Голова поліції Харківщини Володимир Тимошко. Інтерв”ю

18.10.2022

Тритижнева операція зі звільнення Харківщини завершилась майже повним розгромом  російських загарбників на цьому напрямку. Але те, що відкрилося після деокупації, ще раз довело: трагічна історія з сотнями закатованих та убитих у Бучі на Київщині – не випадковість. Росіяни діяли тими самими методами і на Харківщині. Правоохоронці наразі встановлюють злочини, які вчиняли окупанти.

Також є немало випадків співпраці з ворогом місцевих політиків та чиновників.

Найяскравіший приклад – міський голова Куп’янська Геннадій Мацегора, який втік до Росії. У зраді підозрюється голова Балаклійської громади Іван Столбовий, самопроголошений «мер» Ізюма Владислав Соколов. Всі вони переховуються від українського слідства.

Володимира Тимошка було призначено керівником обласної поліції 24 лютого, у перший день повномасштабної війни. В інтерв’ю «Главкому» він назвав кількість зниклих безвісти і загиблих, розповів про звільнених поліцейських та мотиви колаборантів. При цьом Тимошко акцентує: більшість чиновників і правоохоронців навіть під тиском залишалися вірними Україні.

«На захоплених територіях росіяни влаштовували гетто»

Чим масові катування і вбивства на Харківщині відрізнялися від того, що ми бачили у Бучі та інших містах Київщини?

Схожість усіх цих злочинів – у меті окупантів. Вони прагнуть знищити усе українське населення, для цього скоюють немотивовані вбивства і катування.

На всіх територіях, які захоплювали росіяни, вони встановлювали режим гетто, де панує тільки сила. Вони змушували людей майже весь час сидіти вдома, або пересуватися дуже обмеженою територією, розподіливши населений пункт на сектори. Тобто людині з одного сектору було заборонено переміщуватися до іншого. Якщо вона це правило порушувала, то потрапляла на фільтрацію.

Що розповідають ті, кого затримували окупанти?

Причиною затримання могло стати, наприклад те, що родичі перебувають у лавах ЗСУ, працюють у правоохоронних органах, або ж якщо людина має проукраїнську позицію, розмовляє українською у присутності окупантів. Або просто чимось їм не сподобалася. Багато колаборантів вказували на людей, з якими у них були особистісні конфлікти, таких теж затримували.

У кожному великому місті чи селищі були так звані пункти фільтрації. Затриманих спочатку направляли у ці пункти із зав’язаними очима, аби вони не бачили, з ким спілкуються і де перебувають. Там з ними «працювали» правоохоронці Росії, ФСБ, ГРУ чи Росгвардія. Якщо бесіда росіянам не подобалася, вони відправляли затриманих до катівень, де їх тримали інколи й місяцями. Це кімнати два на чотири метри, людей утримували у жахливих умовах. Катували переважно електричним струмом, під нігті пхали голки, виривали нігті і зуби.

Завдяки свідченням місцевих жителів ми виявили вже 22 катівні. Кожну оглянуто, проведено слідчі дії для фіксації злочинів. Ми відбираємо зразки для проведення ДНК-експертизи, беремо відбитки пальців для подальшої ідентифікації людей, які вчинили злочини. Бо мета – встановити цих людей.

Злочини на Харківщині вчиняли ті самі особи, що у Бучі? Особу когось зі злочинців уже встановили?

Ні. Злочини скоювала не бригада, що переїжджає з місця на місце. Це представники різних підрозділів Збройних сил Росії і різних відомств, силовики і військові. Щодо встановлення осіб, ще раз нагадаю: ми працюємо на деокупованій території з 7 вересня, тобто з початку нашого контрнаступу.

Наприклад, у селищі Борова ми лише тиждень попрацювали і вже знайшли катівню, яка, мабуть, вже відома на весь світ. Але для того, щоби ідентифікувати осіб, які вчиняли злочини, потрібно більше часу.

Як окупанти вбивали мирних людей на Харківщині?

По-різному. Наприклад, днями слідчі оглянули місце, де були поховані два тіла з кількома кульовими пораненнями і ознаками катувань: зв’язані руки, переламані кінцівки.

«Таємницю контейнера з зубами ще не розкрито»

Щодо тієї моторошної знахідки у катівні у селищі Піски-Радьківські – великого контейнера із зубами і коронками: вам вже вдалося встановити її походження? Вона належить місцевому стоматологу, і це зуби і коронки, які він виривав у своїх пацієнтів, як повідомив Bild, чи є інші версії?

Ми бачили інформацію про те, що коробка могла належати стоматологу… І звичайно, вона може йому належати. Однак вона перебувала у місці катування людей, коли слідчі її виявили. Чи могли її використовувати окупанти для, скажімо, психологічного тиску на тих, кого катували? Наприклад, лякати тим, що вчинять «так само, як з тими, чиї зуби в коробці»? Звичайно. Чи можуть бути у цій коробці зуби людей, які піддавались катуванню? І таке може бути. Принаймні, це відповідає тому, що розповідають свідки. Факт залишається фактом: коробка була знайдена не десь у будинку, а у місці катування людей. Далі справа за слідчими.Знайдені зуби, ймовірно, належали 50 людям. Проте зараз точно не відомо, були ці люди пацієнтами стоматолога чи жертвами катів. Також поліцейські знайшли у катівні фалоімітатор, мотузки і протигаз. Фото: Сергія Болвінова

Будуть встановлені люди, які, можливо, були у цій катівні, потерпілі, які могли пройти через катування, збиратимуться свідчення про те, які саме катування здійснювались.

Слідчі вже поспілкувалися із тим стоматологом – Сергієм, який стверджує, що контейнер може належати йому? Він пояснив, навіщо все це зберігав?

Слідчі дії проводяться зі всіма свідками. У тому числі буде перевірений і цей факт, про який розповідає згадана вами особа. Поки ми не можемо впевнено сказати: належали коронки цьому стоматологу, чи ні.

За останніми даними, скільки зниклих безвісти на Харківщині?

З 24 лютого було зареєстровано зникнення 1379 осіб. З них 952 – цивільні. З цієї кількості вдалося розшукати 436 осіб, з них 390 – цивільних. На жаль, 44 людини загинули.

Ми, поліція, реєструємо сьогодні кожен факт звернення до нас про те, що людина когось розшукує і не може знайти, втратила з кимось зв’язок. Тобто ми реєструємо абсолютно усі випадки. Зараз поліція на деокупованій території виконує не лише властиві їй функції, а й багато інших. Одна з них – допомога людям зв’язатися із зовнішнім світом. Нам відома значна кількість випадків, коли окупанти вивезли на свою територію людей примусово. У тому числі дітей.

Збираємо зразки ДНК у родичів зниклих безвісти, оскільки вони можуть бути серед загиблих. Наприклад, серед похованих в Ізюмі 447 людей, особи там встановлено не у всіх.

Як ви розшукуєте тих, хто був вивезений до Росії, як встановлюєте зв’язок з ними? 

Точну кількість осіб, яких вивезли з України, зараз вам не назве ніхто, тому що значна територія України залишається окупованою. Деяких людей вивозили силоміць у Сватове (окуповане місто на Луганщині, – «Главком»), декого – до Росії.

«З Ізюмського райуправління поліції зник… унітаз»

Окрім зникнення рідних, з якими заявами люди найбільше звертаються до поліції на деокупованих територіях?

Поліція заходить на територію, що деокуповується, разом зі Збройними силами і одразу влаштовує поквартирний обхід. Обходимо абсолютно усі помешкання. Ми записуємо, хто перебував у квартирах під час окупації, встановлюємо картину подій. Якщо особа надає інформацію про злочини, поліцейський приймає заяву.

Наймасовіші заяви – про крадіжки, це майнові злочини. Є факти викрадення жіночої білизни. Крали автомобілі, оргтехніку, телефони. Вкрали чимало унітазів. Для нас показовим є те, що з приміщення, де розташовується кабінет начальника Ізюмського районного управління поліції, зник унітаз.

Є факти знищення майна. Фіксуємо також факти завдання тілесних ушкоджень.

Про що люди не хочуть розповідати?

Особисті, чутливі питання. Хоча із жінками, наприклад, працюють слідчі-жінки.

Ви маєте на увазі випадки сексуального насильства? Чи їх багато зафіксували на Харківщині?

Це чутлива тема. На мою думку, людини з 20-річним досвідом роботи у поліції, її не повинні висвітлювати ЗМІ. Факти сексуального насильства є, але більш детально про них я би не хотів розповідати.Володимир Тимошко

«На всю поліцію Харківщини – 24 зрадники і до 30 підозрюваних»

Який відсоток поліцейських на Харківщині зрадили присязі?

Штат головного управління Нацполіції у Харківській області – понад 5 тис. поліцейських, якщо не враховувати підрозділів, що підпорядковуються центральному апарату, зокрема управління патрульної поліції області, стратегічних розслідувань, управління боротьби з наркозлочинами.

Я пишаюся тим, що у нас незначна кількість зрадників. Це 24 особи, які станом на 24 лютого обіймали посади. Я їх звільнив у перші тижні, коли почалася повномасштабна війна. Ще близько 20-30 осіб ми підозрюємо у співпраці з окупантами. Є факти, коли людей щось робити примушували силою. Є факти, коли поліцейських на окупованій території катували, по три-чотири дні тримали у катівнях.

У перший день повномасштабної війни, перебуваючи у своєму кабінеті, я сказав підлеглим, що ми з Харкова виходити не будемо. Усім поліцейським була надана можливість вивезти родини з міста. Ми організували цей вивіз. Також я одразу попередив тих, хто боїться і не хоче далі працювати, щоби написали рапорти і не плуталися під ногами. Далі хто не вийде на роботу, буде звільнений за порушення присяги.

І чи багато було тих, які написали рапорти?

Невелика кількість людей, які звільнилися за власним бажанням. Є і ті, які не вийшли на роботу протягом 24-27 лютого, близько 100 осіб. Кожного з них я звільнив з формулюванням «порушення присяги». Деякі з них оскаржують моє рішення в адміністративних судах. Але сподіваюся, що ці люди більше ніколи не працюватимуть разом з нами. Бо мені буде соромно дивитися в очі тим поліцейським, які у перші дні повномасштабної війни прийняли бій, працювали під обстрілами.

Які документи, бази даних були викрадені росіянами?

На щастя, усі секретні документи були знищені на початку вторгнення. До рук ворога вони не потрапили. Так, ми знаємо, що у них є списки працівників поліції, і зайшовши у місто вони відвідували їхні домівки, аби забрати, наприклад, зброю. То я казав усім, хто перебував на окупованій території, щоби ховали зброю. І зараз, після деокупації, ми її знаходимо, викопуємо.

Ми знаємо, яка інформація може бути у росіян, знаємо, хто її міг передавати їм.

Про яку інформацію йдеться?

Наприклад, інформація про власників вогнепальної зброї. Знаємо, що вони ходили по домівках, забирали у людей зброю, боялися партизанського руху. Вони відчувають, що в Україні вони – загарбники. Тому і забирають зброю у мисливців, правоохоронців.

В інтерв’ю «Главкому» міський голова Ізюма Валерій Марченко розповів, що п’ята частина бюджетників в окупованому Ізюмі, пішли на співпрацю з окупантами. Скількох із них притягнуто до відповідальності, порушені справи?

Ми кожного дня відкриваємо кримінальні провадження щодо колаборантів. І не тільки ми. Ця категорія злочинів підслідна Службі безпеки України. Але, як я казав на початку розмови, зараз усі силовики працюють як один колектив. Ми також проводимо слідчі дії і затримуємо колаборантів. Ми не повинні повторювати історію 2014 року, коли прихильники Росії не були притягнуті до відповідальності і потім ще й ходили голосувати. Такі люди повинні відповідати за свої діяння.

Не важлива кількість колаборантів, важлива мета, мотив, чому вони на це пішли. У більшості випадків мотив у колаборантів полягає у матеріальній винагороді. Це не може не тішити. На 10 колаборантів, яких ми затримали, ідейний – один. Більшість – маргінали. Колишні алкоголіки, наркомани, люди з низів суспільства. Люди, які раніше не обіймали ніяких посад. Наприклад, у селищі Чкаловське так званим «народним головою» була людина, яка до цього працювала будівельником. Це Азов Олексій Володимирович, 1980 року народження. 9 вересня йому було вручено підозру і того ж дня затримано.

Є випадки, коли на співпрацю з ворогом погоджуються, наприклад, вчитель або директор школи. Як розрізнити, де людину примусили до співпраці, а де вона пішла добровільно?

Саме для цього відбуваються слідчі дії. Ми не варвари, працюємо у правовому полі, у рамках Кримінально-процесуального кодексу України. З’ясування мотиву злочину – одна з цілей досудового розслідування. Буває, люди допомагали росіянам з примусу. Наприклад, пропагандистські ролики записувати, коли до голови приставили пістолет. Такі факти у нас є. Проте більшість – це співпраця за їжу, пайки.

Михайло Глуховський

Джерело