Хатія Деканоїдзе. Екс-керівник Національної поліції
02.12.2016
Адміністрація президента втручалася у кадрову політику поліції
Відставка Хатії Деканоїдзе – ще один крок у стрімкій «дегрузинізації» української влади, остання хвиля якої пронеслася восени цього року.
Команда Міхеїла Саакашвілі, або так званий «спецназ реформ», переважно з грузинським корінням, отримала кілька важливих посад протягом 2014–2015 років. Ідея зробити ін’єкцію свіжої крові в український владний апарат належить колишньому голові Адміністрації президента Борису Ложкіну. За його логікою, варяги мали стати локомотивом та прикладом змін у країні і водночас прикрасити своїми успіхами правлячу верхівку.
Опір, з яким зіштовхнулися грузини, призвів до інших результатів. Хоча, треба визнати, дехто з них просто не впорався із завданням, як колишній міністр охорони здоров`я Олександр Квіташвілі. Та більшість була змушена піти саме завдяки перепонам, які чинила стара система. Яскравий приклад: екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе. Він вважає себе звільненим через розпочате розслідування проти «діамантових прокурорів».
Екс-керівник Національної поліції Хатія Деканоїдзе в інтерв`ю «Главкому» запевняє: пішла з посади сама, але й не приховує, що її звільненню аплодували багато українських посадовців. Єдиний, хто пропонував їй залишитись на посаді, – президент Петро Порошенко, але Хатія не вірить у щирість пропозиції.
Після розмови з Деканоїдзе виникають сумніви у щирості ще одного високопосадовця – міністра Арсена Авакова, який протягом усього часу вихваляв свою підлеглу.
Екс-заступник генпрокурора Давид Сакварелідзе написав, що після звільнення грузинської команди з Одеської області зголоднілі за півтора року «елітні» одеські митники відкрили шампанське… Хто відкоркував пляшку у зв’язку з вашою відставкою?
Думаю, таких багато. Ті, хто не хотів змін, хто залишив наші лави після атестації… Ті, хто поновлювався на посадах через суди, а ми їм не давали повернутися. Ті, хто вважав, що Національна поліція – це просто назва.
Я завжди боролася за те, щоб Нацполіція була незалежним органом виконавчої влади, і була прибічницею аполітичної поліції, що дуже важливо для нашої країни. Традиція втягувати поліцію у політичні хитросплетіння, на жаль, залишається і далеко не всі люди у владі розуміють, що так робити не можна.
Найперші серед тих, хто святкує моє звільнення – люди «системи», які вважали, що поліція працює на них, були впевненими, що поліція не може мати людське обличчя.
Натомість наша команда протягом цього року билася за головну мету – поліція має працювати саме на людей.
Певно, день вашої відставки точно святкувала людина, яку вам не вдалося звільнити – радник міністра Ілля Ківа…
Думаю, Ківа відкрив шампанське…
Можливо, й Арсен Аваков відкрив пляшку вина зі своєї винної колекції – на вашу честь і ви разом відзначили?
Я після відставки з ним не спілкувалась.
А напередодні відставки?
Звичайно, він знав про плани щодо звільнення. Також я мала розмову з приводу відставки із президентом Петром Порошенком, а також з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. Адже відставка голови Нацполіції, думаю, – важливий крок. Але після цього ні з ким з них не спілкувалась.
До речі, президент намагався умовити мене залишитись і продовжити роботу. Звісно, це не свідчить про те, що Хатію багато хто любив і не хотів відпускати… Думаю, що причиною такої пропозиції (від президента, – «Главком») було те, що у владі на той час не було домовленості щодо кандидатури нового голови Національної поліції.
Яку роль у вашому звільненні зіграв Міхеїл Саакашвілі? Ви говорили з ним про це?
Ні, він не знав. Моя відставка та його відставка не пов’язані.
Якщо переглянути публічні висловлювання Арсена Авакова, його оцінка вашої роботи завжди була високою. Тоді тим більше дивно, що, отримавши від вас заяву про відставку, він одразу ж її підписав. Хто так легко відпускає цінного менеджера?!
Це питання не до мене. Свою відставку я оголосила на прес-брифінгу 14 листопада, після якого міністр підписав заяву. Інших варіантів на той час не могло бути, адже напередодні Кабінет міністрів уже проголосував моє звільнення без зайвого галасу навколо цього.
Ви пояснювали звільнення тим, що виконали ключове завдання – запустили перезавантаження системи МВС. Але легкість, з якою вас відпустили, та й інші факти вказують і на інші причини, внутрішній конфлікт…
Ключову причину я називала – за рік виконане головне завдання – запуск Нацполіції, створення базису для трансформації системи.
Коли рік тому мене попросили очолити Нацполіцію, я була приголомшена неочікуваною пропозицією. Посада була важкою і досі залишається такою. Але особливо важко було на старті, коли у жодної людини не було уявлення, з чого починати побудову нового органа. Концепцію перетворення міліції на поліцію ніхто не усвідомлював.
Питань було дуже багато, наприклад, як створити бренд Національної поліції. Адже ви знаєте, Нацполіція на сьогодні відокремлена від міністерства і працює як незалежний орган. А тоді нам слід було створювати дорожню карту, платформу, на базі якої розвиватиметься ця структура, враховуючи, що Нацполіція – це не лише патрульні. Це також досудове слідство, кримінальний блок, який треба було переформовувати, економічний блок, до якого були серйозні претензії і, до речі, досі вони є.
Тоді, на початку, я поставила своїм завданням створити базис, платформу для розвитку. Протягом цього року ми запустили патрульну поліцію в 32 містах.
Найголовніший успіх моєї невеличкої команди – ми не допустили відкату назад. І люди повірили, що поліція реформується. Якщо не боротися, «відкат» буде завжди. Дуже сподіваюся, що в українській поліції є багато людей, які будуть протистояти системі.
Але щодо загальної ситуації я маю песимістичні погляди. Адже зміни лише самої поліції не дадуть очікуваного результату. Transparency International напередодні оприлюднила дослідження індексу сприйняття корупції у світі. Ми сьогодні маємо червоний колір (високий рівень корупції, – «Главком»), наступні після Таджикистану. Це означає, що кожний другий українець упевнений – країна тоне в корупції. І це означає, що реформ немає.
В чому ж причина?
Мене вже питали, чому в Грузії процес реформування був легший? Тому що там була політична воля, єдина команда, яка розуміла, що потрібно змінювати все і всюди.
В Україні – інакше. Поліція дещо змінюється, а прокуратура та суди залишились на місці.
Останнім часом прокуратура не трансформується?
…Жодним чином. Моя оцінка – нульова.
Як працює правоохоронна система? Поліція затримує злочинця, передає естафету прокуратурі та відправляє справу в суд. Аби побороти корупцію, потрібна чесна судова система. Якщо, наприклад, поліція і прокуратура працюють не на рівні, це може компенсувати жорстка, чесна та ефективна судова влада. Адже люди, бізнес, знатимуть, що на певному етапі зможуть добитися справедливості. Оскільки в Україні всі три ланки – суди, прокуратура і поліція – хворі, ми й отримали той червоний колір, яким нас «нагородила» Transparency International.
Ми втратили дуже багато часу після Майдану. Тоді був шанс у короткі терміни – за кілька місяців – закласти підвалини для тотальної трансформації, у першу чергу в питаннях, що стосуються подолання корупції. Наразі цього досі немає, і ми продовжуємо буксувати та втрачати шанси.
Тобто можливість утрачено?
Шанси є і залишаються, потрібні лише люди, які розумітимуть, що без радикальних змін перетворень не буде.
Це важливо і з огляду на зовнішньополітичний контекст. На сьогодні Київ залишається єдиною столицею у своєму регіоні, що протистоїть Путіну. Чому? Тому що Грузія, яка раніше була флагманом боротьби проти Росії, втрачає ці позиції. Ви знаєте, у парламент Грузії зайшло кілька проросійських партій і неформальний лідер Бідзіна Іванішвілі чітко виконує волю і побажання Володимира Путіна, він є російським олігархом і переорієнтовує курс держави на Росію. Останні вибори в Молдові також невтішні – до влади прийшли проросійські політики. Тому Київ залишається центром регіону, який змушений для свого виживання концентруватися на зовнішньополітичній боротьбі проти Росії.
Але, якщо ми не зможемо перемогти наших внутрішніх демонів, корупцію, ми не зможемо мати успіхи на зовнішньополітичній арені.
Щодо демонів. У поясненні свого звільнення з поліції ви натякнули, що «не можуть і не повинні призначення в правоохоронних органах узгоджуватися з політиками». Перше, що спадає на думку, – вам нав’язували людей на посади в Нацполіції. І хто міг би це робити, як не ваш безпосередній керівник Аваков? Можете навести приклади, кого і як вам нав’язували?
В Україні призначення за політичними мотивами – загальна проблема, і вона є не лише у поліції.
За законом (про Національну поліцію, – «Главком»), в написанні якого я не брала участі, голова поліції, на жаль, не є незалежною фігурою. Я подаю міністру кадрову пропозицію щодо звільнення або призначення, а міністр у свою чергу затверджує чи не затверджує цю пропозицію.
Я вам наведу один красномовний приклад, який ілюструє, що політичні інтереси, тісно переплетені з економічними, задають тон у певних напрямках.
Всім відома історія з Антоном Шевцовим (колишній начальник ГУ НПУ у Вінницькій області, – «Главком»).
Всі розуміють, що це – не мій кандидат. Це був кандидат від Адміністрації президента. Була якась дивна політична гра, в якій Шевцова подавали як гарного кандидата, що може впоратись із завданнями на посаді очільника поліції області. Чим ця історія завершилась, усім відомо (Шевцова зі скандалом звільнили цього року, – «Главком»): репутаційним ударом по поліції.
А як вас просили за нього?
Сказали що він нормальний, може впоратись… До речі, результати роботи показали, що він справді може і готовий працювати.
Все ж таки від кого надійшла ця кадрова пропозиція?
Я сказала: з Адміністрації президента.
Але хто саме його лобіював? Можливо, тодішній голова Адміністрації президента Борис Ложкін чи тодішній куратор силовиків в АП Андрій Таранов?
Не вони. Це була угода на вищому рівні, за наполяганням Адміністрації президента, які схвально характеризували Шевцова. Це дуже показова історія.
Скількох керівників обласних структур поліції вам так нав’язали?
Ми майже не змінювали керівників областей, оскільки в структурі Нацполіції існував і досі залишається великий кадровий голод.
А скільки ви хотіли змінити, але не змогли?
Було кілька людей. Але, як вже я казала, на тлі кадрового голоду дуже часто ми були змушені керуватись у першу чергу наявністю чи відсутністю альтернативних кадрів. А людей, що відповідали б таким посадам і могли б впоратись із завданням, знайти дуже складно. Тому що за кілька років ми не створили кадровий резерв.
Яким має бути поліцейський менеджер? Він має володіти оперативною інформацією, бути професіоналом у досудовому слідстві і найголовніше – працювати чесно.
У Києві нам вдалось змінити ситуацію (оновити кадровий склад, – «Главком»). Інша справа – на місцях, де корупція зростила між собою поліцію, прокуратуру, СБУ, суди. У регіонах вони співіснують як моноліт. Ця зв’язка легко пояснюється їхньою взаємозалежністю – адже, наприклад, незаконно закрити кримінальне провадження поліцейський може лише за домовленістю і з відома прокурора.
Водночас до поліції наразі є великий кредит довіри. Останнє опитування (проводив у травні КМІС, – «Главком») засвідчило, що поліції довіряє 46%. Це показово, оскільки опитування було масштабним – відбувалось у населених пунктах із населенням більше 50 тис. людей.
А якою була довіра рік тому до міліції?
2-3%…
Це справді може виглядати як досягнення, але цифри ось чому не дуже зрозумілі: оновлення кадрового складу поліції становило приблизно 15%. Тобто нова кров – 15%, а довіра зросла більше як на 40%. Це дивно.
Нова кров – це переважно патрульна поліція, яку запустили ще у 2015 році, починаючи з Києва. А нових людей у кримінальну поліцію ми лише почали залучати – це слідчі і нові дільничні.
Задля цього ми відкрили двері поліції для випускників юридичних вищих навчальних закладів. Тобто не треба закінчувати міністерські виші, щоб отримати посаду у Нацполіції. Цей процес уже розпочався, тривають прозорі відбори. Тобто після оновлення корпусу патрульних мій план був таким: здійснити масовий набір до органів слідства, оперативних підрозділів і оновити/заповнити вакансії дільничних інспекторів.
Чим мотивувати? Раніше слідчий отримував зарплату 4600 гривень на місяць, але з жовтня цього року, за рішенням Кабміну, ця сума зросла до 10 тисяч. Таку ж саме зарплату отримають оперативні співробітники. І це є дуже гарною мотивацією.
Я завжди казала: є дуже проста істина в усіх реформах, хоча слово «реформа» вже не люблю, оскільки воно надто нівелюється у нашій країні. Поліцейський з мізерною зарплатою не може ефективно працювати. У нього завжди буде спокуса перейти у кримінал.
В будь-якому разі я впевнена, що поступово нове покоління у поліції змінить старе.
Нас часто критикують через те, що ми не всіх звільнили, інша половина закидає, що звільнили професійні кадри… Але було кілька причин, що заважали кадровому оновленню. Одна з них – поліцейські комісії, які відповідають за кадровий відбір, довгий час не працювали. Річ у тім, що до їхнього складу входять не лише співробітники МВС, а й представники з обладміністрацій, місцевих рад і так далі, а їх не було – через місцеві вибори, втручання політиків і таке інше. Як наслідок – поліцейські комісії ми отримали лише наприкінці серпня.
Думаєте, саме через кадровий голод міністр Аваков захищав від звільнення таких людей, як його колишній заступник Сергій Чеботар та екс-заступникВасиль Паскал, кожен з яких був фігурантом скандалів (перший – корупційного, другий – через причетність до подій на Майдані)? Чи позиція Авакова – це спроба міністра показати себе як «свого» для системи?
Про Чеботаря не можу коментувати – я не знайома з ним. І саму історію (щодо корупційного скандалу, – «Главком») не дуже добре знаю.
Щодо Паскала. Незважаючи на все, що звучало, вважаю його дуже добрим професіоналом у своєму напрямку. Це – розшук, який робить істотні речі для розкриття злочинів. Він сам прийняв рішення піти, хоча після його відставки ми багато разів спілкувались – це були консультації щодо розкриття справ, розшуку, питання оперативної роботи.
Але про що говорить захист Аваковим таких людей?
Я не думаю, що Аваков це робив заради того, щоб здатися «своїм» системі.
У свою чергу, я впевнена, що персоналії – не мають бути відправною точкою. Мене часто звинувачували у тому, що я не знаю оперативну роботу, не є процесуальною особою. Навіть Луценко (генпрокурор, – «Главком») якось під час засідання парламентського комітету з правоохоронної діяльності сказав: поверніть Паскала – і все у вас буде добре. Але я проти прив’язування системи до людей. Адже проблема не в тому, що якась людина не працює. Проблема в тому, що не працює система. І нам треба її посилювати, робити ефективною, а не будувати навколо однієї людини.
Вадим Троян, який зараз виконує обов’язки глави Нацполіції, зможе посилити систему? Ви вже називали його, свого першого заступника, несамостійною людиною.
Так, я сказала журналістам, що не бачу його як самостійну людину. Це моя особиста думка. Я пропрацювала з ним кілька місяців.
Вказуючи на таку його ваду, ви ґрунтуєтеся на конкретних фактах? Він залежний від Авакова?
Так, він дуже сильно залежить від міністра. Натомість глава поліції має бути сильним та незалежним. Він не має опікуватись створенням комфортної зони для якогось окремого політика чи міністра/президента/прем’єра. Він має створити комфортну зону для поліцейських і громадян, яких поліція захищає.
Добрим є той факт, що на посаду глави Національної поліції міністр оголосив конкурс, хоча закон про Нацполіцію це не передбачає.
Троян щось узгоджував безпосередньо з Аваковим?
Наші основні розбіжності стосувалися субординації.
Що саме доповідав Троян Авакову в обхід вас?
Я точно не знаю.
Ви неодноразового казали, що не хочете виносити сміття з хати. З одного боку, це «корпоративно» правильно. З іншого боку, що більше людей не хоче виносити сміття з хати, то більше там того сміття накопичується.
Розбіжності та конфлікт з Трояном я не виносила на публіку, бо це передусім означало б мою слабкість як керівника.
Ви знаєте, хто братиме участь у конкурсі на главу Нацполіції?
Ні. Важливо, яким саме буде цей конкурс – відкритим чи закритим. Але сам факт того, що міністр обрав конкурс – це потужний крок. Наші міжнародні партнери теж наполягали на цьому. Глава Національної поліції – це її обличчя. Причому обличчя поліції на наступних п’ять років. Бо наступний глава вже підпише контракт саме на такий термін. Він чи вона вже буде проводити парламентські, президентські вибори, а також має продовжити переформатування міліції в поліцію. Ця людина буде важливою для українських реалій.
Все ж таки чи був у вас конфлікт із міністром Аваковим? Які взаємини з ним склалися – дружні, робочі?
Робочі. Особистого конфлікту не було. Були якісь розбіжності, які завжди бувають. Складно було працювати з бюрократичною машиною міністерства. Ми працюємо не для того, щоб створити комфортну зону для міністра чи глави поліції, а щоб робити справу. У мене також були якісь дискусії і з президентом. Це нормально. Так і має працювати глава поліції: аргументувати свої робочі моменти, в тому числі людям, що займають вищі посади.
Але я ніколи не займалася політикою, доки працювала в Нацполіції. Незважаючи на всі складнощі, ми захищали лише інтереси громадян та поліцейських.
Ви б спробували ще раз себе на якійсь посаді в Україні?
В цих реаліях я би не пішла ще раз на чиновницьку посаду.
Тобто ви вважаєте, що систему зсередини не зламати?
Я завжди систему порівнювала з великим бегемотом, якого ти колеш великою палицею…
Але він і не вмирає, і вже і не живе?
Це велика система, яка існує вже кілька десятків років. Як можна одразу, за рік, змінити систему, яка займається реваншизмом? Це ж не тільки проблема поліції. Те саме ми бачимо в системах охорони здоров’я, освіти та інших. Реваншизм усюди показує свою силу. Ми виганяємо когось через двері, а вони повертаються через вікна, ми виганяємо їх через вікна, а вони повертаються через вентиляційні труби.
Тому в цих реаліях я не займу якусь посаду. Але я залишаюся в Україні.
Можливо, побачимо вас у новій політичній силі Саакашвілі?
Я поки що не можу говорити на такі теми. У мене накопичилось багато всього. Мені зараз потрібно приділити увагу сину, своєму здоров’ю. Найближчим часом їду у Відень на конференцію говорити про реформи в Україні. Хочу нарешті показатися лікарям, бо маю проблеми зі здоров`ям, а діагноз не можуть поставити. Чесно, не знаю, чим займатимусь далі. Вперше в житті я залишилась без роботи і конкретних планів.
Є така конспіративна теорія…
Ох… я в поліції вже 12 років, проте конспіративні теорії ненавиджу.
Одначе, згідно з однією з конспіративних теорій, має місце низка подій, спрямованих на послаблення позицій Арсена Авакова, у якого є серйозні політичні амбіції, можливо, навіть більші, ніж у Арсенія Яценюка. Останнім часом по Авакову було завдано кількох серйозних іміджевих ударів:призначення заступником Анастасії Дєєвої і скандал, що послідував за цим, ваша відставка, розслідування з прихованих офшорів. Теорія свідчить про те, що все це ланки одного ланцюжка, щоб прибрати впливового міністра…
Щодо моєї відставки. Я про неї, як це передбачено законом, говорила і міністру, і президенту, і прем’єру. Всі про це знали. Я виконала свою функцію, проклала шлях для перетворень. Розумієте, в так звану міліцію вперше прийшла незалежна громадська людина…
Ну, у нас уже був цілий громадянський міністр внутрішніх справ – Юрій Луценко, який зараз обіймає посаду генпрокурора.
Але чому я так про себе кажу? Я працювала в поліції в Грузії, та, по суті, я – людина, не пов’язана з системою. Я виконала свою функцію і пішла. Всі (і президент зокрема) знали, що в певний момент я це зроблю.
Але дивно, що фактично співпали звільнення Марушевської, ваше, Лорткіпанідзе, Саакашвілі, так званої грузинської команди.
Про те, що Гіоргі (Лорткіпанідзе) хотів піти, я знала. Ми з ним про це розмовляли. Всі в поліції знали, думаю… І Міша також знав, що Гіоргі йде.
Але ж не вся грузинська команда пішла. Працює Гізо Углава (перший заступник директора Національного антикорупційного бюро, – «Главком»), Гія Гецадзе (заступник міністра юстиції, – «Главком»). Ека Згуладзе (екс-заступник глави МВС, – «Главком») пішла з особистих причин. Давіда Сакварелідзе вижив Шокін з прокуратури. Але Давід залишається в Україні. Міша також залишається в Україні.
…До наступних виборів так точно.
Ну… (сміється).
Я теж житиму в Україні. Я – громадянка України. От був час, говорили, що у Хатії подвійне громадянство. Ні. У мене лише український паспорт. В Грузію, звісно, я буду їздити, буду відвідувати моїх батьків, яких я дуже давно вже не бачила, за якими дуже сумую.
Під час нашої минулої зустрічі у березні ви, говорячи про реформи чи події, казали: «в Україні». Сьогодні ви постійно кажете: «у нас», «наша країна». Невже за цей недовгий час, який ви тут живете, ви справді вже відчуваєте Україну своєю країною?
Це – моя країна. Я дуже хвилююся за неї. Тут багато ресурсів, які можна було б спрямувати у потрібне русло. Але Грузія – це теж моя країна, звісно. За нею я теж хвилююся дуже.
Щодо е-декларування. BMW X5, Toyota Highlander, Nissan X-Trail, Audi Q5… Це все – машини родин очільників поліції. Чи звертали увагу на такі активипідлеглих? Вас вони не дивують?
Звісно, я передивлялась електронні декларації, особливо працівників поліції. Але я не бачила у когось BMW X5 чи Toyota Highlander, коли приїжджала в область. Не бачила, на чому їздить дружина, син, дочка того чи іншого працівника. Мені, звісно, цього ніхто не показував. Але якщо є якесь «нестикування», цими фактами може зайнятись НАБУ.
До речі, декларації прокурорів виглядають цікавіше, ніж поліції. Ще «крутіше» – у фіскалів. А декларація голови ДФС Романа Насірова та деяких інших посадових осіб стали для мене одкровенням…
До речі, після оприлюднення декларацій чиновників усі були обурені, але продовження історії не було… Всі вже котрий день пишуть про вік заступниці міністра (йдеться про новопризначену заступницю глави МВС Арсена Авакова Анастасію Дєєву, – «Главком»), але жодну людину вже не хвилює, звідки стільки нулів у деклараціях Насірова та інших високопосадовців.
Справа поліцейського Сергія Олійника, який під час переслідування авто застрелив пасажира. Яка доля учасників цього інциденту?
Прокуратура закінчила розслідування. Це для мене дійсно був переломний момент. Я відчула дуже сильно, як нова система бореться зі старою. Треба було зупиняти ту машину? Так. Хто винен у тому, що сталося? П’яний водій чи поліцейський, який зупиняв машину, яка через весь Київ мчала на швидкості під 180 кілометрів на годину? А якби це був день і діти в цей час би йшли до школи, люди на роботу і так далі? Коли суд відпустив водія, що був п’яним, коли це сталося, у мене просто руки тремтіли. Як так можна?
Але прокуратура не змінила своїх поглядів, не змінила статтю (Олійнику закидають саме замах на вбивство двох і більше людей (ст. 15 Кримінального кодексу) та перевищення службових повноважень, – «Главком»). Подивимось, що скаже суд.
Подібна історія у нас була в Івано-Франківську.
Такі речі вам показують безглуздість боротьби?
Це мені не показує безглуздість боротьби, але я досвідчена людина. Головне, щоб молоді люди, які до нас прийшли, не відчули цього. Не подумали: якщо так тисне прокуратура, то нащо ми прийшли? А таких у нас 12 тисяч у патрульній поліції.
Цей факт із Михальцем був показовим. У Харкові також була аварія, коли внаслідок ДТП за участю машини патрульної поліції загинуло двоє людей. Патрульний, що був за кермом, сидить. Експертизи досі не закінчені. Судові процеси час від часу скасовуються. Тобто є такі речі, які не мені, але патрульним, новому поколінню дають зрозуміти: ви там намагайтеся щось робити, але якщо ви щось не так зробите, ми вас завжди будемо, даруйте, «мочити».
Та прикривати поліцейських теж ніхто не збирався і не збирається. В тому числі тих патрульних, яких затримувала внутрішня служба безпеки. Бо позбуватися покидьків треба. Але також – і це важливо – треба захищати ті крихкі зміни, які були вже зроблені.
За Олійника я дуже хвилююсь… Жодна людина не могла не обуритися, коли суд відпустив водія BMW Храпачевського, а цього хлопця-поліцейського залишили у СІЗО.
Але наші нинішні патрульні, повірте, через три роки стануть справжніми, добрими копами, які реально зможуть обіймати і керівні посади. Їм потрібен якийсь час, щоб стати на ноги.
Де ваш син зараз перебуває?
Теж в Україні. Він збирався поїхати у Штати. Але у нас у родині сталася трагедія – в серпні він втратив батька. І без батька він не захотів жити у США. Тож я перевела його в Україну. Він не здавав ЗНО і не розмовляє українською, тому тут навчається у філії американського університету. І йому потрібна була підтримка, і я не хотіла розлучатися з ним після цієї трагедії. Бо це була трагедія не лише для нього, а й для мене. Незважаючи на те, що з чоловіком ми розлучились давно, він був дуже доброю людиною, ми дружили і нашого сина ми виховували разом. Це катастрофа, коли мені немає кому подзвонити, коли, наприклад, мій син погано себе поводить. Я не маю більше, до кого звертатись по допомогу.
Катерина Пешко, Федір Орищук
