Дмитро Сус. Экс-заступник начальника департамента Генпрокуратуры

04.11.2017

Останнім часом можна почути, як різного штибу активісти – й ті, що сидять у парламенті, й ті, що мерзнуть під ним – розмірковують про те, як було б гарно, коли на допомогу нашим силовим органам у боротьбі з корупцією прийшли зарубіжні друзі. Про це весь час торочить Артем Ситник – директор НАБУ. Безперестанно – Сергій Лещенко та Мустафа Найем. А для Віталія Шабуніна та іншої гоп-компанії – це взагалі інструкція для повсякденного виживання. От тільки, здається, усе, що нам потрібно з-за кордону – це не аудитор для НАБУ, й не учасники конкурсної комісії для Антикорупційного суду, й навіть не обладнання для якоїсь Антикорупційної тюрми. А лише системні та послідовні «магічні пенделі» у вигляді публікацій та критики.

Яскравий приклад останньої – це стаття американського журналіста Тодда Вуда «Сімейна ворожнеча в Україні виглядає потворною. Схоже на діяльність ФБР часів Джеймса Комі?», опублікована у «Вашингтон Таймс» 25 жовтня 2017 року. Однак, не зважаючи на заголовок, у ній йдеться не тільки й не стільки про конфлікт народного депутата Сергія Рибалки та його тестя – Геннадія Буткевича, як про те, яку роль в «сімейній ворожнечі» можуть грати найвищі правоохоронні органи, зокрема, Генеральний прокурор Юрій Луценко та слідчі ГПУ. А роль, як виявилось, дуже важливу, і, на жаль, не дуже приглядну, бо задля виконання забаганок «замовника» у ГПУ всерйоз розмірковували про те, аби «підкласти» повій для Сергія Рибалки, а потім все це зафільмувати. Скажімо відверто, не надто достойна робота, як для Генеральної прокуратури.

Однак, можливо, американський журналіст щось наплутав? Чи, може, його джерела були не надійними? Бо у своїй колонці він в окремих посиланнях на інтерв’ю з колишнім високопосадовцем з прокуратури лише зазначає «Мій співрозмовник». Теж саме ми бачимо й у статті на сторінці «Апостроф» від 2 листопада – «В Україні могли сфабрикувати справу проти нардепа від РПЛ – західні ЗМІ. Що думають в США про справу Рибалки». Й там згадують, що зовсім нещодавно Тодд Вуд вже піднімав проблему української матері-одиночки Ірини Савицької, яка томиться в тюрмі в Грузії і очікує екстрадиції за клопотанням Генеральної прокуратури України. Ірині закидають “шахрайство”, хоча вона всього лише готувала документи для позову однієї з компаній S.Group проти мережі “АТБ” (володілець – Геннадій Буткевич) щодо боргу в 4 мільйони доларів за поставлену, але неоплачену продукцію. Тиск на Ірину, на думку Тодда, теж можна вважати продовженням наруги силових органів над Сергієм Рибалкою. І саме про це він дізнавався під час нещодавнього свого візиту в Україну.

Журналісти з «Апострофу» в цілому добре переклали статтю Тодда Вуда, де було розписано про те, що «емоційно та фінансово» Сергій Рибалка ще не скоро «відійде» від розлучення з дочкою українського олігарха Геннадія Буткевича, бо останній готує свою помсту широко, по всіх фронтах і з залученням всього і всіх. І головні меседжи зі США також були підкреслені правильно: 1) «зверху» надходять інструкції тиснути на Рибалку, незалежно від [наявності реальних] доказів; 2) кримінальні справи спеціально класифікувались як важкі злочини, що дозволило б здійснити зовнішнє спостереження за Сергієм Рибалкою, хоча він є членом парламенту з відповідним імунітетом; 3) правоохоронні органи самі не зупиняться перед скоєнням злочинів, аби лише «насолити» Рибалці.

Цих слів, за великим рахунком, вже достатньо для того, аби зрозуміти, що в діяльності ГПУ «щось не так». Але це лише слова закордонного журналіста й для українських правоохоронців вони є не такими вже й серйозними. Серйозними вони стають тоді, коли ми дізнаємося, а хто ж розповів про все це Тодду – таємним співрозмовником виявився ніхто інший як колишній заступник начальника Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки – начальник управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки ГПУ Дмитро Сус. (Від редакції: зараз проти Дмитра Суса розслідуються дві дуже «темні» кримінальні справи, вочевидь, з метою примусити останнього не патякати зайвого). Й це не здогадки або припущення, бо саме автор цієї статті (через наявність юридичної освіти) «дублював» американського журналіста, аби перекладач вірно «розібрався» у тонкощах «прокурорських» розборок. Тоді, після інтерв’ю з Тоддом, я запитав адвоката Суса – Дмитра Дмитренка: «А хіба можна так відверто про все це розповідати?». На що отримав відповідь – за великим рахунком, підзахисному вже немає чого втрачати.

Так це чи ні, – розбиратися не нам, але для допитливого читача ми викладаємо відеоверсію інтерв’ю Дмитра Суса та Тодда Вуда (якість картинки не найкраща, бо використовувалась для «дублювання», а не створення сюжету, тим не менш – основні моменти на відео чітко чути й видно).

Розшифровка інтерв’ю американському журналісту Тодду Вуду (L.Todd Wood, The Washington Times)

Т.В. Ви могли б почати з того, чому ви були заарештовані? І як це пов’язане з цією справою?

….. (частина інтерв’ю не розшифрована)

Т.В. Що ви можете розказати про справу народного депутата Сергія Рибалки. Як вона починалася, просувалася і наскільки далеко вона зайшла?

Д.С. Я можу говорити тільки за той період, коли я був на посаді. Я був на посаді заступника начальника департаменту. Керував управлінням слідчих Генеральної прокуратури. В моєму підпорядкуванні було порядку 30-ти чоловік слідчих, які займалися розслідуванням цієї справи. Як вона починалася…

Т.В. Ви отримали вказівки розслідувати справу Сергія?

Д.С. Генеральна прокуратура – це така цікава організація. Чим вона «цікава»? Бо ми мало справ насправді порушуємо. Фактично, або вони мають бути дуже-дуже актуальними, щоб ми ними зайнялися, або резонансними, або «на замовлення». Давайте називати речі своїми іменами.

По Рибалці ми не починали справи. Нам дійсно була вказівка «вивчити» ситуацію навколо Рибалки. На той момент, коли ми починали цим займатися, здається було чи 3, чи 4 провадження відносно нього по всій Україні розкидано. Чим цікава Генеральна прокуратура, що вона може будь-яке кримінальне провадження забрати у будь-якого органу, і сама його розслідувати.

Почалось, конкретно за моєї пам’яті, все весною 2016 року. Я перший раз почув прізвище Рибалка від свого керівника департаменту. І вказівка тоді полягала в тому, щоб підготувати листи на обласні прокуратури від імені Генерального прокурора на витребування всіх проваджень, що стосуються Рибалки. Генеральна прокуратура є держателем Реєстра досудових розслідувань – ми можемо подивитися (це взагалі не проблема), де й які є провадження по ключовим словам. Ми вибрали, я вже навіть не пригадую, хтось із моїх підлеглих вибрав всі провадження, в яких фігурували чи Рибалка, чи його фірми. Нам дали список ключових фраз, по яких треба провадження позабирати. Здається навіть і номера проваджень. І за декілька днів ми вияснили, де й які провадження знаходяться. Це і Дніпропетровська область була, і Харківська… І підготували листи на витребування всіх цих справ.

Т.В. Вибачте за незнання цих деталей. Це було за часів Януковича чи пізніше?

Д.С. 2016-й рік. Десь квітень-травень 2016 року. Десь за тиждень, я думаю, днів через десять плюс-мінус один день нам ці провадження почали звозити. На той момент нічого такого дивного не було. Це нормальна практика, коли ми після когось, після слідчих, після інших областей вивчали провадження. Таке бувало. Це не тільки Луценко, не тільки Рибалка… Нічого дивного не було тут. Ми почали вивчати ці справи (там було десь 80 томів). Вони були об’ємні. В нас пішов ще певний час на вивчення цих справ.

Т.В. Які були звинувачення проти Сергія Рибалки?

Д.С. Там чого тільки не було. Легше сказати, чого там не було. Починаючи від махінацій – це стандартна зараз стаття 190 – «Шахрайство» Кримінального Кодексу України. Зараз кожному її ліплять останнім часом. І закінчуючи організацією незаконного прослуховування, спостереження. Все, що можна було йому вліпити, йому вліпили.

Т.В. Як ви думаєте, Сергій був винний?

Д.С. Ми передивилися всі ці провадження. Вони, я просто боюсь помилитися, мені здається, що всі були вже закриті розслідування. Більше половини звинувачень не знайшли свого підтвердження по Сергію. Решта його навіть не стосувалися. Якщо ми кажемо про несплату податків чи шахрайство, то там зовсім інші люди фігурували. Вочевидь, коли ці справи порушувалися в 15-му році, в 16-му, то стояла задача будь-яким… Навіть не так…

Коли треба когось дістати в нашій державі, то піднімають і болото, і заходять дуже здалека… Навіть один телефонний дзвінок десь був, то все. Бігом треба прижати, наїхати. Все – порушуємо проти цього чоловіка. То більше половини було закрито, а решта навіть його і не стосувалося. Коли така ситуація проходить, ми по кожному провадженню готуємо довідку. Ми підготували довідку, дійсно про законність закриття тих проваджень, і передали керівництву. Після цього нас певний термін не турбували, і через якийсь час була вказівка ці провадження повернути туди, там де ми їх позабирали.

Т.В. Повернути провадження, це як?

Д.С. Ми ж їх забрали з областей… Повернули в ті органи, де ми їх і позабирали.

Т.В. Ви їх вивчили, надали цю довідку. Що було в цьому вашому висновку?

Д.С. По тих справах, що були закриті, ми перевірили, чи правильно діяв слідчий чи прокурор під час закриття. Бо нерідко там в областях стараються все зам’яти на місцевому рівні. Ми підтвердили правильність кваліфікації і підстави для закриття. Там взагалі не було підстав для порушення, там ми і вказали, що немає підстав для порушення відносно цього чоловіка. Більше того, по деяким закритим провадженням, здається по Дніпропетровську, точно… Нас просили написати, чи є підстави для скасування постанови про закриття. Щоб зразу ми підготовили постанову про скасування закриття. Щоб скасувати і зразу взяти собі для провадження. Ми подивились, що немає взагалі ніяких підстав. І так і віддали.

Т.В. Ви знаєте Буткевича?

Д.С. Я чув це прізвище.

Т.В. Ви думаєте, він стояв за цими справами?

Д.С. Це вже пізніше було. Віддали ми справи. Це десь квітень-травень було. Ми повернули все назад на обласні прокуратури. І затихло. Затихло місяців на три. І вже десь перед моїм відстороненням… Потім… Дивіться, яка в нас структура департаменту: є керівник департаменту, я був його заступником – керівник слідчих. І ще була просто заступник – процесуальний керівник прокурорів Ольга Варченко.

Керівник – Володимир Гуцуляк. Заступник – Ольга Варченко.

Наш департамент був взагалі самостійною одиницею, повністю автономним. Тобто ми могли самі починати справи, самі їх розслідувати, і самі відправляти до суду. Нам не потрібно було ніякої допомоги, як іншим органам чи іншим структурним підрозділам в Генеральній прокуратурі. Тому що в нас були свої прокурори, будемо їх так називати. У нас була така структура – лише Генеральний прокурор над нами. В других випадках – окремо ідуть детективи (слідчі), окремо – прокурори. І створюється якась видимість того, що одні над іншими наглядають. У нас, фактично, всі вони в одних кабінетах сиділи, і в нас не було такого як нагляд. Якщо треба було щось робити, ми це робили.

Зазвичай наради у нас відбувалися або на вулиці, або в кабінетах. На вулиці зазвичай з самого ранку Гуцуляк нас зустрічав і казав задачі «на сьогодні». Потім, я так розумію, він зв’язувався з керівником, з Юрієм Луценком, після цього більш детально… Можливо він навіть їздив на Різницьку. Бувало, що в телефонному режимі. Всі вже в кабінеті сідали і обговорювали ситуацію, що нам потрібно робити…

Т.В. Вочевидь, ми цікавимося, чи був політичний чи якийсь інший тиск за межами справ, що були відкриті щодо Сергія. І чи ви знаєте про це. Що не стосувалося його вини.

Д.С. Ми якраз до цього підійшли. Мені власне все одно, чи Рибалка, чи якісь інші прізвища… Я навіть не знав, що він народний депутат. Є провадження – його треба вивчити…

Одного дня я з Варченко пішли до Гуцуляка. Він каже, що зараз в нас будуть люди по Рибалці. Треба їх вислухати і допомогти, бо це вказівка Генерального прокурора. Знову розійшлися, знову чекаємо. Приходять люди, нас кличуть до Гуцуляка. Ми заходимо, сидить Гуцуляк, тут (малює) – цей чоловік, це місце Ольги Варченко – сідає на нарадах, тут я сідаю біля цього чоловіка. Я розслідував ще раніше кримінальні провадження… в 2015-му. Чи в 14-му чи в 15-му році. І цього чоловіка я знав. Це був колишній заступник міністра внутрішніх справ Володимир Євдокимов, який прийшов до Гуцуляка. Я його знав із інших проваджень.

І Гуцуляк починає казати, що ця людина від Луценка, і вона нам допоможе в розслідуванні проти Рибалка. А я й кажу, яке розслідування? В нас нема по Рибалці нічого. Але Євдокимов достає папку – ось таку стопку документів. Така собі «дорожня карта» десь як на пів цього стола. І там повністю перелік всіх проваджень, які є в СБУ, в міліції, в прокуратурі, повністю за весь період, починаючи не знати з яких років, по Рибалці і по фірмам і організаціям, де його можна «зачіпити». Там були і старі номери кримінальних справ, і нові провадження. Все, що можна було, вони все найшли. І вже це було у них на цьому листку. Грубо кажучи, зверху йшов список проваджень. А вниз йшли такі стрілки, що ми можем зробити, щоб наступити на мозоль, по кожному з цих проваджень, що нам потрібно зробити. Такий план був. Хтось це готував, хтось робив аналітику. Це не за один день було зроблено.

Т.В. Виглядало так, що вони хочуть щось знайти, чи вони хочуть щось розслідувати?

Д.С. Це точно так не виглядало. Як би так культурно сказати? Треба було просто «задрочити» все оточення Рибалки. Накрутити «по максимуму». Так, щоб від нього відвернулися всі, хто тільки міг. Хто до нього близький, і пришити йому все, що можна і не можна. Наче усі дорослі люди, а такий космос писали, що… Навіть про те, що треба підіслати йому повій і все це зафіксувати.

Тим не менш я почав розповідати, що по багатьом провадженням нічого не буде, бо або строки спливли, або взагалі не стосуються Рибалки. А Євдокимов каже, що «нам не нужно, есть там или нету. Нам нужно єто реаніміровать і нужно начать действовать».

Ще одне. В Кримінальному кодексі передбачені різні статті – за м’які, середньої тяжкості і тяжкі, і великої тяжкості злочини. І мені кажуть, треба, щоб по Рибалці була тяжка стаття. Зараз я розповім, для чого це.

«Тяжкі» провадження в Україні відкривають для того, щоб проводити негласні слідчі дії: прослуховування, візуальне спостереження, злом пошти, перегляд і прослуховування телефонів. Але Кодекс не передбачає можливість проведення цих дій, якщо розслідуємо невеликої тяжкості чи середньої тяжкості злочини. Проте мені сказали: «Нам це надо, щоб ми робили негласки по ньому». При тому, шо він депутат, а по депутату неможна проводити негласні слідчі дії.

Наша задача, конкретно нашого департаменту, моя і Олі Варченко, я повинен був організувати слідчих для цієї роботи, а Оля повинна була організувати процесуального прокурора, який би погоджував всі ці дії. Суть була в тому, щоб скасувати закриття тяжкого провадження, знов все забрати до нас, об’єднати все знову в одне провадження відносно Сергія, і піти в суд – взяти негласні слідчі дії.

Я вже казав, в нас немає права слухати депутатів, але й тут було знайдено вихід…

Яким чином ми брали телефон на прослуховування? Якщо це був народний депутат, то немає ніяких обмежень щодо прослуховування його помічників, його родини, друзів, сім’ї… Тут з цим немає проблем, ти паче, що народний депутат – людина публічна, людина зайнята. І він не може сам, і багато чого за нього роблять його помічники. Тобто вся його діяльність може бути проглянута через призму його помічників. Яким чином береться дозвіл. Якщо ми хочемо якийсь отримати результат… Там, прослуховування, наприклад. Ми ж не подзвонимо до депутата і не спитаємо його номер телефона. І ось яка роль тут була у Євдокимова тут. Він хоч і був колишнім заступником міністра, але колишніх заступників міністра не буває. В нього лишилися зв’язки по тому напрямку, який він курував в МВС.

І яка була ідея. Ми скасовуємо закриття провадження, об’єднуємо їх. І, припустимо, в нас вже є провадження відносно Рибалки. В цьому провадженні ми даємо доручення на міліцію встановити номери телефонів його родичів, знайомих, осіб, з якими він контактує. Для того, щоб легше відносно них взяти дозволи на НСД (негласні слідчі дії). Він нам запропонував, що його оперативний працівник з міліції, який буде виконувати це доручення, в дорученні навпроти знайомої Сергія Рибалки, в інформації на неї напише насправді його мобільний телефон. Тобто в контактній інформації щодо його знайомої мав бути телефон Рибалки. Доручення – це всього папірець. Якщо там якісь будуть неправдиві відомості, то ніхто за це не понесе відповідальності, якщо раптом колись виясниться, що вони слухали незаконно. За процедурою, ми мали б допитати цього працівника, він також мав би підтвердити, що цей телефон належить його знайомій. Після цього з цими документами ми готуємо таємні документи, йдемо з ними до суду і берем дозвіл на прослуховування. Але вже на цей номер, який належить не знайомій, а фактично належить Рибалці.

Ми приходим до суду, показуємо ці папери. Суддя дивиться – є наше клопотання, відповідним чином мотивоване, є номер телефона, щодо якого ми просимо провести ці заходи, є підтвердження – оці папірці, є опитування оперативного співробітника. І в ста відсотках із ста надають дозвіл на прослуховування цієї людини. Таким чином, вже маючи ухвалу – відповідний дозвіл суду – ми цю ухвалу мали відправити знову тим же ж людям Євдокимова, які нам і дали цю інформацію, які мали би і слухати Рибалку в подальшому. Ось що він нам запропонував зробити. Відповідно про це ніхто ніколи би не дізнався, тому що такого рівня, тим паче, ухвали, які взяті за дозволом працівниками Генеральної прокуратури, взагалі ніхто ніколи не перевіряє. Плюс – вони таємні. До них доступу ніхто взагалі не має. Про це знало би оце коло людей, які були в Гуцуляка в кабінеті. Потім, коли було б усе завершено… ну, досягнута та ціль, відносно якої ми все це мали зробити, написався б відповідний формуляр – і все знищується. Кінців би ніхто не знайшли, що слухався Рибалка. Отак воно мало бути.

Я подивився на Євдокимова, подивися на Гуцуляка, і питаю, чи вони при своєму розумі? Тому що точно так само, по цій самій «схемі» я вже обшукував НАБУ 5 серпня, оскільки детективи А.Ситника замість того, щоб слухати прокурора, відносно якого розслідували провадження, вони всунули туди якогось міжнародного фінансиста (Любомира Мудрича) і слухали його телефон. Ми розслідували відповідне провадження. Я їм кажу, що в нас точно така сама ситуація буде через півроку, або навіть нехай й через рік. Як би там не було, хтось проговориться. Який би не був рівень домовленостей, все одно це вилізе назовні. …

Оскільки всі лінії прослуховування йдуть через структури СБУ. Й не можна зробити так, щоб різні органи «слухали» одну й ту саму людину. І якщо вже й де прослуховування, а ми прийдемо з новим запитом – відразу всім стає зрозуміло, хто й ким цікавиться.

Євдокимов на це взагалі ніяк не відреагував. Натомість сказав: «Ви вообщє нє волнуйтєсь по цьому поводу». І з цієї купи документів дістає… вже готові роздруківки з емейлів Рибалки, його ближнього оточення тощо… Ну реально там сторінок сто було. Й роздруківки свіжі, актуальні. Тобто у них ще до початку нашої розмови був реальний доступ до всього, що вони просили легалізувати…

Були там роздруківки й з візуального спостереження: як Рибалка куди їздить, з ким зустрічається. Тобто вони реально слідкували за ним, за його оточенням. Хотіли навіть поставити відеокамери в різні квартири…

Т.В. Вони намагались знайти щось особливе, чи вони просто потребували бруду?

Д.С. Бруду. Я пригадую, шо там в переписці «в електронці» йшла мова про купівлю квартири чи то у Франції, чи то в Англії, я вже не пригадую… Розумієте, оця вся писанина, вона не мала ніякого, грубо кажучи, юридичного значення. Навіть, якщо вони зламали пошту. І треба було ці «докази» легалізувати вже в межах кримінального провадження. А для цього був потрібен дозвіл, і для цього їм була потрібна Генеральна прокуратура. Причому із тієї переписки навіть не вбачалось, що ту квартиру реально купує Рибалка. Там навіть і слова цього не було. Йшла мова, шо Байбородіна веде якісь перемовини. І вони мали б легалізувати оцю переписку, коли отримали б на законних підставах доступ до електронної пошти, до відеонагляду.

Вже після цього, як вони знайшли квартиру Байбородіної, то лунали думки, що треба влізти в цю квартиру, встановити камери, «розробити» інтимні подробиці, зафіксувати все це – й тоді у них з’явиться «розмінна карта». Причому він розповідав не просто про «інтимні подробиці», но страшні речі там мали буть. От в такому плані.

Т.В. То (насправді від прокуратури) не вимагали нічого знайти?

Д.С. Ні, хотіли засняти. Скомпілірувати ситуацію… Чи вдалося врешті-решт – не знаю. Але десь місяця зо два тому у ЗМІ були скандалі фото відпочинку Сергія Рибалки на яхті з якимись дівчатами. (за кадром – асистент-перекладача: «Я тоже себе слабо представляю, чтобы журналист «Страны» отдыхал в Сен-Тропе и случайно заснял Рыбалку).

Вся ця розмова (перша розмова) зводилася до того, що ми мали оці провадження всі забрати, і потім легалізувати усі негласні слідчі дії: яхти, квартири, машини… Мусолили, грубо кажучи, майже дві години.

Гуцуляк спитав в мене, як це по закону. Я кажу, що по закону немає жодних проблем. Те, що ми принесем в суд, то суд й розгляне. Проблеми будуть в нас, коли люди дізнаються. Не громадськість, не публіка, а той же самий Рибалка і його оточення. З урахуванням того, що він нардеп, буде скандал. На тому і розійшлися. Того ж дня я спитав керівника – навіщо воно нам треба, де Євдокимов – й де ми? Й аж тоді прозвучав вже Буткевич.  Гуцуляк сказав, що це не забаганка Євдокимова, а Луценка попросив Буткевич, який хоче чи засадити Рибалку, чи просто принизити. Щось він хоче йому зробити. Не більше, не менше.

Ще після цього у нас було дві-три зустрічи. Просто це вже було на закаті моєї кар’єри в департаменті. Гуцуляк побачив, що зі мною він не домовиться, що я не дам своїм слідчим таку команду, то він попросив цього разу вже Олю, щоб вона з прокурорами вивчила справи.

Т.В. Ви вже зрозуміли, що ваша кар’єра буде закінчуватись?

Д.С. Там й окрім Рибалки ще було… Ну, щось так вийшло, співпало, що в серпні – на початку вересня десь ще чотири аналогічних справи «зайшло» в департамент, де тупо сказали, що й до чого… По двох мені гроші пропонували за виконання певних вказівок (зробити те й те – отримаєш 20 тис доларів, 50 тисяч). І це треба було зробити в цих справах. Я в цих справах «відморозився». І якраз так співпало в цей період – я чотири «відмови» дав підряд за дуже короткий час. Я вже розумів, що мене просто «поміняють».

Т.В. Чому ви відчуваєте, що захотіли зараз про це розповідати?

Д.С. Ну, мені ніхто не забороняв це розповідати. Тим більше, я там участі не приймав ніякої, тому можу вільно про це розказати. Тим більше, після того, як мене прибрали, десь через місць, через два, ми ж спілкувались зі слідчими, слідчі ж всі осталися, і телефони у нас же всі є, ми підтримаємо, до літа цього року, поки мені суд не заборонив з ними спілкуватися. Так вони прямо казали, що на них тиснуть: «Дожимаємо Рибалку, з усіх сторін затягуємо. Ні – то йдете з роботи – завтра шукаєте собі нове місце роботи. Звісно за межами прокуратури, і ніхто ніколи вже в правоохоронні органи на роботу вже не зайде».

Від автора: Того дня я особисто вже не встигав переговорити з Дмитром Сусом, але ми домовилися з ним на інтерв’ю у Києві, коли його викликатимуть на чергові слідчі дії. Й скажу відверто, виявилося, що всі ті справи про «великих риб», на які полює Ю.Луценко, теж дуже цікаві. Й останньою краплею, яка переповнила “чашу терпіння” керівництва ГПУ стосовно Д.Суса, стала відмова останнього від участі у провокації хабара для члена ВРП Павла Гречківського. Але про це – в наступній публікації.

Сергій Козлов

Джерело

Останні записи про персони

Нас підтримали

Підтримати альманах "Антидот"