдокладніші й оцінені правозахисниками рекомендації, як судам діяти у разі наближення лінії фронту. Хто визначає грань, коли має евакуюватися суд? Коли і як вивозити справи? І куди, взагалі, їхати суддям, якщо Західна Україна вже вся зайнята?
— Тут відразу кілька важливих запитань. Тому по черзі.
На жаль, у перші дні війни окупація наших територій ішла досить швидко. Насправді це дуже непросте запитання. По-перше, як ми можемо передбачити, чи буде окуповано місто? А по-друге, зрозумійте правильно, що виїзд органів влади — це дуже демотивуючий сигнал для громадян. Це поганий сигнал, який свідчить про те, що треба здаватися.
Тобто прийняття рішень про евакуацію суддів, поліції, СБУ, районних і міських адміністрацій — це дуже складні рішення. І, згідно з рекомендаціями ВС, їх мали приймати колективи судів та територіальні підрозділи Державної судової адміністрації в кожному конкретному населеному пункті, з огляду на ситуацію, що склалася.
Херсон в окупації, Sova
Тимчасом у рекомендаціях акцент зроблено на те, що збереження життя суддів і працівників апаратів судів — першорядне завдання. Кожен суд сам знаходив і знаходить цей непростий баланс між професійним обов’язком та захистом свого життя. Ми вже проходили це з «ДНР/ЛНР» у 2014 році. Я знаю багатьох голів судів, які до останнього виносили рішення щодо незаконних дій окупантів на окупованих територіях.
Я не можу зараз вийти і сказати: давайте про всяк випадок евакуюємо всі суди. Можливо, з погляду безпеки це було б найкраще рішення. Але гірше — в частині впливу на моральний дух людей, які продовжують залишатися на цих територіях і захищати їх.
— І все-таки, куди поїдуть судді, якщо евакуюватимуться з Південного Сходу?
— Ми на постійному зв’язку, голови судів мають усі мої рекомендації. На випадок евакуації в нас є кілька варіантів. Суддівський корпус дуже згуртувався. Судді Західної України приймають родини колег у себе вдома. Дуже нам допомагають європейські суддівські асоціації, зокрема Польщі, Литви, Словенії. Вони розселили у себе багато наших колег-суддів — жінок і дітей. Крім того, у ВС є певні резерви житла (на 200—300 людей) у спокійніших областях. Також ми ведемо переговори з керівниками вишів, гуртожитки яких не заповнені.
— А справи? Який відсоток втрачений, і чим це загрожує?
— З окупованих на найпершому етапі війни територій нам практично не вдалося вивезти справи. Тільки завдяки діям голів судів удалося вивезти документи щодо особливо тяжких злочинів і резонансних справ. Не скрізь, на жаль. Ба більше, йдеться про десятки тисяч справ, для вивезення яких потрібна величезна кількість транспорту. Як у нас із гуманітарними коридорами і коли росіяни пішли на їх узгодження, ви знаєте. Краматорськ, до речі, теж був заявлений як коридор.
Людей би вивезти, не кажучи вже про справи…
Тимчасом є процесуальні механізми відновлення справ у рамках судів, куди передано їхню підсудність.
— Про суддів-колаборантів. Чи бували випадки, що судді на окупованих територіях або в зоні бойових дій виносили незаконні рішення вже після вашого розпорядження про зміну підсудності? Якщо так, то чи сигналізували ви у правоохоронні органи про це?
— Із моменту ухвалення рішення про зміну підсудності в тому чи іншому суді такий суд не має права слухати справи й виносити рішення. Наскільки я знаю, якщо й бували такі випадки, то виключно через нерозуміння суддями нових реалій та наших рекомендацій. Однак я 24 години на добу на зв’язку, і всі такі помилки виправляємо й уточнюємо в режимі реального часу. Що стосується навмисне прийнятих незаконних рішень, то на цей момент мені про них невідомо.
— Смирнов заявив про задокументовану справу судді, котрий перейшов на бік агресора в Луганській області. Однак непрозоро натякнув на багатьох латентних «любителів ведмедів» в українських судах, включно з Києвом. Які є механізми виявлення таких суддів, і що з ними роблять далі? Звільнити їх може тільки ВРП, а її немає. Навіть якщо колаборантами займається СБУ, це не означае, що вони позбавлені статусу.
— На сьогодні колаборанти є в усіх правоохоронних органах і в органах державної влади. Суди — не виняток. Офіційно справді відомо про один випадок зради. Суддя та керівник апарату на окупованій території Луганської області вступили у змову з представниками Російської Федерації. Внаслідок чого відкрито кримінальну справу за статтею 111 про держзраду. Іде слідство. Можливо, йде перевірка ще стосовно кількох персоналій.
Тимчасом, за моєю інформацією, переважна більшість суддів виїхали з окупованої території і чекають відрядження в інші суди. Що стосується вашого запитання про прихованих колаборантів, то, звісно, думки кожного не прочитаєш. Але, спілкуючись із суддями різного рівня, відчуваю, що основна маса об’єдналася в бажанні захищати свою країну і працювати на неї. Точно так само, як і по всій країні. Тому я все-таки не погоджуся з твердженнями представника ОПУ. Злочини режиму Путіна настільки очевидні, що в більшості українців немає бажання брати на себе всю цю ганьбу.
— Дуже тонка межа між захистом мундира і необхідністю реальної оцінки ситуації. З метою збереження нашої державності. Коли вже абсолютно зрозуміло, що нас, у буквальному сенсі, знищують. Якщо ви відчуєте, скажімо так, дискомфорт від дій того чи іншого суду або судді, ви не можете його звільнити (через відсутність ВРП і ВККС сьогодні ніхто не може звільнити суддю), але можете перевести в недіючий суд і позбавити доступу до реєстру?
— Ви правильно визначили проблему, яку я бачу теж. І було б дивно, якби судді, до яких є підозри і які виїхали з окупованих територій, отримали можливість здійснювати правосуддя в інших судах. Ні, звичайно. У зв’язку з цим налагоджено комунікацію з СБУ, яка повідомляє необхідну інформацію і проводить повну перевірку.
— У вас є дані про те, скільки суддів залишилося на окупованих територіях? І чому?
— Така статистика не ведеться. Люди занадто швидко й хаотично переміщувалися, і голови судів, буквально, в телефонному режимі підтримують зв’язок. Перевірити точно, де перебуває кожен, неможливо.
На окупованих територіях залишилися ті, хто, можливо, боїться проїжджати російські блок-пости через свій статус. У нас же є випадок, коли машину судді Чернігівського суду, в якій перебувала вся її сім’я, розстріляли прямо на блокпосту. А декотрі судді залишаються на зв’язку й очікують переведення, щоб виїхати відразу на нове робоче місце.
— Правозахисників нині дуже турбує питання закриття реєстру судових рішень. Навіщо закривати весь реєстр, якщо можна було закрити частину, котра стосується суддів?
— Річ у тому, що доступ до реєстру на захоплених територіях отримали окупанти. Зокрема й до електронних підписів суддів та паролів. В умовах війни швидко зрозуміти, куди потрапили ці підписи й паролі, і чиї саме, неможливо. Ми вирішили закрити реєстр, щоб не втратити більше. Інформацію могли просто знищити, і наслідки для економіки та прав громадян, а також для їхнього життя і здоров’я, могли бути просто непоправними. Тому я вважаю, що наші дії були адекватні ситуації.
У суддів зараз відновлюється повний доступ до реєстру. Вони отримують його за прізвищами. Всі рішення продовжуємо вносити в реєстр. Це означає, що правозахисники після відкриття реєстру — через місяць або два — отримають усю інформацію, яка їх цікавить. І не забуваймо, що в реєстрі є повна інформація щодо майна та адрес громадян, військових частин, оборонних об’єктів. Справи ж розглядалися найрізноманітніші.
— І все-таки, щоб закрити гештальт щодо ризиків від колаборантів і відкрити блок питань про взаємодію судової системи з іншими гілками влади, — ОАСК. Рішення про напад Путін прийняв ще восени, тому позов від Януковича в ОАСК про визнання незаконною постанови ВРУ про його усунення від влади, поданий у грудні 2021 року, — частина операції з делегітимації української влади. За моєю інформацією, позов чудним чином потрапив до Аблова, заступника Вовка (всі судді ледь не пішли у відпустку в день «автоматичного» розподілу). У разі позитивного рішення ми могли чи можемо отримати двох президентів. З усіма наслідками, які випливають звідси. Однак Смирнов офіційно, але без подробиць заявив, що ОАСК надійно заблокований. Як заблокований? Це правда?
— ОАСК розпочав роботу і приймає позовні заяви та виносить судові рішення. Чи буде він розглядати позов Януковича? Не думаю. Бо в нинішніх умовах навіть найбільш корумповані судді не ризикнуть винести таке рішення, — їх просто піднімуть на вила. Тимчасом, розуміючи важливість відновлення адміністративного судочинства в Києві, я щодня відстежую ситуацію стосовно цього суду.
Позивач, Укрінформ
— Всеволоде Сергійовичу, але річ же не в тому, відстежуєте ви чи ні. Річ у тому, що майже рік (!) тому вийшов указ президента про ліквідацію ОАСК. У тому, що в парламенті у профільному комітеті лежить відповідний законопроєкт. Які сигнали в такому разі влада подає судовій системі? Це ж нонсенс! А для воюючої країни — справа про держзраду за 111-ю статтею. Залишилося тільки вписати прізвища. Ми не могли припустити, що Путін на нас нападе. Але він напав.
Що, взагалі, відбувається? Поясніть, будь ласка, країні як голова Верховного суду.
— Ситуація з ОАСК — це палиця на два кінці.
З одного боку, з плівок НАБУ ми знаємо про кричущі корупційні прояви, а також дії суддів, котрі впливають на рішення КСУ, а отже — на держбезпеку. І для того, щоб закрити питання, потрібна була виключно політична воля.
З іншого боку, я від самого початку був проти повної ліквідації ОАСК. Єдино правильним рішенням є обмеження його повноважень і відсікання корупційних суддів. Бо саме блок підсудності вищих органів державної влади перетворює цей суд на монополіста. Причому з будь-якою командою суддів. Це ж не вперше відбувається.
Тому розподіл повноважень між різними судами — вихід. І тоді це не завдало б шкоди процесові правосуддя на цій території. Бо весь цей час ми говоримо про судову систему, де кожен суд виконує свою функцію. Десятки тисяч справ простих громадян можуть «зависнути» на невизначений термін у разі його ліквідації.
— У результаті, красиве політичне рішення не виконане, а Вовк продовжує вершити «правосуддя». Ось ви особисто на сто відсотків виклалися у відстоюванні цієї своєї позиції?
— У профільному комітеті, крім законопроєкту про ліквідацію ОАСК, є законопроєкт про передачу частини його повноважень Верховному суду. І це на певному етапі теж вихід. Для того, щоб його реалізувати, треба в законі змінити всього лише два речення.
На жаль, навіть зі своїми нинішніми повноваженнями я не можу впливати на законодавчу гілку влади. Але ще раз повторю, що ВС готовий до імплементації будь-якого з цих законів, чітко позначивши правильнішу, на наш погляд, позицію.
Суд і держава
— Гаразд, поговорімо про взаємини з виконавчою владою. Криза завжди показує найпроблемніші місця в будь-яких системах. Де тонко і де рветься сьогодні в судовій системі?
— Нині очевидно, що багато процедур і процесів не відповідають сучасним реаліям. Перші сигнали про те, що багато процесуальних норм треба змінювати і спрощувати, звісно, дав ковід. Ну, а війна остаточно вказала напрям. Це стосується використання інформаційних технологій під час розгляду судових справ. Питання, яке давно вирішене в більшості розвинених країн Європи та світу, в нас перебуває на зародковій стадії. Упродовж чотирьох останніх років електронний суд так і не був створений відповідними службами. У результаті, ми опинилися в ситуації, коли і фізично неможливо добратися до суду, і електронного суду, по суті, немає.
Верховний суд розробив проміжний законопроєкт стосовно цього, який дає можливість слухати справи у віддаленому режимі.
Велике питання — фінансування судів. Ресурси виділяються дуже обмежені. А після початку війни забирають і виділені. Зрозумійте правильно: ми усвідомлюємо, що гроші на армію — це головне й першочергове завдання. Але на сьогодні повністю заблоковане фінансування поштової кореспонденції і для Верховного суду, і для судів першої та другої інстанцій, що може спричинити зупинку діяльності будь-якого суду. І цей факт ще раз доводить, як важливо впроваджувати електронний суд. І задля доступу до правосуддя, і задля економії бюджетних коштів.
— Кого ви маєте на увазі під службами, відповідальними за провал впровадження системи електронного суду? Конкретизуйте, будь ласка.
— Оскільки зараз я бачу й контролюю практично всі процеси в судовій системі, можу сказати, що йдеться про конкретні підрозділи Державної судової адміністрації. Незважаючи на величезну кількість грошей — а це сотні мільйонів гривень, виділених за весь попередній період, —держава не змогла навіть на десять відсотків просунутися на цьому напрямі.
— Я знаю, що були напрацювання, і деякі елементи системи навіть тестували ще 2018 року. Що сталося? Хто нині вам допомагає/не допомагає налагодити систему електронного суду?
— Не коментуватиму довоєнного часу, а щодо сьогодення, то зараз ми дуже активно співпрацюємо з нашими польськими колегами, які нещодавно перейшли у формат електронного суду. Їхня система організації судочинства дуже схожа на нашу. Тому тепер ми напрацьовуємо разом із ними методику. З фінансовим забезпеченням питання складне. Нині я веду переговори з низкою міжнародних організацій, зокрема з ЄБРР, із цього приводу.
— І скільки грошей треба вкласти Заходу?
— Важко сказати. Це буде зрозуміло, коли ми приймемо відповідні зміни до кодексів. Питання в тому, наскільки глибоко ми вирішимо зайти в систему електронного суду. Або вона буде досить фрагментарною, з розглядом справ певної категорії. Або всі справи розглядатимуться в електронному вигляді. Або тільки на тих територіях, де ведуться воєнні дії.
— Із ким ви обговорюєте цю проблему? Наскільки взагалі організовано вашу комунікацію з головами профільних комітетів Сергієм Іонушасом і Андрієм Костіним, а також із заступником голови ОПУ Андрієм Смирновим? Ви ж не мені першій розповідаєте про цю проблему?
— Із головами парламентських комітетів — постійна комунікація. От відразу після розмови з вами в мене зустріч із Андрієм Костіним із приводу законопроєктів, які треба розглянути найближчим часом для оптимізації функціонування судової системи під час війни. Також працюємо із Сергієм Іонушасом щодо внесення змін до Кримінального процесуального кодексу для забезпечення розгляду справ, що стосуються воєнних злочинів. Комунікація щоденна.
Найближчими днями я братиму участь у засіданні керівників фракцій, де йтиметься також про проблеми судової системи. Із представником ОПУ Андрієм Смирновим спілкуємося значно рідше, що нормально для демократичної країни.
— Монобільшість та комітет підтримують згаданий вами законопроєкт та ідеї щодо оперативного впровадження електронного суду?
— Поки що ми сходимося не з усіх питань, і підтримки парламенту по впровадженню віддаленого розгляду справ наразі немає. Але ми і надалі вестимемо діалог і відстоюватимемо свою позицію.
Засідання профільного парламентського комітету на чолі з А.Костіним sud.ua
— Зрозуміло. Як і по ОАСК. Ви особисто за повну автоматизацію чи за часткову?
— Перспективною і позитивною в усіх значеннях (зокрема і в антикорупційному) є повна автоматизація, як у розвинених країнах. Але там уже з’являються питання зовсім іншого порядку. У той час як ми сперечаємося про те, як сканувати документи в канцелярії, вони віддали розгляд справ першої інстанції штучному інтелекту. Паралельно відповідаючи на моральне питання про те, чи має право людина на перегляд її справи людиною. Ви розумієте величину прірви? Порівняно з цими країнами ми перебуваємо просто в нульовій точці.
Однак ми можемо вже зараз поставити стратегічну мету й маленькими кроками починати рухатися. Віддавати шаблонні справи (аліменти та дрібні правопорушення, наприклад) комп’ютеру з наступним правом у разі незгоди звернутися до судді, поступово тим самим скорочуючи витрачання величезних людських і фінансових ресурсів.
— З автоматизацією розібралися. А з приводу недофінансування судової системи загалом ви з ким переговори ведете? З урядом? Недофінансування стосується передусім апаратів судів? Проблема дуже гостро стояла перед війною, коли працівники масово звільнялися через мізерні зарплати.
— Насправді, порушуючи питання фінансування апарату судової системи, я чудово розумію, що під час війни важка і невдячна справа говорити про гроші. Але ще важче не говорити про наше основне завдання — зберегти державні інституції. Суд — одна із ключових. Ситуація погіршується щодня. З тієї ж Державної судової адміністрації уряд зняв 1,5 мільярда гривень, а це близько 12% річного фонду оплати праці. Треба або звільняти людей, або урізати зарплати. Основний ризик тут у тому, що в результаті судова система втратить більшість кваліфікованих фахівців апарату.
На сьогодні зарплата працівника апарату суду нижча, ніж касира супермаркету. При тому що це державні службовці, які мають високу кваліфікацію, складають присягу, мають певні обмеження і несуть велику відповідальність. Не хотілося б остаточно втратити весь інтелектуальний потенціал. За моєю інформацією, близько 10% працівників апарату не готові повертатися на свої робочі місця.
Нині всі рішення щодо цього приймає уряд. Ми зі свого боку робимо все, що можемо, розраховуючи на зустрічний рух.
— Той же Смирнов, продовжуючи тему оптимізації роботи судів у воєнний період, заявив, що ви можете черпати ресурси із судового збору. І на зарплати апарату у тому числі.
— Із приводу об’єктивного зниження кількості позовів до судів я вже сказав. Якщо позовів приходить на рівні 10% від довоєнної норми, то й надходження до бюджету на такому ж рівні.
Варто пояснити також, що українські суди фінансуються в основному з бюджету й тільки частково (10%) із судового збору. Але в розвинених країнах ситуація зовсім інша. Там суди повністю фінансуються за рахунок надходжень від судового збору. Однак для того, щоб цей механізм реально запрацював у нас, треба не лише внести певні зміни до законодавства, а й суттєво підвищити ставку судового збору. Кожна людина в середньому один раз за своє життя звертається до суду. На сьогодні звернення в суд їй обходиться в середньому в 200 гривень. Що насправді дуже смішна сума, на яку потрібно завести справу, оплатити Інтернет, користування інформаційною системою, виплачувати зарплату суддям, апарату, охороні тощо.
Тому я переконаний, що ставку судового збору потрібно суттєво підвищувати. І ставки були вищими. Їх знизили в останні два роки. Хоча при високих ставках попит на судові послуги не знижувався.
При цьому підвищення судового збору не має стосуватися пільгових категорій — пенсіонерів, людей з інвалідністю, самотніх матерів, звільнених із роботи й інших, які нині повністю звільнені від цього платежу або ж оплачують мінімальний.
Якщо ж це господарський спір або спір з органом влади, то треба платити. Тим більше якщо позивач виграє справу, то ставка судового збору згідно з українським законодавством стягується зі сторони, що програла. І це також може бути хорошим стимулом для того, аби не подавати необґрунтованих позовів.
Суд і судова влада
— На момент початку війни в судовій системі було запущено два процеси — співбесіди на посади членів Вищої ради правосуддя, а також подача документів на участь у конкурсному відборі до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Буквально напередодні вторгнення члени ВРП пішли у відставку. Відбір заморожено. У результаті в Україні немає легітимних органів судової влади — ні ВККС, ні ВРП. Частину повноважень передано особисто голові Верховного суду. Тобто вам.
Як судова система справляється з викликами, будучи, по суті, обезголовленою? Ніхто не може призначити, звільнити, притягти до дисциплінарної відповідальності суддю.
— Це велика проблема. Я, скажу чесно, був проти рішення членів ВРП звільнятися зі своїх посад у такий критичний для держави момент, буквально за два дні до початку війни. Я голосував проти й переконував кожного залишитися та продовжити роботу. Мені досі соромно за це їхнє рішення.
— От прямо тут вас захейтять стейкхолдери судової реформи від громадських організацій. Поясніть, чому для вас номінальна присутність інституції в правовому полі важливіша за ї якість? Точніше, неякість.
— Знаючи систему зсередини, я маю власну думку щодо цього. Переважна більшість членів ВРП — адекватні й професійні люди. Я не володію інформацією про їхні доходи та витрати, а також їхнє майно і подорожі. Все це мала оцінити Етична рада ВРП за участі міжнародних експертів, яку було створено під час реформи.
— Але ж ви володієте інформацією про те, що ці адекватні люди не голосували за відсторонення голови ОАСК Павла Вовка від обов’язків.
— Річ у тім, що вплив у ВРП мали персоналії, які підштовхували раду до подібних, на мій погляд, глибоко помилкових рішень. Без цих людей можна було б утримувати інституцію у робочому стані, поки Етична рада займалася б перевіркою їхньої придатності та відбором нових людей. Навіть не ідеально працююча інституція на такому етапі краща, ніж відсутня зовсім.
— Тобто ви були за відсікання гнилої голови як усередині ВРП, так і у всій судовій системі?
— Грубо кажучи, так. І цей процес було, по суті, вже здійснено. Конституційні функції ВРП не можна нікому передати. Тому що під час воєнного стану не можна вносити зміни до Конституції. А в нас є суддя-колаборант, якого потрібно притягнути до кримінальної відповідальності та надалі звільнити. І тепер ми шукаємо можливість внести якісь точкові зміни до закону, щоб дати можливість звільняти й притягати до відповідальності колаборантів. Незвільнення — це теж прямий сигнал системи про те, що все можна. Розумієте?
От що значить працююча чи непрацююча інституція. Тобто реформа — це дуже тонка річ, де головне не тільки змінити, а ще й не нашкодити в гонитві за змінами.
— Якою судова система має вийти з цієї війни?
— Тут три ключові моменти.
По-перше, ми справді ввійшли у війну на піку реформи вищих органів судової влади, яка була об’єктивно необхідною. При цьому не забуваймо, що в бекграунді судової системи України — три мільйони рішень, які виносять суди щорічно і з яких лише 100 тисяч доходять до Верховного суду. Це означає, що ми маємо 2 мільйони 900 тисяч рішень, з якми згодні наші громадяни і яким вони довіряють. І які виносять наші судді.
Так, вони різні, але основний негатив і корупція зосереджені на рівні прийняття рішень відносно органів державної влади та великого бізнесу, в так званих резонансних справах. Водночас (і ми про це вже говорили) часто для того, щоб розв’язати ці проблеми, бракує політичної волі.
По-друге, війна — це тисячі загиблих і один на всіх біль. До того ж велике єднання народу й усіх гілок влади, пов’язане бажанням захищати свою країну. Це добро в чистому вигляді, яке перемогти неможливо жодному диктаторові.
По-третє, якщо після всього, що нині переживає наша країна, після всього, що відчуваємо ми, коли бачимо кадри з Бучі, Маріуполя, Краматорська, після всього, про що мріють наші діти після закінчення війни, ми дозволимо знову проявитися байдужості, корупції, схемам і новим «плівкам», отоді ми реально і втратимо державність. І гріш ціна тоді всім нам. Включаючи судову владу.
