Андрій Діденко. Харківська правозахисна група

У студії Громадського радіо — координатор програм Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

Євген Павлюковський: Йдеться про засуджених, які отримали довічне ув’язнення. У зв’язку з тим, що в Україні недосконало діє ця процедура, ці люди не можуть захистити свої права і подати на апеляцію. Що це за вироки? Хто може претендувати на їх перегляд?

Андрій Діденко: В нашій країні є низка людей, що були засуджені за старим радянським кримінально-процесуальним кодексом, якому на сьогоднішній день вже 57 років. Цей кодекс діяв до 2012 року. Ці люди були засуджені за старими стандартами доведення. У 2012 році, коли був ухвалений новий кримінальний процес, ми питали у суспільства, як бути з тими людьми, які були засуджені за старим стандартом доведення. Нагадаю, що з 2010 року в нашій країні фактично відсутня процедура виправлення судових помилок. Після того, як відбулася так звана «мала судова реформа», коли у Верховного суду забрали повноваження перегляду кримінальних справ в порядку виключного провадження, були створені Вищі спеціалізовані суди. Деякі люди тоді опинилися в такій ситуації, коли вони були позбавлені права звернутися до суду. Багато з цих людей за першої інстанції взагалі були засуджені апеляційним судом. Коли людина вчинила дрібний злочин — вкрала гаманець або курку, її судив місцевий суд. Потім людина йшла в апеляційний суд, а потім цю справу розглядав Верховний суд. Особи засуджені за тяжкі та особливо тяжкі злочини за першої інстанції були засуджені апеляційним судом. Потім, коли відбувалася апеляція, вони зверталися до Верховного суду, в той час, як Верховний суд не був наділений повноваженнями і компетенцією, аби розглядати справи в контексті апеляційного провадження. Навіть в цьому випадку ці люди були позбавлені права на апеляцію.

Євген Павлюковський: За вашими підрахунками, скільки таких людей?

Андрій Діденко: Загалом засуджених до довічного позбавлення волі є близько 2000. Якщо не рахувати окуповані території, то засуджених до довічного позбавлення волі близько 1600 осіб.

Євген Павлюковський: За радянською доказовою системою?

Андрій Діденко: Це взагалі. В нашій країні така кількість засуджених до довічного позбавлення волі. Якусь невелику кількість з них засудили вже за новими стандартами доведення, після 2012 року. А інші — це величезний пласт. Декілька з них взагалі були засуджені до розстрілу. Тільки завдяки мораторію на застосування смертної кари вони вижили. Ми акцентували увагу на тому, що багато хто з цих людей був засуджений несправедливим судом. Ми акцентували увагу на таких справах, де обвинувачення ґрунтується виключно на вибитих зізнаннях, отриманих під тортурами, від яких людина на суді відмовляється. Але попри це суд бере їх до уваги і каже, що таким чином людина намагалася уникнути відповідальності.

Лариса Денисенко: Як можна зараз виправити цю ситуацію?

Андрій Діденко: У 2010 році ми почали опікуватися цією проблемою. Ми пропонували Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини запровадити такий механізм, який діє в Польщі. Польський Омбудсмен наділений повноваженнями і компетенцією як на власний розсуд, так і за клопотанням особи звернутися до Високого суду і клопотати про перегляд тієї чи іншої справи. Наш Омбудсмен такими повноваженнями не наділений.

Ця ідея виникла в рамках законопроекту, який був зареєстрований в Парламенті. Але цей законопроект не передбачав перегляд справ цієї категорії. Він передбачає вже в подальшому, коли працює новий кримінальний процес. Тобто він передбачає рік після ухвалення остаточного рішення суду, коли можна звернутися до Офісу Омбудсмена. А що робити тим людям, які вже 20 років відбувають покарання?

До 2001 року люди не мали можливості звернутися до Європейського суду. Я впевнено можу заявити, що самі скарги до Європейського суду взагалі не відправлялися. Люди були фактично позбавлені права звернутися до Європейського суду. Але Європейський суд не звертає на це увагу. Там чіткий термін — півроку після остаточного рішення суду. Після цього звертатися до Європейського суду вже неможливо.

Євген Павлюковський: Тобто якщо ув’язнені втратили можливість звернутися до Європейського суду та інших міжнародних інстанцій, то їм взагалі немає куди звертатися?

Андрій Діденко: Так і є. Є така процедура — перегляд справи за нововиявленими обставинами. Ми намагаємося стукати і в ці двері. Наприклад, експертний висновок, зроблений державною експертизою, повністю суперечить експертному висновку, який було покладено в обвинувачення. Навіть за таких обставин суди не приймають такі справи. Чому? Тому що у всіх цих справах слідство вела прокуратура. А кожна справа тягне за собою низку порушень прав людини і злочинів. Кожна справа містить в собі катування, приниження абощо. Часто висновки в матеріалах справи не відповідають фактичним обставинам подій, і в тому числі вироку. У вироку написано одне, в матеріалах справи — зовсім інше.

Лариса Денисенко: Процесуально це більше проблема обвинувачення чи суду?

Андрій Діденко: Статистика виправдувальних вироків в Україні була 0,02%. Це говорить про те, що всі вироки були обвинувальні. У який спосіб брався цей відсоток? Особі висувалося кілька обвинувачень. Наприклад, пограбування, зґвалтування і зберігання зброї. От за зберігання зброї його виправдовують, а за більш тяжкі злочини людину обвинувачують. В Україні не було виправдувальних вироків взагалі. Прокуратура, слідство і суд працювали в одному тандемі.

Євген Павлюковський: Зараз у громадських активістів та правозахисників є принаймні доступ до цих справ?

Андрій Діденко: Звичайно. Коли ми в Парламенті ініціювали підтримку законопроекту 2033а, ми також влаштували фотовиставку. На цій фотовиставці ми продемонстрували 8 справ засуджених до довічного позбавлення волі за свавільними судовими рішеннями. Зараз в нас є мета зібрати інформацію по 20 таким справам. І це тільки вершина айсберга.

Наприклад, Любов Кушинська — засуджена до довічного позбавлення волі. Вже 20 років вона відбуває покарання в Качанівській колонії. Вона використала всі можливі судові процедури, і не має жодного шансу переглянути це рішення. Є бездоганні докази її непричетності, а у нас в країні просто немає правової процедури, немає можливості звернутися до суду і отримати зворотний зв’язок.

Євген Павлюковський: Якщо цей законопроект буде ухвалено і він перетвориться на закон, наскільки це полегшить роботу правозахисним організаціям? Чи можемо ми говорити про те, що якась кількість таких вироків піде в роботу?

Андрій Діденко: Це обов’язково треба робити. Ми зараз говоримо про судову реформу. Але це все одно що будувати європейське містечко на болоті. Потрібно виправити судові помилки, потрібно надати людям можливість звернутися в суд. Крім того, цей законопроект є одноразовим. Він працюватиме до 31 грудня 2018 року. Це дасть реальну можливість людям звернутися в суд.

Для того, щоб не засипати суддів скаргами, ми запропонуємо безоплатну правову допомогу. Тобто засуджений спочатку звертається до адвоката, а потім вже адвокат компетентно звертається до суду.

Ярослава Вольвач

Джерело