Андрій Крутня. Начальник Управління патрульної поліції у Волинській області
04.07.2019
За кілька днів буде місяць, як Волинь отримала нового начальника управління патрульної поліції. Він вже встиг розповісти у ЗМІ про себе, роботу та навіть зробив важливе звернення для всіх, хто хоче долучитися до патрульної поліції.
«Конкурент» познайомився із Андрієм Крутнем напередодні Дня Національної поліції України і поставив кілька незручних і пласких питань, які донині цікавлять читачів і які не кожен може поставити працівнику поліції.
1. Чому з патрульними припинили робити селфі?
– Насправді не припинили, це роблять на постійній основі. Коли патрульні поліцейські приїжджають на опрацювання різних викликів, з ними хочуть поспілкуватися, познайомитися і зробити селфі. Першочергово ми є сервісною службою, тож селфі ми не припинили робити і я це можу вам продемонструвати.
За усмішкою патрульних поліцейських є досить багато роботи, адже ми виїжджаємо на виклики, які стосуються і, на жаль, різного роду травм. Однак ми психологічно і фізично готові до виконання таких завдань. А селфі – це частина підтримання нашого спілкування і того, що поліцейський – це людина.
2. Чи ображаються поліцейські, якщо на них по-старому говорять «міліціонери»?
– Мабуть, так. Це питання певним чином філософське. Суспільство кинуло у поняття «міліціонер» непрофесійність, неналежне виконання своїх службових обов’язків. Але якщо його розширити, то колишні міліціонери були професійні, якісно виконували свої службові обов’язки. Однак нині це, ймовірно, образа, ніж позитивне значення.
3. Як часто поліцейські сплять зі зброєю?
– Поліцейські не сплять під час виконання своїх службових обов’язків. Бо це вважається неналежним виконанням службової дисципліни. Також не отримують на постійне зберігання свою особисту вогнепальну зброю, а здають до чергових частин.
4. Як дати хабар, аби поліцейський його взяв?
– Що стосується неправомірної вигоди, адже в законодавстві змінено слово «хабар» як «неправомірна вигода», то не треба цього робити. Будь-яка пропозиція неправомірної вигоди працівникам поліції – це кримінальне правопорушення, і такі дії переслідуються, відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до алгоритму дій поліцейського щодо того, коли йому пропонують неправомірну вигоду, першочергово він має ідентифікувати особу, повідомити, що у його діях наявні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтею 369 КК України, у необхідних випадках затримати особу і викликати на місце слідчо-оперативну групу, яка буде вже вживати заходів у межах кримінально-процесуального законодавства.
До цього питання я ставлюся дуже категорично, тому що такого типу дії впливають не тільки на репутацію суспільства, а й на працівників поліції.
За той час, який я перебуваю в УПП у Волинській області, нам було двічі запропоновано неправомірну вигоду. Ці особи затримані, внесені відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань і нині проводиться досудове розслідування. Суми коливалися від 100 євро до 15 тисяч гривень.
5. Яку музику слухають поліцейські?
– Різну. Від класичної до хард-року. Деколи трапляється так, що патрульні, пропрацювавши 12 годин, допомігши населенню, приїхавши на резонансні виклики, приїжджають в управління із музикою в салоні автомобіля.
6. Як перестати панікувати, якщо побачив поліцейського, але нічого поганого не зробив?
– Є стереотип, що працівник – уособлення органу державного примусу. Це не так! Я перед цим сказав, що ми є сервісною службою і нас потрібно оцінювати й сприймати як товариша, друга, який може допомогти. Звичайно, це не стосується правопорушників. Адже маючи справу з ними, ми працюємо у межах чинного законодавства.
Хочу запевнити всіх законослухняних мешканців міста Луцька, Волинської області і України – не варто цього робити, вам немає чого переживати, якщо ви дієте у межах законодавства. Але що стосується правопорушників, то тремтіть і бійтеся, ми будемо за вами стежити, будемо виявляти ці порушення і притягати до відповідальності.
7. Поліцейські мають психолога, якому можуть виговоритися?
– Так, у нас в управлінні є психолог. Це товариш, з яким можна поспілкуватися, обговорити питання, що стосуються і службових моментів, і позаслужбових.
Повторюся, за усмішкою патрульного поліцейського стоїть багато чого. Ми ж приїжджаємо на ДТП з травмованими і де, на жаль, є особи, які перебувають без ознак життя. Незважаючи на те, що це наша робота і ми психологічно підготовлені, однак не можна бути цілком готовими до таких моментів. Їх хочеться обговорити, вилити те, що є на душі.
8. Скількох людей врятували особисто ви? За яких обставин?
– Так, у мене були такі випадки, коли я рятував людей. Що таке врятувати життя? Це не безпосередньо «забрати людину, котра хоче впасти в прірву», це навіть, скажімо, змінити її думку…
Ми відвідували наших хлопців, які потрапили в ДТП під час виконання службових обов’язків і поверталися вже до місця дислокації, стояли на перехресті (до речі, ця ситуація є в YouTube завдяки системі «Безпечне місто» зафіксували цей факт). Ми стояли, а один із водіїв, порушуючи ПДР, здійснив рух на заборонений сигнал світлофора і ми хотіли відпрацювати це порушення. Але в той момент відбулося зіткнення, бо водій виїхав на перехрестя, а воно з обмеженою оглядовістю через зелені насадження. У результаті цього автомобіль пішов юзом боковою частиною і перекинувся. Там були батько із сином і їх трохи притиснуло.
Ми із напарником почали вибивати двері, нам на допомогу прибігло багато людей. Коли вже деблокували двері, то спочатку дістали дитину. Я не міг поставити хлопчика на дорожнє покриття, а спочатку почав запитувати, чи все нормально, чи може він стати. Слава Богу, обійшлося без травм. В той момент, коли ми відразу дістали чоловіка, автомобіль загорівся. Язик полум’я був таким, що міг дістати до людей.
Якби ми не стали, то, можливо, це закінчилося по-іншому. Люди почали підбігати, надавати вогнегасники і допомагати. Ми власними силами гасили цей автомобіль, поки не приїхали пожежники. На щастя, був спеціалізований вогнегасник, яким гасили паливно-мастильні матеріали, які розлилися.
Але було одне «але». Коли ми вже поставили на колеса вантажний автомобіль, виявилося, що всередині була бочка, заповнена на 200 літрів дизпаливом. Водій, я розумію, був у шоковому стані і не сказав про це. Була небезпека для усіх, хто оточував це місце. Хоча ми забезпечили охорону громадського порядку, безпеку дорожнього руху і повідомили екіпажі. Не саме дизпаливо серйозне, як ті випари, які були в тій бочці.
Також трапився випадок, коли я особисто піднімався на третій поверх, аби врятувати літню жінку. Вона проживала сама, а її син, який жив в іншому місті, не міг вийти з нею на зв’язок. Ми прийняли це повідомлення. І я як командир роти безумовно взяв ситуацію у свої руки. Квартира розташована високо, тож ми через інші квартири, балкони перелазили, аби туди проникнути. Коли зайшли, то побачили, що жіночка була непритомна на підлозі. Одразу почали надавати домедичну допомогу. А коли приїхала швидка, то сказала, що ми врятували їй життя.
Справа не в тому, що ми врятували і має бути особлива гордість. Це просто наша робота. Кожен патрульний поліцейський, незалежно: критикують нашу роботу чи ні, надасть допомогу. Можу навести безліч випадків, коли мої колеги рятували життя. Це наша робота.
9. Людство лякають тим, що скоро усіх можна буде замінити на роботів. Яким має бути робот, щоб замінити патрульного поліцейського?
– Мабуть, це утопічні певні якості. Адже люди, зокрема й працівники поліції, наділені емоціями. Їх ні з чим не сплутаєш. Ми можемо спілкуватися і з літньою людиною, а через деякий час – з дитинкою, якій 5-7 років, і нам потрібно перелаштовуватися. Навіть незвавжаючи на той негатив, котрий ми відпрацювали, маємо спілкуватися і донести нашому підростаючому поколінню про те, що все буде добре.
Назву вам такий приклад, який може спростувати впровадження найближчим часом таких технічних моментів. У нас була проблематика, що стосується замінування. Коли наші працівники відпрацювали одне із таких завдань, до них підійшла дівчинка близько 7 років. Вона сказала, що загубилася. Її батько десь пішов, а в поліцейських вона попросила знайти його. Не побоявшись, підійшла до працівника патрульної поліції! Незважаючи на те, що вони були тоді повністю екіпіровані, мали вогнепальну зброю і елементи захисту. Я думаю, що це якраз той індикатор, який дозволить нам у майбутньому щонайменше відкласти ці речі.
Але що стосується технічного оснащення роботи працівників патрульної поліції, то саме технічні аспекти нашої діяльності дозволяють якісніше виконувати службові обов’язки.
10. Чи є у поліцейських забобони?
– Я думаю, що вони є у всіх. Але це жартівливі забобони, які не є усталеними, а виникають у конкретний момент. Все залежить від суб’єктивного сприйняття. Але ті виклики, які ми опрацьовуємо, спростовують всі забобони. Хоча в деяких моментах, може, й підтверджують.
11. Чи прижилася українським поліцейським американська «традиція» їсти пончики?
– Я думаю, що прижилася б, якби в нас було багато часу поїсти (сміється, – К).Насправді ми ж також живі люди і солоденького всі хотіли б. Але рівень тієї зайнятості не завжди дозволяє нам під час несення безпосередньо служби поїсти ті ж пончики. Буває так, що тільки налаштувався поїсти, а приходить виклик, на який треба реагувати. У поліцейських є час на обідню перерву, але щоби розтягнути цей час, порелаксувати, попити чайку – не завжди це виходить. От в нічний час не завжди буває висока інтенсивність виконання завдань , як у денну пору доби, то, звичайно, поліцейські можуть заїхати попити кави і з’їсти пончика.
12. За скільки часу поліцейський повинен пробігти 100-метрівку?
– За 15 секунд. Це є той норматив, який і покладається на осіб, які проходять первинну професійну підготовку, і працівників поліції, коли вони виконують свої службові обов’язки. Ця категорія йде до збільшення тільки залежно від віку працівника. У нас є вікова категорія від 19 до 25, від 25 до 30 і так далі. Залежно від віку, в такий час і має пробігти працівник поліції.
Навіть попри критику, мовляв, що та маленька дівчинка може зробити і як вона може затримати правопорушника, який каже: «Я зараз тебе наб’ю», – відповідаю, що все можливо. Зрозуміло, що якщо це 100-кілограмовий чоловік, то це надає йому перевагу. Але на підтвердження якості службового обов’язку зауважу, що поліцейські не діють одноактно. Якщо бачать, що не можуть затримати порушника, то можуть викликати додатковий екіпаж, який дозволить це зробити. Бо наше завдання – це затримати особу, якісно, професійно, в межах чинного законодавства і з найменшими ризиками для здоров’я цієї особи.
13. Коли працювали із напарником, то ви були добрим чи поганим поліцейським?
– Залежно від ситуації ролі змінювалися. І добрим, і, назвемо в лапках, поганим. Насправді не буває добрих чи поганих поліцейських. Є поліцейські, які або належним чином виконують свої службові обов’язки, або неналежним. Коли працюєш із особою-порушником, то вона й сама може вибрати, хто для неї буде хорошим поліцейським.
Коли я офіцер контакту, то в мене є офіцер прикриття. До прикладу, я доводжу порушнику свою позицію, а колега тим часом не втручається і здійснює контроль та моє прикриття. Адже коли я спілкуюся з особою, то не бачу, що позаду мене відбувається. Коли мій рівень вербальних і невербальних засобів не сприяє тому, щоби вирішити конфлікт, то особа інтуїтивно перемикається на мого напарника і каже: «От, оце нормальний чоловік, він нічого не говорить, тільки слухає». І, відповідно, вже на мене може бути покладено поняття поганого поліцейського.
14. У вас є виклик: людина, яку атакує НЛО, і бабуся, в якої не заварюється чай. Куди ви поїдете?
– Якщо взяти з юридичної точки зору і алгоритму дій працівників поліції, то диспетчер буде визначати черговість завдань. Але на такі виклики ми приїжджаємо. Я сам особисто надавав допомогу і вирішував такого роду ситуації, де були опромінювання. Бабусі казали, що ті, хто проживали у будинку вище, їх опромінювали. Ми навіть конструювали певні засоби, які дозволяли вирішувати для них це питання. Бабусі були вдячні, а для нас це найважливіше.
Також була така бабуся, яка скаржилася, що її сусіди виробляють наркотичні речовини. А вони їх не виробляли. Але у цій ситуації є родзинка. Бабуся настільки детально знала процедуру і деталізувала ці процеси «нарковиробництва», що люди, які більш-меш знають процеси, зокрема й ми як працівники поліції похитували головами. Ми прийшли, поспілкувалися з бабусею, я для неї особисто виділив півтори години і з підчитуванням моментів, що стосуються процесу виробництва наркотичних речовин, зміг довести, що так не може бути.
Трапляється, що ми приїжджаємо на виклик, а там є злі духи. Їх ми виганяємо(сміється, – К). Потім бабуся каже: «Ось це, я розумію, попрацювали». Таких кумедних випадків вистачає, і ми маємо допомагати усім.
15. Чи є у вас прізвисько? Чи, можливо, знаєте, як вас називають позаочі?
– Я не знаю, як мене називають позаочі. Можливо, хорошим, можливо, й поганим словом. Але слушні думки, які були у цьому напрямку, відходили від мого прізвища. Крутень – це крутий. Але не знаю, як воно буде далі. Це зможе оцінити населення. Бо для когось я можу бути позитивним героєм, а для когось – негативним. Але намагатимуся зробити все, щоб я був для всіх позитивним героєм. Думаю, коли будуть чути моє прізвище, то будуть асоціювати тільки з хорошими справами.
