Згодом непорозуміння вилилися у публічні погрози і приниження від Семеніхіна на адресу Войцеховського, і у відповідь – “сміттєву люстрацію” меру від місцевих мешканців вже за підтримки ветеранів “К2”.
Про те, що в Конотопі ситуація доволі напружена, а конфлікт мера з деякими активістами вже неодноразово переходив до силових протистоянь, ми дізналися кількома тижнями раніше, коли приїхали туди поспілкуватися з Богданом Войцеховським. Медійну ініціативу за права людини його особа цікавила насамперед в контексті розслідування подій, що сталися в Донецькій області у далекому листопаді 2014 року. Тоді протягом двох днів під Волновахою було скоєно два вбивства, які, на перший погляд, пов’язані лише тим, що в обох випадках є свідки, які стверджують, що напередодні бачили вбитих на блокпосту “Київ-2” “Бугас” – побитими і прикутими наручниками. Утім, ситуація видається нам складнішою.
У Конотопі Войцеховського ми не застали. Довелося призначати зустріч у Києві, де він перебував на навчанні. А наша з ним розмова в принципі не планувалася як окреме інтерв’ю, саме тому велику частину її ми не можемо наразі оприлюднити – вона буде використана у розслідуваннях, які ми опублікуємо трохи згодом. Проте, оскільки конфлікт в Конотопі набуває масштабу, і вже в найближчу суботу, до річниці Конотопської битви, в місто збираються їхати сили підтримки мера Семеніхіна з партії “Свобода” і не тільки, нам видається, що буде доречно запропонувати читачам інтерв’ю з одіозним Богданом Войцеховським, колишнім охоронцем Кучми і Януковича, колишнім командиром батальйону “Київ-2” та полку “Київ” і дуже неоднозначною особистістю.
“Я НЕ МАВ ЖОДНОГО БАЖАННЯ ЇХАТИ В КОНОТОП”
– Ми вас шукали у Конотопі, до речі… Вас там не було…
-Мене постійно засовують у такі місця, які складно назвати нормальними місцями роботи. Я подивився на місцевих свободівців, депутатів, поліцію… Я там борюся з вітряками, не бачу жодного сенсу перебувати там. Поліція деморалізована, залякана, забита. Місцева влада повністю розвалена завдяки нашому доблесному меру. Виступати цапом-відбувайлом… Ви ж знаєте, що коли в нас що відбувається, то винна завжди поліція. Очолює конотопську поліцію хто? Войцеховський. А це така особистість – як червона ганчірка для бика. Не хочу.
-Але зараз про вас там непогано відгукуються, на відміну від мера.
-Я розумію, я намагаюся знаходити спільну мову з людьми. Я не стою за спинами людей із моїх підрозділів, їм із ними з одного котла. Якщо відбувається якась зачистка – я йду попереду.
-Трохи дивно, що після командира полку ви перейшли на посаду старшого інженера зв’язку Дніпровської поліції…
-Все дуже просто. Командиром “Київ-2” ще 14 березня 2014 року мене призначав Микола Величкович (заступник міністра внутрішніх справ із березня до листопада 2014 року, зараз – народний депутат, – Ред.), коли формувалися добробати. А потім добровольчі батальони “К-1”, “К-2”, “Січ”, “Золоті ворота” і “Свята Марія” звели в єдиний полк, потрібен був командир. Тоді на чолі Київського УВС стояв Олександр Терещук. Він вибрав мене на цю посаду. Так, з цього приводу було багато проблем і з Дейдеєм, командиром “К-1”, і з іншими. А коли Терещука зняли з посади начальника, влада змінилась. А я – людина військова, мені сказали “пошукай собі іншу посаду” – жодних проблем. Якийся час я в званні підполковника посидів на посаді старшого інженера в Дніпровському відділку, а коли в Конотопі почалися проблеми з Семеніхіним, раптом згадали про мене. Ось мене в Конотоп і призначили.
-А ви не хотіли на цю посаду?
-Чесно кажучи, я не мав жодного бажання їхати в Конотоп. У мене було два варіанти: або перевестися в новий навчальний центр, який формується спільно з канадійцями та американцями, або взагалі звільнятися з поліції.
-А кажуть, що з “К-2” вас “пішли” у зв’язку із кримінальною справою по контрабанді.
-Звісно, ні. Щодо контрабанди. Я і зараз зараховую себе до середнього класу. Але до війни мій фінансовий стан був значно стабільнішим. У мене було три авто (зараз одне), я живу там, де і жив. Якби я заробляв ті кошти, про які пишуть у мережі (400 тисяч доларів на місяць), я б уже давно сидів десь у парламенті або за кордоном. Смисл мені служити? Інтернет – це як помийна яма: вилили туди щось, воно там хлюпає.
ОХОРОНЕЦЬ
– Ми не можемо не запитати. У зв’язку із чим ви змінили прізвище? (В мережі з’являлася інформація, що до 2013 року Войцеховський мав прізвище Яшунін. – Ред.)
-Це прізвище моїх родичів по стороні батька, я перебував на прізвищі матері. У мене батько, дід і прадід служили. У 2013 році я змінив прізвище і це не пов’язано з цим маразмом, про який пишуть в інтернеті, начебто я в Ізраїль збирався тікати. Просто Войцеховський – це прізвище мого батька, а Яшуніна – матері.
-Є дані про те, що ви були помічником народного депутата Бахтєєвої від Партії регіонів.
-Я можу пояснити свій послужний список, я ж цього не приховую. До 2008 року був заступником начальника охорони Віктора Федоровича. У 2008 році Віктора Януковича прибирають з Кабміну, я також іду і займаюся зовсім іншими речами, був в Іраку, в Африці працював. Потім я вирішив піти на держслужбу. Для цього мені потрібно було прийняти присягу держслужбовця, тому я попросив своїх знайомих на Банковій влаштувати мене помічником когось із нардепів. От мене на місяць і влаштували до Бахтєєвої. Отримані кошти я віддав тому, хто мене влаштував. Потім я працював у Міграційній службі. Після того я пішов служити у в/ч А0515, Головне управління розвідки. Якраз Майдан. Коли починалися всі ці події (вторгнення РФ. – Ред.), я спілкувався з нашим ГУРівським спецназом, армія тоді сиділа на ж@пі рівно, ніхто воювати не збирався. Мене запросили командиром у добровольчий батальйон. Ось і все.
-Ви з Донецька?
-Ні, я київський, служив у Кучми в охороні до 2005 року. Після того, як Януковича яйцями закидали (відомий “напад” на Януковича в Івано-Франківську у 2004 році. – Ред.), охорону частково змінювали і мене туди засунули. Я в Донецьку курирував роботу охорони родини – з Олександром Вікторовичем та Людмилою Олександрівною. У мене в підрозділі мою специфічну біографію всі знали.
-А ви ще спілкуєтесь з Леонідом Даниловичем?
-Кучмою? А чого я повинен з ним спілкуватися?
-Ви були його охоронцем, можливо…
-Я і у Януковича був охоронцем. Чому ви питаєте, чи я з ним спілкуюсь?
-Ви можете розцінити це, як провокацію.
-Та ні. Хочете я вам дещо розповім? Стою я якось на блокпосту. Підходять місцеві есбеушники: “Богдане, тут одна шанована людина родом з тієї сторони, але зараз живе в Києві, хоче вперше потрапити на окуповану територію. Ти його пропустиш?” Кажу: “Він громадянин України, я не маю право його не пропустити”. Під’їжджає машина, а в ній сидить Єфім Леонідович Звягільський. Дивиться на мене, а я з автоматом без жодних опізнавальних знаків. А він же мене пам’ятає по охороні Данілича та “ВеФе”. Повертається до своїх, питає: “Ета чєй блокпост?” Ті йому кажуть: “Наш, Єфім Леонідович”. А він їх матюками: “Ви куда мєня прівєзлі?!” Я кажу “Єфім Леонідович, як вам не соромно? Думаєте, якщо я служив у Януковича, то я обов’язково на тій стороні?” Про мене пишуть, що я і донецький сепаратист, і в мене в Донецьку виробництво горілки і я когось споюю – все це така маячня. Навіть коментувати це все не хочу.
До речі, про Звягільського. Велика йому подяка за те, що коли наш боєць Шериф втратив ногу під Старогнатівкою, він підняв єврейську спільноту, вони проплатили в Німеччині протез за 55 тисяч євро.
-Ми багато спілкувалися з бійцями з “К2”. Дехто з них каже, що якщо ще вас у батальйоні поважали, то з вашим заступником В’ячеславом Кряжем на позивиний Махно були проблеми.
-Я вам поясню, чому я його тримав і чому такі люди потрібні в будь-якому підрозділі. У Слави було своє автогосподарство, він усе життя займався перевізками, він мав справу з водіями і міг на когось гримнути, накричати, “построїти”. Я чітко розумів, що не можу весь час проводити там, на війні, хоча в Київ їздив дуже рідко, тільки коли мене викликав Терещук. Але мені потрібна була людина, яка керуватиме цим клубом людей зі зброєю, які прийшли – хто заробляти гроші, хто проявляти патологічну жорстокість. І всім цим збродом*, вибачте, командувати. Якраз Махно міг їх “построїти”. Так, люди його ненавиділи, але – розділяй і володарюй. При мені він намагався добре поводитися, але коли я їхав, люди розповідали, що він проявляв найгірші якості. Проте коли ми переїжджали, я знаю, що все буде вивезено і нічого не буде загублено. Те, що він специфічна людина – таке діло…
-Мабуть, саме ці його якості призвели до того, що він був замішаний у контрабандних діях… У березні 2016 року його та ще трьох бійців полку “Київ” СБУ спіймала на супроводі УРАЛу з контрафактними сигаретами на суму 4 мільйона гривень.
-Коли мені тоді зателефонували, я перебував у Києві. Мені ВБ-шники говорили, мовляв, ну в тебе і красавці, хоча знаємо, що ти не причетний до цих справ. Мабуть, хлопці вирішили таким чином заробити гроші. Я ж їх не проконтролюю, свої мізки не вставлю. Везли вони цю якусь машину… Сигарети – це великі гроші.
–Тобто ви не знали, що ваші підлеглі протягують фури з цигарками?
–По-перше, ми на той час вже не перебували на блокпосту, я формував полк у Києві, а вони перебували, якщо не помиляюся, в Новоайдарі. Через наш блокпост тягали свої машини Дніпро-1, і ми їх не оглядали. Я ж не буду зупиняти військових. До нас періодично підходили військові, щоб ми пропустили якусь машину. Я їм казав так: “Якщо нам наше керівництво дає команду, ми зробимо”. Але ви розумієте, що довкола нашого посту була купа об’їзних шляхів.
-Ви ці шляхи не контролювали?
-Періодично, але постійний патруль я не міг туди виставити. Ми там дуже часто ловили машини з якимось металом, вугіллям, та з чим завгодно.
-А меліоративні труби вивозили в 2014-му з Волноваського району – ви про це знали?
-Я труби не вивозив і не викопував, але якщо їхала якась машина і мені була команда, я пропускав. Три машини на день мінімум з якимось металом.
-А звідки надходила команда?
-Або з Маріуполя, або від місцевого СБУ. Ми ж на блокпосту перебували не одні, з нами постійно сидів офіцер СБУ – “кашник”. Якщо ви пригадуєте, щойно нас вивели з Волновахи, хтось вубив есбеушника (23 березня 2015 року у Волновасі був убитий співробітник СБУ Віктор Мандзик. – Ред.). Це якраз був один із хлопчиків, які чергували в нас на КП. Плюс прикордонники і місцеві менти. Тому не думайте, що я приходив і клацав пальцями – цю машину я пропускаю, а цю ні.
-А що стосується контрабанди зброї? Справи Антона Примушка, наприклад, на позивний Звір, якому оголошували підозру у листопаді 2015-го?
-Тут також дуже багато домислів та чуток. Коли заходили в 2014 році в Чернухіно під Дебальцево, в нас у кожного був автомат, 4 магазини, кілька гранат… Коли я формував полк, мені потрібно було вивезти на Київ всі боєприпаси всіх підрозділів, які перебували на лінії розмежування, усе облікувати і тільки після цього міг бути підписаний наказ, що полк сформований. Доки підрозділ не вийшов із передової, він не вважається таким, що увійшов до полку. Тільки по моєму батальйону, щоб перевезти все озброєння, ми просили у підприємства “Зернотранс” два КАМАЗи: везли вибухівку, артилерійські снаряди, кулемети, дві “Рапіри”, міни… Я підозрював, що можуть виникнути проблеми, тому, завантажуючи автівку, ми все описали, що саме ми веземо. Коли ми все це привезли на Київ, якщо я правильно розумію, всі вважали, що я вожу зброю. Не знаю чому, але мене постійно слухав Матіос. При цьому, в мене був дуже специфічний підрозділ – С14, Аміна Окуєва… Печать немає де ставити. Але якби хтось із них продавав зброю, наприклад, Звір, то порвали б, і навряд чи для нього все завершилося б так.
-По Примушку обвинувальний акт був направлений до суду, але потім відкликаний прокуратурою. Вам відомо, з чим це пов’язано?
-Із тієї простої причини, що Примушко – колишній афганець, толковий офіцер для свого рівня. Коли ми виходили, він виходив останнім із взводно-опорного пункту. І свою зброю він вивозив не в цих зерновозах, а в своєму мікроавтобусі. І знову ж таки – свій мозок я йому не вставлю – він приїхав на цьому мікроавтобусі до себе додому спати. А вранці до нього приїхала СБУ. А до мене прийшли, коли вантажівку в нас не взяли в главку, мовляв, що ви нам привезли – ми вам це не давали. У нас база була в Калинівці за Броварами, поставив вартових, поїхав додому спати і отримав дзвінок, мовляв, терміново приїзди, СБУ штурмує. Ми зійшлися на тому, що взяли ці два авто, привезли їх у главк, по команді Терещука нас запустили і звіряли зі списком. Усе зійшлося. За весь час війни у підрозділі загубився тільки один пістолет, і то одна людина його втопила нетверезою у Сухолуччі в Дніпрі. У мене була розмова з Хатією Деканоїдзе з цього приводу. Вона мене запитує: звідки така зброя в поліцейського підрозділу, я пояснював, що це війна, ми ж не можемо таку зброю просто покинути. Вона не розуміла, про що йдеться. Зрештою, цю зброю передали Нацгвардії.
-Нам розповідали, що ваш заступник Кряж організовував “сходку”, де були місцеві бізнесмени, представники 72 бригади, “К-2”, місцева міліція і комендатура, на якій домовлялися, “як жити далі”, як торгувати і перевозити товар.
-Такі зустрічі були. Я зустрічався і розмовляв, щоб не було якихось конфліктних ситуацій. Бо до мене вже тоді почали приїжджати місцеві фермери, скаржитися, що з них вимагають гроші. Починаємо з’ясовувати, хто вимагає, – так це не мої. Зустрічалися всі разом, в тому числі, з приводу посівної. З приводу того, “як жити далі”. Ну ось є блокпост, ось є буква закону. Я не можу порушувати закон, бо мене посадять у тюрму. Ну бувало, подружжя везе кілька лотків риби в Докучаєвськ, позитивні люди, ну що зміниться від тих кількох лотків? Що мені їх – не пропускати? То вони привозили нам на блокпост ящик лимонів чи ящик яблук. Або хтось пропонував виділити нам 20 літрів соляри. Ну відливайте. А тепер розповідають, що я це поставив на поток. Ага, дуже я збагатився на 20 літрах солярки чи на ящику яблук.
-Раніше ви сказали, що під Волновахою ще довго будуть відкопувати тіла. Ви натякаєте на діяльність якихось конкретних підрозділів?
– В околицях Волновахи розташований один із найбільших в АТО пропускних пунктів. Там, де діє пропускна система, там завжди процвітає контрабанда, як би ми з нею не боролисяруть . В цьому беучасть місцеві, вони обов’язково втягують в це силові структури… А там, де великі гроші, завжди є передумови для вирішення питань з неугодними. Тому Волноваха – це гниле місце. Коли нас вивели в Кримське, де не було ніяких блокпостів, а тільки декілька опорних пунктів на передовій, я дякував Богу, що так вийшло. Півтора року в Кримському – це був найкращих час у моєму житті.
-22 листопада 2014 року в селі Дмитрівка під Волновахою було знайдено тіло місцевого жителя Володимира Наздричкіна. Сім’я Наздричкіна звинувачує вас у його вбивстві. Ви не намагалися зустрітися з ними, поговорити?
-А я не почуваюся винним. Чому я повинен перед ними виправдовуватися? Тим більше перед людьми, яких я не знаю? Чесно сказати, мені не сильно шкода людей, які живуть на цих територіях. Я поясню. І Маріуполь, і Волноваха ніколи толком не були під владою сепаратистів. І як каже мій товариш, їм би на два тижні організувати там владу “ДНР”, а потім прибрати. Щоб вони зрозуміли і мали з чим порівняти. Тому ще просити пробачення в них… Ну сталося у них таке, а я тут до чого? Нехай самі розбираються в своєму котлі.
–Того самого дня у Волновасі зник Сергій Костаков, Маестро, досить відомий розвідник 72 бригади. Нібито є свідки, які бачили його на блокпосту “К-2” побитим і прикутим наручниками до батареї. Вас допитували у справі Костакова?
–Ні, взагалі ніхто нічого не запитував. І я не можу зрозуміти, звідки інформація про свідків. Я думаю, що вона висмоктана з пальця. Знаєте, чому? Бо коли затримали “Звіра”, СБУшник з відділу “К” (я просто знаю цю людину) сидів над “Звірем” і кричав: “Ми перевірили твій пістолет, це з твого Стєчкіна застрелили Костакова”. І вони довбали це йому тиждень. А як могли зі Стєчкіна застрелити Коставкова, якщо Стєчкін постійно був зі мною? А потім з’ясувалося, що цю інформацію вигадали просто, щоб психологічно тиснути на людину.
-А для чого це їм було потрібно?
-Звідки я знаю, для чого? Ну якийсь же дурень в інтернет виклав, що ми вбили цього Костакова. Який нам в цьому сенс?
-Просто протягом двох днів сталося два вбивства, які пов’язують з блокпостом “К-2”. Очевидно, там щось відбувалося.
-Якби я знав, що щось відбувається, я би навів порядок ще тоді, повірте мені. Якби я робив те, що мені приписують, когось бив, у когось щось забирав, то це відбувалося би постійно. А тут щось відбулось, як мені здається, кимось інспіроване.
-Тобто ви думаєте, що вас таким чином підставляли?
-Цілком імовірно. Нас на блокпосту дуже не хотіли бачити військові 72 бригади. Ми їм там були, як кістка в горлі. Розповідають, що ми замкнули на себе якісь потоки – це неправда. Те, що там 72 бригада витворяла…
-72-а – це хто? Командування? Розвідка?
-Командування – ні, не думаю. Але ділянки, де ганяли “контрабас”, були. Але командир не може проконтролювати все, що в нього відбувається в бригаді і перебувати скрізь одночасно. Тому могло бути все, що завгодно.
*Уже після виходу інтерв‘ю з нами зв‘язався Богдан Войцеховський і попросив уточнити, що він мав на увазі, що “в підрозділі були різні люди: гарні бійці, патріоти, багато свідомої молоді…а були такі, що печатку ніде поставити. На словах він патріот, а у діях-наволоч. І ось усіх цих людей, збірну солянку, доводилось контролювати і направляти їхні дії у потрібне русло…”
Марія Томак, Ольга Решетилова, Медійна ініціатива за права людини
