Артем Ситник. Директор Національного антикорупційного бюро
03.03.2018
Громадське домовлялося про інтерв’ю з директором Національного антикорупційного бюро Артемом Ситником кілька місяців. Це й не дивно, адже між антикорупційними органами була негласна домовленість про «медійну тишу» після того, як в Україні стався чи не найгучніший конфлікт між правоохоронними органами, який охрестили «війною силовиків».
Директор Антикорупційного бюро не стримується, критикуючи владу, й переконує, що спроби знищити НАБУ — не завершилися.
Чи створять Антикорупційний суд, хто винен у розкритті агентів під прикриттям, чому міський голова Одеси повернувся до України після оголошення підозри та чи збирається директор НАБУ йти у відставку — читайте в інтерв’ю Артема Ситника Громадському.
Найочікуваніша подія цього року — створення Антикорупційного суду. Про це говорять і парламентарі, й міжнародні партнери. Які ви бачите головні ризики цього законопроекту?
По-перше, в законі явно завищені вимоги до кандидатів на посади суддів в Антикорупційний суд. Я, чесно кажучи, не маю знайомих, які могли б їм відповідали. Ми ризикуємо, що взагалі ніхто не подасться, ніхто просто не відповідатиме цим критеріям.
Друга проблема, щодо якої буде найгарячіша дискусія — це порядок добору. Там є Рада міжнародних експертів і наразі не можуть дійти компромісу, які ж повноваження вони матимуть. Це постійно супроводжується політичними спекуляціями про втручання в державний суверенітет. На мою думку, ніякого втручання немає.
Також сумнівним є те, що в законі не визначена кількість суддів у цьому суді, а це все перекладається на судову адміністрацію. Це може бути елементом тиску на Антикорупційний суд. А якщо чинитиметься тиск — сенсу створювати цей орган немає.
А що буде зі справами, які вже слухаються в судах? Приміром, справа екс-голови ДФС Романа Насірова?
Якщо проаналізувати, то швидше буде створити Антикорупційний суд і розглядати справу там, аніж робити це в судах, що вже існують. Якщо слухати такими темпами, як тепер, знадобиться кілька років на розгляд справи.
Ви рахували, скільки потрібно буде суддів у Антикорупційному суді для справ НАБУ?
Близько 70-80 суддів достатньо для розгляду справ НАБУ. Ми приблизно рахували — десь 5-6 справ на колегію суддів. Тоді справа слухатиметься не раз на місяць, а, скажімо, два тижні без перерви. Це буде набагато швидше.
Звичайно, що проблема тиску і намагання впливати на цих суддів буде актуальною завжди. Усі бачать, в яких непростих умовах нині працює Солом’янський суд. І тітушок ми там бачимо, хоча я розраховував, що такого явища вже не буде після подій Майдану.
Прийшло 18 народних депутатів, 3 чинних міністри — усі кричать на суддю, а за спинами стоять великі хлопці, які не зрозуміло чим займаються і не можуть пояснити, як тут опинилися
Ми особисто були свідками того, як тітушки в суді щодо міського голови Одеси Геннадія Труханова перешкоджали роботі журналістів. Але чи заважають тітушки суддям чи прокурорам, на вашу думку?
Суддям у таких умовах непросто працювати. Коли в залі стоять якісь здорові хлопці, а поліція фактично не забезпечує громадський порядок, уже є сумнів, що суддя не працює в умовах тиску. Так не повинно бути. Фактично, ці хлопці вирішують, кого пускати в суд, кого не пускати. Це має бути компетенція суду, а не якихось хлопців, які називають себе «дружинниками», чи ще кимось.
Безумовно, коли суди працюють щодо резонансних справ, часто це умови тиску на суддів. Візьмемо справу Миколи Мартиненка: прийшло 18 народних депутатів, 3 чинних міністри. Усі кричать на суддю, а за спинами стоять якісь великі хлопці, які не зрозуміло чим займаються і не можуть пояснити, як тут опинилися.
Тому одне з головних завдань — убезпечення Антикорупційних суддів від такого тиску, щоб вони могли ухвалювати законні рішення.
Напередодні ви сказали, що до кінця 2018 року реально створити Антикорупційний суд. Звідки у вас такий оптимізм?
У нашої команди є досвід створення НАБУ з нуля. 16 квітня 2015 року підписали указ про створення НАБУ, а вже 4 грудня зареєстрували перше кримінальне провадження, призначили перших детективів, сформували спецпризначенців, оперативно-технічне управління. Тобто, за вісім місяців створений механізм, значно складніший, ніж Антикорупційний суд.
Тому, за наявності фінансування і політичної волі, до кінця року дуже реально це створити.
Я не думаю, що це були останні спроби знищити НАБУ і зробити максимально важким наше життя
Наприкінці минулого року стався досить гучний конфлікт між силовиками, зокрема, між НАБУ, Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою й ГПУ. Тоді генпрокурор Юрій Луценко фактично розкрив агентурну мережу НАБУ…
Я хочу уточнити, що це не агентурна мережа. Так, мета була здобути нашу агентурну мережу. Але розсекретили дані наших штатних працівників, а факт перебування цих людей на службі в НАБУ є державною таємницею. Нині зареєстроване кримінальне провадження за фактом розголошення державної таємниці, його розслідує СБУ.
Але з нового року — конфлікт як вітром здуло. Луценко заявив, що був неправий. Що стало причиною примирення?
Я не думаю, що це були останні спроби знищити НАБУ і зробити максимально важким наше життя. Тому, якщо хтось уважає, що влада заспокоїлася і більше не намагатиметься нас знищити, то в мене таких ілюзій немає.
Кого саме ви називаєте владою?
Влада — це люди, які ухвалюють рішення в державі. Зокрема, парламентська коаліція, вона майже проголосувала закон, який давав можливість повного парламентського контролю над незалежними антикорупційними органами.
Усе ж таки, як удалося вирішити конфлікт між силовиками? Адже після цього ви з керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назаром Холодницьким полетіли до США?
Так, було приємно, що практично весь світ став на захист НАБУ. Це й Міжнародний валютний фонд, і Всесвітній банк, і Європейська комісія, і посольства практично всіх країн, навіть тих, з якими в нас раніше не було особливих відносин.
Чесно кажучи, я навіть не очікував, що будуть такі сильні посилання щодо спроб української влади вчинити неприпустимі дії. Ці сильні посилання завершилися тим, що влада взяла паузу, і, напевне, напрацьовує інші сценарії знищення.
Але головне, що суспільство підтримало Антикорупційне бюро. Влада це побачила й злякалася. Це дуже хороший сигнал, це значить, що влада не повністю глуха до голосу народу й наших стратегічних партнерів.
Луценко звинуватив ФБР у впливі на діяльність НАБУ. Зокрема, йдеться про справу щодо незаконної видачі паспортів у Міграційній службі. Чи дійсно ФБР залучали до розслідування і в якому статусі?
Жодних дій, які б порушували чи наше національне законодавство, чи міжнародне законодавство, не скоїли. Ми розуміємо, як чекають від нас таких помилок, тому ми не можемо їх припуститися.
Я не можу розкривати, в чому конкретно полягала співпраця з ФБР, але передусім ми створювали перший такий підрозділ під прикриттям. Тому наші працівники проходили навчання, інструктаж. Але наголошую: жодних дій, які б суперечили вимогам законодавства, не вчиняли. Я заявляв, заявляю і заявлятиму, що ФБР — це наш надійний партнер, з яким ми підписали меморандум.
Чи залишаєтеся ви при своїй думці, що для НАБУ потрібне автономне прослуховування? Чому?
Звичайно. Один з аргументів — це провадження щодо наших негласних співробітників. Відділ «К» Служби безпеки України бачив, кого ми слухаємо, відповідно, спровокував цю ситуацію. Якби вони цього не бачили, то операцію не зривали б.
Тобто СБУ винне в тому, що розсекретили агентів НАБУ під прикриттям?
Коли ведеться операція під прикриттям, застосовується зняття інформації з каналів зв’язку через Службу безпеки України. Я не робитиму зараз гучних заяв щодо причетності чи непричетності до схеми інших правоохоронних органів, але очевидний факт: працівники СБУ володіють інформацією, кого з фігурантів прослуховують. Відповідно, вони можуть підійти до цього фігуранта і дізнатися, в чому проблема. А потім спровокувати цю ситуацію.
Чи продовжується розслідування щодо першого заступника голови Служби безпеки України Павла Демчини, і які його перспективи?
Так, продовжується. Щодо провадження ще немає остаточного рішення, воно розслідується. Проводиться низка експертиз. Приміром, щодо Труханова досить довго тривало розслідування і закінчилося тим, що все-таки підписали повідомлення про підозру.
Труханов більш ніж два місяці був поза межами України, постійно продовжуючи собі то відпустки, то відрядження. Щойно він отримав повідомлення про підозру, повернувся до України. Звідки в нього була така впевненість, що це безпечно для нього?
Мабуть, найкраща відповідь— це рішення суду щодо нього (Труханова взяв на поруки нардеп від БПП Дмитро Голубов — ред.). Мені це рішення абсолютно не зрозуміле. Адже деяких підозрюваних, які не є організаторами цієї схеми, арештували із заставою в п’ять мільйонів.
А щодо людини, яка була організатором злочину (Труханова — ред.), і суд прямо написав, що підозра обґрунтована — чомусь обирається запобіжний захід, який несе ризики для поручителя у вигляді штрафу на кілька тисяч гривень. Отже, мені здається, щось він знав, коли вирішив повернутися в Україну.
Розслідування фактично завершене. У мене з Назаром Холодницьким (керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури — ред.) була домовленість і я зроблю все можливе, аби ми завершили це розслідування у двомісячний термін, тобто до травня.
Не виключаю, що можуть бути нові спроби внести зміни до закону, які унеможливлять моє перебування на посаді. Але самостійно — вони не дочекаються, що я здамся
Рік тому ми з вами спілкувалися, ключовою темою був аудит НАБУ. За рік аудит так і не відбувся, сумнівно, чи проведуть його взагалі. Чи розумієте ви, чому депутати й президент не можуть обрати аудиторів?
Ідея аудиту правильна, але від самого початку це дійство стало політизованим. Тому ми й бачимо такі наслідки — рік минув, але ніякого зрушення.
Ви проводили власний зовнішній аудит. Які його результати?
Завдання зовнішнього аудиту — це неупереджений і професійний погляд на те, що відбувається в НАБУ. Наскільки ефективно використовуються гроші й ресурси. Цей аудит ще не повністю проведений, нині фактично формуються його висновки. Чесно кажучи, я не знаю, що там буде написано.
В аудиті брали участь представники Міністерства юстиції США, які тривалий час проводять аналогічні дослідження у правоохоронних органах США. Вони періодично приїжджали, отримували дані. Почалося це десь у грудні. Тому до середини березня ми сподіваємося отримати якісь висновки.
Однією з ключових тем нині є законопроект про обов’язкове електронне декларування для громадських організацій. На вашу думку, чи потрібно представникам ГО вносити свої е-декларації?
У нас є цілий орган (Національне агентство з питань запобігання корупції — ред.), який аж сто декларацій перевірив з мільйону. Тому який сенс було додавати ще одну категорію? Виглядало це, чесно кажучи, як помста з боку влади, яка ухвалила цей закон.
Я не бачу нічого поганого в тому, щоб усі громадяни України подавали декларації. Якщо тобі нема чого приховувати, нічого страшного не станеться. Але на декларуванні не потрібно спекулювати. Бо є декларування, а є електронне декларування, суть якого зводилася до того, щоб ці декларації заповнювали саме чиновники. Тому саме до цієї ідеї я ставлюся негативно.
Що може змусити вас написати заяву про відставку й піти з посади директора НАБУ?
Може не всі це усвідомлюють, але зроблена дуже велика робота, і нині є всі шанси довести її до кінця. Тому робити це в угоду якимось політичним силам, які хочуть залишити все так, як було завжди, було б неправильно. Тому про відставку я навіть не думаю. Я не виключаю, що можуть бути нові спроби внести зміни до закону, які унеможливлять моє перебування на посаді. Але самостійно – вони не дочекаються, що я здамся чи зламаюся.
