Інтерв’ю з Денисом Малюською, очільником Мін’юсту

29.05.2020

Очільник Мін’юсту Денис Малюська завдяки своїм висловлюванням і постам у Facebook отримав репутацію одного з найнеоднозначніших українських чиновників. Мало хто очікував, що він надовго затримається в міністерському кріслі. Але тепер навіть скептики підкреслюють системний підхід Малюськи до реформування підзвітних йому сфер. Серед очевидних перемог – значне зменшення «поголів’я» чорних реєстраторів. На черзі, як стало зрозуміло під час інтерв’ю для Mind, – переформатування пенітенціарної системи.

 Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Денисом Малюською.

– Щойно ви посіли крісло міністра, вас називали кандидатом №1 на звільнення. Ви тоді зазначали, що здогадуєтеся про замовників.

– Замовники постійно змінюються: щомісяця з’являється щось нове й цікаве. Щодо старих замовників – це люди, які раніше контролювали Міністерство юстиції.  Вони намагалися спровокувати, дезорієнтувати мою роботу, та прізвищ не називатиму.

– Йдеться про топ-посадовців міністерства чи «смотрящіх»?

– Переважно, «смотрящіх».

  –   Ви збиралися звільнятися, тому що вас не влаштовувала зарплатня міністра близько 17 000 грн.

– Зараз моя заробітна плата збільшилась. До карантину становила майже 61 000 грн. Наразі діють карантинні обмеження щодо зарплат високопосадовців, і я отримую близько 37 000 грн.

– Раніше ви казали, що контролюєте Мін’юст на 70%. А зараз?

– Мін’юст – величезна система, десятки тисяч персоналу. Одна людина контролювати таку кількість людей не може. Та в цілому система контрольована більш ніж на 90%. А до середини літа сягне 100%. Усе позитивно: ми майже завершили очищення системи Мін’юсту від кадрів, з якими нам не по дорозі.

– Ті, з якими не по дорозі, – представники попередніх влад?

– В основному, так. Та я б не політизував. Були й мої кадрові помилки, зокрема, у кримінально-виконавчій сфері, і певні люди звільнені. Це природній процес: всі, хто стане «слабкою ланкою», вибуватимуть із системи.

Тюремна реформа в дії

– Ви зазначили, що контролюєте Мін’юст на 90%. А 10% – це в’язниці, які є «державою в державі»?

– Так. Але проблема не стільки у працівниках, які забезпечують дотримання режиму й охорони, скільки в держпідприємствах і управлінні майном, яке є в системі виконавчої служби (землі, кар’єри тощо) – усе це ще потребує змін. Та, думаю, влітку ми наведемо там лад.

– Мін’юст хоче поекспериментувати з приватними СІЗО в Україні. Є конкретний план?

– Так. Ми запустили державні платні камери (Київ: 2000 грн/доба, 8000 грн/тиждень, 12000 грн/місяць; Львів:1000 грн/доба, 3500 грн/тиждень, 4000 грн/місяць. – Mind), бо хочемо ліквідувати корупцію в системі розподілу камер, щоб люди не платили хабарі за кращі умови, і отримати додаткове фінансування. А також продемонструвати приватному сектору, що в цій системі можна заробляти гроші – і це перший крок у створенні системи приватних СІЗО.

– Попит вже є?

– Авжеж: Україна велика – і СІЗО переповнені. Ми розробляємо й цього тижня закінчимо написання постанови Кабміну, де опишемо механізм взаємодії з приватним сектором щодо СІЗО. Якщо бізнесу буде цікаво – запустимо переобладнання існуючих споруд чи будівництво нових за рахунок приватного сектору. Цього тижня опублікуємо запропоновану схему роботи. Думаю, до кінця 2020 – початку 2021 року з’являться перші об’єкти.

Якщо в’язниці, де люди перебувають після вироків, частково окупають себе за рахунок роботи держпідприємств на базі цих установ, то СІЗО – ні. А, оскільки чимало мешканців СІЗО готові платити за нормальні умови перебування – чому б не зняти тягар з держави?

Але мова не лише про тих, хто готовий платити. Це можуть бути й ті, хто готовий працювати під час перебування в СІЗО і відраховувати частку своєї зарплатні на створення ліпших для себе умов. Та це наступний етап реформи.

– Ви знаєте, що відбувається у звичайних камерах? Чи прийматиметься якась стандартизація?

– Так, СІЗО – у жахливому стані. Ми розробили великий інфраструктурний проект, частина якого стосується переносу СІЗО з центрів міст на околиці або за межі міст. Там ми намагатимемося йти шляхом стандартизації з дотриманням базових європейських вимог.

Нинішні СІЗО – це хаос. Чимало будівель зведено за царських часів, де маленькі віконця, відсутність вентиляції тощо. В інших будівлях більша площа камер, але умови утримання теж складні. На утримання однієї людини в СІЗО нормативами передбачено 2,5 кв. м. Може, цього б було достатньо при утриманні один-три місяці, та деякі там перебувають від кількох до 10 років.

– Ексміністр юстиції Павло Петренко виступав з ідеєю продажу Лук’янівського СІЗО і створення на виручені кошти нового пенітенціарного закладу за містом – у Коцюбинському, Романівці або Бучі…

– Нелітаючий проект. У Лук’янівському СІЗО чимало історичних будівель. А знести його та побудувати щось інше не вийде, адже будівництво СІЗО з нуля на 2500 осіб – наддорогий проект. Сотні мільйонів доларів, яких у бюджеті немає.

Я не бачу особливих перспектив за своєї каденції щодо переносу Лук’янівського СІЗО за межі Києва. На це потрібно понад п’ять років. Зараз можна говорити лише про часткове розвантаження. Потенційний об’єкт – установа виконання покарань по Бориспільській трасі, де є інженерна інфраструктура і можна частково зробити ремонт.

Щодо Коцюбинського – там заморожена установа, але вона вже оточена житловими комплексами. Будувати зараз там СІЗО на 2500 міст – інфраструктурно складно, дорого і викличе бунт мешканців – пенітенціарні установи не можна зводити стіна в стіну з житловими чи комерційними об’єктами.

– Ви планували скоротити кількість в’язниць на 30%, наразі їх понад 100. Коли план увійде в дію? І навіщо скорочувати в’язниці, які й так переповнені?

– Не в’язниці переповнені, а СІЗО: Київ, Одеса, Херсон, де наповнення часто понад 100%. Майже жодна в’язниця не заповнена на 100%, тому є потенціал для їхнього закриття. Перший етап запустимо цього тижня й оголосимо перелік із дев’яти в’язниць, де стартує процес замороження (звільнення персоналу, вивезення засуджених до інших місць утримання). Ми не можемо дозволити утримання в’язниці, яка завантажена на 30–40%. Та це не означає ліквідацію саме таких закладів. Може вони не наповнювалися штучно – через певні лобі туди направляли менше засуджених, а умови там нормальні. Тоді ми ліквідуємо в’язницю навіть із значним наповненням і переведемо засуджених у кращі умови.

Протягом року ми очікуємо змін до законодавства, які дозволять нам переходити на установи виконання покарань з комбінованим режимом безпеки, що сприятиме подальшому їхньому скороченню. Це потрібно для економії коштів. У системі вкрай низька зарплатня у працівників (8000 грн/міс.) і надвисокі витрати на утримання установ. Так ми зменшимо витрати, а за рахунок звільнень піднімемо оплату іншим працівникам.

– Після скандалу з колонією №77 когось звільнили, заарештували, покарали, почали розслідування?

– В Україні безліч скандалів, пов’язаних з установами виконання покарань. Ми проводимо внутрішній контроль, дисциплінарні провадження щодо винуватців задля забезпечення безпеки засуджених. Але розслідувати, що трапилось, хто винен і кого притягувати до відповідальності – функція правоохоронних органів. Щодо згаданих подій 2019 року, то ДБР не виявило злочину в діях працівників пенітенціарної системи. Певні елементи звинувачень були маніпулятивними. Тому я завжди обережно ставлюся до історій у медіа щодо знущань над ув’язненими.

Установа виконання покарань – закрита територія зі своїми правилам, режимом. Не секрет, що є «чорні» в’язниці і «червоні» (одні контролюються криміналом, інші – адміністрацією. – Mind). Є, ті, де йде тиха напіввійна між криміналітетом і адміністрацією. Звісно, деякі конфліктні історії виходять за межі установи. Та зрозуміти, чи це реальне порушення адміністрації чи криміналітет хоче усунути небажаного керівника – складно.